Справжня і несправжня Русь. Хунта у Києві. Біолабораторії США. Про що розповідають дітям російські підручники з історії

На початку року уряд РФ заявив, що починає роботу над новими версіями підручників з історії. Це була дивна заява, враховуючи, що чинні версії тільки минулого року потрапили до російських шкіл, так би мовити, свіженькі. Для лінійки підручників 5-9-х класів це буде друге видання, а для 10-11-х вже третє за останні три роки. Причина рішення знов редагувати історію - кількість зауважень, які надійшли авторам від вчителів. Їх було настільки багато, що не реагувати на скарги було просто неможливо.

Як заявив секретар робочої групи з підготовки підручників, кандидат історичних наук Владислав Кононов, “незважаючи на багаторівневу експертизу, яка проводилася установами міносвіти РФ та трьома інститутами Російської академії наук (РАН), шкільні вчителі, які практикують, все одно виявили в матеріалах якісь неточності”.

А керівник Інституту загальної історії РАН, співредактор підручників Олександр Чубар’ян був ще чеснішим і розповів російським медіа, що з моменту виходу підручників вперше зіткнувся з таким обсягом коментарів. “Зазвичай вчителі пишуть якісь невеликі пропозиції, - каже він. - Тут ми отримали дуже детальні відгуки. Досить сказати, що один учитель надіслав по 25–30 сторінок зауважень на кожен підручник загальної історії для 5–9 класів”.

В нових підручниках будуть не тільки виправляти помилки, а додавати нову інформацію. Михайло М’ягков, науковий директор Російського воєнно-історичного товариства, яке і займається розробкою підручників, повідомив, що в оновлених виданнях розкажуть “і про Олімпіаду в Сочі, і про чемпіонат світу з футболу 2018 року, і про ковідні часи”, але “основний наголос робиться на причинах СВО”, а завершить текст підручника озповідь про зустріч Путіна та Трампа на Алясці.

Що ж так обурило вчителів в чинних підручниках історії, що вони закидали своє міністерство освіти скаргами?

Медіа НУШ ознайомилося зі змістом підручників для 10 та 11 класів, найбільш критикованих за викривлення, і готове розказати про найбільш вражаючі порушення фактів, які допустили автори.

ІСТОРІЯ. 10 КЛАС. Автори: російський міністр культури В.Р.Мединський та академік Російської академії наук А.В.Торкунов

Короткий вступ до підручника дає екскурс в минуле, що діти вчили у попередніх роках. І вже тут ми дізнаємося, як створювалася “справжня Русь”. Західна Русь, стверджують автори підручника, опинилася під впливом Литви та Польщі, де були започатковані український та білоруський народи. Коли вони тільки починали створюватися, в цей час під владою Орди Північно-Східна Русь стрімко розвивалася і стала єдиним центром Російської держави, центром якої стала Москва.

Україну автори підручників намагаються не називати Україною і перейменовують її то в “Нову Русь”, то в “Малу Русь”.

Всі, хто хотів у країні незалежності України від Російської імперії, Мединський з Торкуновим називають буржуазними націоналістами та сепаратистами.

Підручник охоплює період початку 20 сторіччя. Автори описують Центральну Раду в Україні як збіговисько людей, які і гадки не мали, що таке Україна і в яких кордонах вона мала існувати.

У підручнику стверджується, що єдиною причиною, чому українцям захотілося відокремитися від імперії і стати незалежними, це вплив західних країн. І це дуже схоже на те, що зараз стверджує російська пропаганда.

“На суспільні настрої мала серйозний вплив діяльність розвинених країн, що мала підривний характер. Німеччина та Австро-Угорщина вирішили використати момент та підтримати вимоги незалежності Польщі, Фінляндії, Прибалтики (росіяни вперто продовжують використовувати саме цей термін щодо країн Балтії – прим.ред.) та України.

Центральна рада відмовилася визнати Раднарком законним урядом та проголосила територією Української народної республіки (УНР) низку південних губерній Росії. При цьому вона почала претендувати на інші південноросійські території”.

Ось де, на думку авторів підручника, і проявилася агресивна сутність українців. Саме цим росіяни виправдовують воєнну агресію, яку здійснили загони Червоної армії проти Києва.

В російському підручнику немає ані слова про опір більшовикам з перших днів проголошення УНР. Не згадується про історію, коли групу заколотників, які приїхали із Москви захоплювати пошту, телеграф, телефон, українці посадили у вагони і відправили потягом назад до Москви. Не згадується і про фактичне оголошення Леніним війни Українській народній республіці.

