Що не так з фінансуванням української освіти, і як це виправити

Цей матеріал - про результати дослідження “Детальний огляд невоєнного бюджету: Освіта” і про те, що думають експерти відносно того, як долати фінансові виклики.

Дослідження проведено Центром економічної стратегії за підтримки Міжнародного фонду відродження в рамках аналізу невоєнних напрямків видатків України

Головні меседжі:

• державний бюджет України на 2026 рік демонструє межі можливостей країни, виснаженої війною,
• п’ятий рік поспіль Україна живе з бюджетом виживання — достатнім, щоб стримати ворога, але надто обмеженим, щоб змінити хід війни,
• сфера освіти залишається одним із ключових напрямів публічних фінансів і посідає 5 місце у структурі видатків державного бюджету, проте залишається все ще нижче довоєнного рівня,
• головною сферою освіти, на яку витрачають близько половини всіх коштів, є середня освіта; вища посідає друге місце. При цьому проблеми у них схожі — низька заробітна плата педагогічних працівників, скорочення кількості отримувачів освіти, необхідність структурних змін.

Середня освіта: дві великі зони викликів

За словами старшої дослідниці Ірини Іпполітової, першим з викликів є масова міграція дітей шкільного віку, яка відбувалась переважно в 2022 році через початок повномасштабного вторгнення. За кордоном зараз знаходяться біля одного мільйона дітей шкільного віку, і це без інформації про кількість українських школярів на території Росії та Білорусі, плюс ще десь 300 тисяч - на тимчасово окупованій території. Кількість дітей шкільного віку, які фізично перебувають на території України, скоротилась на чверть.

Другий виклик це зниження кількості дітей, які народжуються в Україні і відповідно йдуть до школи. Низхідна тенденція почалася ще в 2013 році, і вона продовжується. Для початкової освіти це означає скорочення з ріку в рік кількості першачків.

Всього ж кількість учнів у проміжку між 2021-м та 2025-м роками знизилася на 15%. Різниця у показниках кількості школярів на території України (25%) пояснюється тим, що дуже багато з них продовжують навчатися онлайн з-за кордону і навіть з ТОТ.

Негативний демографічний тренд початкова освіта відчуває першою.

Загальна ж тенденція зменшення кількості дітей шкільного віку вимагає скорочення шкільної мережі. Цей процес почався ще в 2015 році і він продовжується.

Коли мова йде про оптимізацію шкільної мережі, зважати потрібно не тільки на кількість учнів, а й на їх місце знаходження в Україні. Бо існує дуже велика нерівномірність розподілення шкіл і учнів в містах та сільських районах. Саме у селах знаходиться більше 60% українських шкіл, при тому, що навчається там тільки третина учнів. Це призводить до того, що школи там переважно невеликі, в середньому вдвічі менші ніж середньоміські. Якщо мало учнів, то й мало приходить грошей, немає можливості утримувати інфраструктуру, платити зарплати вчителям, утримувати предметників з усіх дисциплін. В результаті страждає якість навчання.

Висновок: оптимізація шкільної мережі - процес неминучий і до того ж досить складний.

Для громади збереження маленьких шкіл має свій позитив, але й свої мінуси: висока вартість і часто нижча якість освіти, менші можливості для дітей, які там вчаться. Зараз громади мають вирішувати питання оптимізації шкіл самостійно, і їм не завжди вистачає для цього компетенції та досвіду. Щоб цей процес проходив легше і більш ґрунтовно, сільським громадам потрібна підтримка - державна, адміністративна, організаційна - в тому числі комунікація з населенням. Люди мають розуміти, для чого потрібна оптимізація, які позитивні результати від неї можна отримати.

Гроші: пріоритети і послідовність підходів

“Потреба в оптимізації мережі шкіл полягає також в скороченні реального ресурсу на фінансування середньої освіти”, - відзначила економістка Центру економічної стратегії Олександра Мироненко.

