Чи є ознаки дискримінації у доступі до української шкільної освіти дітей, які перебувають в окупації?

Понад 10 років громадська організація “Центр громадянської просвіти “Альменда” опікується питаннями доступу мешканців окупованих територій до української освіти.

У той час як рф будь-якими способами перешкоджає нашим дітям навчатися в українських школах онлайн та застосовує погрози, переслідування, залякування й тиск як на батьків, так і на дітей, аби унеможливити таке навчання та примусити всіх відвідувати місцеві окупаційні заклади, деякі сімʼї настільки вмотивовані, що свідомо йдуть на ризики й намагаються навчатися в українських закладах загальної середньої освіти дистанційно. Але що вони отримують натомість? На жаль, досі абсолютно не адаптовані для них умови навчання.

Цією колонкою “Альменда” починає серію матеріалів про проблеми доступу до освіти дітей, які мешкають на тимчасово окупованих територіях України (далі – ТОТ) на кожному із рівнів освіти (окрім дошкільної, з огляду на той факт, що реалізація доступу до українських садочків на ТОТ неможлива з обʼєктивних причин).

Тож ця колонка Валерії Куберської, юристки ГО “Центр громадянської просвіти “Альменда”, – про шкільну освіту. З матеріалу ви дізнаєтеся:

• як законодавство пояснює термін “доступність освіти”;
• скільки дітей шкільного віку нині перебуває на ТОТ;
• у який спосіб зараз діти на ТОТ можуть вчитися в українській системі освіти;
• чому програми для дітей за кордоном та для дітей на ТОТ не можуть бути однакові.

Далі – пряма мова Валерії Куберської.

ЯК МІЖНАРОДНЕ ТА НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТЛУМАЧИТЬ ПРИНЦИП ДОСТУПНОСТІ

Серед основних ознак права на освіту, які виокремлені Комітетом ООН є:

• наявність;
• доступність (недискримінація, фізична й економічна доступність);
• прийнятність;
• адаптованість освіти;
• а також те, що “право на освіту може здійснюватися лише за наявності у викладачів і учнів академічної свободи”.

Повна загальна середня освіта в Україні є обовʼязковою (за статтею 53 Конституції України). До того ж держава забезпечує доступність і безоплатність повної загальної середньої освіти. Освіта є державним пріоритетом, що забезпечує інноваційний, соціально-економічний і культурний розвиток суспільства. Фінансування освіти є інвестицією в людський потенціал, сталий розвиток суспільства і держави.

Якщо говорити власне про доступність освіти, то її можна схарактеризувати трьома взаємозалежними рисами:

1. фізична доступність (тобто усунення фізичних барʼєрів: це може стосуватися як інфраструктури та локації, так і використання таких технологій, що будуть доступними та зручними для учасників освітнього процесу);
2. недискримінація (відсутність необґрунтованого відмінного ставлення, що забезпечує рівне дотримання прав і свобод);
3. економічна доступність (будь-хто може здобути освіту, незалежно від власного майнового стану, дотримання принципу безоплатності освіти).

Відповідно до Рішення Конституційного суду ​​ України (справа про доступність і безоплатність освіти): “Системний аналіз положень Конституції України, в яких вживається термін “доступність”, дає підстави для висновку, що поняття “доступність освіти” означає створення державою можливостей для реалізації права людини на освіту. При цьому необхідно зазначити, що доступність дошкільної й загальної середньої освіти є гарантією права кожного на здобуття такої освіти, якому кореспондує обов’язок держави забезпечити реалізацію цього права”.

Отже, виходячи зі змісту поняття “доступність”, яке вживається у положеннях Основного Закону України, відповідних законах про освіту, інших нормативно-правових актах, Конституційний Суд України вважає, що доступність освіти за конституційно-правовим смислом необхідно розуміти так, що

нікому не може бути відмовлено у праві на освіту, і держава має створити можливості реалізувати це право.

ЧОМУ ДЕРЖАВА МАЄ РОБИТИ ВСЕ МОЖЛИВЕ ДЛЯ РІВНОГО ДОСТУПУ ДО ОСВІТИ ДІТЕЙ З ТОТ

За підрахунками “Альменди” (за інформацією з відкритих джерел), на ТОТ України перебуває приблизно 593 000 дітей шкільного віку. Ця цифра орієнтовно дорівнює кількості всього населення країни Люксембург. Тобто українські діти в кількості, яка дорівнює населенню цілої європейської країни, втратили доступ до української освіти. Бо з окупацією росія, попри норми міжнародного права, змінила наявні українські стандарти навчання дітей на власні. У відповідь на це Україна мала б докласти всіх можливих зусиль, щоб надати цим дітям доступ до української освіти. Проте, схоже, цього було недостатньо.

