“Освітні спільноти змінюють світ”: досвід впровадження змін у харківському ліцеї

Попри війну, українські вчителі продовжують робити своє – навчати дітей і підтримувати одне одного. Багато з них не зупиняються на досягнутому, а шукають нові формати взаємодії, об’єднуються, створюють простори для розвитку й спільного осмислення змін, що відбуваються в освіті.

Яскравим прикладом таких просторів є “неконференції”, які проводять учасники спільноти, що її 10 років тому почала об’єднувати громадська організація EdCamp Ukraine.

Одна із таких “неконференцій” 10 травня відбулася у Харкові – прифронтовому місті, яке постійно потерпає від обстрілів, але продовжує не просто триматися, а збиратися в укриттях, щоб говорити про важливе, вчитися і ділитися досвідом, – адже життя триває.

Медіа “Нова українська школа” побувало на заході, який цього разу організував Харківський ліцей №26, і далі розповідає, у чому суть “неконференцій” і чому цей досвід потрібен свідомому українському вчительству.

(Не)конференція у Харкові: досвід ліцею №26

Для Олени Золотоверхої, директорки Харківського ліцею №26, знайомство з EdCamp розпочалося ще у 2019 році. За її словами, найбільше тоді вразила неформальна і демократична структура спільноти, де панує горизонтальне лідерство. Це означає, що будь хто – від вчителя до управлінця в департаменті освіти – взаємодіють на рівних. Звідси і назва “неконференція”, адже обмін досвідом проходить у невимушеній обстановці.

“Мене підкупило те, що це справді середовище горизонтальних зв’язків. Там немає ієрархії, і саме це – родзинка EdCamp”, – наголошує пані Олена.

Перші спроби школи організувати власну “неконференцію” розпочались ще до початку повномасштабного вторгнення. Один із перших таких заходів провели за часів пандемії – в онлайн-форматі. У 2022 році команда школи також виборола право на проведення неконференції, але через початок повномасштабного вторгнення захід довелося скасувати. Зрештою, у 2023-му міні-EdCamp відбувся онлайн, а от у 2024-му колектив зміг уперше провести офлайн-подію – спеціальну неконференцію – в укритті Харківського національного економічного університету, який надав приміщення і у 2025-му.

“Це був наш перший офлайновий захід (у 2024-му) за весь період повномасштабної війни. І хоч проходив він в укритті, атмосфера була надзвичайно тепла. Ми відчули, що це – більше ніж освітній захід, це підтримка, єднання, надихання спільнотою”, – ділиться пані Олена.

Цей шлях не був легким – як для школи загалом, так і для її команди. Початок повномасштабного вторгнення у 2022 році повністю змінив звичну реальність. Ліцей досі не має придатного для перебування дітей укриття – лише технічний підвал, який поки що так і не вдалося облаштувати. Та попри все, освітній процес не зупинявся.

Щойно з’явилась мінімальна можливість у квітні 2022 року, команда школи повернулась до онлайн-навчання. До того ж, навіть у перші дні війни вчителі підтримували зв’язок з учнями – проводили неформальні години спілкування за розкладом.

“Ми не могли просто зникнути з життя дітей. Тоді це було найважливіше – залишатися поряд хоча б онлайн. Наші години спілкування стали порятунком – для учнів, для батьків, і для нас самих”, – згадує директорка.

Попри відсутність власного укриття, ліцей регулярно організовує офлайн-заходи – у безпечних міських просторах, що пристосовані для перебування під час тривог. Це й майстер-класи, і виставки, і просто можливості для живого спілкування. Директорка наголошує: сильна сторона 26 ліцею – якісна виховна робота, і залучення учасників освітнього процесу до організації заходів спільно з організацією EdCamp Ukraine – важлива її складова.

У 2024 році школа провела спеціальну неконференцію, а згодом здобула право організувати магістральний міні-EdCamp – подію вищого рівня. Підготовка до цього формату вимагала більше ресурсів, зокрема фінансової підтримки від EdCamp Ukraine, але водночас відкривала нові можливості – і для школи, і для міста.

