Коли держава і бізнес реалізують проєкти школярів. Як працюють техназіуми у Нідерландах і як Україна може перейняти цей досвід

У сучасному світі технічна освіта відіграє важливу роль у підготовці майбутніх інженерів, науковців і розробників. Це – стратегічне завдання для держави загалом і для галузі освіти зокрема, адже саме технічні професії зрештою формують основу інфраструктури, економіки та інновацій будь-якої країни, тому вкрай важливо, аби їх опанування базувалося на вагомій частині практичного компоненту.

У Нідерландах важливу роль у цьому процесі відіграють техназіуми, де школярам допомагають інтегруватися у сферу технологій та науки ще на етапі здобуття середньої освіти.

У чому особливість техназіумів, за яким принципом вони працюють і чи може цей досвід перейняти Україна – розповідає медіа “Нова українська школа”.

Розібратися у темі нам допомогли Оксана де Конінг – математикиня, викладачка техназіуму та координаторка української школи в м. Бреда, Нідерланди, а також Інна Дьоміна – PhD у галузі публічного управління та адміністрування, засновниця та директорка ліцею Dominion, біологиня, біохімікиня, вчителька вищої категорії.

Місто Бреда на карті Європи

Техназіуми як частина системи освіти в Нідерландах

Система освіти в Нідерландах суттєво відрізняється від української, і техназіуми, яких налічується 100 по країні, є важливим її елементом. Це школи, які пропонують поглиблене і практичне вивчення точних наук, технологій, інженерії та математики – STEM (S – science, T – technology, E – engineering, M – mathematics).

У Нідерландах заклади середньої освіти фінансуються державним бюджетом, який покриває усі їхні потреби. Також техназіуми отримують підтримку від однойменної фундації Техназіум, що зрештою сприяє високій якості навчання учнів.

Є і приватні школи, каже Оксана де Конінг. Проте здебільшого такі заклади спеціалізуються на навчанні дітей із особливими освітніми потребами. Такий підхід дозволяє підтримувати високу якість освіти та забезпечувати рівний доступ до навчання для всіх учнів.

Оксана де Конінг проживає і працює у Нідерландах уже сім років. Університетська освіта (закінчила факультет кібернетики КНУ імені Т.Г. Шевченка у Києві) дозволила їй стати викладачем вищої математики в одному із техназіумів та працювати з учнями екзаменаційних (останній рік навчання) і передекзаменаційних (передостанній рік навчання) класів.

За її словами, у Нідерландах переважна більшість учнів зрештою вступають до професійно-технічних училищ і технікумів – вони проходять навчання за окремою програмою середньої школи.

Водночас решта школярів навчаються у закладах освіти, після закінчення яких планують вступати до інститутів або університетів.

Техназіум орієнтований саме на тих учнів, які прагнуть здобувати вищу технічну професійну або наукову освіту

Техназіум є частиною середньої освіти в Нідерландах і починається з 1 класу, який в Україні відповідає 7 класу. Це окремий навчальний простір, який забезпечує учням поглиблене вивчення технологій.

Важливо зазначити, що у Нідерландах на відміну від України діти завершують навчання у початковій школі у 12 років. Тож ті, хто у нас вважаються учнями 5-6 класів, у Нідерландах ще належать до початкової школи.

Здобувати середню освіту школярі починають там з 13 років, тобто перший клас середньої школи в Нідерландах відповідає українському 7 класу.

Особливості навчання в техназіумі

Як пояснює Оксана де Конінг, техназіум поєднує природничі науки (фізику, хімію, біологію, географію, астрономію тощо) з бізнесом та організаційною діяльністю. Головною особливістю є предмет “Дослідження та проєктування”.

Навчання тут аж ніяк не обмежується теорією.

Учні не просто вивчають предмети, а беруть участь у практичних дослідженнях, шукають технічні рішення та розробляють власні інноваційні проєкти – або ж працюють над вже запропонованими проєктами від державних чи приватних компаній.

Це дозволяє їм отримати цінний досвід роботи в команді, розвинути навички критичного мислення та більш виважено підходити до вибору майбутньої професії – з розумінням процесів і викликів, подолання яких характерне для тієї чи іншої сфери діяльності.

Школярі працюють у різних напрямах, наближених до реальних потреб ринку та суспільства.

“Учні техназіумів працюють над реальними проєктами в семи основних сферах:

1. Наука та розробки.
2. Вода, енергія та природа.
3. Мобільність та простір – розробка продуктів, цифрова безпека, логістика, економічні моделі.
4. Харчування та здоровий спосіб життя – розробка продуктів; харчування, дослідження у сфері фізичного та психічного здоров’я.
5. Ринок та гроші.
6. Люди та медицина (охорона здоров’я профілактика, діагностика, лікування, догляд та реабілітація пацієнтів.
7. Стиль життя та дизайн житлових і робочих умов – створення рішень для комфортного та функціонального середовища.

