Як це – працювати за канадськими й фінськими методиками, але за українською освітньою програмою?

Ми – Міжнародна Інноваційна школа, ліцензований загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступенів, який народився лише рік тому. За цей час ми зрозуміли, що хороша освіта – це насамперед дружнє до учня навчальне середовище, повага, свобода в межах визначених разом правил, вдало підібрані методики й можливість для учнів проявляти свій дослідницький інтерес.

Як і більшість учителів по всій Україні, які надихнулися реформою освіти, ми, як молода школа, також ще навчаємося і експерементуємо. Та в нас уже є певні напрацювання, якими хочемо поділитися зі всіма вчителями. Адже на хорошу освіту заслуговує кожна дитина, яка живе в Україні. Сподіваємося, що це стане в пригоді кожному вчителю.

Ми почали свою роботу відразу опираючись на досвід канадських та фінських шкіл, які відвідували заздалегідь. (У нашому дитячому садочку вже 4 роки працюємо за канадськими методиками) і дуже задоволені результатами.

Одним із основних аспектів, окрім навчальних посібників, планів та вчителів, у наших класах є розвивальне середовище.

Ми зрозуміли, що кожна дитина розвивається індивідуально, і тому нам дуже допомагає те, що діти підказують, яким має бути середовище довкола. Ми зонували класи – у кожному є центр ранкового кола, самостійного читання, центр науки, центр творчості, бібліотека та інші центри, які облаштовують та змінюють вчителі відповідно до потреб дітей та теми, яку вивчають.

У першому класі замість парт – столи різної форми, висоти та розміру за якими поміщаються по 4-6 дітей. Це привчає їх працювати в групах, домовлятися, працювати разом і поважати простір одне одного. У другому класі – вже індивідуальні парти, які легко пересуваються. Вчителі змінюють їх розташування дуже часто. Також велику увагу приділяємо стільцям. Діти можуть сидіти на фітболах (м’ячах для гімнастики), підлозі, стільцях, що рухаються чи крутяться, і на простих стільчиках.

“Нам дуже допомагає те, що діти підказують, яким має бути середовище довкола”.

Під час уроку учні можуть вільно пересуватися, спілкуватися тихим голосом, але для такої “свободи” є чіткі правила, які діти самі ж встановили та намагаються дотримуватися. Взагалі класна кімната – це територія дітей, за яку вони відповідають, і разом з вчителем можуть змінювати, додавати  до неї все, що буде їм допомагати в процесі пізнання.

Ми розподілили весь навчальний рік на теми, кожного тижня – нова. Іноді – щодва тижні. До тижневої теми прив’язані всі уроки. Адже немає різниці – рахувати жирафів чи пінгвінів, якщо тема “Антарктида”. Сформульована таким чином тема дуже широка, що дозволяє вплітати її в усі предмети. Що це дає? Ця тема цікава дітям, на уроках у них виникає інтерес – вони хочуть дізнаватися ще більше, робити досліди, малювати схеми, постери про свої знання. Єдине, що нам необхідно із додаткових матеріалів, – великі аркуші паперу, можливість роздрукувати щось, а якщо є, проектор – то взагалі справа зроблена.

Наші досліди теж не вимагають великих затрат. Експерименти, які проводяться в 1 класі, можна поділити на короткотривалі та довготривалі. Короткотривалі – це змішування фарб (аби показати, як вони взаємодіють між собою та які відтінки можна отримати) або визначення смаку, коли діти куштували фрукти та вгадують, що, на їхню думку, вони куштують.

А під час довготривалого експерименту “Зимівля мурах” діти відкривають завалені мурахами шляхи на гору та спостерігають за поведінкою комах. Виявилося, що мурахи закривають ходи на гору в найхолодніші зимові дні навіть тоді, коли на горі їх чекає їжа. А ще ми вирощували ананас. Діти спостерігали за пророщуванням незвичайного для них фрукта, знаходили відмінності іх пророщуванням вичайних для нашої місцевості рослин.

Коли діти приходять додому, вони все ще захоплені навчанням, діляться з батьками новинами та відкриттями й не відчувають втоми. А наступного дня з радістю біжать до школи.

Ще одне невелике відкриття, що подарували нам фінські школи, – це розуміння, що діти в школі мають жити. Не навчатися, а цікаво в пізнавальній діяльності проводити свій час.

Тому, якщо ми вивчаємо тему “Украіна”, то перше місце, куди йдемо, – це музей. Там наближено до реальності ми зможемо відчути почуту інформацію. Звісно, важко до кожної теми підв’язати екскурсії. Але раз на місяць це обов’язково. Де, як не в планетарії вивчати планети, коли тема “Космос”? Де, як не в музеї Тараса Шевченка, вивчати українську культуру?

Можливо, у вас виникне контраргумент, що подібна робота підходить лише для дітей в малих групах. Зовсім ні. У нашому першому класі 19 учнів і один учитель. Просто цілий вересень ми витратили на випрацьовування правил.

Ми разом з дітьми говорили про те, навіщо взагалі людям потрібні правила, що буде, якщо їх ігнорувати, як і хто їх пише. Дійшли до думки, що було б непогано й нам зробити правила в класі. Почали думати, які правила потрібні, який вигляд вони будуть мати, щоб всім було легко їх запам’ятати й побачити за потреби. Потім малювали, писали, фоторгафували, знімали на відео, презентували.

