Освіта без кордонів: перші враження українських батьків та учнів про німецькі школи

“Понад 218 000 дітей українських біженців зараз навчаються в німецьких школах. Те, що батьки найчастіше описують як головні зміни в шкільній освіті їхніх дітей після переїзду за кордон, стосується переходу від “вчителецентризму” до “дитиноцентризму” – зміщення акценту з освіти, орієнтованої на вчителя (в Україні), на освіту, орієнтовану на учня (у Німеччині). Саме те, чого мала на меті досягти реформа “Нової української школи””, – розповідає наукова співробітниця Центру східноєвропейських та міжнародних студій (ZOiS), соціологиня Олена Підгорна.

У своїй колонці для “НУШ” на основі попередніх результатів дослідження фахівчиня розповіла:

• про основну відмінність між підходами до навчання в школі між українською та німецькою системами освіти;
• про те, які переваги вбачають батьки в навчанні дітей у Німеччині, а які – в Україні;
• як досвід українських біженців може сприяти подальшим реформам української освіти.

Далі – пряма мова.

ВІД ВЛАДИ ВЧИТЕЛЯ ДО ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ УЧНЯ

24 лютого 2022 року почалося повномасштабне вторгнення росії в Україну, яке триває вже понад 2 роки. Війна змусила мільйони українців покинути свої домівки й шукати безпеки за кордоном. Для сімей з дітьми шкільного віку це також означало перехід від однієї системи освіти до іншої, а отже, необхідність зорієнтуватись у новому шкільному середовищі та способах навчання. Станом на лютий 2024 року в Німеччині отримали тимчасовий захист понад 265 000 українських дітей від 6 до 15 років. З них понад 218 000 вже відвідують місцеві школи.

Аби з’ясувати сприйняття дітьми середнього шкільного віку та їхніми батьками німецьких шкіл, а також змін в освітніх траєкторіях, спричинених війною та міграцією, я провела інтерв’ю в межах поточного дослідження освітнього досвіду українських біженців. Перші результати показують, що основна відмінність, про яку найчастіше говорять сім’ї, – це перехід від освіти, орієнтованої на вчителя в Україні, до освіти, орієнтованої на учня в Німеччині.

Німецька освіта охоплює методи навчання, які зміщують фокус з “викладання” вчителем на “здобування” освіти учнем й передають відповідальність в руки школярів, що дає змогу виховувати в дітях і підлітках автономію та незалежність.

Інтереси учнів і учениць посідають центральне місце, а головне завдання вчителя – не передавати знання, а сприяти активному навчанню школярів і школярок.

Наприклад, сімнадцятирічна Богдана з Харкова, яка вже майже два роки відвідує німецьку школу, порівнює свій новий досвід навчання з українським так:

“[В Україні, – ред.] мене навчили не думати самостійно, а шукати те, що я стану сприймати як правильне. Я боялася щось сказати, дискутувати, бо це сприймалося як сперечання. Якщо твоя думка не збігалася з думкою вчителя, це впливало на оцінки й на ставлення педагога загалом. Тут [у Німеччині, – ред.] мої оцінки – цілковито моя відповідальність. Якщо я не підніму руку на уроці, мене не запитають і я не буду оцінена. […] Моя українська освіта оберталася навколо авторитету вчителя, який найчастіше був побудований на побоюванні наслідків”.

Те, що Богдана описує як освіту, що обертається навколо авторитету вчителя, включає не лише передачу знань, а й соціалізацію та суб’єктивацію учнів. Соціалізація описує спосіб становлення та самоідентифікації учнів як учасників соціальних, культурних і політичних практик. Суб’єктивація стосується того, як школярі та школярки діють за власною ініціативою та беруть на себе відповідальність.

Олеся, мати 14-річної учениці з Херсонської області, говорить: “Тут [у Німеччині, – ред.] учителі пояснюють, не підвищуючи голосу, не виганяють з класу. Діти носять той одяг, у якому їм зручно, а педагоги ніколи не коментують те, як ти одягнений. Якщо ти отримуєш погану оцінку, учитель не оголошує про це публічно, і якщо ти не готовий до уроку, тебе не присоромлять перед усіма”.