Концепція “позитивних дій” передбачає, що для групи, яка є вразливою, дискримінованою (а саме такими є діти, які перебувають на ТОТ, адже досі не існує адаптованих програм для навчання таких дітей, які враховували б виклики, повʼязані з окупацією, у тому числі переслідування осіб, які вивчають певні теми історії України), мають застосовуватися певні дії, що врівноважують становище такої групи у порівнянні з іншими. Проаналізувавши кроки, які зробила Україна після початку війни у 2014 році, можна дійти до висновку, що не всі можливі засоби були використані.

ЧИ ВИПРАВИЛИ “ПОЗИТИВНІ ДІЇ” З БОКУ УКРАЇНИ СИТУАЦІЮ З РІВНИМ ДОСТУПОМ ДО УКРАЇНСЬКОЇ ОСВІТИ

Стаття 7 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” передбачає, що “громадяни України, які проживали на тимчасово окупованій території, мають право на здобуття або продовження здобуття освіти певного рівня у порядку, визначеному законодавством, на території інших регіонів України за рахунок коштів державного та/або місцевого бюджету з наданням місця в гуртожитку на час навчання”.

Втім, з 2014 року досі не розробили окремого акту, який врегулював би навчання в ЗЗСО дітей на ТОТ. Хіба що були внесені незначні зміни до вже наявних. Отже, фактично ці діти, попри своє становище, практично не отримували преференцій під час навчання в українських ЗЗСО. Вони мали вибір:

1. навчатися за дистанційною формою, що повноцінно неможливо,
2. або навчатися на екстернаті, що фактично означає самостійне засвоєння матеріалу й не передбачає повною мірою залученості педагога до навчання дитини.

Перший варіант не покриває всіх потреб дітей та не враховує викликів. Діти на ТОТ не можуть синхронно навчатися у першу та навіть і в другу зміну через примус відвідувати окупаційні школи й, очевидно, не мають можливості одночасно перебувати у двох місцях. Проте цей факт був проігнорований, а діти вимушені одночасно опановувати дві навчальні програми, що в сукупності може займати приблизно 12 годин на день. А це призводить до цілковитого виснаження.

За другим варіантом – екстернатною формою навчання – діти мають обмежену можливість отримувати достатню кількість знань від вчителів. Самостійно опановувати інформацію теж доволі складно, адже всі українські підручники окупанти вивезли з ТОТ або знищили, а доступу до онлайн-ресурсів практично немає через блокування на ТОТ усіх сайтів з доменом “ua”.

Нещодавній Наказ МОН №1112 від 07.08.2024, який затвердив Порядок та умови здобуття загальної середньої освіти в комунальних закладах загальної середньої освіти в умовах воєнного стану в Україні, визначив, що діти, які мешкають на ТОТ, можуть здобувати освіту за однією з індивідуальних форм здобуття загальної середньої освіти. Водночас педагогічний патронаж, який є однією з таких форм відповідно до Положення про індивідуальну форму здобуття повної загальної середньої освіти, передбачений лише для визначених категорій осіб, до яких не увійшли діти на ТОТ. Втім, відповідні зміни були внесені із затвердженням Наказу №1276 “Про затвердження Змін до деяких нормативно-правових актів Міністерства освіти і науки України“, що таки дозволив дітям на ТОТ навчатися за допомогою педагогічного патронажу, проте із вказівкою, що “здобуття загальної середньої освіти у формі педагогічного патронажу не організовується, якщо кількість учнів не дозволяє утворити клас з дистанційною формою здобуття загальної середньої освіти (дистанційний клас)”, що, до речі, суперечить концепції індивідуальної форми здобуття освіти.

Навіть попри старання Міністерства освіти і науки України вносити якісь корективи, це не здійснюється комплексно, як того вимагає ситуація.

До того ж у жодному з наявних варіантів не врахована відсутність державної мови під час освітнього процесу протягом років перебування в окупації, що спричиняє значні труднощі під час інтеграції до українського освітнього поля. Адже окупація та примусове навчання за російськими стандартами щонайменше спричиняє прогалини у володінні певною термінологією українською мовою, а у випадку довгорічної окупації – й цілковите незнання мови.

Україна не визнає жодні освітні документи, видані на ТОТ. Втім, відповідно до статті 40^-1 Закону України “Про освіту”: “Особи, які проживали на тимчасово окупованій території України, мають право на визнання результатів навчання, здобутих на такій території, в уповноважених установах на рівнях повної загальної середньої освіти – у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади у сфері освіти й науки, шляхом проходження річного оцінювання або державної підсумкової атестації з метою продовження здобуття освіти відповідного рівня або отримання відповідного документа про освіту встановленого зразка”. Відповідно до Закону України “Про внесення змін до деяких законів України щодо визнання результатів навчання осіб, які проживали на тимчасово окупованій території України” відповідні порядки мали бути розроблені ще в березні 2024 року. Проте їх досі немає.