Як розповідає Олена Золотоверха, процедура участі у програмі EdCamp передбачає кілька етапів. Спершу – конкурс заявок, потім – співбесіди з майбутніми координаторами, де перевіряється не лише логістика, а й мотивація та бачення команди.

“Я завжди раджу тим, хто хоче організувати свій EdCamp, спершу поїздити на події інших команд. Відчути атмосферу. Побачити зсередини, як це працює. Тоді з’являється впевненість, а з нею – і натхнення”, – каже директорка.

Проте ключову роль у процесі відіграє команда. За словами пані Олени, у її ліцеї вдалося сформувати спільноту однодумців, готових брати участь у всьому – від логістики до організації різноманітних сесій в межах заходу.

“Лідер – це важливо, але лідер без команди — ніщо. Має бути вмотивована команда. І треба створювати підґрунтя для того, щоб у колективі були саме такі люди. У нас – саме такий колектив однодумців, без перебільшення. Практично всі були задіяні в організації заходу.

І завдяки принципу “вільної ноги” кожен може доєднатися в будь-який момент і, якщо потрібно, піти раніше. Але все це – результат командної роботи. Саме про це говорять наші сесії: сила спільноти, і зокрема наша – у вчительському лідерстві, у тому, як освітні ком’юніті змінюють світ”, – наголошує Олена Золотоверха.

До слова тематика цьогорічної регіональної неконференції у Харкові була присвячена силі спільноти та вчительському лідерству. Серед спікерів були як харківські вчителі, так і їхні колеги з різних куточків України – Києва, Миколаєва, Львова, Запоріжжя тощо. І всі говорили про важливість спільних дій і віри у можливість змін навіть у воєнних умовах.

Захід відкрила панельна дискусія “Сила спільноти: єдність, що змінює” – про лідерство, взаємодію і спільну відповідальність. До розмови долучилася, зокрема, директорка Українського центру оцінювання якості освіти Тетяна Вакуленко, яка поділилася рефлексією про глибший вимір освітніх змін – культурний.

Вона рекомендувала до прочитання книжку Марини Стародубської “Як зрозуміти українців: кроскультурний погляд”, яка, за її словами, “не про вивчення нас як гуманоїдів”, а про глибинні культурні коди, що формують українське суспільство. На індивідуальному рівні ці особливості можуть варіюватися, але на рівні великої спільноти – є доволі сталими. Наприклад, українцям значно комфортніше діяти гуртом, ніж як окремим “я” – це прояв колективізму, що формує як силу, так і слабкість культури.

Це ж стосується й теми корупції. За словами Вакуленко, її джерело часто не в зловмисності, а в емоційному пріоритеті: спочатку – рідні, знайомі, “свої”. І саме з цього – з розрізнення на “свого” й “чужого” – починається ухвалення нерівних рішень. На противагу директорка УЦОЯО навела приклад незалежного оцінювання: ситуації, коли жодна наближеність не має значення – усі проходять процедуру однаково.

Володимир Чернишов (ХНЕУ), Тетяна Вакуленко (УЦОЯО), Олена Масалітіна (EdCamp Україна)

Водночас Вакуленко наголосила: жодна освітня реформа не може бути просто скопійована з іншої країни – фінської, польської чи будь-якої іншої. Бо культурний “чорнозем” в Україні – свій.

“Ми реагуємо на зміни не так, як це роблять інші. Ми критикуємо, ми маємо інший рівень чутливості – і це теж частина нашої культурної ідентичності”, – наголошує Тетяна Вакуленко.

Крім того, під час паралельних сесій спікери, зокрема вчителі, говорили про життєстійкість, саморегуляцію, креативне мислення, цифрову грамотність, антидискримінаційний підхід та лідерство в освіті.

Впровадження змін на практиці

Зрештою найважливіше – те, які знання і досвід учасники неконференції не просто візьмуть собі на замітку, а реально почнуть запроваджувати у власному класі, школі чи навіть громаді.

Олена Золотоверха, директорка Харківського ліцею №26, переконана: EdCamp – це не просто подія чи платформа для професійного розвитку. Це – спільнота відповідального вчительства, де збираються справді вмотивовані люди.

