Простір психосоціальної підтримки у школі: від “кабінету за залишковим принципом” до екосистеми довіри

Повномасштабна війна радикально змінила контекст, у якому працюють українські школи. Постійні повітряні тривоги, досвід втрати, вимушене переселення, життя між укриттям та навчальним класом — усе це формує зовсім інший запит до шкільної психологічної служби та простору, у якому перебувають діти й дорослі. Психосоціальна підтримка перестала бути “опцією” для окремих випадків — вона стала базовою умовою безпеки та можливості взагалі вчитися.

Проєкт “Простір довіри: створення безбар’єрного простору для укріплення ментального здоров’я учасників/-ць освітнього процесу” сфокусований саме на цьому: як перетворити шкільне середовище на простір, де дитина й дорослий можуть відчувати себе у відносній безпеці, отримувати підтримку й відновлюватися, навіть коли за вікном – війна, пише Олександра Пєтушкова,  голова ГО “Центр інноваційної освіти “Про.Світ”, спеціально для медіа НУШ.

Вихідна точка: “кабінет психолога за залишковим принципом”

Тривалий час шкільна психологічна служба будувалася за залишковим принципом. Типовий образ — довгий, незручний кабінет десь на останньому поверсі, із дверима, які радше лякають, ніж запрошують. Дорога до такого кабінету стає своєрідним “маршрутом сорому”: щоб потрапити до психолога, дитина або батьки мають пройти всю школу під поглядами інших. Конфіденційність фактично руйнується ще до початку консультації.

За даними, отриманими ІМЗО у відповідь на офіційний запит Про.Світ, кожен другий фахівець психологічної служби в системі освіти не мав окремого кабінету для роботи (тут йдеться про всю систему освіти, а не лише про заклади загальної середньої освіти). Психологи часто працюють:

• у великих актових залах — за умовною “шторкою”;
• в учительській разом з іншими педагогічними працівниками;
• “кочують” між вільними класами, що випадково звільнилися від уроків.

Це порушує базові принципи конфіденційності та приватності, робить звернення по допомогу видимим для всього колективу, а значить — стигматизуючим. Дитина, яка йде до психолога, автоматично маркується як “та, в якої проблеми”, ще до того, як вона отримала підтримку.

Війна, нові контексти та стара структура

Повномасштабне вторгнення різко розширило контекст роботи шкільних психологів, але не змінило вмить структуру, в якій вони працюють. До “класичних” завдань додалися:

• робота в умовах постійних повітряних тривог і перебуванні в укритті;
• кризова підтримка після обстрілів і новин про руйнування;
• супровід дітей, які пережили втрату, евакуацію, розлуку з близькими;
• дистанційні робота та онлайн-консультації;
• адаптація та інтеграція дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах через війну.

Запити зростають, довіра до психологів поступово посилюється: директори частіше звертаються по консультацію, батьки більше готові говорити про стани дітей, самі діти частіше йдуть за допомогою. Але структура — норми навантаження, кількість ставок, приміщення, інструменти, супервізійна підтримка — залишаються переважно без змін.

Серед системних викликів, які фіксують практики:

• один психолог на 700+ дітей;
• дефіцит оновлених (у тому числі цифрових) інструментів і методик для роботи психолога;
• низька оплата праці, що призводить до плинності кадрів;
• емоційне вигорання фахівців;
• відсутність сталої супервізійної та методичної підтримки.

Частину вакууму заповнюють громадські організації та окремі проєкти, але це переважно точкові рішення: навчання, окремі інструменти, методичні розробки, які не завжди системно інтегруються в політику школи чи громади.

“Простір довіри”: чому це більше, ніж кабінет

Формально проєкт “Простір довіри” можна було б описати як ініціативу зі створення зразкового кабінету психологічної служби. Але наша команда свідомо закладала значно ширшу рамку: кабінет — це важливий, але лише один із елементів простору довіри у школі.

Мета проєкту — не тільки облаштувати гідний робочий простір для психолога, а й:

• показати, як усе шкільне середовище може стати простором психосоціальної підтримки;
• забезпечити психологів мобільними інструментами для роботи в різних умовах (клас, коридор, бібліотека, укриття);
• створити методики, адаптовані до умов війни, які можна застосовувати щодня, а не лише в “проєктний” період;
• запустити суспільну дискусію про роль психологічної служби та необхідність її структурного посилення.