Такі відповіді серед опитаних зустрічалися часто, особливо від батьків учнів з особливими освітніми потребами.

БІЛЬШ ПРАКТИЧНЕ НАВЧАННЯ ТА ЗАНУРЕННЯ

Ще одним аспектом освіти, орієнтованої на учня, є актуальність і практичність у реальному світі. Такий підхід можливий за умови, що вчитель має гнучкість у плануванні роботи в класі, а навчальну програму розглядають не як план дій, якого слід дотримуватися, а як пропозицію, що встановлює основні принципи та особливості взаємодії в класі.

Ось як Євгенія з Києва розповіла про навчання своєї 16-річної доньки: “Моя донька вивчає політологію. Почалася війна в Ізраїлі [у Газі, – ред.], і вони це обговорюють. Я не знаю, чи могли б вони коли-небудь робити це в нашій українській школі. [В Україні, – ред.], якщо під час уроку історії ви повинні вивчати певний період, ніхто цього не змінить. Якщо в програмі написано “Єгипет”, ви будете вивчати Єгипет, попри все. Ніхто не запропонує обговорювати щось інше. […] І на уроках мови [в Україні, – ред.] вона вивчала такі речі, як наголос у словах, префікси, суфікси, а тут вчать, як виступати публічно чи писати доповіді. Це те, що тобі знадобиться в житті”.

Крім того, батьки описують українську шкільну програму як більш щільну й складну для розуміння, ніж німецьку. Дехто, як от Ірина, мати двох дітей 11 і 13 років та вчителька з Донецька, вважає це перевагою, особливо в таких предметах, як математика. Такі батьки, як вона, наполягають, щоб їхні діти продовжували онлайн-навчання за українською програмою чи то в рідному закладі освіти, чи то з українськими репетиторами онлайн.

Як стверджує Ірина: “Це дуже низький рівень [у Німеччині, – ред.]. У математиці різниця величезна. […] Якщо вони вивчають кути, то просто вимірюють їх, немає задач на обчислення. […] [В Україні, – ред.] навчальна програма ширша й дає більше знань”.

Щоправда, не всі батьки погоджуються, що більше знань – це краще. За словами Світлани з Києва, матері 15-річної школярки, “ти вчиш багато [в Україні, – ред.], але поверхнево. З літератури, наприклад, втискають 20 романів на рік і потім просто пробігають. Тут [у Німеччині, – ред.] беруть один і десь пів року просто читають і обговорюють його. Тобто тут більш поглиблене навчання”.

“НОВА УКРАЇНСЬКА ШКОЛА”

Реформа “Нова українська школа”, яка стартувала в Україні у 2016 році, має на меті перетворити всі школи на безпечні простори, де учнів навчають:

• критично мислити;
• вільно висловлювати свою думку;
• отримувати не лише знання, а й уміння застосовувати їх у реальному світі.

Ці цілі збігаються з тим, про що українські сім’ї біженців в Німеччині говорять як про основні позитивні відмінності на користь німецької школи.

До початку повномасштабної війни реформа “НУШ” охопила лише молодші класи, і до того ж була перервана пандемією Covid-19 та іншими проблемами впровадження (про дослідження впровадження реформи НУШ у 5-6 класах докладно читайте за посиланням).

З 24 лютого 2022 року понад 3 700 закладів освіти в Україні внаслідок дій окупантів були пошкоджені, а понад 360 – зруйновані. Держава, громадські організації, залучившись підтримкою міжнародних партнерів, працюють над відбудовою шкіл й відновленням доступу українських дітей до освіти, розуміючи, що реформи в цій сфері мають продовжуватися. Досвід українських родин за кордоном, як, наприклад, у Німеччині, також, імовірно, стане одним із чинників подальшого відходу українських шкіл від авторитарних практик.

Олена Підгорна, соціологиня, наукова співробітниця Центру східноєвропейських та міжнародних студій (ZOiS)

Титульне фото: автор – Thilo Schmuelgen, Reuters