“Їхнє дитинство не повториться”. Як педагогам дошкілля підтримати дітей і самих себе

Сьогодні українські педагоги дошкілля – це не просто вихователі. В умовах війни їм доводиться бути джерелом стабільності, підтримки й тепла – навіть тоді, коли самі потребують опори. Саме тому так важливо, щоб у них самих була змога відновитися, відчути внутрішню впевненість і професійну підтримку.

Фасилітований онлайн-курс “Демократичний садок: психосоціальна підтримка”, створений у межах програми “Демократична школа”, не просто навчає, як допомагати дітям. Він допомагає самим педагогам – дбайливо, у безпечному колі колег – розділити досвід, “освіжити” та/або здобути знання, знайти нові сенси у своїй роботі.

Про те, що передбачає курс, медіа “НУШ” розповіли тренерки програми “Демократична школа” Оксана Бондар, Олеся Шелест та координаторка курсу Світлана Королюк. А вихователька Наталія Косенко поділилася своїм досвідом проходження навчання.

Як змінився запит до педагогів дошкілля під час війни

Оксана Бондар, тренерка і координаторка курсу “Демократичний садок: психосоціальна підтримка” має понад двадцять років досвіду роботи в громадських і міжнародних організаціях, а з 2017 року є частиною програми “Демократична школа”. Вже у воєнний час почала активно працювати над курсами, які допомагають вихователям не лише підтримувати дітей, а й самих себе.

За її словами, проблема браку психологічної підтримки у дитсадках була актуальна і до війни – у багатьох закладах не було навіть штатного психолога. А війна лише загострила цю потребу. Всі діти, а особливо ті, хто пережили або були свідками евакуації, бомбардування чи втратили близьких, потребують особливої уваги – важливо, щоб поруч був дорослий, який зможе вчасно помітити тривожні сигнали, заспокоїти, направити, просто побути поруч.

Курс з психосоціальної підтримки, який координує пані Оксана, дає саме такі інструменти – прості, прикладні, але дуже важливі. У програмі – як самостійна робота на навчальній платформі, так і сім фасилітованих зустрічей з тренерами та іншими учасниками – педагогічними працівниками, включаючи адміністраторів, вихователів та практичних психологів.

Фасилітовані зустрічі – це не лекції в традиційному розумінні. Вони не зводяться лише до перегляду відео чи читання методичних матеріалів. Це практичні сесії, під час яких учасники обговорюють матеріал, розбирають життєві ситуації (кейси), виконують вправи, обмінюються досвідом.

Залежно від активності та обсягу виконаних завдань, учасник може безоплатно отримати сертифікат про підвищення кваліфікації обсягом 15 або 30 годин. Це створює додаткову мотивацію і дозволяє педагогам самостійно обирати свій рівень залучення.

“Це найкращі курси, які я проходила за 15 років”, – такий відгук Оксана Бондар почула на підсумковій зустрічі від однієї з учасниць.

Особливою цінністю курсу пані Оксана називає практичність. Тут і вправи для зниження рівня стресу у дітей, і техніки для стабілізації стану самого вихователя, адже без внутрішнього ресурсу важко допомогти іншим.

Запит на такі знання помітно зріс – і це свідчить про те, як змінюється сама роль вихователів. Нерідко до них приходять батьки дітей, які також розгублені, виснажені війною і не знають, як говорити з дитиною, наприклад, про втрату; як реагувати на нічні кошмари чи агресивну поведінку. Часто першим, до кого вони звертаються, стає саме вихователь.

“Якось учасниця курсу розповідала, що до неї прийшов батько з дитиною – вони переїхали з окупованих територій. Що з мамою, невідомо…. І тато каже: “Я вже не справляюся. Чи є у вас психолог? Бо не знаю, як допомогти своїй дитині, до кого звертатися”. От в таких ситуаціях саме вихователь стає тією першою людиною, яка може надати психологічну підтримку”, – пригадує пані Оксана.

На цьому наголошує і тренерка курсу Олеся Шелест, яка пройшла професійний шлях від виховательки і методистки до викладачки Інституту післядипломної освіти. У 2022 році вона долучилася до програми “Демократична школа”, і з того часу не лише проводить заняття, але й допомагає розробляти програму.

Головною особливістю курсу Олеся Шелест вважає вже згадані фасилітовані зустрічі.

“Я завжди кажу: прочитати можна багато. Але ви ніде не дізнаєтесь, як з тим чи іншим викликом впоралася інша вихователька. Іноді одна й та сама ситуація потребує зовсім різного підходу, навіть у межах однієї групи”, – ділиться тренерка.

