Не про героїв. Про вибір. Історія Владислава Гераскевича: про цінності, які мають свою ціну

Український олімпієць опинився перед вибором між кар’єрою і принципами. Чому його рішення стало приводом для розмови зі школярами про гідність і цінності.

Є речі, які складно пояснити через визначення. Наприклад, що таке цінності. Що таке гідність. І чому іноді рішення людини виявляється важливішим за будь-який результат.

У школі нас вчать багатьом речам. Підручники пояснюють формули, правила, дати, закони. Але є теми, які майже неможливо вмістити в параграф і точно неможливо вивчити напам’ять. Бо вони починаються там, де закінчуються правильні слова.

Спорт зазвичай здається дуже зрозумілим світом. Є тренування, є змагання, є секунди й бали. Перемоги та поразки виглядають як цифри в таблиці. Усе ніби просто. Вимірювано. Передбачувано. Але іноді навіть у спорті з’являються моменти, коли головне відбувається не на трасі, не на старті й не на фініші, а всередині людини.

Світ уже переживав ситуації, коли війна повністю змінювала логіку спорту. Під час Другої світової війни Олімпійські ігри 1940 та 1944 років були скасовані. Спортсмени, які роками готувалися до стартів, опинилися перед реальністю, де доводилося приймати зовсім інші рішення.

Італійський велогонщик Гіно Барталі використовував тренування як прикриття для порятунку людей, ризикуючи життям. Американський легкоатлет Луї Замперіні пережив війну, авіакатастрофу та полон, зберігаючи гідність у нелюдських умовах. Угорський стрілець Карой Такач після тяжкого поранення не відмовився від мрії й навчився стріляти іншою рукою, згодом ставши олімпійським чемпіоном.

Угорський стрілець Карой Такач

Ці історії різні. У кожній — свої обставини. Свій вибір. Своя ціна. Але їх об’єднує одна річ – у певний момент спорт перестав бути лише спортом.

Схожий момент пережив і український олімпієць Владислав Гераскевич.

Владислав представляє скелетон — вид спорту, де спортсмен мчить крижаною трасою на швидкості понад сто кілометрів на годину. За кілька десятків секунд заїзду стоять роки тренувань, дисципліни й життя, підпорядкованого одній великій меті. Для спортсмена участь в Олімпійських іграх — це не просто змагання. Це вершина кар’єри. Мрія, яка має цілком реальну вагу.

Саме тому історія зі шоломом пам’яті стала не технічним епізодом, а моментом вибору. Нагадаємо, Владислав Гераскевич виступив на перших тренуваннях на олімпійському треку в особливому шоломі, на якому зображені загиблі українські спортсмени внаслідок повномасштабного вторгнення Росії.

Сам шолом Гераскевич називає “особливим” в коментарі для “Суспільного”. За його словами, дизайнеркою шолому є художниця Ірина Проць, яка залишається у Києві з початку повномасштабного вторгнення, і незважаючи на обстріли та відсутність світла й опалення, продовжує створювати свої картини.

“Шолом досить особливий на цю Олімпіаду. На цьому шоломі зображені деякі спортсмени, які загинули за останні чотири роки. Деякі з них були також членами олімпійського руху, олімпійської родини; дехто — просто дітьми, які потрапили під російські обстріли. Це були люди, які були все життя тісно пов’язані зі спортом, вболівали за нас, були нашими друзями”.

Під час пресконференції український скелетоніст Владислав Гераскевич, учасник Олімпійських ігор, прокоментував ситуацію навколо дискваліфікації через так званого “шолома пам’яті”, із яким він планував виходити на заїзди, повідомляє Міністерство молоді та спорту України.

Справжньою метою спортсмена було вшанувати пам’ять загиблих представників української спортивної спільноти.

“Я не показував конфлікт. Я вшановував пам’ять видатних людей, які віддали життя, людей, які були частиною української спортивної родини. Тому цей шолом називають “Шоломом пам’яті””, — зазначив Владислав Гераскевич.

Спортсмен наголосив, що переконаний у правомірності своїх дій та готовий відстоювати власну позицію у встановленому порядку: “Я вірю, що ми не порушили жодних правил. Ми привертаємо стільки уваги ці дні, бо люди розуміють — ми на правильному боці”.

Міністр молоді та спорту України Матвій Бідний під час пресконференції висловив підтримку спортсмену та відзначив його позицію як важливий прояв єдності українського суспільства:

“Влад уже є нашим чемпіоном. Він об’єднав українське суспільство навколо ідеї гідності. Це навіть важливіше. Ми хочемо подякувати Владу за його позицію”.

Окрім підтримки від спортивної спільноти, за позицію Владислава нагородив Президент України Володимир Зеленський орденом Свободи за те, що він б’ється за Україну під час повномасштабної війни і ще раз показує, що ми будемо перемагати.

Для тренера і батька Владислава рішення МОК про дискваліфікацію стало розчаруванням: “Ми працювали разом останні 11 років. Влад був лідером. Він міг боротися за медаль. МОК сьогодні розбив нашу мрію про олімпійську медаль — не тільки нашої родини, а й усієї країни. Це дуже сумно, я розчарований цим рішенням”.

Українська спортивна спільнота й надалі продовжує відстоювати право спортсменів говорити про пам’ять, гідність та цінності, які об’єднують суспільство.

Владислав Гераскевич та його Шолом пам’яти

З одного боку були правила міжнародних стартів, ризики, можливі наслідки, відповідальність перед командою й роки підготовки. З іншого — бажання нагадати світові про війну в Україні та про людей, які загинули.

Це не був простий вибір. Такі вибори простими не бувають. І тут важливо зрозуміти головне – Владислав Гераскевич не був зобов’язаний це робити.

Ніхто не має обов’язку жертвувати мрією. Ніхто не зобов’язаний ставити кар’єру під ризик. Саме тому подібні рішення не можна вимагати від людей. Саме тому вони мають вагу. Бо цінності починаються там, де людина могла б обрати простіший шлях. І не обирає його…

У подібних історіях завжди з’являються різні реакції. Хтось говорить про правила. Хтось — про доречність. Хтось — про наслідки. Це нормально. Так працює суспільство. Але за цими дискусіями часто губиться найпростіша й водночас найважливіша річ.

Будь-яке рішення має ціну.

Іноді – це комфорт.
Іноді – можливості.
Іноді – спокій.
Іноді – роки праці.

Коли ми говоримо про цінності, то легко вимовляємо правильні слова: гідність, пам’ять, принципи. Але справжнього змісту ці слова набувають лише тоді, коли за ними стоїть реальний вибір.

Історія Владислава Гераскевича — не про героїзм у пафосному розумінні. Вона не про ідеальних людей і не про те, що всі повинні діяти однаково. Вона про інше.

• Про усвідомлене рішення.
• Про межу, яку людина визначає для себе сама.
• Про ситуацію, у якій нейтральність теж була варіантом. Мовчання — теж. Але було обрано інше.

Для школярів ця історія важлива не як спортивний сюжет. Вона – про речі, з якими кожен стикається у власному житті: що для мене важливо, де проходить моя межа, чи завжди найпростіший шлях є тим, який я готовий обрати.

Бо цінності не існують у підручниках. Вони існують у рішеннях.

Нагадаємо, раніше медіа НУШ писало, “Як розповісти дітям, що таке гідність: сучасні історії українців”.

Фото – Вікіпедія, “Суспільне” та з відкритих джерел