“Ми принципово проводимо заходи у суботу. Щоб ті, хто приїжджає, робили це свідомо – не тому, що відпросилися з роботи, а тому, що їм це потрібно”, – пояснює вона.

Одним із найпотужніших інструментів, які школа інтегрувала в освітній процес, стала програма соціально-емоційного та етичного навчання (СЕЕН), започаткована ще Далай-ламою і розроблена згодом Американським інститутом Ейморі. За словами директорки, з 2024–2025 навчального року уроки СЕЕН впроваджуються повністю в початковій школі та частково інтегруються у середній – зокрема, в курси української літератури, основ здоров’я та інших гуманітарних предметів.

“Матеріали для таких уроків ми отримуємо безкоштовно – EdCamp надає розробки, додаткові ресурси. Вони є у відкритому доступі, мають гриф МОН і можуть офіційно використовуватись у варіативній частині навчального плану. Ми саме так і робимо: замість ще однієї академічної години вводимо СЕЕН-урок”, – розповідає директорка.

Програма допомагає дітям краще розуміти себе, справлятися з емоціями, співпереживати іншим. У школі навіть облаштовано “мікроінтервенції”: на дверях кожного кабінету розміщені стратегії миттєвої допомоги – візуальні інструкції, що допомагають дітям заспокоїтись у стресових ситуаціях. Наприклад, спробувати повільно випити воду, відстежуючи свої відчуття. Це – прості, але ефективні способи зниження напруги.

“За допомогою СЕЕН-уроків ми формуємо в дітях доброзичливість, толерантність, оптимізм, здатність до співпраці. Те, що сьогодні є не менш важливим за академічні знання”, – наголошує Олена Золотоверха.

Олена Золотоверха, директорка ліцею №26

Уроки доброчесності та цифрова грамотність

Окрім СЕЕН, у ліцеї активно впроваджують і уроки доброчесності. Вони спрямовані на формування в учнів розуміння справедливості, чесності, поваги до себе та інших. Матеріали також надає EdCamp, і вони активно використовуються педагогами як у позакласній роботі, так і під час інтегрованих уроків.

Ще один потужний інструмент змін – цифрова трансформація освітнього процесу. 17 педагогів ліцею пройшли навчання в межах програми HPID (High-Performance Instructional Design). Ця ініціатива спрямована на підвищення цифрової грамотності та ефективне використання онлайн-інструментів у викладанні.

“Ми були серед перших учасників програми і навіть отримали за це символічний кубок. Пишаюся, що колеги відгукнулись і тепер активно застосовують здобуті знання – від створення інтерактивних завдань до ведення цифрових журналів”, – говорить директорка.

Демократична освіта через гру

Одним із найяскравіших нововведень у ліцеї став проєкт “Мі-18: Ми можемо більше”, спрямований на формування у дітей демократичної, правової та громадянської культури. Це – імітаційна гра, у якій учні створюють петиції, розробляють законопроєкти, реєструють їх на офіційних платформах, надсилають до Верховної Ради.

“У нас було чотири законопроєкти, один з них – про стимулювання розвитку науки. Діти обговорювали тексти, формулювали ідеї, працювали в команді. До процесу долучалися навіть батьки. Це живе, справжнє навчання”, – захопливо розповідає пані Олена.

Проєкт має кураторів та модераторів, а законопроєкти спрямовуються на розгляд до Комітету з питань освіти, науки та інновацій Верховної Ради. Це дозволяє учням не лише зрозуміти, як працює система, а й відчути власну причетність до суспільних змін.

“Їхнє гасло (проєкту – ред.): “Цікавтесь політикою, поки політики не зацікавилися вами”. І це не просто слова. Це про відповідальність за майбутнє, яку дитина починає відчувати ще у школі”, – наголошує директорка ліцею.

Зрештою досвід цього закладу освіти демонструє, що навіть у складні часи освітні інновації можливі, якщо за ними стоять люди, готові змінюватися і надихати інших. EdCamp став каталізатором цих змін, однак найголовніше – це системна, щоденна робота педагогічної команди, спрямована на те, щоб школа була місцем, де кожна дитина не лише навчається, а й формується як особистість і громадянин.

