Імена для навчальних закладів: як і чому це стає каменем спотикання

“Школа імені Героя Радянського Союзу”… Чи може просто заміна імен одних героїв іншими у назвах навчальних закладів стати гарантією стабільності та справедливості у справі сучасної меморіалізації та комеморації? Поговоримо про непрості речі, які збурюють суспільство.

У цій статті говоримо зокрема:

- чому Закон про декомунізацію спрацьовує не завжди;

- навіщо давати закладу ім’я людини при його житті;

- як не втратити пам’ять, якщо заклад не працює;

- хто має дбати про розробку альтернативних способів меморіалізації.

До чого тут радянський льотчик?

Нещодавно депутатка Наталя Піпа на свої сторінці у Facebook написала про Миколаївський ліцей, який досі носить назву Героя Радянського Союзу.

“Я вважаю, це потрібно змінити терміново! Майже щоночі місто Миколаїв не спить через обстріли Росії. І в цьому ж місті державний ліцей досі носить ім’я “героя радянського союзу”. Не в 1980-х. Зараз, у 2026-му, під час великої війни. Йдеться про Миколаївський професійний суднобудівний ліцей імені В. Гречишникова — заклад, який готує суднобудівників для країни, чиї порти й верфі ворог щодня намагається знищити”.

Вона додає, що Гречишников - радянський військовий льотчик Балтійського флоту. До захисту України він не має жодного стосунку — його служба не пов’язана ні з визволенням українських земель, ні з українською державністю.

Натомість, пише пані Наталя, сам титул “герой радянського союзу” — це вже відзнака режиму, який влаштував Голодомор. За українським законом — пряма символіка тоталітаризму.

“І ось що важливо зрозуміти. Це не забутий десь дрібний недогляд. Закону про деколонізацію вже три роки. За цей час в Україні перейменували понад 25 тисяч назв. А засновник цього ліцею — Міністерство освіти. Тобто держава роками не помічає порушення закону у назві власної школи. Ба більше: торік Інститут національної пам’яті вже дав висновок по такому самому “герою” з того ж Балтійського флоту — вшановувати таких людей у назвах не можна. Прецедент є. Підстав зволікати — немає”.

Ми отримали від наталі Піпи Наказ № 1490 Міністерства освіти та науки від 26.08.2026 року, який позбавляє ліцей Миколаєва імені радянського льотчика. Скарга та розголос спрацювали швидко.

Але навряд чи це вказує на однаковий результат для різних випадків. Низка законів про декомунізацію та деколонізацію меморіального простору обмежують пропаганду радянських маркерів. Проте у випадках, коли йдеться саме про вигнання нацистських окупантів з території України, місцева влада часто вирішує залишити імена військових, які пов’язані з конкретною територією чи навіть школою.

До прикладу, комунальний заклад Зорянський ЗЗСО Іллінівської сільської ради Краматорського району Донецької області має ім’я Героя Радянського Союзу Петра Савелійовича Дубрівного. Заклад працює дистанційно і поза межами громади. Судячи зі сторінки у ФБ, колектив та учні налаштовані доволі патріотично, хоча у назві залишається присвята Герою Радянського Союзу. Щодо постаті Дубрівного, ситуація трохи інша.

Петро Дубрівний більшу частину життя провів саме в Костянтинівському районі, де знаходиться заклад. Вчився, пішов воювати, працював у радгоспі після демобілізації. Тобто, на відміну від льотчика Гричишникова, який ніколи не був у Миколаєві і не має жодного стосунку до суднобудівництва, меморіалізація земляка логічна. І офіційних підстав ініціювати чи вимагати зміни начебто й немає: жодних підтверджень протиукраїнської діяльністі старшого сержанта Дубрівного не знайдено.

Але доволі часто ці імена якось щезають з офіційного документообігу під час перереєстрації та реформи шкіл (наприклад, коли відбуваються трансформації закладів у гімназії та ліцеї). Так, Одеська загальноосвітня школа № 57 імені Героя Радянського Союзу О. М. Орлікова, яка тривалий час зберігала у своєму статуті це радянське звання, після отримання статусу ліцею вже не вказує імені, а має тільки номер.

