Як прищепити учням любов до біології через трансляцію у Zoom поведінки болотної жаби

Сучасна освіта трансформується не тільки під час спрямованого системного реформування, а й через нові реалії та виклики. Глобальні — як от діджиталізація чи пандемія, або локальні, як довготривалі та інтенсивні бойові дії, масова внутрішня міграція людей та еміграція в інші країни. І тут є два шляхи: опиратися змінам, за будь-яку ціну намагаючись зберегти традиційні методи навчання та використовувати перевірені часом способи подання й засвоєння матеріалу або спробувати бути гнучким, “говорити однією мовою” з підлітками, обираючи спрощення для зацікавлення, а гаджети — для занурення.

Чи можливо прищепити учням любов до природи через трансляцію у Zoom поведінки болотної жаби з місцевої балки під час “зелених уроків” , як “захопити” увагу “середнього учня” за допомогою пісень та танців, і чому вчитель — це майже актор, журналіст та слідчий?

Про все це ми говорили з вчителем біології ліцею №123 “Тандем” з міста Дніпра Михайлом Григор’євим, переможцем конкурсу педагогічної майстерності “NEOсвітній арсенал 2024”.

В цій статті ви дізнаєтеся про таке:

• що стимулює вчителя розвиватися;
• як з “крінжових” відео виросли популярні ролики;
• як зацікавити простим, але залишати місце для складного;
• чи можна навчити відповідальності за навколишнє середовище через екран.

Пане Михайле, як давно ви працюєте у школі, і що тримає вас в освіті попри складнощі та невисоку зарплату?

Мені 30 років, з 2017-го я працюю в школі. Закінчив Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара за спеціальністю біологія і Криворізький державний педагогічний університет за спеціальністю історія. Мені подобається працювати з дітьми. Сама професія цікава, бо дає необмежені можливості для розвитку. За майже десять років в освіті я познайомився з багатьма цікавими людьми. І взагалі педагогіка дозволяє розкривати особистість. Її можна порівняти з професією актора, наприклад, коли ти розкриваєш себе на сцені. Чи з професією журналіста, коли постійно дізнаєшся щось нове, слідчого, бо постійно ведеш якісь розслідування… Це суміш багатьох професій, і тут можна себе реально проявити і дізнатися про себе багато чого.

Я викладаю біологію, є трохи годин математики, і новий предмет - STEM освіта. Працюю зі школярами з п’ятого по 11-й клас. Так, я згоден, що не багато платять. Наразі у мене 34,5 години. Це, можна сказати, майже дві ставки. Плюс - класне керівництво, куди ж без нього. Маю першу категорію, тож, зарплата зараз досягає середньої по Україні — майже 30 тисяч гривень.

Ваші колеги у листі до редакції написали таке: “Поки освітяни шукають способи відірвати дітей від гаджетів, Михайло Олександрович перетворив їх на інструмент навчання. Завдяки його авторській методиці учні не просто вчать складні терміни, вони їх співають і під них танцюють… Результати останніх тестів — 10 балів і вище у всіх учнів без винятку”.

А звідки у вас взагалі з’явилась ідея використовувати соціальні мережі, TikTok та YouTube?

Усе почалося давно. Коли я прийшов працювати в освітній заклад, то зрозумів, що є певні мовні проблеми. В YouTube можна було знайти багато різноманітних пізнавальних роликів, які були б цікавими на моїх уроках учням. Але здебільше це був російськомовний контент. Тому я почав озвучувати ці ролики українською. А далі почалася пандемія Covid, і я став сам записувати відеоуроки. Чесно, вони були трошки крінжовими: записувалися на фоні якихось старих рушників, які були під рукою. Вони були для внутрішнього використання. Але згодом все почало масштабуватися, їх ставало все більше, якість покращилася. Так з’явився мій YouTube-канал.