Ключове джерело заробітної плати вчителям є освітня субвенція. З 2024 року її збільшили до 103 млрд грн і тримали на такому рівні до 2026 року. Проте з урахуванням інфляції все одно реальні ресурси скорочувалися і зарплата в сфері освіти була на третину менша, ніж в середньому в економіці. Щоб вирішити цю проблему, в 2026 році запланували підняти зарплату вчителям на 50%, завдяки новій програмі з підвищення престижності праці у сфері освіти. Проте через те, що проблема низької зарплати вчителів накопичувалася роками, одноразове збільшення повністю проблему не вирішує, зазначає експертка.

Крім того, не виконується норма Закону України “Про освіту”, в якій сказано, що мінімальна зарплата вчителя має складати не менше трьох мінімальних зарплат в країні, а це в 2026 році приблизно 26 тисяч гривень. Наслідком цього є кадрові проблеми, в школах бракує вчителів, особливо - англійської мови, інформатики та математики. Крім того відбувається старіння кадрів: майже половина вчителів старші за 50 років, молодь віком до 30 років складає лише 10%.

Спробу підвищення зарплат вчителям в повній мірі виконати не вдалось. За урядовою ініціативою з 1 січня вони мали піднятись на 30%, втім за даними Державної служби статистики, в березні 2026 року були тільки на 20% більшими, ніж в середньому в 2025 році.

Отже, гарна ініціатива стикнулася з управлінськими та фінансовими викликами.

По-перше, задекларованого обсягу субвенції виявилося недостатньо для цього підвищення. По-друге, відбувся розрив між централізованим рішенням та можливістю місцевих бюджетів, саме за рахунок яких виплачують надбавки та інші доплати. По-третє, бар’єром є інституційна неоднорідність цих надбавок. Бо наразі чинне законодавство делегує громадам визначення того, якою буде розмір надбавки за престижність — від 5 до 30%. В результаті в одних громадах вони були скорочені або скасовані, в других коефіцієнти престижності зменшували, щоб збалансувати свої бюджети.

Треба сказати ще про одне нововведення, яке в підсумку має вплив на фінансові можливості щодо підвищення зарплати вчителям. Мова йде про розширення харчування учнів в 2026 році, відтепер ним забезпеченні усі, без виключення, з 1 по 11 клас.

Олександра Мироненко називає саму ідею підтримки дітей важливою та гарною, проте вважає, що цієї підтримки потребують не всі школярі - частина сімей спроможна самостійно забезпечувати їх харчування, до того ж деякі діти можуть не споживати обіди через смакові вподобання. А ще є ризик певного простору для зловживань, в тому числі при проведенні закупівель, оскільки без належних механізмів контролю кошти на місцях можуть використовуватися неефективно. Не кажучи вже, що існують певні інфраструктурні обмеження, перш за все мова йде про навантаження на харчові системи в школах. В 2025-24 роках, як платно так і безоплатно, в школах харчувалося приблизно 1,6 млн дітей, а з 2026 року очікується зростання в два рази до 3 млн, на що мають витратити більше 14 млрд гривень.

Критики ініціативи вбачають в ній непослідовність підходів, оскільки, наприклад, в дошкільній освіті за харчування платять батьки і громада. Тож, склалася думка, що в умовах дуже обмежених бюджетних ресурсів надання безкоштовного харчування всім учням середньої освіти є розпорошенням вкрай обмеженого ресурсу бюджету.

Вища освіта: проблеми державного фінансування і структури університетів

За підсумками дослідників, на відміну від середньої освіти у вищій поки буде менше відчуватися демографічний спад, бо до 2030 року в заклади вищої освіти вступатимуть покоління найвищої народжуваності часів незалежності. Проте потім теж доведеться зіткнутися з кризою здобувачів освіти.

В Україні в результаті повномасштабного вторгнення кількість молоді студентського віку — від 17 до 22 років — скоротилася на 29%.

