Де інклюзія, де ресурси? Чи можуть інклюзивно-ресурсні центри у сучасних реаліях повністю задовільняти очікування батьків

Розмерзлі батареї у старих будівлях, дефіцит вузькопрофільних кадрів, низькі зарплати при збільшеному обсязі роботи і обмежені повноваження консультативно-дорадчого органу – розбираємося, що з цього об’єктивно заважає взаємодії батьків та спеціалістів, а що страждає від “травмованої” комунікації з обох боків.

З цього матеріалу ви дізнаєтеся зокрема

• Що відбувається в столичному інклюзивно-ресурсному центрі, коли морози;
• Чи мають відмовляти у допомозі, якщо “прописка” не та;
• Хто може гарантувати тепло у старих будинках і наявність усіх фахівців;
• Чому порадити можна, а вказати на заклад - ні?

Чекала на фахову пораду

Правозахисниця та громадська активістка Олександра Дворецька написала пост у FaceBook, у якому поділилася враженням про відвідування Інклюзивно-ресурсного центру 6 у Печерському районі столиці. Користувачі соцмережі підтримали обурення мами дитини з особливими освітніми потребами, згадуючи нюанси свого досвіду спілкування з цією структурою. Проте більшість були здивовані. Бо останнім часом досвід взаємодії з ІРЦ у багатьох доволі позитивний, чим вони охоче ділилися в коментарях. Як написала одна з коментаторок, “розумію та співчуваю. Та описуючи теперішні невтішні ситуації в ІРЦ, зауважте, що ви 20 років тому не проходили з дитиною ПМПК - отже, не можете порівняти. Тому, повірте на слово - загальна динаміка в цілому позитивна”.

Але Олександра, мама 10-річного Нікіти, резонно відповіла, що у її дитини немає зайвих 20 років. Тому й написала цей пост, щоб привернути увагу до системних проблем, які існують у цій сфері.

“Сама ідея ІРЦ – це створення місця, де батьки, які помітили, що з розвитком дитини щось не так, могли звернутися за порадою. І їм допомогли б намітити шлях, за яким дитині надаватимуть підтримку, - каже пані Олександра, до якої сайт НУШ звернувся по коментар. – Дуже складно, особливо на початку, коли немає цієї “дорожньої карти”. Батьки бігають між лікарями, шарлатанами, тими, хто знає, “що все пройде, бо у мого так було”, а час іде. А могли б витратити цей час на раннє втручання”.

І хоча сину Олександри вже 10 років, саме зараз Олександра знов пішла в ІРЦ за допомогою: сім’я збирається переїздити з Лівого берега столиці на Правий. І мама хотіла б фахової поради, який заклад, на яких умовах та з якою підтримкою вже на новому місці міг би відвідувати Нікіта.

“Бо якщо я прийду в школу і скажу, що моїй дитині треба асистент, мене директор запитає, а з чого це я взяла? Тим більш, що Нікіта переходить з молодшої школи у середню, тож, я хотіла оновити висновки, і головне - щоб мене, принаймні, зорієнтували: в цій школі є інклюзія, в цій немає. Тут директорка відкрита, тут не дуже. Тому що, чесно, найгірше - це йти в школу, в якій тебе не хочуть бачити. Але спеціалісти ІРЦ сказали, що вони не можуть мені таке радити, бо це не їхня компетенція”.

Фахівці призначили Олександрі зустріч через 10 днів для отримання висновків оцінювання, яке пройшло в холодному приміщенні. Почалося воно з внутрішнього супротиву колективу через прописку “не у тому районі”, а закінчилася через повітряну тривогу.

“Окей, я свою ситуацію розв’яжу, тим більше, що після поста до мене звернулися люди, які пообіцяли порадити заклад. Але мені образливо, що інші батьки, які прийдуть, будуть думати, що нічого не можна вирішити, що ніяких послуг немає, що насправді оце і є норма”, - каже вона.

Пані Олександра зізнається, що не мала претензій до ІРЦ в іншому районі, де раніше проводили оцінку синових потреб.

“Правда, ми були влітку, тож, я не можу оцінити, наскільки там зараз тепло. Але рівень підходу і бажання допомогти, на мій погляд, був значно кращий, - каже про свої враження пані Олександра. - Але ІРЦ консультують тільки по закладах свого району. Тому мені прикро, що батьки, які звернуться в цей ІРЦ, скоріш за все, детальної інформації на подібний запит не отримають”.

Інформують тільки після оцінки

Розглядати цю ситуацію, не завітавши до приміщення вищевказаного ІРЦ, було б неправильно. Тому вранці наступного дня журналістка медіа НУШ завітала до інклюзивно-ресурсного центру і поспілкувалася з колективом.

З об’єктивного. По-перше, в приміщенні дійсно холодно. Бо напередодні країна-агресорка знов обстріляла енергетичну інфраструктуру міста. Попри те, що в ІРЦ є інвертор, який забезпечує електрику та доступ до інтернету, він не може нагріти доволі великий центр, що знаходиться на першому поверсі житлового будинку. На запитання, як давно вони працюють у такій “вічній мерзлоті”, працівники відповіли: як усі, після обстрілів тепло зникає, згодом його повертають. Буквально три дні тому опалення у будинку підключили, тому робота мала б йти вже у нормальних умовах. Але відкривши центр зранку, вони побачили, що у будинку прорвало батареї. Саме у цей день відбувся візит Олександри та Нікіти. Працівники кажуть, що у критичні моменти у кімнаті, де проводять оцінку потреб дитини, періодично вмикають на опалення кондиціонер – але зазвичай, коли є світло. А його теж було небагато.