На зустрічах вихователі діляться тим, що справді працює – або навпаки, що не дало результату.

Про потребу бути разом, не залишатися ізольованими у сучасних українських педагогів дошкілля говорить і Світлана Королюк – тренерка, завідувачка кафедри освітньої політики Полтавської академії неперервної освіти. Вона зауважує, що в останні роки збільшилася кількість вихователів зі сходу України – Донецької, Луганської, Запорізької областей. Їм особливо важливо бути в спільноті, навіть якщо у декого наразі немає можливості працювати.

“У нас були учасники і з тимчасово окупованих територій. Вони не працюють зараз у садочках, але хочуть навчатися. Кажуть: ми віримо, що скоро будемо знову в українських закладах, і хочемо бути в темі”, – розповідає пані Світлана.

Для багатьох педагогів, з її слів, це ще й можливість знайти підтримку у колі однодумців. Вже під час рефлексій вихователі зізнаються: прийшли на курс, щоб дізнатися, як допомогти іншим, а в результаті зрозуміли, як можуть покращити власний стан.

Детальніше про техніки підвищення стресостійкості для дітей і педагогів

У рамках курсу психосоціальної підтримки учасники серед іншого знайомляться з набором простих, але ефективних технік, які допомагають знизити рівень стресу як у дітей, так і у них самих. Тренерки курсу – Оксана Бондар та Олеся Шелест – підкреслюють, що найкращі методи – це ті, що легко втілюються у щоденну практику дітей і дорослих та не вимагають складних ресурсів.

За словами Оксани Бондар, одна з найулюбленіших вправ серед дітей – це “орангутан”: дитина глибоко вдихає, а на видиху голосно і вимовляє звук “Аааа”, легко постукуючи собі в груди. Це допомагає виплеснути напругу, накопичені емоції й одночасно отримати невелике фізичне розвантаження. Завдяки такій “грі” діти не лише знімають стрес, а й весело проводять час.

Ще одна проста вправа – “квітка і свічка”. Під час неї дитина уявляє, що тримає в руках квітку, яку вона вдихає, а другою рукою задуває свічку, повільно і м’яко видихаючи – видих має бути довшим, ніж вдих. Це вчить дітей концентруватися на відчуттях і заспокоюватися, що дуже важливо, особливо у напружені моменти.

Крім того, курс містить низку вправ на заземлення і переключення уваги, що допомагають дітям повернутися у час “тут і зараз”, коли здається, що страх або тривога беруть верх.

“Коли людина, зокрема дитина, перебуває у стресі, їй можна запропонувати звернути увагу на навколишнє середовище: перерахувати предмети, які вона бачить поруч, описати їхню фактуру, кольори або запахи. Це допомагає переключити увагу і заспокоїти нервову систему”, – пояснює Оксана Бондар.

Педагоги також отримують важливі знання про те, як розпізнавати перші ознаки стресу у дітей:

• підвищена агресія,
• зниження концентрації уваги,
• ігрове відтворення травмуючих подій, кошмари,
• надмірна активність тощо.

Важливо не просто помічати ці симптоми, а вміти правильно реагувати – іноді допоможе проста підтримка в групі, а іноді потрібна консультація фахівця.

Водночас Олеся Шелест наголошує, що техніки саморегуляції – це не разова справа, а навичка, яку потрібно тренувати регулярно:

“Це як з вогнегасником: уявіть, що ви навчилися користуватися ним десять років тому, а пожежа сталася зараз – навряд чи зможете ним правильно скористатися. Якщо ж ви регулярно тренуєтеся, у момент пожежі дії відбуваються автоматично. Саме тому важливо практикувати ці техніки регулярно, а не чекати, поки щось трапиться”.

Особливе місце в межах курсу займає тема професійного вигорання серед вихователів. Світлана Королюк зазначає, що ця проблема існувала завжди, а тепер стала ще гострішою через підвищену відповідальність та нервову напругу на тлі повномасштабної війни.

Тож в межах курсу педагоги вивчають техніки емоційної саморегуляції та стабілізації, щоб допомогти в тому числі собі в складних ситуаціях. Це критично важливо, оскільки, як зазначає Олеся Шелест, “тільки коли педагог буде в ресурсі, він зможе допомогти дитині”. Вона також підкреслює, що діти, особливо дошкільного віку, багато у чому беруть приклад з дорослих:

“Що робить вихователька? Чи дихає сама так, як вона їх вчить? Чи робить ті вправи, яких вона навчає вихованців? Якщо діти бачать це у її поведінці, вони будуть повторювати за вихователькою”.