Потім почалося повномасштабне вторгнення, і я вирішив створити свій TikTok канал. Чому TikTok? Тому що він дозволяє перегортати відео: тобто дітям, які на нього підписані, вони неодмінно потрапляють в стрічку. Спочатку був просто TikTok для мого класу — на той момент вони були шестикласниками. Такі короткі пізнавальні ролики, де простою мовою тлумачаться різні біологічні терміни. Це суто науковий контент, де пояснювалася інформація.

Для молодших дітей я використовував дошку Padlet — це був прообраз Telegram-каналу. Там були мої коротенькі відео, таблиці, приклади, пояснення, як робити таблицю. Щоб діти могли це все бачити 24/7 і не питати мене чи батьків. Там можна було залишати анонімні коментарі та питання, тож, ніхто вже не міг сказати, що діти бояться чи соромляться давати зворотній зв’язок. писати коментарі, питати, як це робити, причому питати в коментарях вони могли це все анонімно.

А потім ви створили свій Telegram-канал “Креативна біологія”, на який наразі підписано 155 школярів?

Вважаю, що це ціла медіа-екосистема. Мій Telegram-каналі об’єднав і YouTube, і TikTok. Там я даю дітям тему уроку, короткі матеріали, обов’язково покликання на відео. Кожен мій урок - це обов’язково відео. І 99% - це моїх відео. Хоча інколи я використовую і матеріали, наприклад, української школи онлайн.

Також там є щоденні факти з історії України, з історії світу, з історії біології, хто з відомих людей у цей день народився, хто помер. Тему для щоденного факту на місяць обирають самі діти. Вже були теми про морські глибини, про страхи, про ілюзії мозку. Сьогодні запустив голосування теми на липень: даю перелік із 10 тем, вони голосують та обирають.

Кожні п’ять днів додаю гумористичні комікси різної тематики: влітку - про підліткові лінощі, конфлікти батьків та дітей тощо, а з початком навчального року додаватиму й біологічні теми, щоб діти вивчали предмети з гумором і жартами.

Канал продовжував далі розширюватися, з’явилося багато відео. Зараз я готую матеріали для 10-го класу: сьомий, восьмий, дев’ятий вже є. Знімати починаю ще влітку, бо навантаження посеред навчального року заважатиме.

А у якому форматі відбувається навчання у ліцеї, чи є можливість в учнів виходити в офлайн, спілкуватися між собою, з вчителем — наживо? Чи гаджети — це єдине “вікно у світ”?

У нас змішана форма навчання. Класи початкової школи та п’ятикласники навчаються офлайн в ліцеї. А шості - дев’яті класи, та 10 - 11 - тиждень через тиждень. Але діджиталізація допомагає завжди, у будь-якому форматі навчання. Telegram-канал - це як квінтесенція, така собі книжна полиця, що дозволяє при будь-яких умовах вибрати потрібну книгу, умовно кажучи. Бувають, наприклад, відключення світла: Telegram працює зі слабким інтернетом, завантажуєш сторінку заздалегідь, і домашнє завдання виконати можна. Відео на ТікТоці короткі, їх можна завантажити на телефон і дивитися попри відсутність електрики чи зв’язку.

А можливо, є діти, які не підписуються і не користуються цими соцмережами, які ви пропонуєте?

Є діти, які не підписані, але користуються, тому що я строгий вчитель. Я, скажімо, своїми діями наполягаю, щоб вони користувалися. Є такі батьки, які не дозволяють дітям користуватися Telegram. У мене були розмови з батьками, бо дитина втрачає можливість мати доступ до додаткових стимулів та знання. Але домовилися, що друзі з класу перекидають потрібні відео через батьків. Це насправді ціла історія, але все одно користуються всі.

Ви також використовуєте освітні челенджі (наприклад, #NeuroDanceChallenge) у ТikTok. На них школярі співають та танцюють зокрема про хвороби: цистит, інсульт. Яка мета такого виду роботи?