Коли більшовики таки вдерлися до Києва, вони влаштували справжній терор місцевому населенню. Вбили декілька тисяч киян, грабували, вбивали, катували військовополонених. Те ж саме відбувалося в Харкові, Полтаві, Одесі, Чернігові. Але підручник про ці події згадує одним реченням: “У січні 1918 р. у низці міст України спалахнули озброєні виступи робітників, під час яких встановилася радянська влада. Київ узяли загони Червоної Армії”.

Так починалася окупація України, про яку, звичайно, не згадують.

Російські псевдоісторики у підручнику традиційно брешуть про Голодомор, відкидаючи його штучність і не називаючи справжню кількість жертв. Брешуть про індустріалізацію, прославляючи велич Сталіна, замість того, щоб зафіксувати: всередині СРСР ніяких заводів не проєктували, а купували готові проєкти та обладнання на Заході. (Проєктна компанія Albert Kahn Associates Incorporated із Детройта, якою керував знаменитий американський інженер-архітектор Альберт Кан, з 1929 по 1932 рік спроєктувала і побудувала 521 завод в СРСР. Ця інформація у відкритому доступі міститься в англомовному сегменті Вікіпедії. Тож не дивно, що в сучасній Росії зараз блокують доступ до Вікіпедії, яка заважає підтримувати міфи).

Ну і, звичайно, дуже багато брехні написано про Другу світову війну, пакт Молотова - Ріббентропа. Російські псевдоісторики зараз вже не можуть заперечувати сам факт існування цього документу, тому вони сконцентрувалися на виправданні ганебної угоди з Гітлером.

Ось як вони це роблять:

“Радянському Союзу було відомо, що Німеччина готова до вторгнення до Польщі, а згодом і до Прибалтики. У цих умовах Сталін прийняв пропозицію Берліна про укладення договору про ненапад: він був підписаний 23 серпня 1939 р. До договору додався секретний протокол про розмежування сфер інтересів двох країн: до радянської сфери були віднесені Фінляндія, Естонія, Латвія, землі Західної Білорусії та Західної України (що перебували під пануванням Польщі з 1921 р.), а також Бессарабія (окупована Румунією 1918 р.). Це були території, які Росія втратила після Першої світової війни. За допомогою прийнятої у дипломатичній практиці того часу формули (“сфера інтересів”) Радянський Союз попереджав Гітлера, що не має наміру допустити окупації цих територій Німеччиною.

Договір дозволив СРСР відстрочити напад Німеччини майже на два роки. За цей час Червона Армія посилено готувалася до оборони, до військ надходило нове озброєння. Радянські кордони були відсунуті на сотні кілометрів на захід, у відносній безпеці опинилися такі економічні та політичні центри країни, як Київ, Мінськ, Одеса. Під захист Червоної Армії потрапило українське, білоруське та єврейське населення, що проживає на Західній Україні та в Західній Білорусії.

Несподіване для Лондону та Парижу укладання радянсько-німецького договору означало провал їхньої стратегії, заснованої на ідеї стравлювання СРСР та Німеччини між собою. Навіть відверті вороги СРСР визнали його не тільки логічним і виправданим, а й таким що відповідає інтересам Радянського Союзу”.

Історія. 11 клас. Автори: В.Р.Мединський та А.В.Торкунов

Підручник починає відлік подій від розпаду Радянського Союзу до сучасного періоду – 21 сторіччя та війни проти України, яку росіяни називають СВО.

Фактично, книга повторює всі основні тези російської пропаганди і особисто диктатора Путіна, який присвятив темі краху СРСР чимало своїх публічних виступів.

“Період після травня 1989 та до грудня 1991 р. став часом розпаду радянської системи, - розповідає російський підручник. - За шість років перебудови жодна з її цілей не була досягнута. Влада постійно запізнювалася з вирішенням назрілих питань. Найбільш тяжкі наслідки для долі радянської системи та радянської державності мали бездіяльність та нерішучість влади у національному питанні”.

Автори підручника дорікають Горбачову, лідеру СРСР, через нерішучість у подавлені національних протестів і занадто м’якій політиці.

“Чим більше союзна влада робила поступок, тим радикальнішими ставали вимоги республік щодо розширення їх прав та зміни форм радянської федерації, до виходу зі складу СРСР”, - стверджують Мединський з Торкуновим.