Частково пункт про отримання українського документа, який би засвідчував здобуття середньої освіти, реалізують за допомогою Порядку прийому для здобуття вищої, фахової передвищої та професійної (професійно-технічної) освіти осіб, які проживають на територіях, де неможливо забезпечити виконання стандартів освіти України та/або стабільний освітній процес. Так, відповідно до цього Порядку під час вступу з ТОТ до закладів вищої освіти України, особи, які не мають українського документа про здобуття середньої освіти, можуть отримати його в “експрес-режимі” за допомогою освітніх центрів “Крим-Україна” та “Донбас-Україна”, а також уповноважених ЗЗСО, склавши річні оцінювання та атестацію. Така практика стосується абітурієнтів, які вступають до закладів фахової передвищої та вищої освіти. В усіх інших аспектах МОН відмовляється застосовувати освітні декларації та рухатися в напрямі визнання результатів навчання, здобутих на ТОТ. Це ставить у невигідне становище осіб з ТОТ. Бо, наприклад, не всі планують вступати до закладів вищої освіти. Можливо, хтось хоче навчатися за кордоном і просто потребує отримання свідоцтва. Важливим є й те, що завдання для річних оцінювань та атестацій складаються за загальними програмами, а отже без урахування перебування дитини на ТОТ.

Тобто ніби за замовчуванням вважається, що діти, які перебувають на території, підконтрольній Україні, та мають вільний доступ до навчання в українській школі, та діти, які перебувають на ТОТ і мають досить обмежений доступ до навчання, перебувають в однакових ситуаціях та повинні мати знання з відповідних предметів на однаковому рівні, хоча це абсолютно неможливо.

Згадавши визнання результатів навчання, отриманих на ТОТ, зазначимо, що для осіб, які виїхали за кордон через повномасштабне вторгнення й навчаються одночасно в закладах середньої освіти країни перебування та в Україні, впровадили систему, яка дає змогу зараховувати оцінки, отримані в іноземних школах, та вивчати в Україні лише українознавчий компонент, витрачаючи на це декілька годин на тиждень. Аналогічної системи для осіб з ТОТ, попри наявність відповідного пункту в законі, так і немає.

Навіть модифіковані програми з предметів українознавчого циклу були запроваджені лише після початку повномасштабного вторгнення через переміщення великої кількості дітей до інших країн, але з можливістю використання їх особами на ТОТ. Та жодні такі програми не існували раніше. А ще ці програми не враховують контекст, в якому перебувають діти на ТОТ, наприклад, те, що вивчення певних тем, приміром, з історії України, є кримінально-караним за законодавством рф. Також ці модифіковані програми не зачепили інших обовʼязкових предметів, які діти на ТОТ мають вивчати. Це означає, що були враховані інтереси дітей, що перемістилися в інші країни, але не дітей, які перебувають на ТОТ.

Через відсутність українських підручників на ТОТ та обмежений доступ до українських навчальних ресурсів у людей на ТОТ, особливо тих, хто перебуває там досить довго, виникає велика потреба у заповненні освітніх втрат та розривів, які утворюються через прірву довжиною в 10 років. Проте й тут ми не бачимо спроб їх заповнити. Наразі немає державних реінтеграційних курсів, спрямованих на осіб, які мешкають на ТОТ, які змогли б допомогти заповнити певні наявні прогалини. Як і немає спеціалізованих мовних курсів, власне для дітей з ТОТ (які вимушено перебувають в російськомовному середовищі тривалий час), що допомогли б поновити знання з української мови.

Тож за понад 10 років окупації окремих територій України, діти, які мешкають на цих територіях, змушені боротися з неадаптивною системою української освіти, яка лише демотивує осіб, що щиро прагнуть здобувати українську освіту попри все.

На жаль, досі немає чіткої позиції, як навчати дітей, які перебувають на ТОТ. Втім, маємо надію, що хоча б на 10-му році окупації все може докорінно змінитися. Держава зробила помилку, не втримавши українських дітей з початком окупації в системі української освіти у 2014 році, ми не можемо повернути те, що вже втратили. Втім, можемо намагатися зробити все можливе, щоб надати тим, кому це потрібно, доступ до української освіти зараз.

Валерія Куберська, юристка громадської організації “Центр громадянської просвіти “Альменда”, спеціально для “Нової української школи”

Титульне фото: автор – Andrew Angelov, shutterstock.com