Як загалом працює EdCamp

Варто почати з того, що ідея EdCamp виникла в 2010 році в США як нестандартна альтернатива офіційним програмам підвищення кваліфікації для вчителів. Головним інструментом стали унікальні заходи – (не)конференції, які відрізняються від звичних форматів.

EdCamp в Україні за цим принципом створили у 2015 році.

За словами віцеголови Ради громадської організації “EdCamp Україна” Олени Масалітіної, участь освітян у заходах EdCamp має відчутний ефект, який проявляється у щоденній шкільній практиці. І що важливо – ці зміни підтверджені не лише враженнями, а й даними міжнародного EdCamp-опитування. Цей формат діє вже у понад 44 країнах світу, і відповіді педагогів з різних держав, включно з Україною, демонструють схожі результати.

“Понад 85% зазначають, що коли вони повертаються з едкемпів, вони приблизно сім різних ідей одразу запроваджують у класі, у школі”, – говорить пані Олена.

Тетяна Вакуленко (ліворуч) та Олена Масалітіна

Найпоширеніші нововведення стосуються використання практичних інструментів. Педагоги, відвідавши різні сесії, знаходять для себе найкорисніше й одразу застосовують це у викладанні предметів, організації освітнього простору чи налагодженні комунікації з учнями й батьками.

“Тому такі конкретні інструменти, підходи, наприклад, починаючи від якоїсь простої руханки, завершуючи тим, як про щось розповісти в предметі, як вирішити задачу, як по-іншому провести педраду або якийсь інструмент на уроці, – це вони одразу беруть”, – додає Олена Масалітіна.

Особливість формату EdCamp – у “законі вільної ноги”: учасник має змогу вільно переміщуватись між сесіями, обираючи найцікавіше для себе. Завдяки цьому педагоги зосереджуються саме на тих практиках, які їм найбільше відгукуються. Організатори заохочують спікерів до лаконічності та конкретики, аби після заходу вчитель міг без зусиль адаптувати ідеї до свого навчального середовища.

Втім, зміни стосуються не лише професійної площини. У зворотному зв’язку чимало учасників, особливо тих, хто долучився вперше, діляться емоційним враженням, говорить пані Олена:

“Часто вони пишуть, що “нарешті відчули себе людиною””.

Такий ефект важко переоцінити в умовах високого навантаження та постійних викликів. EdCamp не просто надихає, а й відновлює внутрішній ресурс педагогів – і саме це, на думку Масалітіної, є одним з найважливіших результатів.

Гідність замість підпорядкування: як спільнота освітян EdCamp змінює культуру освіти

Олена Масалітіна визнає, що в українській освіті десятиліттями формувалася культура підпорядкування, коли педагогічна спільнота постійно отримувала вказівки згори – від міністерства, місцевої влади, органів управління.

Це глибоко вкорінене відчуття несвободи позначалося не лише на них, а й на учнях: пригнічення, формальність у стосунках, відсутність щирої взаємодії. Саме звідси, на її думку, бере початок те відчуження, яке іноді виникає між школою й батьками.

Негідні умови праці, обмеження у свободі вибору, адміністративний тиск – усе це позбавляло педагогів впевненості у власній гідності. А коли людина не почувається гідною у своїй професії, їй складно будувати відкриті, чесні стосунки з учнями, батьками та колегами.

“Людина, яка не відчуває власної гідності, не здатна працювати якісно. І тим більше не здатна формувати гідність в інших”, – вважає Олена Масалітіна.

EdCamp від початку ставив за мету змінити цю ситуацію. Один із головних принципів спільноти – рівність усіх учасників, незалежно від посади чи статусу. Під час подій жодні формальні ієрархії не діють: директор, вчителька початкової школи, міністр чи його заступниця – усі на рівних. Організатори свідомо не залишають спеціальних місць для “почесних гостей”, не відокремлюють керівників від учасників. Під час кави-пауз і обідах усі мають доступ до однакових умов, усі можуть підійти, поговорити, зробити фото.

Окрім цього, в межах EdCamp формується нова культура – культура відкритого обміну досвідом. Те, що ще десять років тому в освіті вважалося майже недоречним – ділитися власними напрацюваннями, практиками, матеріалами – тепер поступово стає нормою. Освітяни, які відвідують події EdCamp, визнають, що відчувають себе не суперниками, а партнерами. І це відчуття взаємопідтримки допомагає їм зростати, ставати впевненішими у своїх силах і більш ефективними для дітей.