Хоча це теж не правило: наприклад, комунальний заклад “Зідьківський ліцей ім. Г.І.Ковтуна” Зміївської міської ради Чугуївського району Харківської області залишив ім’я земляка, який навчався у цьому закладі і загинув під час звільнення Миколаєва.

Тож, якщо питання щодо вшанування льотчика Балтійського флоту, який взагалі не пов’язаний з Україною, здається резонним і не викликає здивування, то радянську меморіалізацією, яка пов’язана з локальними подіями чи постатями, не завжди можна трактувати однозначно. Буває й так, що у цих закладах, особливо, якщо йдеться про невеликі сільські школи, можуть працювати чи навчатися нащадки тих, чиє ім’я в свій час надали школі. Деякі з них можуть стояти на захисті України вже у цій сучасній війни. І без достатньо потужного обгрунтування навряд чи ідея перйменування отримає підтримку спільноти.

“Імена у навчальних закладах - поширена практика в Європі. Але коли в тебе країна супер стабільна, коли в тебе є університети, яким по 500 років, і вони усі ці 500 років носять це ім’я… - міркує Гаяне Авакян, співзасновниця Платформи пам’яті Меморіал. - Коли стабільна ситуація дозволяє тримати сталість цієї інституції, нести ім’я… А коли стабільності немає, то виходить колізія, як у випадку цього миколаївського закладу. Коли закон про декомунізацію не спрацював, і скоріш за все, поки не знайшлося якихось формальних причин відкликати це ім’я”.

Правда, у нас теж є заклади, які мають назву з понад сторічною історію. Наприклад, історична будівля Міського училища імені С. Ф. Грушевського у Києві, де зараз знаходиться ліцей №14 отримала свою назву ще на етапі проєктування та затвердження у 1908–1910 роках і носить її до тепер. Заклад заснували за заповітом і на кошти батька Михайла Грушевського — Сергія Федоровича Грушевського. Але таких прикладів не так багато…

Де ти, Бубка?

Взагалі-то, згідно із законом “Про присвоєння юридичним особам та об’єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій” називати чиїмось іменем, до прикладу, школу, коледж чи виш, можна тільки після смерті видатної людини. Ця норма має запобігати утворенню “культу особи” за життя людини та захищає репутацію самого закладу освіти. Бо внесок конкретної людини має пройти перевірку часом, перш ніж її ім’я буде увіковічнено в назві державної чи комунальної установи.

Але під управлінням департаменту освіти і науки Донецької обласної державної адміністрації працює комунальний заклад “Донецький обласний спеціалізований фаховий коледж спортивного профілю імені С.Бубки”. Як відомо, атлет станом на зараз живий і здоровий, і за деякою інформацією мешкає на Лазурному березі Франції, в містечку Ез поблизу Монако, разом із родиною.

Студенти Донецького обласного спеціалізованого фахового коледжу спортивного профілю імені С.Бубки на Спартакіаді

Сергій Бубка - Олімпійський чемпіон, чемпіон світу і Європи зі стрибків із жердиною, багаторазовий рекордсмен світу, а також - Герой України. Він залишається важливою фігурою у міжнародному спортивному середовищі. У 2024 році його переобрали членом Міжнародного олімпійського комітету (МОК), Бубка був присутній на літніх Олімпійських іграх у Парижі, де вручав медалі спортсменам. Зокрема нагороджував Дар’ю Варфоломєєву, екс-росіянку, яка незаконно відвідала Крим у 2021 році. У 2025 році Бубка також відвідав Всесвітні ігри майстрів у Тайвані, організовані Міжнародною асоціацією ігор майстрів, яку він очолює з 2022 року. На турнірі виступали російські спортсмени з національною символікою, хоча МОК забороняє це.

Тож, спортивні досягнення Бубки вже увійшли у всі підручники світового спорта, і, здавалося б, ім’я на фасаді спортивного коледжу не має викликати сумнівів. Але він, як особистість, не витримав випробування російською агресією, про що говорить його позиція, політичні гасла, та ставлення до українських інтересів, які він мав виборювати у МОК.