“Всі хочуть дати дітям найкраще”. Досвід учасниці курсу Наталії Косенко

Наталія Косенко – вихователька з Лисичанської громади. Вона вже понад 22 роки працює у дошкільній освіті, більшу частину цього часу – в умовах війни.

“Я працюю в закладі, який фізично знаходиться на окупованій території. Це дошкільний навчальний заклад Лисичанської громади. Я сама двічі внутрішньо переміщена особа: у 2014 році поїхала з Луганська, жила в Лисичанську, і вже тоді прийшла працювати у дошкільний заклад у тоді звільненому Лисичанську”, – розповідає Наталія.

Однак у 2022 році через повномасштабне вторгнення вона була змушена залишити Лисичанськ і переїхати на захід України. Проте роботу не припинила: садочок, хоч і залишився в окупації, продовжив працювати дистанційно. Вихователька щодня підтримує зв’язок із дітьми та їхніми родинами онлайн.

“Заклад фізично розташований в окупації, але всі документи перереєстровані, він працює дистанційно і надає освітні послуги дітям. Тема психоемоційної підтримки була актуальною ще з 2014 року, а після 2022-го стала ще більш нагальною”, – говорить жінка.

Саме тому, коли Наталія дізналася про можливість пройти онлайн-курс “Демократичний садок: психосоціальна підтримка”, який також дає змогу підвищити кваліфікацію, – одразу зареєструвалася.

“Завжди найбільшою проблемою було, як зробити так, щоб усі діти в садочку були успішними і щасливими. Адже саме вони там – найголовніші. Все життя дошкільного закладу має “кружляти” навколо дітей”, – переконана Наталія.

Визнає, що з початком повномасштабної війни зросла потреба у більш глибокому розумінні емоційного стану дітей. З’явилися нові виклики, які вимагають додаткових знать про особливості дитячої психіки і поведінки в стресових умовах. Одна із найболючіших тем, з якою їй та дітям доводиться стикатися – це, зокрема, (не)повернення додому, говорить вихователька.

“Всі діти розкидані по світу і Україні. Найскладніше – це розмови про дім. Одного разу дівчинка розплакалась, бо мама їй сказала, що восени вони поїдуть у Лисичанськ. А не поїхали. Довелось працювати з дитиною окремо, говорити і шукати сенси життя в новому місці”, – розповідає вона.

Зі слів Наталії, курс допоміг опанувати техніки для швидкого реагування в кризових ситуаціях. Одним із важливих елементів навчання стали практичні кейси – ситуації з реального життя, в яких потрібно було продумати план дій.

“Це були техніки стабілізації, тілесні вправи – для зняття затисків, щоб діти відчували ресурс. Матеріали залишилися, якщо треба – я переглядаю”, – додає вона.

Попри складнощі, Наталії вдалося вибудувати з дітьми довіру і підтримку, а дистанційний формат навчання певним чином навіть сприяв цьому. Адже по інший бік екрану у малечі постійно є ще одна опора – батьки.

“Діти не бояться сказати, що чогось не знають. В офлайн-роботі вони часто мовчать. А тут – сміливіші, розкутіші. Коли мама й тато поруч, вони вчаться, питають і підтримують одне одного”, – говорить Наталія.

Важливою темою курсу стали питання про те, як говорити з дітьми про війну, втрати та тривожність.

“Це найболючіше. Якщо щось трапляється – спілкуємося з батьками, є психологічна служба. Але без запиту – в душу лізти не треба. Ні дітям, ні батькам”, – вважає Наталія, адже не з чуток знає, як це – переживати втрату.

Утім, якщо у когось із дітей виникає потреба поговорити про наболіле – вони або їхні батьки завжди можуть звернутися по допомогу.

Згадуючи навчання на курсі, Наталія оцінила людський вимір – лекторів, яких знала ще з часів Сєвєродонецька, і колег, які працюють у різних куточках країни. Найбільше її вразило, наскільки потужною може бути підтримка серед колег – і скільки сил дає навчання у професійному колі.

“Як би ми не працювали – дистанційно чи офлайн – всі хочуть дати дітям найкраще. Їхнє дитинство не повториться”, – наголошує вихователька Наталія Косенко.

Довідково

Програма “Демократична школа” реалізується Європейським центром ім. Вергеланда та Міністерством освіти і науки України у партнерстві з БО “Центр освітніх ініціатив”, БО “Всеукраїнський фонд “Крок за кроком” та БО “Міжнародний благодійний фонд “SavEd” за фінансової підтримки Норвегії.

Фото – freepik