Освітні замальовки з Піднебесної: як навчають у Китаї

За підтримки Посольства КНР в України, Міністерства Комерції КНР та за велінням долі я опинилися в Китаї на Міжнародному освітньому семінарі “Excellent Teachers Training – 2018”. Він об’єднав 60 освітян з різних країн та був насиченим і сповненим подій протягом майже трьох тижнів: лекції, майстер-класи, тренінги, відвідування навчальних закладів. Окрім навчання, ми знайомилися із традиціями та культурою Китаю.

Отже, проживши в “Піднебесній” майже місяць, хочу вже зараз сказати, що Китай – це країна, якою захоплюєшся, це неймовірний досвід та спогади.

Система навчання в КНР доволі відмінна від української. І сьогодні йтиметься про виховання китайської молоді і про те, що дізналася, насамперед, я про китайську освіти.

“Учіться так, ніби ви постійно відчуваєте нестачу своїх знань, і так, ніби ви постійно боїтеся розгубити свої знання” – цей вислів Конфуція влучно характеризує найбільшу освітню систему у світі (Китай – найбільша за чисельністю населення країну, тому тут найбільша кількість учнів, програм, класів, шкіл тощо).

Уся система навчання в Китаї націлена на досягнення найвищого результату, тому головною причиною успішної освіти є увага й підтримка її з боку держави. Школи є різні. Найбільш престижними вважаються експериментальні при університетах, приватні. Гірша ситуація із сільскіми. Тому багато учнів їдуть навчатися в міста та проживають у гуртожитках.

У’тім, усі школи мають державне фінансування й отримують кошти з бюджету на оновлення обладнання та ремонт приміщень. Здавалося б, що така державна ініціатива означає безкоштовність освіти, але де-факто повністю безоплатною вона так і не стала. На штори й на ремонт класу тут не здають, натомість є “абонплата” за семестр. У невеликих містечках – це близько 400 юанів (майже 1600 грн), ще іноді потрібно платити за шкільну форму, підручники та їжу. Витрати на освіту в китайських сім’ях можуть становити майже третину сімейного бюджету.

Структура освіти

Шкільна освіта в Китаї передбачає навчання протягом 12 років. Навчальні заклади в Китаї поділяються на початкові (primary) з 1 по 6 роки навчання, наступні 3 роки навчання – середня (middle) школа, останні 3 роки – вища (high) школа. У Китаї є обов’язковою 9-річна освіта. Далі батьки та дитина можуть самостійно вирішувати, чи продовжувати навчання в трьох останніх класах.

У китайській освіті жорстка конкуренція. Щоб вступити до першого класу, перейти із середньої школи до старшої, вступити до ВНЗ, потрібно складати іспити та проходити конкурси. Важливо: до 1-го класу діти зараховуються за територіальним принципом.

У Китаї існують школи при вишах, ми відвідали такі при Zhejiang Normal University. Якщо учень набирає достатньо балів, щоб вступити в такий навчальний заклад, це майже завжди гарантує йому подальше зарахування.

Взагалі вступ до ВНЗ – справжнє свято для талановитого випускника середньої школи вищого ступеня: конкурси в окремі університети великих міст, як от Пекін, Шанхай, сягають 200-300 осіб на місце. Обдаровані діти та молоді люди в Китаї, як правило, користуються різними пільгами під час просування освітніми “сходинками”. До їхніх послуг – державні стипендії, субсидії підприємств, організацій тощо.

Пошана до вчителя

Учитель у Китаї – професія шанована. Пошана до вчителя – у пріоритеті держави, родини. Не дарма учителя називають словом “лаоши”, воно перекладається як “вчитель” і викликає зворушення і захоплення. Китайський уряд приділяє серйозну увагу підвищенню соціального статусу вчителя, а в 1995 році в КНР було запроваджено свято вчителя, яке відзначається 10 вересня.

Китайські вчителі щороку складають професійні тести, таким чином держава “відфільтровує” тих, хто втратив навички або інтерес до викладання. Що 3 роки вчителя можуть підвищити на посаді. Держава може перевести вчителя в іншу школу, навіть в інший населений пункт, але дуже зрідка – в іншу провінцію. Середній місячний заробіток учителя – від 3000 до 7000 юанів (12 000-28 000 грн). Цікавий факт: учителі з радістю приймають подарунки від батьків. Ще одна цікава деталь – це пляшечки з чаєм, які є в кожного вчителя та учнів. Вони з ними майже не розлучаються, навіть під час уроків.