Тепер аркуші з правилами розвішані на найвидніших місцях. Причому вони стосуються не лише поводження на уроці, а й, наприклад, на вулиці чи в їдальні. Багато ідей для правил ми беремо саме в канадських школах, але завдяки інтернету це може зробити кожен самостійно.

“Правила стосуються не лише поводження на уроці, а й, наприклад, на вулиці чи в їдальні”.

Ще наша велика допомога в навчанні – великі перерви (маємо дві перерви по 30 хвилин і одну годинну) та обов’язково – перебування під час перерв на вулиці. У будь яку погоду – у мороз, зливу чи снігопад. У вересні було важко (діти до цього не звикли): ми змушували їх виходити на вулицю і забороняли лишатися в приміщенні школи.

Що ми маємо тепер? Дітей, які одягаються за 3 хвилини та яких неможливо стримати в приміщені на перерві. Кожен урок вони починають із червоними щоками, сповнені сил та підкріплені киснем. Здається, це дрібниця. Але результати неперевершені – після прогулянок діти набагато краще сприймають навчальний матеріал.

Ще одним дуже корисним для нас спостереження під час відвідування канадських освітніх закладів виявилося те, як діти вміють швидко і конструктивно налаштовуватися на командну самостійну роботу.

У нашій школі особливо цьому сприяє курс “Проектна діяльність”, заняття з якого проводяться щоп’ятниці (він теж стосується теми тижня).

На уроках протягом тижня діти також виконують проектні завдання, але п’ятниця дозволяє створити особливий творчий простір для реалізації спільних задумів. З одного боку, півтори години творчої взаємодії дітей і педагога зберігають формат уроку. Та з іншого – це лише умовно. Адже головне – відчуття абсолютної спроможності зробити все разом із друзями.

Усе починається з накопичення чи уточнення необхідної для подальшої роботи інформації: перегляд підготовлених відеофрагментів, звернення до досвіду дітей, коротка розповідь вчителя. Потім діти об’єднуються в команди й вирішують, якими способами можна розв’язання поставлене завдання, обговорюють варіанти, самостійно добирають матеріали й активно працюють. Водночас у вчителя нерідко буває відчуття, що він тут зайвий.

Самі проекти можуть бути короткочасними, як наприклад, коли діти опановували поняття “комплект” та його “всепроникненість” у різні галузі життя. Кожна команда мала домовитися і створити спільно комплект з рукавичок, шкарпеток, шарфика і шапки за умови, що кожен з членів команди оформлював лише одну одиницю комплекту. Лише на перший погляд здається, що справа проста.

Іноді проект реалізується протягом кількох тижнів, як наприклад, створення карти-плану Шоколадного міста, а до того ж – визначення всіх необхідних громадянських атрибутів: гербу, пісні міста, правил для мешканців і гостей тощо. Діти часто під час спільної роботи несподівано з власної ініціативи тихенько співають: хтось починає – інші підхоплюють. Співають – значить щасливі. А нам очевидно, як вони змінилися з початку навчального року, якими дружніми стали.

На уроках і математичному гуртку (його відвідують за бажанням, як і безліч інших гуртків) ми розв’язуємо так звані відкриті задачі – які не мають однозначної відповіді. Способів розв’язання, як і відповідей, може бути багато і всі правильні. Умови таких задач обов’язково пов’язані з реальними подіями, практичними діями в житті людей.

Для найменших учнів зміст відкритих задач беремо з життя їх улюблених героїв казок чи мультфільмів. Наприклад, “Як коту Потряскіну перебратися через річку, ширина якої більша за його стрибок. А стоїть він на піщаному березі, і до найближчих дерев 100 метрів”. Великий арсенал відкритих задач знаходимо у ТРВЗ-педагагіці (теорія розв’язування винахідницьких задач, започаткована послідовниками винахідника та письменника-фантаста Генріха Альтшулера).

Робота із задачами такого типу несе потужний заряд позитиву і мотивації нашим учням, бо це:

• цікаво і пов’язано із життям та їхнім особистим досвідом;
• можна фантазувати й висловлювати найнезвичайніші ідеї, адже на цьому етапі нічого не критикуємо – креативити можна по максимуму;
• під час відбору найоптимальніших рішень серед запропонованих усіма методом мозкового штурму, учні навчаються прийомам аналізу і зповна включають критичне мислення.

Для такого виду роботи в нас є тільки три правила – чи то три “Е”. Вирішення проблеми має бути економічним, екологічним і етичним. Тобто для вирішення потрібно задіяти мінімум ресурсів, не нашкодити нікому живому і не вийти за межі людської етики. Таким чином наші учні вчаться бути гуманними, ощадливими, мислити критично, не бояться висловлювати власні думки й відстоювати ідеї.

Насправді в нас є безліч усього, чим ми хочемо поділитися зі всіма вчителями. Тож, обіцяємо періодично ділитися своїми напрацюваннями:)

Ярослава Діб, засновник та організатор проекту “Happy Nest”, що включає Україно-Канадський дитячий садочок “Happy Nest” і Міжнародну Інноваційну Школу

Фото надані автором