Чи варто недооцінювати роль дитячих дворових ігор?

Природне бажання дітей гратися можна використовувати для зміцнення здоров’я та формування корисних навичок — у школі та вдома. Ми запитали у батьків та педагогів про те, чи можна для цього не “вигадувати велосипед”, а використовувати ігри, знайомі попереднім поколінням з дитинства і пропонуємо кілька варіантів осучаснення знайомих вправ, що може сподобатися дітям та підліткам.

У цій статті ви дізнаєтеся про таке:

• чи треба вчити дитину стрибати;
• чому акробатика стає корекційною;
• чи варто грати у “несерйозні ігри” на шкільних уроках фізкультури;
• як осучасненими іграми можна зацікавить дітей.

Пустощі чи нагальна потреба?

У власному дитинстві тих, хто зараз є батьками дітей та підлітків, було багато рухливих ігор, в які можна було цілими днями бавитися у дворі під час літніх канікул. Зазвичай дорослі навіть не брали участі в організації такого дозвілля: діти дізнавалися правила один від одного, об’єднуючись у різновікові колективи. Інколи нові ігри привозили з дитячих таборів, де “моду” на ті чи ті вправи започатковували вихователі, яких спеціально готували до сезону таборової роботи.

Зараз вже немає цієї традиції: на перервах у школі ніхто не розтягує “резиночку”, щоб пострибати “у висоту” чи “дубочок”, у парках та скверах рідко зустрінеш намальовані крейдою “класики”, сучасні молодші школярі не грають у тих, хто “сиділи на балконі, чай пили, чашки били”, розвиваючи координацію та взаємодію, і підлітки навряд чи знають навіть правила “Чорного чорнила, білого пера” чи “Козаків - розбійників”.

Час йде, і на заміну цим нехитрим дитячим забавкам прийшли інші, у комп’ютерах та телефонах, які, можливо, краще “прокачують” увагу чи реакцію, можуть бути більш інтелектуально навантаженими, як от тематичні квести або історичні рольові ігри, але, на жаль, майже нічого не дають на постійній основі дитячому тілу, яке у цьому віці природно прагне наповнюватися різноманітною інформацією — сенсорною, моторною, відчуттям власних можливостей, балансу, координації.

Тому фіксується сплеск цікавості до занять з різного роду компенсацій дефіцитів та корекції для дітей та підлітків навіть без особливостей здоров’я. Батьки з подивом помічають, що їхні доньки та сини не можуть виконати елементарних вправ, які в їхньому віці, легко та граючись, робили вони самі.

“Я треную дітей з часів, як ще сама мала 16 років. Зараз у мене в групі з 20 дівчат віком девʼять років жодна не вміє скакати на скакалці. Цілий рік на кожному уроці навчаємось - ще до кінця не вміємо, - розповідає тренерка з акробатики Ірина Яценко. - Велика проблема встояти на одній нозі, спіймати мʼяч однією рукою. Раніше діти вже навчалися виконувати базові вправи з акробатики, напрацьовували силу мʼязів, швидкість, спритність. Зараз цілий рік йде на роботу з недостатньою координацією рухів, балансом і відчуттям власного тіла, низькою рухливістю суглобів, порушенням моторного контролю, концентрації уваги, недостатньою витривалістю, сенсорними труднощами та порушенням інтеграції сенсорної інформації”.

На думку пані Ірини, це доволі серйозна проблема, яку не варто недооцінювати. Тому, помітивши тривожну тенденцію, вона навіть пішла навчатись фізіотерапії, бо вважає, що для сучасних дітей тренер — вже замало.

“І саме тому я назвала гімнастику “корекційною з елементами акробатики”. Ще десяток років тому мені би до голови не прийшло це поєднання в спорті. Але зараз інакше не вийде. Спочатку — корекція. І тільки на другому році зможу з ними починати акробатику”, - каже жінка.