Після повернення в Україну спортсмена Владислава Гераскевича, якому МОК заборонив виступати в шоломі з портретами загиблих героїв, той виступив у Верховній Раді.

“У нас є декілька представників від України, що перебувають в Міжнародному олімпійському комітеті — пан Бубка досі має звання Героя України. Мені соромно, що він досі має це звання — цього не має бути. Людина системно знищує Україну, торгує з окупантами, допускає російські прапори в організації, що очолює”, - сказав Гераскевич.

Легендарний шолом - принциповий вчинок

Окрім цього, Служба безпеки України колись навіть впроваджувала розслідування щодо комерційної діяльності Бубки зокрема на ТОТ, але ніякого судового рішення досі немає. А згідно з українським законодавством, позбавити звання Герой України можливо лише у разі обвинувального вироку або санкцій.

Але чи означає це, що не можна прибрати й ім’я Бубки з назви навчального закладу, який колись, ще у Донецьку він щедро спонсорував?

Сучасні імена замість цифр

Тема наповнення топоніміки іменами видатних людей чи подій - одна з тих, яка викликає в Україні контраверсійні думки. Усі, мабуть, пам’ятають, яку хвилю обговорень підняла теза, яку озвучував тоді ще кандидат в президенти Володимир Зеленський, мовляв, “не важливо, як названа вулиця, бо вона освітлена та заасфальтована. Де немає різниці, біля якого пам’ятника ти чекаєш дівчину, в яку ти закоханий”. Бо для багатьох українців це було все ж важливо.

Вже в незалежній Україні навчальним закладам почали давати імена відомих українських діячів науки, культури та історії, які зокрема були заборонені при Радянському Союзі. Це сприяло поширенню інформації про минуле, інформування українців про видатних синів та доньок народу, відновлення історичної справедливості. Водночас з’явилася тенденція давати закладам імена педагогів, чиновників, депутатів або меценатів. Наприклад, у Хмельницькому Гімназія №31 носить ім’я Михайла Чекмана - першого міського голови, з яким пов’язують зародження знаменитого Хмельницького речового ринку та прокладення 6 тролейбусних мереж. Там же працює ліцей №16 імені Володимира Козубняка, який був директором навчального закладу в 1989-1992 роках, депутатом Хмельницької міськради 5 скликань та начальником Хмельницького міського управління освіти, розробляв програми переходу на 12-річний термін навчання. Ліцей №35 Краматорської міської ради Донецької області носить ім’я Валентина Шеймана - відомого педагога-фізика, новатора, двічі лауреата Соросівського гранту, автора книг і статей з методики викладання фізики.

Стаття 34 Закону України “Про повну загальну середню освіту” говорить, що власне ім’я (на честь когось) для закладу не є обов’язковим. І багато сучасних шкіл залишають в офіційній назві лише тип закладу, його номер та територіальну приналежність. Проте право на присвоєння почесного імені видатного діяча чи героя залишається за рішенням місцевої громади та колективу школи.

Наприклад, не так давно усі музичні школи Запоріжжя перейшли від формата - “номер” до формата “імені”. Окрім всесвітньо відомих українських митців, як от Мирослав Скорик, Володимир Івасюк чи Марія Приймаченко, серед імен є й місцеві - наприклад, песнярка Марина Брацило чи оперна співачка Марія Сокіл, яка прославилася в Америці, а народилася на Запоріжжі.

Час імен Героїв

Російська агресія, яка розпочалася у 2014 році, спричинила велику хвилю перейменувань зокрема й закладів освіти по всій Україні. На сході України цей процес був пов’язаний з щирим бажанням активної спільноти відмежуватись від так званого “руського міра”. Тож у 2016 році Донецькому національному університету, який був змушений релокуватися до Вінниці, присвоєно ім’я Василя Стуса за результатами голосування конференції трудового колективу.

У невеличкій Красногорівці містяни ініціювали надання комунальному закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів №4 імені В’ячеслава Чорновола. На жаль, станом на зараз, навчальний заклад ліквідовано, а населений пункт зруйновано та окуповано.