“Нам пропонували тимчасово працювати у якомусь навчальному закладі, але навколо немає жодної школи, яка зараз працює офлайн – бо ситуація з опаленням катастрофічна! – емоційно каже керівниця ІРЦ Наталя Целобаєва-Якубова. – Тому ми пропонуємо батькам відтермінувати візит до нас, якщо стається такий форс-мажор: врешті решт, ми ж не Швидка допомога. Але буває і так: опалення запустили, ми запросили батьків і дитину, а батареї лопнули. Це наші реалії, і навряд чи хтось може гарантувати, що такого не станеться ще й ще!”

Також об’єктивно та системно. Дефіцит кадрів існує. І це не секрет: спеціалістів в сфері дефектології, логопедії та реабілітації не просто не вистачає, їх критично мало по всій країні. І в закладах, про які запитувала пані Олександра, теж. І це на Печерську (це центр столиці, що вже казати про сільські чи прифронтові громади). У ІРЦ 6 з грудня теж немає реабілітолога. Саме тому Нікіті не запропонували проходження оцінювання фізичних функцій, яке може проводити тільки реабілітолог. І відбуватися це мало у приміщенні, яке доволі добре обладнане спортивним інвентарем (як, до речі, і інші кабінети, де працюють спеціалісти), але… саме там тим ранком й потекли батареї.

Тепер до емоційної складової. Тобто, до суб’єктивного. До розмови долучилися й декілька спеціалістів ІРЦ, які доволі гостро відреагували на критичний пост. Кажуть, що не заслуговують на те, щоб їх називали “не самими привітними жінками”, бо вони працюють з дітьми згідно з нормами професійної етики. Але в цьому питанні навряд чи взагалі хтось може претендувати на істину: сприйняття привітності чи непривітності у кожної людини відрізняється.

А от щодо геометричних фігур, які запропонували визначити 10-річному хлопцю, пояснили: не знаючи рівня дитини, зазвичай усім спочатку дають найлегші завдання, щоб, по-перше, створити ситуацію успіху, а по-друге, щоб спостерігати в динаміці збільшення складності. Можливо, такі нюанси варто було обговорити й з мамою?

Але це не єдина “неідеальна комунікація” з обох боків, яка спричинила непорозуміння. Спеціалісти ІРЦ попередили, що в приміщенні холодно і знімати верхній одяг не варто. Можливо, резонно було перенести оцінювання на інший день, якщо мама знає, що її дитина від цього нервуватиметься. Як і ситуація з повітряною тривогою, яка залишила взаємодію без логічного завершення і, можливо, скоротила час спілкування спеціалістів з дитиною та мамою. Не кажучи вже про дивні обмеження щодо проходження оцінки, бо “вони приїхали з Лівого берега”: ситуації в сім’ях можуть бути якими завгодно, але це ніяким чином не дає право комусь обмежувати законні права обирати зручний для себе ІРЦ. І для цього, власне, довідка ВПО не обов’язкова – отримання її теж є правом, а не обов’язком.

До речі, саме вільний вибір ІРЦ може запобігати суб’єктивним розбіжностям та роздратуванню: в коментарях під постом Олександри Дворецької можна було побачити протилежні відгуки про одні й ті самі центри. Комусь підходять одні, хтось вподобає інші: забороняти шукати зручний для бенефіціарів - погана тактика.

Проте, в ІРЦ впевнені, що основна претензія пані Олександри – небажання вказати на конкретний заклад, де міг би вчитися її син, — теж обумовлена правилами. Згідно зі статутом ІРЦ, вони можуть запропонувати батькам перелік таких закладів (видали роздруківку), але вирішувати мають батьки самостійно. І головне, щось радити спеціалісти можуть після того, як проведуть оцінювання потреб дитини, зберуть консиліум, де кожен з них скаже свої пропозиції щодо рівня підтримки та необхідності у корегувальних заняттях. Тобто, через ті 10 днів, про які вони сказали пані Олександрі. Але, на жаль, не пояснивши це у такий спосіб, щоб уникнути хибного враження, що відповіді немає і не буде.

Зрада чи ні?

Ситуація з інклюзією в освітньому процесі складна сама по собі: рівень доступності закладів у всіх сенсах доволі низький, ресурсів для втілення на практиці всього, що записано в теорії, – мало. Приватний бізнес забирає досвідчених, вмотивованих та високопрофесійних, державні “три копійки” та максимум бюрократії відбивають бажання йти в професію у молоді. “Стара гвардія” ще подекуди тримається, але часто не може перейти на новий рівень мислення щодо навчання і соціалізації дітей з особливими освітніми потребами. Тому, батьки ( і діти!), які прийшли по допомогу, можуть почути “важка”, “безнадійна”, “некерована”. І, здогадуючись про це, мами та тати продовжують боятися звертатися до спеціалістів вчасно.

У будь-якому випадку, добре, що якість послуг для дітей з ООП вже є приводом для обговорення. Бо попри всі негаразди, об’єктивні чи зав’язані на людському факторі, успішна корекція, реабілітація, допомога можлива тільки тоді, коли батьки та фахівці рухаються в одному напрямку. В напрямку дитини.

Медіа НУШ подало офіційний запит в Департамент освіти КМДА щодо стану забезпечення ІРЦ 6. Коли отримаємо відповідь, напишемо додатково.

Нагадаємо, раніше медіа НУШ розповідало, які дефіцити відчувають освітяни, що працюють в інклюзії.

Фото - медіа НУШ