“EdCamp – це не про заходи. Це про простір, де ти можеш дихати. Бути собою. Вперше за довгий час”, – так описує досвід зі слів учасників пані Масалітіна.

Варто зазначити, що в організаторів неконференцій є критерії, за якими вони відбирають майбутніх учасників. Головним залишається мотивація: готовність ділитися досвідом і вчитися в інших, відкритість до співпраці. Формальні досягнення чи посади тут не гарантують участі.

За словами Олени Масалітіної, був випадок, коли керівнику приватного закладу не вдалося потрапити на подію саме через формальний підхід до анкети – її за нього заповнювали інші, а сам він не продемонстрував готовності до діалогу.

Вона визнає, що відбір – дещо суб’єктивний, його проводять через особисті співбесіди, щоб відчути, чи “на одній хвилі” людина буде з іншими учасниками.

Водночас після початку повномасштабної війни деякі вимоги дещо пом’якшились – наприклад, організація скасувала організаційний внесок за сертифікацію. Раніше, щоб отримати сертифікат про підвищення кваліфікації, потрібно було пройти серйозну перевірку: не лише тестові завдання, а й аналітичні відповіді. Сертифікати отримували лише 15–25% учасників, які справді докладали зусиль.

Однак після 2022 року навіть ця опція стала безоплатною. Безпосередньо участь у подіях EdCamp завжди залишалася безкоштовною, і це – принципова позиція команди.

“Ми хочемо, щоб доступ до якісного професійного середовища не залежав від того, скільки ти можеш заплатити. Це питання справедливості”, – наголошує пані Олена.

Вона також зауважила, що попри поширений міф, ніби EdCamp – це лише “тусовка для своїх”, статистика говорить інше: щороку половина учасників – нові люди, а сама подія – не розвага, а простір, у якому створюються умови для розвитку соціально-емоційної компетентності, без якої неможливе справжнє навчання. Бо в стані тривоги чи емоційного вигорання жодне підвищення кваліфікації не спрацює.

Тепер EdCamp – благодійний фонд: як це посилить підтримку освітян

Команда EdCamp започаткувала однойменний благодійний фонд, який стане ще одним інструментом допомоги освітній спільноті. За словами координаторки, фонд “EdCamp Україна” зосередиться на підтримці всіх учасників освітнього процесу – учнів і учениць, їхніх батьків, педагогів, а також ширшого кола стейкхолдерів: органів місцевого самоврядування, освітніх громад та організацій.

Фонд працюватиме в кількох основних напрямах. Насамперед, він виступає юридичним містком для передачі цифрових продуктів державі. Зокрема, освітня платформа “ПОВІР” буде безоплатно передана державі.

“Держава нічого за це не платить, і ми на цьому не заробляємо. Це наша свідома інвестиція у відновлення освіти”, – підкреслює пані Масалітіна.

Ще один напрям – створення і поширення практичних продуктів для шкіл. Наприклад, до програм підвищення кваліфікації освітян додаються інструменти, які можна одразу використати на практиці: діагностичні картки, методичні матеріали, а також так звані “кімнати стійкості” – спеціально облаштовані простори для психологічного розвантаження учнів.

“Ми не просто навчаємо, як це працює, – ми допомагаємо створити ці простори у школах. А для закладів, які не можуть зробити це самостійно, – передаємо готові елементи, адаптовані до законодавства”, – пояснює Олена Масалітіна.

Завдяки юридичному статусу благодійного фонду ці ініціативи можуть реалізовуватись легально і системно, без зайвих бюрократичних перешкод для шкіл.

“Наша мета – не просто створити ресурс, а зробити його доступним і безпечним для використання у кожному куточку країни”, – підсумувана пані Олена.

Нагадаємо, нещодавно медіа “НУШ” побувало на міні-неконференції у Львові. У матеріалі за посиланням розповідаємо, як педагогам обрати ціннісні компоненти навчання.

Фото – EdCamp Україна