Наприклад, вони можуть працювати над переорганізацією міського простору в депресивних районах. Це національний проєкт, і кожен техназіум розробляє свою частину в межах свого міста.

Проєктний підхід формує в учнів відповідальність, комунікативні навички та вміння працювати в команді. Вони проходять усі етапи дослідження та проєктування, що готує їх до майбутньої професійної діяльності. У техназіумах практична частина навчання значно переважає над теоретичною”, – розповідає Оксана де Конінг.

Натомість теоретична підготовка відбувається в межах інших природничих дисциплін, таких як фізика, хімія, біологія чи географія.

У техназіумах викладають переважно випускники технічних університетів, які додатково проходять педагогічну підготовку

Їхня роль виходить за межі традиційного викладання – вони виступають у ролі коучів, які допомагають учням навчатися самостійно та ефективно працювати над проєктами.

У класах навчаються у середньому 22-30 учнів, які працюють у групах по 4-5 осіб. Такий формат сприяє розвитку навичок роботи в команді.

У техназіумах діє чітка система стандартів, яка включає високі вимоги до викладання, суворі критерії якості проєктів, а також обов’язково приділяється увага рефлексії та саморефлексії учнів.

Найважливіше те, що проєкти, над якими працюють учні, не залишаються лише навчальними завданнями, їхній зміст не губиться на папері, у презентаціях чи деінде – вони втілюються в життя та можуть використовуватися бізнесом або державою.

Наприклад, одного разу група учнів техназіуму розробила систему очищення сонячних батарей для сучасного концепт-кара (прототип майбутнього автомобіля). Цей проєкт було представлено на виставці Dutch Design Week, де школярі змогли побачити свій внесок у реальну інновацію.

“Просто треба було бачити гордість в очах дітей за свій проєкт. Це дуже круто, бо вони роблять те, що дійсно потрібно в реальному житті”, – наголошує Оксана де Конінг.

Такі приклади підтверджують, що “формула” техназіуму дає учням не лише знання, а й можливість створювати корисні, практичні рішення для сучасного світу, які мають прикладне значення.

“Це освітня політика країни – готувати майбутнє покоління”, – наголошує Оксана де Конінг.

Натхненна цим підходом до навчання дітей у Нідерландах, вона долучилася до актуалізації технологічної галузі проєкту МОН “Освіта для життя”.

“Технологічна галузь багатьма людьми досі сприймається як трудове навчання. Навіть деякі працівники освіти думають, що інтеграція нових технологій – це зшити фартушки. Але в сучасному технологічному світі і з викликами, з якими стикається Україна, так не можна. Нам треба готувати дітей до проєктної роботи. Навчати і вчителів.

Влітку я презентувала цей формат (йдеться про техназіуми – ред.) кільком директорам шкіл, і побачила величезний інтерес. Тоді я зрозуміла, що потрібно їхати в Україну й працювати в цьому напрямі, адже освітня технологічна галузь потребує актуалізації.

Раніше традиційно інженерна школа в Україні була на високому рівні, але зараз вона збереглася лише у вузькопрофільних закладах. Інтерес до технологій та природничих наук потрібно підтримувати в усіх дітях, щоб не тільки найталановитіші могли реалізувати свій потенціал, а й кожна дитина мала можливість знайти своє покликання. Світ науки та інженерії дуже широкий, і важливо створювати умови, які допоможуть дітям його опанувати”, – підсумувала Оксана де Конінг.

Техназіуми. За яких умов Україна зможе застосувати досвід Нідерландів?

Засновниця та директорка ліцею Dominion Інна Дьоміна погоджується, що в Україні наразі недостатньо розвинена культура співпраці між бізнесом, державою та школами. Вона окреслила кілька викликів, які можуть стати на заваді Україні, щоб налагодження публічно-приватного партнерства в сфері освіти стало можливим.

Законодавча підтримка

За словами Інни Дьоміної, наразі законодавство України не передбачає можливості інтеграції навчального процесу школярів безпосередньо на виробництві. Це один із ключових факторів, який ускладнює будь-які спроби створити ефективну системну співпрацю між школами та підприємствами. Школярі не можуть навчатися або спостерігати за роботою безпосередньо на робочих місцях через відсутність необхідних правових норм і механізмів для таких взаємодій.