Взірцевий кабінет у Вознесенському ліцеї “Інсайт”

Базою для створення зразкового кабінету психологічної служби став Вознесенський ліцей “Інсайт” (Миколаївська область). Школа не мала “ідеального” приміщення: вона нещодавно переїхала в нову будівлю, і команда надала для проєкту вільну кімнату площею 27 м².

Ключові принципи, які ми заклали спільно з архітектурним бюро повного циклу Big City Lab в дизайн-проєкт:

• Розташування на першому поверсі. Це питання не лише зручності, а й безбар’єрності та конфіденційності. Дитина чи дорослий може швидко зайти до кабінету, не проходячи “шляхом поглядів” через усю школу.
• Відповідність безбар’єрності. Ми підняли підлогу на 10 см, розширили дверний проріз, забезпечили зручний доступ, щоб простір був максимально дружнім до всіх відвідувачів.
• Зонування. Простір поділений так, щоб у ньому можна було:
  • проводити індивідуальні консультації;
  • працювати з дітьми разом із батьками;
  • організовувати групові заняття й тренінги;
  • мати зону для роботи працівників психологічної служби.

Важливо, що кабінет від самого початку сприймався не як “закрита кімната психолога”, а як видимий елемент шкільного простору. Показовою була реакція колективу: у перший же робочий день після завершення ремонту працівники школи масово заходили “подивитися, як там”. Фактично, команда школи вперше одночасно усвідомила, де знаходиться кабінет психолога, і як він виглядає. Це простий, але дуже важливий зсув.

Від кабінету до всієї школи: середовище як інструмент підтримки

Водночас лише кабінетом обмежуватися не можна. У межах проєкту ми демонструємо, як різні шкільні простори можуть виконувати функцію психосоціальної підтримки. Зокрема саме з цією метою Всеукраїнський форум “Простір довіри у школі” пройшов у Київській гімназії східних мов №1. Саме тут, у державній школі, ми змогли продемонструвати, як школа стає простором довіри, а будь-яке приміщення - середовищем психосоціальної підтримки:

• бібліотека — як простір не лише тиші, а і садотерапії та роботи з власними ресурсами;
• хореографічний кабінет — як місце музикотерапії, руху й відреагування напруги;
• кабінет інформатики — як майданчик для розвитку командних навичок, проведення тренінгів та психоедукації через настільні ігри;
• коридори — як територія “точок довіри”, де дитина може зробити паузу, взаємодіяти з регуляційними інструментами;
• укриття — як простір, де, попри зовнішню небезпеку, можна віднайти бодай мінімум відчуття внутрішньої опори.

Візія “Простору довіри” включає навіть окремі зони в укриттях: це можуть бути кілька пуфів, вода, прості заспокійливі візуальні елементи, базові матеріали для творчості. Не йдеться про створення “ідеального дизайн-проєкту”, а про мінімально необхідні умови для людяного переживання тривоги.

Для різних типових приміщень (12 м², 25 м², 27 м², 50 м²) ми розробили приклади планувальних рішень, які можна адаптувати під конкретну школу. Ідея не в тому, щоб відтворити “єдиний правильний кабінет”, а в тому, щоб показати спектр можливостей за різних умов. Усі рекомендації ми зібрали у гайдбук для шкільного психологічного кабінету, який кожний може переглянути за покликанням:

https://prosvitcenter.org/product/prostir-turboty-haydbuk-dlia-shkilnoho-psykholohichnoho-kabinetu/

Цей документ може стати:

• аргументом для директорів шкіл у розмові з засновником;
• інструментом для відділів/департаментів освіти при плануванні бюджетів;
• опорою для громадських організацій, які працюють з темою ментального здоров’я в освіті.

Паралельно команда готує звернення до МОН України і донорів із пропозицією, щоб у межах освітньої субвенції та проєктної діяльності були передбачені кошти на створення подібних просторів у школах.