В Бахмуті школа №18, де навчався Герой України Дмитро Чернявський, вбитий на патріотичному мітингу у Донецьку в 2014 році, отримала його ім’я та пам’ятну табличку. Зараз заклад переформатований в академічний ліцей, працює дистанційно, але ім’я збережено.

У Краматорську 5 серпня 2021 року депутати міської ради ухвалили рішення про присвоєння імені Степана Чубенка школі, в якій він вчився. 16-річний школяр, воротар молодіжної команди ФК “Авангард” та патріот, якого у 2014 році жорстоко вбили проросійські бойовики за проукраїнську позицію. На жаль, 2026-27 навчальний рік школа не розпочала освітній процес: Краматорська міська адміністрація вирішила об’єднати заклад з ліцеєм імені Валентина Шеймана, фактично, залишивши одне ім’я, і воно не героїчного школяра, якому на День Незалежності надали статус Героя України.

“Сьогодні Степан Чубенко - Герой України. А школа в Краматорську, яка носила його імʼя, закрита. Його маму, Сталіну Чубенко, яка боролася за збереження школи та памʼяті про сина, звільнили після того, як вона відмовилася писати заяву “за власним бажанням””, - написала на своїй сторінці в Facebook депутатка Софія Федина.

Сталіна Чубенко часто розповідає про свого сина Степана

“Згідно з розпорядженням начальника Краматорської МВА Олександра Гончаренка ЗЗСО 12 імені Героя України Степана Чубенка призупиняє діяльність під час військового стану, але нас всіх переконували, що юридично заклад продовжує існувати. Тому я написала заяву до управління освіти, щоб залишитися працювати в закладі. Ну не можу я зрадити свого сина, який не зрадив Україну і Краматорськ, - написала пані Сталіна Чубенко, мама Героя та вчителька зарубіжної літератури школи його імені. - Щоб не залишати своїх учнів, яких перевели до ліцею, я вирішила працювати за сумісництвом в ліцеї 35. Замість відповіді від УО, я отримала попередження про скорочення і наказ про звільнення”.

Пані Сталіна отримала відповідь від департаменту освіти Донецької військової адміністрації, що “освітня субвенція не розподіляється на школи з 1-9 класами, в яких навчається менш як 45 учнів, а “на початку минулого навчального року у школі № 12 імені Степана Чубенка було 14 класів, в яких навчались 459 учнів, серед яких 55 9-класників. Середня наповнюваність класів становила 32,8 учня”. Тож, вони переклали відповідальність на громаду, водночас підсумувавши: “Враховуючи вищевикладене, вважаємо, що обґрунтовані підстави для призупинення надання освітніх послуг до початку 2026-2027 навчального року у Краматорському ЗЗСО №12 імені Степана Чубенка відсутні, та наполегливо рекомендуємо розглянути питання збереження з 1 вересня 2026 року ЗЗСО №12 імені Степана Чубенка в діючій мережі закладів загальної та середньої освіти міста”.

Оптимізація закладів освіти в регіонах, де йдуть активні бойові дії, на жаль, невідворотна. Але чи є якісь морально прийнятні (хоча хотілося б - законодавчо рекомендовані та обґрунтовані) способи не “різати по-живому”, не знищувати пам’ять про героїв під час переформатування чи закриття закладів, які носили їхні імена? Щоб ті, хто присвячують своє життя вшануванню пам’яті важливих для них людей, не почувалися непотрібними та знеціненими.

“Думаю, люди, які, власне, цю реорганізацію проводять, й мали би подумати, яку альтернативу запропонувати в своїй системі, в системі освіти людям, що дотичні до цих імен, - впевнена Гаяне Авакян. - Мені здається, що це мало би бути їхнім антикризовим планом. У мене конкретної відповіді немає, але я скажу, що було б дієво, наприклад, запропонувати як альтернативу заснування якихось навчальних стипендій. І це було б ефективно в сучасних умовах. Але це треба було робити до того, як закривати і створювати конфліктну ситуацію, протиставляючи школи, які носять імена достойних людей”.

