Всі теми

Ставити запитання, перш ніж наражати людей на ризики: як у Британії дискутують про якнайшвидше відкриття шкіл

Минулого тижня сайт НУШ опублікував переклад статті британської газети The Economist, яка закликала якнайшвидше відкривати школи разом із послабленням карантину, через який три чверті шкіл у всьому світі призупинили навчання. Стаття спричинила гостре обговорення як серед наших читачів, так і власне, у Великобританії  – як швидко потрібно відкривати школи, коли епідемія коронавірусу йде на спад чи уповільнюється.

Сьогодні публікуємо протилежну думку представниці опозиційної Лейбористської партії Великобританії.

Прикметно, що суспільні й політичні дискусії щодо долі системи освіти і її роботи в умовах пандемії активно тривають у багатьох країнах – за участю як політиків, так і освітян. Ми будемо ознайомлювати наших читачів із найбільш резонансними й показовими. Багато з них демонструють – виклики, які зараз постають перед освітніми системами, дуже схожі в багатьох країнах, незалежно від рівня економічного добробуту.

Стислий переклад колонки на The Guardian Шамі Чакрабарті, членкині Лейбористської партії і палати лордів, адвокатки, читайте нижче.

Відколи прем’єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон оголосив, що хоче, аби англійські школи відкрилися на початку червня – трохи більше двох тижнів – уряд пішов на зіткнення з учителями. Першими повертати у школи вирішили молодших школярів, віком від чотирьох до шести років, – тобто групу учнів, якій соціальна дистанція дається найважче.

Після семи тижнів ув’язнення, зрозуміло, що Британії потрібна дорожня карта для зняття обмежень, а школи мають ключове значення для того, щоб батьки могли повернутися до роботи. У якийсь момент заняття доведеться відновити.

Але зважаючи на повідомлення, які ми чули від уряду з 23 березня про те, що варто залишитися вдома та врятувати життя, мене здивувало, що стурбованість вчителів у питаннях швидкості й безпеки повернення до класів почали вважати непатріотичною.

Зокрема, міністр освіти Великої Британії у Палаті громад (нижня палата парламенту) Гевін Вільямсон звинуватив занепокоєних вчителів у роздмухуванні скандалу, заявивши: “Змушувати людей боятися це справді несправедливо, і такий тиск не має чинитись на сім’ї, дітей і вчителів”.

Видання Daily Mail мовою, якою пан Вільямсон послуговувався будучи міністром оборони, закликає вчителів “виконувати свій обов’язок”. Тож, можливо, варто подумати, який вигляд має державний обов’язок у часи величезної кризи та смертельного ризику?

Оскільки смертність зростає, ми все ще чекаємо на стратегію тестування та відстеження, на належні засоби індивідуального захисту для всіх працівників, які на передовій – у сфері охорони здоров’я та соціальних служб (не кажучи вже про тих, хто перебуває в транспортному, будівельному та інших секторах).

То який вигляд має громадський обов’язок для тих, хто ухвалюють рішення щодо життя та смерті в уряді, для представників вчителів та для кожного зацікавленого громадянина? Це, безумовно, намагання вчитися на доказах, досвіді та навіть помилках минулого. Це означає ставити відповідні запитання, перш ніж наражати більше людей на ризики та створювати нові “передові лінії” інфекції. Зараз Велика Британія не має можливості навіть контролювати поширення вірусу, не кажучи вже про те, щоб тримати його під контролем.

Деякі кажуть: якщо лікарі піддають себе ризику, чому не слід цього робити вчителям? Якщо близько 150 000 людей переносять вірус, який залишається дуже заразним та смертельним, хіба нам не потрібно більше людей на передовій? Якби початкові школи стали вогнищами поширення вірусів, коли діти та вчителі щовечора повертаються додому, я підозрюю, що медичні працівники не дякували б вчителям, батькам чи міністрам за цей прояв солідарності.

Інші говорять про відкриття початкових шкіл лише з виключно економічного погляду – ніби “здорову економіку” можна імунізувати від медичної катастрофи. Багато співчутливих голосів лунають на підтримку потреб у дитячій освіті та забезпеченні добробуту. Але навіть якщо діти менше страждають від вірусу безпосередньо, їх самопочуття не може процвітати, якщо вони невинно заражають своїх батьків, вчителів та громаду.

То навіщо ця особлива злість на наших вчителів? Чому ми довіряємо цим професіоналам піклуватися і виховувати нашу молодь, але не враховуємо безпеку школи? Я запитала про це в колишнього однокласника, а нині директора середньої школи, який працює вночі та вдень, щоб переконатися, що його діти з найвразливіших категорій отримують найкращу можливу підтримку. Він говорить, що вчительська професія стала такою, з якої “давно знущаються і не розуміють її важливості (вчитель завжди у відпустці, їде додому вже о третій тощо”). І він хвилюється про довгострокові наслідки нинішньої боротьби засоромлювання моралі, збереження і вербування для майбутнього.

Я не можу стримати здивування, чому ці чудові люди, які вчать нас читати, писати, піклуватися та бути зацікавленими, піддаються приниженню і їм не аплодують за їхню роботу.

Іванна Коберник, співзасновниця ГО “Смарт освіта”

Переклад – Ольга Головіна, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – PantherMediaSeller, Depositphotos

Підписуйтесь на наші Facebook та Viber

Матеріали за темою

Обговорення