Напишіть нам

Всі теми

Українські діти у французькій школі: як незнання мови не стає перепоною для навчання

Чимало українських родин наразі мають вирішити, як надалі навчатися дітям за умови вимушеної міграції. Зовсім нещодавно в Україні почали відновлювати онлайн-навчання в умовно безпечних місцях. Ті, хто виїхали ще далі, за кордон, шукають можливості відновити офлайн навчання в українських школах чи класах або в місцевих закладах освіти.

Моє рішення віддати дітей у французьку школу було пов’язано з тим, що хотілося максимально швидко адаптувати їх до франкомовного середовища. В моїй родині французьку знаю лише я, та й те на побутовому рівні. Проте їхали до Франції тому, що маємо тут близьких друзів, які зголосилися допомогти з проживанням та оформленням документів.

Того, як нас прийняла місцева громада, навіть не очікували – стільки було і є залучення до наших проблем, уваги й співчуття. Люди несуть продукти й речі, шукають ліки (поки не маємо медичного страхування), готують спеціально для нас місцеві частування, постійно питають, чого ми потребуємо, і дійсно готові допомагати ще більше. Наголошують, що все це йде від серця й вони вдячні нам, що ми дозволяємо їх допомагати нам і нашим дітям. Це надзвичайно зворушує.

Тут поряд розташовані три невеликі містечка, об’єднані в одну комуну. Вони мають дві початкові школи й один коледж (аналог української середньої школи), де діти навчаються до кінця 9 класу. Далі вони можуть вступати в старшу школу (ліцей) за обраним профілем. Найближчий ліцей у трошки більшому місті в 15 кілометрах від місця нашого проживання.

У перші же дні перебування у французькій провінції ми відвідали всі три школи, адже нас тут чотири родини і маємо дітей різного віку. Поясняли ситуацію в секретаріаті та питали, як можемо долучити дітей до навчання. Обидві початкові школи дали позитивну відповідь у той же день, навіть без консультації з місцевим департаментом освіти.

Коледж узяв паузу на кілька днів, попередивши, що вони готові брати дітей, але потребують роз’яснень від керівництва, як оформити документи. За тиждень старших дітей також запросили до коледжу.

ПОЧАТКОВА ШКОЛА

Нам надали змогу обирати, в яку з початкових шкіл ми хочемо віддати дітей, але порекомендували віддавати в ту, що розташована ближче до нашого будинку. Пояснили, що до іншої дітям доведеться йти півтора кілометри пішки, бо заклад зможе організувати шкільний автобус не раніше, ніж за пару тижнів.

Місцеві батьки зазвичай обирають школу, принаймні початкову, за географічним принципом, оскільки рівень освіти в будь-якій тут однаковий (принаймні, нам так пояснили). Але якщо би ми хотіли віддати дітей у школу подалі від дому (там навчаються більше дітей), готові були організувати підвезення, бо вважають шлях небезпечним для молодшокласників, оскільки там є кілька пішохідних переходів. А батьки мають право мати інші справи, окрім того, щоби відводити дітей на уроки.

МОВА І НАВЧАННЯ

До речі, це був єдиний момент, який хвилював учителів і дирекцію. Те, що діти не говорять французькою тут – не проблема. І ось чому.

Мобільні телефони суворо заборонені. В молодшій школі їх не можна навіть заносити до приміщення, гаджети на порозі віддають батькам (з третього шкільного дня діти стали просто лишати їх удома). Натомість кожній дитині видають планшет, який вона використовує для навчання, але тільки в школі.

Наші діти також отримали девайси, на який їм встановили програму перекладу. Проте перш ніж скористатися перекладачем, вчителі намагаються пояснити дітям нові слова та висловлювання за допомогою картинок, жестів тощо, бо вважають, що так швидше запам’ятовується.

Хочу підкреслити, що початкова школа, яку ми, врешті, обрали, дуже маленька. Наразі вона має лише два зведені класи – 1-2 та 3-4. Приблизно 15-20 учнів у кожному. В класі працює один учитель, але підхід суто індивідуальний та відповідає віковій програмі. Тобто один учитель встигає пояснювати матеріал як першокласникам, так і другокласникам одночасно. Те саме з 3 і 4 класами. До того ж вважається, що міжвікове спілкування корисне для всіх учнів. На перервах обидва класи грають разом. Є також допоміжний персонал (асистенти), який, наприклад, супроводжує дітей в їдальню.

Мій син має дислексію, і в українській школі мав третій рівень підтримки в інклюзивному навчанні. Було непросто і нам як родині, і вчителям, які з ним працювали. Тож це перше, що я запитала у французькій школі. Вчитель, який викладає в класі, не дуже зрозумів, в чому проблема: каже, що в нього пів класу таких, і він добре володіє методиками роботи з дітьми, які мають мовленнєві порушення.