Станом на зараз, відомо, що пам’ятну табличку з іменем Степана з краматорського стадіона перенесено у Рівне, згодом там пропонується розмістити і меморіальну табличку, яку зняли зі школи, навчання в якій було призупинено. Але перенести ці важливі речі - ініціатива військових, громадськості і рідних Героя.

Пані Сталіна нарешті отримала відповідь й від Департамента освіти Краматорська. Де, після розголосу, вирішили підтвердити, що вони теж за збереження пам’яті про Героя, і запланували релокацію школи. Але коли, куди і на яких умовах - поки не сповіщається.

Чи вистачить нам вулиць чи шкіл, щоб увічнити усіх Героїв?

У Рекомендації для місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій щодо заходів, пов’язаних зі збереженням та вшануванням пам’яті учасників, жертв та подій Російсько-української війни Український інститут національної пам’яті наголошує, що увічнення пам’яті про учасників та події війни в публічному просторі населеного пункту можливо через “встановлення меморіальних табличок, пам’ятників, меморіалів, перейменування та присвоєння назв”, але водночас нагадує про принцип рівності (паритетності), який є одним із ключових орієнтирів меморіалізації та комеморації зокрема під час присвоєння імен видатних осіб чи історичних подій навчальним закладам.

“Я би сказала, що в умовах особливо повномасштабної війни будь-які перейменування шкіл, вулиць, інститутів на честь когось, для мене взагалі сумнівна практика. Тому що вона дуже часто порушує цей принцип рівності в шануванні. У школі могли вчитися 10 загиблих Героїв, наприклад, або декілька діячів культури, на честь яких можна було б її назвати. Або на цій вулиці жило багато полеглих захисників. І ти ніколи справедливо не вирішиш, хто з них більш достойний, - каже Гаяне Авакян. - Тому мені здається, що в наших умовах ця практика має перерости в якісь дієві форми пам’ятування. Для освіти - стипендії пам’яті: спільнота об’єднується навколо цієї ідеї, щоб фандрейзити туди, щоб обирати дітей, наприклад, яких підтримувати в рамках цієї стипендії. Приклади меморіальних стипендій існують - в Могилянській академії, в Київському національному університеті, в Київській школі економіки. Не хочеться викликати більше конфліктів, ніж сприяти збереженню пам’яті”.

В Україні станом на зараз засновано 30 таких стипендій

В додатках до “Рекомендацій” є дослідження досвіду організації меморіалізації на Чергігівщині. Автори, Олександр Шевчук та Катерина Литвин з управління культури та туризму Чернігівської міської ради, точно підмічають: “Трьохсотрічне домінування росії над українськими землями цілеспрямовано стирало національну ідентичність українців загалом, на прикордонних територіях зокрема. Вулиці українських міст та сіл стали “пантеонами”, що вшановували пам’ять тих, хто не мав жодного зв’язку з Україною, а то і взагалі був налаштований вороже проти неї. Вплив ідеології, близькість до кордону, родинні зв’язки, трансформації у всіх сферах життя: мова, традиції, харчування, церква, культура тощо – якби не було прикро, але знецінювало українську самосвідомість”.

Але вони зауважують, що після відправної дати – 24 лютого 2022 року – найбільша дискусія тривала й понині триває з військовим блоком, який має так званий “запас” вулиць.

“Ми не знаємо, коли завершиться війна і скільки Героїв стануть охоронцями неба і відповідно, скільки треба тих “вільних” вулиць. При цьому, простір міста не має перетворитися на суцільний цвинтар. Відтак, важко дається питання з назвами вулиць іменами загиблих Захисників за територіальну цілісність України”, - написали дослідники.

І дійсно, нас, як суспільство, ще чекає складний процес нашого суспільного горювання та пам’ятування наших Героїв, наших трагедій, наших перемог. І дуже важливо, щоб він не перетворювався на скандали, образи та протистояння. Бо пам’ять важлива для всіх.

Читайте також: Не про героїв. Про вибір. Історія Владислава Гераскевича: про цінності, які мають свою ціну

Фото з соцмереж Сталіни Чубенка, сайту Донецького обласного спеціалізованого фахового коледжу спортивного профілю імені С.Бубки, Києво-Могилянської академії, Суспільне