Чи варто намагатися привчити сучасних дітей до ігор, якими захоплювалися батьки? Як кажуть, нове — це старе, яке добре забули. Або спробувати трохи “осучаснити”, щоб не ставати у позу “а я у твоєму віці”, а зацікавити підлітка корисними вправами у вигляді гри, а не звичайного тренування?

“В мене цей шлях почався зі скакалки — донька сама проявила ініціативу навчитися, коли побачила, як я легко це роблю у різний спосіб, бо “стрибуча” з дитинства, - з усмішкою каже пані Катерина, мама 12-річної Соломії. — Тижні три щоденних тренувань, і все вийшло. А потім вона сама запропонувала подругам челендж: вони вчилися стрибати і викладали відео у себе на сторінках в соцмережі, позначаючи тих, кому пропонують долучитися. На жаль, через безпекову ситуацію у нашому місті організувати масове стрибання на вулиці неможливо, але ця ідея міцно сидить у голові Соломійки, яка почала розпитувати мене й про інші забавки, що були в моєму дитинстві. Зараз я придивляюся до “резиночки”, але ще б згадати усі правила!”

Фізкультура або спорт?

Ще одним дорослим, який може познайомити дітей різного віку з іграми, які можна організовувати з друзями у вільний час, є педагог. Це може бути вчитель фізкультури, педагог групи подовженого дня або вчитель початкових класів. Але навколо цієї теми точаться гарячі дискусії: чи має школа “няньчитися” з дітьми, зацікавлювати чи привчати до ігор та рухливого способу життя, чи варто триматися нормативів, виявляти та вдосконалювати спортивні таланти, виховувати сильних та витривалих людей.

Нещодавно на сторінці у Facebook Активних парків читачам запропонували відповісти на питання: якщо б ви могли впливати на українську систему освіти, що б змінили в уроках фізкультури?

І думки розділилися: хтось пропонував додати в освітній процес більше спорту, а хтось, навпаки, наголошував на загальному фізичному розвитку та формуванні позитивних звичок активно жити та відпочивати.

“Не погано пропонувати додаткові заняття з окремих видів спорту. Воркаут, кросфіт, той же паверліфтинг для старших класів, армреслінг може бути цікавим, - відгукнувся Денис Гриченко з Дніпра. - Можу провести майстер-класи. Або допомогти з облаштуванням залів і пошуком тренерів, щоб на уроках фізкультури охоплювати трішечки більше видів спорту”.

“Це було б чудово! Мій син в 4 класі. І я бачу, що було б добре, якби йому пояснили правила гри, навіть футболу, - каже Мар’яна Юкіш. - Бо виходить, що треба ходити на секцію футболу (чи інший вид спорту), щоб спробувати. А чому б це не робити під час уроку фізкультури?”

“Я б перестала оцінювати фізичні здібності дітей. Оцінка має бути за знання: як рухатися безпечно, як виконувати вправи правильно і як працює тіло, - вважає Ольга Данко, - а уроки фізкультури - це про координацію, базові спортивні навички та командну роботу. Більше сучасних командних ігор, які змінюються залежно від сезону, і менше гонитви за нормативами”.

“Треба повернути систему фізичного виховання, яка була у 80 - 90 роках, там зайвого не було нічого, нормативи, уроки фізичного виховання охоплювали всі види спорту, діти були фізично розвинуті”, - впевнений, навпаки, Юрій Залуцький.

А пан Андрій Паславський, взагалі вважає, що однієї позитивної мотивації не достатньо і вимагає враховувати оцінку з фізкультури при вступі на усі факультети після закінчення школи.

Користувачка з ніком Rys Kr пише, що найкраще - це співпраця з тренерами.

“Я так через шкільну секцію потрапила у “справжню” спортивну гімнастику. В школі був лише актовий зал і півтора “козла”, але справжній тренер. Грались багато хто, а я просто закохалась в гімнастику. Стадіони, інвентар - це круто, але вирішують люди. Ну і з погляду на ситуацію, я би всіх вчила спортивному орієнтуванню, туризму з мотузками, а також пожежно-прикладному спорту та медицині в екстремальних умовах”.