“У нас у законодавстві навіть поняття “публічно-приватне партнерство” немає. Є лише державно-приватне, яке реалізується через, наприклад, побудову дороги. Поняття публічно-приватного партнерства значно ширше. Воно в Україні давно є, а в законодавстві його ніде немає”, – зауважує Інна Дьоміна.

Тож наразі співпраця шкіл з підприємствами у кращому випадку обмежується переважно екскурсіями чи короткотривалими профорієнтаційними заходами, що не забезпечує реального залучення учнів до процесу виробництва. Крім того, поточні стандарти не передбачають залученості школярів до вирішення реальних проблем чи розробки проєктів на базі підприємств.

Безпека та відповідальність

Для того, щоб діти могли працювати на виробництвах, необхідно врегулювати також питання безпеки, адже школа несе відповідальність за життя і здоров’я дітей під час освітнього процесу. Тому важливо визначити, хто з працівників підприємств може взаємодіяти з учнями, навчати їх або бути менторами.

“Мають бути врегульовані вимоги до тих, хто може працювати з учнями. Якщо учні приходять, наприклад, на якусь фабрику, з ними працюють співробітники. Але чи мають вони право пояснювати, викладати, навчати? Який їхній статус і роль? Або, можливо, викладання продовжує вчитель, який працює на базі цієї фабрики, але стає ментором для учнівської групи, вчиться разом з дітьми? Проте, він все одно залишається вчителем. А експерт, який працює на самій фабриці, може супроводжувати цей процес. Тобто, важливо це визначити”, – наголошує Інна Дьоміна.

Нерівномірний доступ до можливостей

У великих містах, як-от Київ, є більше можливостей для учнів побачити реальні виробництва чи відвідати фабрики. В інших регіонах, особливо у маленьких містах і селищах, такі можливості обмежені, що призводить до нерівності у доступі до сучасних технологій і навчання. І це ще один виклик для держави.

Інна Дьоміна вважає принцип навчання у техназіумах перспективним, оскільки він передбачають проєктне навчання і залучення школярів до вирішення реальних проблем, однак для цього потрібно забезпечити постійну роботу та активну співпрацю шкіл з підприємствами.

В Україні є приклади, коли учні мають можливість залучатися до роботи у спеціалізованих центрах, зокрема у Кропивницькому, де школярі працюють на верстатах і займаються різноманітними видами діяльності. Проте і це не зовсім відповідає концепції техназіумів, оскільки останні передбачають більш систематичну та глибоку інтеграцію з реальним виробництвом.

На думку Інни Дьоміної, така співпраця дозволить забезпечити кадровий потенціал для бізнесу, який інвестує в навчання дітей, аби вони в майбутньому стали кваліфікованими фахівцями, які працюватимуть у цих компаніях. Такий підхід, хоч і точково, але вже реалізується в Україні, зокрема в таких сферах, як біофармацевтика і хімічна промисловість, де підприємства допомагають оснащувати лабораторії та надають можливості для практики.

Як приклади Інна Дьоміна наводить проєкт “БіоШкола” від компанії Biopharma, а також компанію Enamine Ltd, яка фінансує розробки та впровадження сучасних навчальних програм з хімії, надає стипендії для викладачів та здійснює спонсорську підтримку проведення української хімічної олімпіади.

Крім того, є випадки, коли молоді люди, які розпочали проєкти в Малій академії наук, потім отримують підтримку бізнесу і навіть фінансування від європейських організацій для розвитку своїх ідей.

Яскравий приклад – Валентин Фречка, говорить Інна Дьоміна. Він навчався на біотехнолога у КНУ імені Т.Г. Шевченка, пише Forbes.

У 17 років, ще будучи школярем, Валентин розробив метод отримання целюлози з опалого листя, що дозволяє виробляти папір без використання деревини. Перші експерименти проводив вдома на кухні.

У 2018 році він виграв “золото” на “Олімпіаді геніїв” у США, після чого отримав запрошення продовжити експерименти на Житомирському картонному комбінаті. Там усвідомив, що його шкільний проєкт може стати бізнесом. Так виникла ідея створення компанії Re-Leaf, співзасновником якої став Фречка.

Вже у 2024 році випускник МАН Валентин Фречка посів друге місце на European Inventor Award 2024 – змаганні для винахідників-новаторів.

Схожих історій успіху, ймовірно, є ще чимало, проте вони радше виняток із правил. Для того, щоб системно змінити політику держави, ще необхідно докласти чимало зусиль. І почати треба з чіткої нормативно-правової бази для публічно-приватного партнерства в освіті, надання фінансової підтримки підприємствам та школам і забезпечення безпечних умов для навчання учнів на виробництвах.

Фото надала Оксана де Конінг