Це ті люди, які мали вступати в українські університети. Проте таке скорочення не призвело до пропорційного зменшення кількості студентів, оскільки на неї впливає не тільки демографія, а й попит на вищу освіту, який залишається достатньо високим. До того ж приблизно 100 тисяч студентів, що виїхали за кордон, вчаться онлайн.

Водночас у вищої освіти, як і у середньої, дуже актуальним є питання фінансування з державного бюджету, яке не змінювалося з 2021 року. Якщо враховувати інфляцію, то реальний ресурс вищої освіти скоротився майже наполовину.

Наступний виклик для вищої школи стосується структури мережі університетів. За словами дослідників, в Україні наразі існує 117 закладів вищої освіти, які підпорядковуються Міністерству освіти та науки. Понад половина з них має менше ніж 5 тисяч студентів, а в регіональних філіях ця цифра ще нижче. Але є ще один важливий показник — кількість студентів на одного викладача. В Україні він в середньому 7,8, в той час як в ЕС — 14,3.

Висновки та рекомендації від дослідників ЦЕС

Висновок перший: потрібна реформа оплати праці. Сьогодні система базується на достатньо низькій базовій ставці та великій кількості надбавок, через що вчителі не можуть повноцінно отримувати гідну зарплату.

Висновок другий: необхідна модернізація закладів освіти. Це стосується як шкіл, так і університетів, оскільки проблема у них однакова, - система була створена для завеликої кількості учнів, якої зараз немає. Тобто шкіл та університетів просто забагато.

Що стосується середньої освіти, варто створювати необхідну інфраструктуру та надавати громадам організаційну підтримку в процесі укрупнення шкіл.

В процесі дослідження було виділено кілька напрямів, які потребують подальшого обговорення:

• завершення створення єдиного реєстру учнів, щоб рішення щодо фінансування базувалося на реальних даних,
• перегляд підходу до шкільного харчування, в тому числі, перехід на адресну підтримку,
• перегляд системи управління університетами і розширення їхніх джерел фінансування через гранти, пільгові кредити, співпрацю з бізнесом,
• продовження політики “Школа офлайн”.

Підсумовуючи наведені дані, треба констатувати, що українська освіта стикається не тільки з браком ресурсів, а й з величезними демографічними змінами і навіть з демографічним шоком. І це стає нашою новою реальністю. Тому необхідно зважати на те, скільки в майбутньому буде здобувачів освіти, і наскільки якісну освіту навчальні заклади зможуть їм надавати.

Дискусія. Думки експертів

Іванна Коберник, освітня експертки, співзасновниці ГО “Смарт освіта”:

— Ще два роки тому у великому дослідженні, яке проводила громадська спілка “Освіторія”, більшість вчителів відповіли, що бюрократичне навантаження для них є більшою проблемою, ніж зарплата. Але цього року і минулого казали, що зарплата вже навіть не відповідає санітарному мінімуму виживання. Більше, звісно, страждають молоді вчителі, тому що модель оплати праці передбачає дуже маленький посадовий оклад і велику кількість дрібних надбавок, яких молодий вчитель не має. Відповідно зарплата, згідно тарифного розряду, була б нижче мінімальної, а це заборонено, тож місцеві влади доплачували. Це величезна проблема, бо відбувається старіння професії через малий притік молодих вчителів.

Збільшення в 2026 році освітньої субвенції (64 606 227,4 тисяч гривень) - дуже велика цифра, але вона сталася тоді, коли падіння вже таке велике, а зарплата настільки низька, що це питання, на жаль, затьмарює багато інших.

Проте одним тільки збільшенням зарплат проблему якості освіти не вирішити. Але це перший необхідний крок, без якого ми не можемо розраховувати на певні результати.