Авторські методики та “рудий котик” як мобільний інструмент

Окремим напрямом проєкту стала розробка авторських методик для роботи з дітьми на основі образу рудого котика — символу м’якої підтримки та регуляції стану.

До цього пакету входять, зокрема:

• набір “М’яка підтримка в школі” – м’яка іграшка, посібник з описом методики використання м’якої іграшки-регулятора важких психоемоційних станів та наслідків травматичних подій у роботі практичного психолога закладу загальної середньої освіти; альбом з нейророзвитку для роботи з дітьми, альбом з розмальовками “Котик та погода життя”;
• набір ситуативних зображень “Прояви емоцію” для розвитку емоційного інтелекту та регуляції емоційних станів та мапа емоцій;
• психологічна гра “Колесо підтримки”.

Ці методики вже працюють у 15 закладах загальної середньої освіти Миколаївської області. За період реалізації проєкту 105 дітей уже отримали підтримку через індивідуальні та групові консультації з використанням цих методик. Надалі очікується, що вплив пошириться на понад 6630 дітей і 590 педагогів, які працюють у школах-учасницях.

Педагоги теж потребують підтримки

Окрема, часто замовчувана тема — стан педагогів. Вони так само живуть у реаліях війни, мають власні втрати, виснаження, тривогу. Однак культура турботи про себе в освітньому середовищі лише формується.

Практика показує: якщо назвати захід “відновлення ресурсів учителя”, на нього прийде небагато людей. Якщо ж той самий зміст подати як “інструменти для роботи з дітьми”, — зацікавлення значно більше. Тому у проєкті ми свідомо:

• показуємо інструменти, які одночасно працюють і на дитину, і на дорослого;
• знімаємо стигму з турботи про власний стан як про “егоїзм” чи “слабкість”;
• закладаємо в логіку методик і простору те, що безпечний дорослий — така ж умова безпеки, як і ремонт укриття.

Вікно можливостей: реформа психологічної служби

На рівні політики сьогодні з’являється можливість для більш глибоких змін. Прийняття ЗУ “Про систему охорони психічного здоров’я в Україні” створює рамку для реформування психологічної служби не лише в освіті, а й у сфері охорони здоров’я та соціальної політики. Важливо, щоб ці зміни відбувалися скоординовано, а не в ізольованих секторах, і щоб психолог у школі, психолог у медичній установі та психіатр працювали в узгодженій системі, а не в паралельних реальностях.

Очікувані напрями змін:

• перегляд функцій та навантаження фахівців психологічної служби;
• забезпечення гідної оплати праці й умов роботи;
• стандарт обладнання та діагностичних/методичних інструментів;
• системна супервізійна підтримка;
• визнання психолога частиною стратегічної команди школи, а не “додатком до розкладу”.

Водночас жоден закон не може змусити директора ставитися до психолога як до повноцінного партнера. Це питання культури управління в кожному закладі. Саме тому проєкти на кшталт “Простору довіри” важливі: вони не лише дають інструменти, а й змінюють уявлення про роль психологічної служби.

Висновок: дитина в безпеці завдяки середовищу й дорослому

Ключова ідея, яку ми прагнемо донести через проєкт “Простір довіри”, проста й водночас системна:

• дитина в безпеці, коли є безпечне середовище й безпечний дорослий.

Кабінет психолога на першому поверсі, продумане укриття, можливість поговорити з психологом без свідків, садотерапія в бібліотеці, настільні ігри для згуртування в кабінеті інформатики, м’який котик як інструмент регуляції — усе це не “додатки” до навчання. Це умови, за яких навчання взагалі можливе.

Для Нової української школи, яка декларує орієнтацію на дитину й компетентності ХХІ століття, психосоціальна підтримка — не окрема “паралельна” лінія. Це її фундамент. І простір школи — може й має стати простором довіри, де діти й дорослі не лише навчаються, а й відновлюються, знаходять опору й відчуття, що вони тут не одні.

Проєкт “Простір довіри: створення безбар’єрного простору для укріплення ментального здоров’я учасників/-ць освітнього процесу” реалізується ГО “Центр інноваційної освіти “Про.Світ” за підтримки ПРООН в Україні та уряду Дані.

Фото в статті надані авторкою