А в перший же навчальний день подарував дитині словник французької мови, де пояснення до всіх слів подані у картинках. Я вперше побачила, аби книжка настільки зацікавила – кілька вечорів дитина не відривалася від неї з власної ініціативи та розбиралася з французькими назвами, причому абсолютно самостійно.

Але найбільше вразило, коли дітям запропонували тестування з математики й читання на другий день навчання в школі. Якщо математика – ще пів біди, бо математичні символи однакові, то як пройти тест з французької, коли ти вивчаєш її другий день? Виявилось, що вчитель спеціально для наших дітей підготував тестові завдання українською за допомогою гугл-перекладача.

Тут максимально реалізовуються індивідуальний підхід та заохочення дітей до навчання, про які ми так багато говорили в контексті Нової української школи. Буквально наступного дня після того, як діти вперше пішли до школи, їхній клас організовував театральну постановку. І наших дітей долучили до неї, довіривши їм вмикати світло та музику, коли це було потрібно.

Так, вони не могли акторствувати, бо ще не готові говорити французькою, але їх переконали у важливості їхньої ролі для успішного виступу всього класу. Це дрібничка, але які ж горді вони були, що їм так швидко довірили серйозну справу.

Одна з учительок, як ми дізналися, трошки може говорити російською. У нас, батьків, попросили дозволу скористатися цими знаннями вчительки у випадку, якщо раптом трапиться якась ургентна ситуація та не буде можливості чи часу інакше пояснити дітям, що треба робити.

У школі підкреслили, що розуміють, що мови абсолютно різні, але також знають, що ми здебільшого білінгвістичні. Директор наголосив, що якщо ми будемо проти використання російської із нашими дітьми, то вчителі виходитимуть з ситуації іншим шляхом.

Досі ще не було випадків, коли би в школі скористалися цим дозволом. Французька, англійська, картинки, жести – педагоги використовують інші засоби спілкування. Нещодавно я також отримала лист від учителя про те, що йому дуже подобається, як діти залучилися до активностей класу та спілкуються з іншими.

До речі, для нас, батьків, також підготували кілька пам’яток зі шкільними правилами та особливостями французької шкільної освіти французькою, англійською та українською мовами.

ОСВІТНІЙ ПРОСТІР

Кожна дитина має власну одномісну парту. Але комбінуються вони в класі завжди по-різному, залежно від того, які навчальні активності передбачає вчитель для класу. Є дошки, стаціонарна та інтерактивна, й безліч різноманітних додаткових матеріалів.

У нашому класі всі стіни заставлені шафами з книжками, зошитами, атласами, картками й купою всього іншого та цікавого. Діти мають право вільно користуватися тим, що вважають потрібним у певний момент. У класі також є кілька зон для експериментів, горщики з квітами, композиції зі сукулентів, конструктори… важко все перелічити.

Чесно кажучи, найперше складається враження повного хаосу. Але коли я побачила, як загорілися очі в наших дітей, коли вони вперше переступили поріг, як вони почали питати, що і до чого, а вчитель терпляче пояснював “на пальцях” і картинках, хоча його робочий день на той момент давно закінчився, зрозуміла, що, мабуть, ця обстановка таки сприяє мотивуванню дітей до дослідження та збуджує фантазію й цікавість.

Ба більше, що їх спонукають не до того, щоби вони питали, чи можна взяти ту чи іншу річ, а до того, аби вони брали і робили, знаходили способи використання, креативили.

Якщо на вулиці немає дощу, то перерву організовують на відкритому повітрі. Тут є дитячий майданчик (у коледжі – ігровий та спортивний), а також такі собі “біологічні” куточки, де діти разом з учителями щось вирощують чи проводять природничі експерименти. На перервах діти можуть бігати, кричати, кудись лізти - усе що завгодно, аби це було безпечно та допомагало скинути зайву енергію, яка накопичилася під час сидіння в класі. Вчителі не втручаються, лише спостерігають за комунікацією та безпекою.

КОЛЕДЖ

Старшим дітям трошки складніше, оскільки вони вже мають більше дисциплін. Хоча тут, наприклад, немає окремих уроків біології, фізики, хімії. У середній школі ці науки об’єднані в природничий блок, де вивчаються у взаємозв’язках.

Найкраще у всіх, звісно, з математикою, бо навіть пояснення нового матеріалу вчителем можна зрозуміти через формули та креслення на дошці, кажуть діти.

Усі учні, для яких французька не є рідною, вивчають цей предмет окремо від решти своїх класів. Розклад створений так, що діти з різних класів, які потребують додаткового вивчення французької, на цей урок збираються разом.

Коледж, а найбільше ті класи, в яких планувалося навчання українських дітей, дуже готувався до прийому, тому адаптація проходить якнайкраще. Однолітки беруть своєрідне “шефство”, і навіть найскромніші з наших дітей вже віднайшли собі компанію. Ходять у школу із задоволенням.