Наталія Піпа, секретар Комітету Верховної Ради України з питань освіти, науки та інновацій:

— Насправді дослідження не стало новиною. Все це ми обговорюємо і публічно, і кулуарно. Щодо планів забезпечити 3 млн учнів безкоштовними обідами, я не бачу в цьому доцільності. З голодом в Україні навіть при бідній мамі мало хто має проблеми. Тому, може, варто було б харчувати тільки дітей героїв, а ще з багатодітних родин, малозабезпечених. Але точно не всіх. Ця ініціатива на політичному рівні обговорювалася не раз, і я сподіваюсь, що кошти будуть перекинуті на якусь іншу програму, наприклад, підвищення заробітної плати вчителів. Це не змінить якість викладання, але точно допоможе затримати в професії тих, хто йде через низьку зарплату. Нам не треба більшої кількості вчителів, але нам треба залишити кращих і завести нових.

Щодо кількості учнів і вчителів, були дослідження ще до широкомасштабного вторгнення. На одного вчителя у нас було в середньому 9 учнів, в сільській місцевості — до шести, в міській — до 12. При цьому в країнах ЄС - від 10 до 13. Хотілося, щоб наша цифра була іншою: вчитель більше вчить, але й більше заробляє.

Ксенія Семенова, президентка Національного університету “Київський авіаційний інститут”:

- Ми змінили організаційно-правову форму і одним з повноважень наглядової ради інституту тепер є встановлення системи оплати праці. Держава не забезпечує підняття зарплати фінансово. Це робиться тільки тим викладачам, які на так званому державному коді. Незважаючи на те, що у нас є формульне фінансування, уряд досі діє за вибірковим принципом, хоча одні і ті ж фахівці викладають і студентам-контрактникам, і бюджетникам.

Досі дуже багато університетів в онлайні, і навіть коли вони виходять в офлайн, вчаться до жовтня, потім по квітень або на канікулах, або в дистанційці. Це дуже погано впливає на якість освіти. І коли такі університети приймають рішення, що пора виходити в офлайн, в них нема на це грошей, бо базове фінансування було прораховано так, ніби вони постійно в онлайні. А це відразу - мільярдні чеки на опалення, електрику. І цього МОН не враховує. Тобто немає ніякого стимулу для того, щоб університети виходили із кризи.

Вирішити це питання можна їх об’єднанням, не виходячи за межі фонду бюджету, і досягти таким чином більш справедливого розподілу фінансування. Всі знають, що треба скорочувати мережу, стимулювати кращі практики, але ці рішення відкладаються, довго дискутуються і в суспільстві, і в парламенті.

Олег Фасоля, керівник напрямку “Освіта на місцевому та регіональному рівнях” Шведсько-української програми Polaris:

- Освітні фінанси та видатки в Україні перебувають в постійній боротьбі між маніпулятивними рішеннями, які приймають як центральні, так й місцеві органи влади, і реальним станом державних та місцевих фінансів. Тобто ми хочемо народу говорити і обіцяти багато, а насправді реальний стан фінансів в Україні не дає можливостей це реалізувати. Все це викликає занепокоєння і несприйняття на місцях.

Про освітні фінанси не можна говорити у розриві з якістю освіти. Адже, коли ми купуємо якусь річ в магазині, то за певні гроші хочемо придбати найбільш якіснішу. Точно так повинно відбуватися і коли ми купуємо освітню послугу, виділяючи певні фінансові ресурси з державного чи місцевого бюджетів. Практика показує, що якість освітніх послуг прямо пропорційно залежить від кількості здобувачів освіти у тих чи інших закладах. Чим більше дітей, тим вище якість. Бо середовище дає можливість дітям конкурувати між собою, рівнятися на кращих і відповідно мати кращі знання, а педагогам - працювати значно ефективніше, досягати вищих результатів.

Нагадаємо, раніше медіа НУШ розповідало, чому важливо продовжувати реформу НУШ: уряд і МОН узгодили фінансування укриттів, розвиток коледжів і євроінтеграційний курс освіти

Фото - magnific