Так, це освітні флешмоби - моя авторська педагогічна технологія. Про хвороби - це матеріал з біології восьмий клас, де вивчають організм людини і параграф про кожну систему органів закінчується інформацією про хвороби. Тобто є список хвороб, і поради, як цим хворобам запобігти. Я створюю такі жартівливі пісні і закликаю дітей брати участь у флешмобах.

Але чесно, ця тема “злетіла” майже випадково. Я пропонував для семикласників чудову пісню про органи рослин, про тканини рослин, про клітину рослин. Але діти не дуже активно брали участь. У дев’ятих класах - про закони Менделя, про мітоз, про мейоз, але на флешмоби чомусь не дуже зайшло. А восьмикласникам ідея челенджів сподобалася, вони навіть змагання влаштовували між собою, хто в кращій локації зніме, у кого більше задіяно людей, серед дітей з’явилися завзяті організатори. Тому саме їхні флешмоби про хвороби та способи запобігання “пішли в маси”. І це ж соціальних флешмоб, тому ми привертаємо увагу до хвороб і до того, як їх треба уникати.

Але жарти про хвороби можуть ображати когось. Ожиріння, наприклад, це ж хвороба, чи не може такий гумор стати причиною булінгу?

Навряд чи! Такі жарти, навпаки, показують, що треба вести здоровий спосіб життя. І я ще жодного разу не стикався, щоб учні ставили питання щодо ожиріння у такому плані. В принципі, це ж все одно не направлено на конкретну дитину. Тому булінгом це точно не можна вважати. Ми ж засуджуємо не повноту людини, а шкідливий спосіб життя: людина їла бургери, не слідкувала за своїм серцем, не займалася фізкультурою, читала негативні новини на ніч. І отримала інсульт. У відео пропагується здоровий спосіб життя, поради слідкувати за своїм здоров’ям, за своїм організмом, пояснюється, як уникнути захворювань.

А скажіть, пане Михайле, на своїх уроках в класі ви - звичайний вчитель? Чи все одно, вчитель з ТікТок?

Я використовую, звичайно, свої відео з TikTok. Інколи - як підсумок або як початок уроку. В укритті, коли небезпека, проводжу уроки, використовуючи навушники. Але так тільки в своєму класі: ми з батьками закупили навушники ще два роки тому. Чохли підписані, все зберігається в ліцеї, і як тільки треба провести урок, я видаю дітям ці навушники. Діти дивляться мої відео, я використовую також різноманітні квізи, вікторини, тести на Kahoot. Тобто це такі навчальні ігри, де виводиться на дошку питання, а діти клацають у себе в телефонах, планшетах відповіді. Зараз багато таких можливостей, є готові ігри, можна створювати самим.

А яка основна мета цифровізації ваших уроків: привернути увагу до предмету, закохати дітей в науку?

Моя ціль - зробити навчання легшим. Ви кажете, посіяти любов до науки. Так і ні. Тому що до науки, за допомогою танців, пісень і коротеньких відео любов не посієш. Наука - це серйозна справа. Це треба самому читати, дізнаватись, аналізувати. А з іншого боку, це дозволяє зацікавити дитину. За допомогою коротких приспівок, наприклад, що “мітоз - поділ клітин не прямий, він цікавий, але занадто німий”, можна розповісти, що таке мітоз і мейоз та їхні стадії. А ця тема дуже складна. Якщо її просто вчити у підручнику, треба витратити години три…

А ви не боїтесь, що ваші учні, звикнувши до пісень і танців, римованих пояснень, не навчаться навчатися? Тобто, вони не будуть знати, як це сидіти і штудіювати три глави, або самостійно робити якісь висновки…

Ні, не боюся. І скажу чому. Бо все це - не заміна навчанню. Для того, щоб мати високий рівень, все одно треба читати, дивитися, засвоювати знання. Бо оцінки я ставлю згідно критеріїв. Але певна кількість дітей все одно будуть вивчати дуже поверхнево. Є таке поняття, як “середній учень”. Цей самий середній учень буде вивчати через слово: тут пам’ятаю, тут не пам’ятаю. Але ці “пісні — пляски” та відео середньому учню дозволять вивчити тему. Слабкому учневі вони дозволять взагалі бодай щось запам’ятати, винести хоч трошки з уроку. А сильного - зацікавлять, можливо, дадуть поштовх глибше вивчати предмет.