Особливістю розкладу є те, що в класі може бути перший урок, а потім четвертий чи п’ятий, а між ними – “вікно”, але додому йти не можна. Цей час дітям пропонується використовувати для самостійного навчання, наприклад, у бібліотеці, консультацій з учителями, якщо в них також немає уроків, спілкування, активностей на свіжому повітрі, виконання домашнього завдання тощо.

ОФОРМЛЕННЯ ДОКУМЕНТІВ

Для оформлення в школу та коледж нам достатньо було лише заяви від одного з батьків. Вірогідно, копії наших документів школа самостійно запросила в мерії, але від нас не вимагалося навіть копії паспортів.

Додатково ми заповнювали анкети щодо стану здоров’я дітей та інформації, чи не потребують вони особливих умов навчання та перебування в школі – медичних діагнозів, алергії на продукти чи медикаменти, особливі освітні потреби чи допомогу дорослих у певних ситуаціях.

В анкеті також потрібно було вказати наявність щеплень відповідно до віку. В нас запитали, чи маємо ми документи, які би підтверджували проведення цих процедур. Але відсутність медичної картки не стала завадою до прийняття дітей до школи – тут з розумінням ставляться до того, що більшість із нас приїхали з одним лише паспортом (у кращому випадку).

Ми також підписали дозвіл на відвідування їдальні та аналогу групи подовженого дня. Хоч ми не користуємося цією послугою, проте директор рекомендував одразу скласти таку заяву, аби в будь-який момент скористатися можливістю додаткового догляду за дитиною.

ХАРЧУВАННЯ

Діти проводять у школі значно більше часу, ніж в Україні. Уроки починаються о 9 ранку (з дня на день час може на 5-10 хвилин варіюватися, це прописується в розкладі) в молодшій школі та о 8-й – у середній. Навчальний день закінчується приблизно о 16.15-16.30.

Проте в середині дня, у проміжку між 12.00 до 14.00, діти мають довгу (до півтори години) обідню перерву, яку вони проводять у шкільній їдальні. А щотижня в середу всі діти мають скорочений навчальний день – о 12.00 усіх відпускають додому, навіть старшокласників.

Зазвичай за харчування в школі платять батьки, але в нашому випадку фінансування обідів дітей узяла на себе мерія містечка. Приносити з дому бутерброди не можна. У французьких навчальних закладах вважають, що діти мають звикати до культури харчування, прийнятої в країні.

Зазвичай тут харчуються тричі на день, снідають та вечеряють школярі вдома з батьками. А от перекуси дозволяються лише в наймолодших класах (1-2) і робиться це також організовано. Немає обмежень лише в споживанні питної води, ба більше – дітей заохочують до підтримки водного балансу, нагадують і пропонують.

СПІЛКУВАННЯ ЗА БАТЬКАМИ

Спілкування з батьками відбувається переважно за допомогою електронної пошти. Туди відправляються листи з будь-якого питання. Писати може адміністрація школи, директор, класний керівник.

Якщо немає загрози здоров’ю та життю дитини, телефонувати вам не будуть. Але дуже вдячні, коли батьки відповідають на листи оперативно. Я вже кілька разів мала листування з нашим учителем. І щоразу переш ніж перейти до суті питання, педагог починав з того, що знаходив кілька слів похвали для дитини.

Не можу сказати, що діти швидко адаптуються до нових умов та нової школи, проте бачу, що місцева громада та навчальні заклади роблять максимум для того, аби їм було комфортно, затишно й безпечно. Дуже переймаються і за психологічний стан дітей через події, що їм довелося пережити, бо всі вони виїхали із зони активних воєнних дій. Тому їм запропонували допомогу психолога, а також постійно уточнюють у батьків, чи не буде та чи інша активність травмувати наших дітей. Наприклад, чи можна показати класу фотографії їхніх українських шкіл, що знайшлися в інтернеті, і чи не будуть діти засмучені через це.

Минули лише пару тижнів з моменту, як діти пішли тут до школи, і говорити про якісь навчальні досягнення зарано та й сподіваємось, що швидко повернемося до звичних нам реалій. Проте найбільше, що вражає тут – виважений баланс дитиноцентризму та дисципліни. Діти можуть експериментувати, досліджувати, креативити, розраховувати на всіляку підтримку та залученість дорослих. Але все це відбувається в межах досить жорстких правил, які дають змогу спрямувати всю цю дитячу невгамовну енергію в добре організоване навчальне русло, яке начебто й не обмежує, але натомість є і безпечним, і максимально розвивальним.

Анна Степанова-Камиш, “Нова українська школа”

Фото початкової школи – Наталія Дорошенко, фото коледжу – з архіву Сollège du Sabarthès-Montcalm, Tarascon sur Ariège

Матеріали за темою

Обговорення