Співучителювання. Що це і навіщо?

Фінські освітні експерти Еса Сінівуорі та Кайсу Хельмінен мають близько тридцяти років педагогічного стажу і два роки займаються співучетилюванням у Фінляндії.

У межах фінського-українського проекту “Змінитися за сім днів” EdCamp Ukraine вони провели чотири уроки в українській школі у селі Трудолюб (Полтавська область) і поділилися думками про користь і виклики спільної роботи вчителів.

“Нова українська школа” публікує основні тези з їхнього виступу.

Співучителювання полягає в тому, що два чи три вчителі разом планують навчальний процес: генерують і обговорюють нові ідеї. Це шлях до персонального розвитку себе як вчителя, своїх навичок і мистецтва. Бо коли ми вивчаємо одне одного, то приходимо до нових думок.

Коли двоє вчителів створюють щось разом – результат завжди перевищує їхній індивідуальний вклад. Це буде система, урок чи підхід, який вмістить найкраще від цих вчителів.

Труднощі, які можуть трапитися на цьому шляху, зазвичай стосуються вміння слухати і йти на компроміс, а також довіри.

На початковому етапі співпраці ви намагаєтеся знайти свою роль у парі чи групі вчителів і починаєте процес сумісного планування і навчання. Одна з особливостей цього етапу в тому, що ви можете зупинитися на ролі, в якій вам буде комфортно. Наприклад, у парі один вчитель буде більш активним, а інший – більш пасивним, і ролі будуть мінятися в залежності від класу і уроку.

На наступному етапі вчителі включаються в процес на більш рівних умовах.

Коли ви почнете більше відкриватися і отримувати один від одного – ви почнете розвиватися.

Ми звикли вважати, що навчання – це креативний процес і потребує часу. Але планування – процес не менш креативний.

Щоб почати співучителювання, важливо розказати партнеру про свої сильні й слабкі сторони, а також про атмосферу, в якій вам комфортно працювати. Потрібно розказати, чого ви хочете разом досягти і в якому середовищі будете це робити.

Якщо у вас урок для двох класів, то місця в кабінеті може не вистачити, але в школі завжди є коридори і спортзали. У вас будуть завдання, на яких можна розділити дітей на групи й посадити їх в бібліотеці чи якомусь іншому кабінеті. І це потрібно запланувати.

Для того, щоб щось змінити – не потрібні ні комп’ютери, ні нові технології. Більшість необхідних речей є в школі. Потрібно тільки придумати, як їх застосувати в освітньому процесі. Це залежить тільки від бачення і фантазії.

Також вам потрібно визначити, чого ви хочете навчити дітей. Цілі будуть пов’язані з навчальним планом, але учні мають розуміти, що вони вчать і навіщо.

Крім того, під час планування потрібно вирішити, які навички ви хочете розвинути в дітей – соціальні, навчальні, моторику і так далі.

Визначитися з часом: це проект на один урок, на день, місяць чи півроку? Уроки можна інтегрувати або ж проводити по одному.

Цілі повинні бути амбітними, але планування має включати чіткі сплановані кроки, щоб всі учасники розуміли, куди вони рухаються.

У вас завжди будуть діти, які потребують більше уваги під час уроку, як і діти, яким все дається легко. Якщо ви довіряєте останнім, то можна їм давати самостійні завдання. Це розвиває відповідальність і самостійність. Але це не означає, що цих дітей можна покинути. Вчитель може ставити їм запитання.

Завдяки співучителюванню кожен учень отримує оцінку від двох вчителів, і вчителі допомагають одне одному краще пізнавати дітей. А діти до обох (чи трьох) вчителів починають ставитися як до свого класного керівника. До того ж, у них зникає агресія і нездорова конкуренція між різними групами. Коли дітей багато – вони добре опановують співпрацю і знаходять спільну мову.

Надія Швадчак, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – franckito, Depositphotos

Матеріали за темою

Обговорення