Вони відверто засуджують демократизацію суспільства, запуск політичних рухів, які призводять до створення різних політичних партій та об’єднань. Саме в них автори підручника вбачають “руйнівну роль”, що призвела до розпаду імперії.

“Як правило, керівна роль опинялася у представників націоналістичних та сепаратистських організацій, активно заохочуваних Заходом. Під гаслами оновлення соціалізму вони висували вимоги збільшення повноважень республіканських органів влади. Поступово стали звучати й сепаратистські гасла”.

“При цьому націоналістів не хвилювало, що в межах кожної з республік СРСР проживали як представники титульних народів, так й дуже багато вихідців з інших регіонів країни. Радикали не приховували намірів позбутися російського та російськомовного населення”.

Всупереч фактам, підручник розповідає дітям, що законної процедури виходу зі складу СРСР не існувало. (Нагадаємо, що стаття 72 Конституції СРСР визнавала право кожної республіки на вихід із складу Радянського Союзу).

“На Україні до бюлетеню Всесоюзного референдуму було додано питання, маніпулятивний характер якого був тоді ще не всім очевидний: “Чи згодні Ви з тим, що Україна має бути у складі Союзу радянських суверенних держав на основі Декларації про державний суверенітет України?” Якщо за збереження СРСР проголосувало 70,2 %, то з другого питання — 80,2 %.

Більшість звичайних людей, відповідаючи “за” на обидва питання, не мали можливості розгледіти подвійного дна, оскільки збереження Союзу РСР без України було неможливо нікому й уявити”.

Тобто український референдум автори підручника називають маніпуляцією, а теза про неможливість існування СРСР без України проривається як голос підсвідомості, не підкріплений жодним фактом або хоча б логікою аргументів.

Події, які відбувалися після 2014 року, викладені у підручнику найбільш емоційно, упереджено та тенденційно.

“В українську владу під заохочення Заходу просувалися все найбільш антиросійські політики. Вони на шкоду своїй країні руйнували економічні та культурні зв’язки з Росією. За лекалами австрійського Генштабу ХІХ ст. з України посилено ліпили “анти-Росію”.

“У лютому 2014 р. в Україні при прямій підтримці Заходу відбувся кривавий озброєний заколот. Президент Янукович був повалений, до влади прийшла хунта”.

Значення нового для дітей слова “хунта” автори підручника не пояснюють. Тож можна легко називати хунтою все, що не подобається Кремлю.

“Радники НАТО на українській території підштовхували Київ до наступу на Донбас. На Україні були організовані біолабораторії США (найбільш поширена теза грубої, примітивної пропаганди – прим.ред), що працювали в режимі найсуворішої секретності, Київ висловлював прагнення обзавестися ядерною зброєю. Вступ до НАТО як державна мета був закріплений у Конституції України. Повернення Криму (згідно з військовою доктриною України) було оголошено Києвом пріоритетом номер один.

Якби Україна, вступивши до НАТО, спровокувала б військовий конфлікт у Криму чи Донбасі, то на підставі Статуту НАТО Росія виявилася б одномоментно у стані війни з усіма учасниками Північноатлантичного блоку: від США та Англії до Німеччини та Франції.

Це був би, мабуть, кінець цивілізації. Цього не можна було допустити”, - стверджує підручник.

Щоб не допустити кінця цивілізації, Путін і розпочав “спеціальну воєнну операцію”, і це ще одна, до цього не публічна, версія “першопричин війни”.

Чи просили російські вчителі авторів посібника виправити весь цей пропагандистський абсолютно антинауковий текст підручників – невідомо. Публічно автори підручників та російські експерти конкретні зауваження щодо порушення фактів не коментують. Проте навряд чи правки торкнуться саме того, що ми зацитували.

Скоріш за все, після редактури антинаукової писанини у російських підручниках історії тільки побільшає.

“А нічого, - каже в інтерв’ю російським медіа Мединський, - у Радянському Союзі кожного року підручники історії переписувалися. Це нормально”.

Нагадаємо, раніше медіа НУШ розповідало про 27-річну вчительку історії Марію Воротило, яка використовує сторітелінг, щоб зацікавити дітей своїм предметом. А ще вона вважає, найголовніше - навчити дитину сумніватися.

Фото - російське пропагандистське медіа ТАСС