Як виглядають школи і як організована робота

Сучасні школи в Китаї – це часто цілі комплекси будівель, між якими тягнуться довгі переходи, а у внутрішній частині двору розташовуються великі спортивні майданчики. Школи різні, переважно світлі й просторі, з величезними стадіонами та актовими залами. У Китаї взагалі багато всього найбільшого та найдовшого, найновішого та найглибшого у світі. В одній школі часом навчаються кілька тисяч учнів, особливо в початковій.

Початкова, середня та старша школи розташовані в різних будівлях, це окремі освітні заклади. Мені впало у вічі, що всі середні шкільні навчальні заклади, які ми відвідували, оточені високими парканами. І учні під час занять не мають права виходити за периметр школи (їх просто не випустить охорона). На території школи завжди є баскетбольний майданчик, встелений килимовим покриттям.

Фото надане Оксаною Проскурою

Загалом, освітнє середовище яскраве, позитивне, навчальне: стіни розфарбовані в яскраві кольори, на них висять витончені таблички з ієрогліфами, у коридорах – приємні меблі, пуфи, диванчики, квіти. У класі зазвичай висить дві дошки: одна – для дітей, а друга – для вчительських записів. Вхід до аудиторій – з довгих галерей.

Фото надане Оксаною Проскурою

Кожна школа має своє гасло, от як: “Розумні та дисципліновані, активні та здорові!”. І що стосується дисципліни, то в китайських школах вона жорстка: варто пропустити без поважної причини 10-15 уроків – і ти відрахований. І ось ще одна важлива відмінність навчального процесу: у багатьох школах будь-якого рівня за кожним класом закріплена власна аудиторія, – не учні ходять з кабінету в кабінет, а вчителі.

До будь-якого свята організовуються концерти, виступи, на які завжди й обов’язково з’їжджаються батьки. Родина в Китаї – це святе. Кожен громадянин Китаю знає, що живе заради родини. До речі, у початковій школі я бачила після уроків, як учні разом з батьками прибирали клас. І це абсолютно природно в школах Китаю. Як і картинка на вулиці: мама йде поруч із сином, на ходу піднімає високо ноги, робить махи, син за нею повторює… У нас частіше зауважують: “Іди спокійніше!” – І на ходу сварять. А син за мамою це повторює… Це чудово.

Що важливо, у Китаї старша школа обладнана гуртожитком, і 9–12-класники просто живуть у ньому. Окремо для хлопчиків і дівчаток. Їх будують для дітей із сусідніх сіл, щоб вони не витрачали багато часу на дорогу. А на вихідних можна з’їздити до рідного села й допомогти батькам по господарству.

У школах учні перебувають протягом дня. Шкільні заняття починаються о 8 годині й тривають 45 хвилин. Після першої академічної години учні всіх китайських шкіл виходять на двір на китайську ранкову зарядку (фізичні вправи є загальнорозповсюдженою практикою), а потім відбувається лінійка, на якій учням повідомляють новини та підіймають прапор. Учні не просто роблять зарядку для очей, як в українських молодших класах.

Фото надане Оксаною Проскурою

У Китаї увагу приділяють усьому: діти дійсно кілька разів на день виконують комплекси вправ для розвитку та покращення постави, спини, рук, очей. Особливо акцентується на тому, щоб діти сиділи прямо. У початковій школі діти сидять за партами поодинці, cтарші діти гуртуються парами. У присутності вчителя діти поводяться тихо й дисципліновано.

Уроки відбуваються як у першій половині дня, так і в другій. По обіді учні мають перерву на тиху годину. Порівняно з іншими країнами, китайські учні мають велике навантаження, адже китайська мова дуже складна. 80% навчального часу вони витрачають на вивчення рідної мови та математики. Усього вони навчаються 5 днів на тиждень з 8 до 16 години.

Зазвичай режим навчання такий: з 8.00 до 11.30 учні мають уроки з важливих предметів – рідної та іноземної мов, математики. У розкладі є і такі предмети: ідеологія та мораль, мистецтво, історія тощо. З 11.30 до 14.00 діти відпочивають, мають перерву на обід. Також важливого значення надають вивченню англійської мови. Діти щодня мають 1-2 уроки англійської. З 14.00 до 16.00 відбуваються заняття з другорядних предметів, а саме: фізичної культури, праці тощо. До речі, займатися фізкультурою в школі діти мають не менше, ніж 70 хвилин на тиждень.