Моя особиста любов до біології як предмета трималася на екологічних походах, екскурсіях, природоохоронних акціях, які з нами проводив вчитель. Чи вважаєте ви, що навчити любити природу, відчувати її, розуміти її правила та власні обов’язки щодо її збереження можна за допомогою TikTok або YouTube?

В мене є ще одна фішка - це так звані “зелені уроки”. Зараз, правда, через питання безпеки тільки на шкільному подвір’ї. Вони, перш за все, мають за мету познайомити дітей з рослинами. З тваринами навряд чи, тому що на шкільному подвір’ї не такий багатий тваринний світ. Але, в принципі, “діти асфальту”, не дуже часто бачать різноманітні рослини. Моя мета, наприклад, показати, як прилаштовуються та адаптуються організми до змінюваних умов. Ми вивчаємо ґрунт. У нас є зразки ґрунтів з різних регіонів України, а на нашому шкільному подвір’ї теж формуються різні типи ґрунтів. Тому, вивчаючи цю тему, ми беремо лопатку, йдемо і копаємо, дивимося на ґрунтовий профіль, ллємо воду, щоб подивитися, як вода проходить через ґрунт, як коріння рослин впливають на цей процес, як протікає вода без кореневої системи і як - за наявністю коріння.

Звісно, хотілося б водити дітей на екскурсії, показувати їм різні цікаві речі. Але зараз, коли будь-якої миті може бути оголошена тривога, я можу проводити віртуальні “зелені уроки” за допомогою Zoom. У нас неподалік є балка з невеличким ставочком, і мені ніщо не завадить взяти камеру, “уткнути” її в ставок на селфі-палці, і показати жабу. Я ж сам її не бачу, тому слухаю, як діти мені її описують.

А щодо походів, я з вами абсолютно згодний. Воно було би дуже класно, якби дозволили такі походи. Але зараз в ліс не підеш, бо відвідування лісів заборонене, на довгий термін дітей не відірвеш від батьків, бо ситуація швидко змінюється… Та й кошти на такі масштабні проєкти були б потрібні великі… Тому поки так.

Чи помічаєте ви, як ваші нестандартні підходи впливають на ставлення учнів до предмета?

Наші випускники обирають біологію як вступний екзамен. Я це бачу. Але мені важко відповісти на питання, скільки дітей, які обрали біологію, планують пов’язати з нею професію та життя, тому що я у них викладав.

Але багато тих, кому подобається предмет. Чим вони молодші, тим більш щиро це демонструють. У п’ятому класі не біологія, а природничі науки, то ці діти мене просто не відпускають, навіть коли я просто приходжу на заміну. Якось ми сиділи в укритті, і чийсь батько вирішив потиснути руку, мовляв, дякую, ви єдиний вчитель, який подобається моїй дитині.

Як думаєте, скільки з ваших учнів будуть поважати природу та відповідально ставитися до всього живого?

Я думаю, що більшість із них буде поважати природу. Бо основний мій меседж під час навчання направлений на те, що природа - це основний наш ресурс. Це найдорожче, що у нас є. І оце об’єктивно так. Тому, думаю, що більшість із них будуть поважати, будуть вести здоровий спосіб життя. Мені діти розповідають, наприклад, що обирають продукти у магазинах відповідно до моїх порад, помічають порушення в супермаркетах, слідкують за термінами придатності. Тобто, це про певні практичні знання, які для них будуть корисними, навіть якщо вони ніколи не займатимуться біологією як наукою.

Нагадаємо, що медіа НУШ раніше підіймало питання використання соціальних мереж у школі: Заборонити не можна залишити: чи всі готові вимкнути соцмережі для підлітків?

Фото Михайла Григор’єва