Класи в Китаї досить великі – від 30 учнів, але зазвичай їх кількість досягає 70 осіб. У такому класі працює один учитель, і в директорів шкіл з 1200 учнями – всього два-три заступники. У китайських учнів немає щоденників – лише зошит, куди записують завдання. За досягненнями дитини батьки можуть слідкувати за перевіреними контрольними роботами, які вчителі роздають учням.

Хочу детальніше зупинитися на ролі та місці мистецтва в освітньому процесі китайських школярів. Жодного дня не минає, або учні не мали уроку чи то співу, чи то каліграфії, чи то гри хоча б на одному музичному інструменті (сучасному чи національному).

Фото надане Оксаною Проскурою

Любов до мистецтва та традицій прививають із раннього дитинства. Будь-який захід у школі обов’язково супроводжується тим, що вихованці показують свої уміння і вправності. А ще важливим аспектом є патріотичне виховання, якому вчителі приділяють виключну увагу. Усі заходи спрямовані на те, аби виплекати патріота, гордого за свою Батьківщину.

Звернула також увагу на шкільні бібліотеки і наповнюваність різножанровою літературою. Бібліотеки обладнані сучасними комфортними меблями, на яких діти можуть перепочити під час перерв із цікавою книгою.

Учні та вчителі в школах, які ми відвідували, надзвичайно щирі та привітні. Наша поява викликала емоції та бажання сфотографуватися. Першим, хто кинувся нас фотографувати, був учитель. В учнів телефонів не виявилося і вони просто з нами фотографувалися та пильно нас розглядали.

Фото надане Оксаною Проскурою

Потому ми пообідали в шкільній їдальні. Типовий обід у китайській школі обов’язково містить свіжі овочі та фрукти, і є смачним. Їдальні та організація харчування нагадують українські. Тільки їдять учні паличками.

Фото надане Оксаною Проскурою

І насамкінець розповім про форму китайських учнів. Китайці вирішили, що зручність і практичність важливіші за стиль. Отже, учні по всьому Китаю носять шкільну форму та червоні галстуки. Але я помітила, що учні ходять на заняття у спортивній формі, але в кожному навчальному закладі вона відрізняється своїм кольором і кроєм.

На моє запитання, чому так, усі дорослі китайці відповідали: “По-перше, це відрізняє учнів різних шкіл, по-друге, – практично (дешевше для сім’ї і вигідно для виробника), а, по-третє, – це рівність кожного перед кожним”. Як виявилося, у школу не можна одягати сережки, ланцюжки, заборонені манікюр, макіяж і ґаджети.

Фото надане Оксаною Проскурою

Звичайно, ідеалізувати школу Китаю не варто: система української середньої освіти має свої переваги. Однак, було б непогано перейняти деякий досвід цієї країни. Наприклад, раціональне розділення навчального дня за рівнями навантаження. Найбільш складні предмети вивчаються зранку, якраз коли продуктивність мозку (памʼять, увага, концентрація) найвищі. Потім – довга перерва і відпочинок, після якого починаються інші заняття, присвячені вже простішим дисциплінам. Це не тільки робить шкільну систему освіти більш уніфікованою, а й сприяє більшій ефективності навчання.

Також варто позитивно оцінити турботу китайської школи про здоровʼя дитини. Зарядки, фізичні вправи та довгі перерви на обід – це те, чого українським школам дійсно бракує.

Для мене, директора Київської гімназії східних мов No1, поїздка в Китай є дуже важливою. На мої розповіді, враження, ідеї, привезені з Китаю, чекають щонайменше 600 учнів, які вивчають китайську, вчителі, котрі прагнуть змінювати й змінюватися, упроваджуючи нове в українську освіту. А Китай готовий ділитися своїми досягненнями в освітньому процесі. Я це бачила на власні очі, я це переживала і мені це імпонує.

А під час вишуканої і водночас по-домашньому душевної чайної церемонії в колі вчителів нашої гімназіі обов’язково розповім і донесу ідею того, що українська освіта лише виграє від того, що візьме і тонко вплете в освітній процес шовковими нитками елементи освіти величного Китаю.

Оксана Проскура, директор Київської гімназії східних мов № 1

Титульне фото автора