Проте відомий шведський та український спортивний діяч, експерт з неолімпійських видів спорту, учасник освітнього проєкту JuniorZ та активний реформатор спортивної галузі Тамуз Хідір впевнений: головна помилка уроків фізкультури в тому, що вони часто намагаються навчити дітей конкретних видів спорту.

“Але це не завдання школи. Завдання школи - дати кожній дитині життєво необхідні рухові навички, які залишаться з нею назавжди, - написав він у коментарях. - Найкращий приклад плавання. У багатьох країнах діти обов’язково вчаться плавати не для того, щоб стати олімпійськими чемпіонами, а тому що це рятує життя. Україна має одну з найгірших статистик смертності від утоплення в Європі. Це не лише проблема водойм, це проблема освіти. Часто кажуть: “У нашій школі немає басейну”. Але це не проблема школи, це відповідальність держави. Потрібно дивитися ширше: організовувати навчання на рівні громади, міста чи області, використовуючи муніципальні басейни та спортивну інфраструктуру. Освіта не повинна обмежуватися стінами однієї школи”.

Так само, вважає пан Тамуз, й з іншими видами спорту. Навчити професійно грати у футбол, волейбол чи баскетбол - це завдання спортивних клубів і спортивних шкіл. А уроки фізкультури повинні розвивати базові навички: плавання, координацію, баланс, силу, витривалість, правильне падіння, безпечний рух, командну взаємодію, самоконтроль і любов до фізичної активності.

“Школа має навчати не спорту, а навичкам для життя. Якщо після випуску людина вміє плавати, правильно рухатися, знає, як підтримувати своє здоров’я, і хоче залишатися фізично активною, тоді уроки фізкультури виконали свою місію. Це набагато важливіше, ніж те, чи навчилася вона правильно бити по футбольному м’ячу або подавати волейбольний м’яч”.

Активність має бути цікавою?

Лариса Скороходова - тренер перший категорії. Вона 40 років працює тренером у ДЮСШ, але колись мала досвід роботи у школі, який вважає дуже корисним. Крім того, жінка займається з дітьми з інвалідністю, має посвідчення інструктора зі скандинавської ходьби. А ще - багато працювала у дитячих таборах інструктором. Вона вважає, що фізична культура у школі має проводитися для всіх за програмою підготовчої медичної групи, а кому треба більше спорту - будь ласка, в ДЮСШ.

“Поясню: фізична культура - це загальний розвиток дитини. Є дії, рухи, які можуть зробити усі, незалежно від медичний групи. Відмінність тільки у інтенсивності та амплітуді. Тому основній та підготовчій групі будуть корисні загальнорозвиваючі вправи, ходьба, вправи на рівновагу, координацію, навіть для очей вправи, гімнастика, ритміка, - вважає пані Лариса. - До речі, не треба якось розважати дітей, навпаки, ці комплекси вони мають поступово вивчити, щоб це було закладено у їхню рухову пам’ять. Саме звичка, а не розважальні програми. Тим, кому замало цього - будь ласка - існує безліч спортивних шкіл, клубів та видів спорту, де основним повинен бути відбір”.

Як приклад вона згадала китайську школу: усі діти під рахунок виконують прості вправи. “Треба розділяти поняття культура, фізична, у даному випадку, і спорт. Це зовсім різні галузі. Фізична культура це про здоров’я, а спорт про використання здоров’я”, – впевнена Лариса Скороходова.

Наявність звички гратися у рухливі ігри, вважає пані Лариса, залежить від багатьох факторів: розмір міста, позиції та зайнятості батьків, інфраструктури тощо.

“Я переїхала рік назад у столицю з маленького міста. Там були і площадки, і активні парки. Але самостійно діти навіть там не займалися, - каже пані Лариса. - У Києві взагалі не бачила ігор - тільки те, що називається просто “гулять”. Думаю, ті “Козаки-розбійники” ніколи вже не повернеться у двори. Бо діти всі в телефонах. Але помітила ось що: на своїх заняттях обов’язково даю рухливі ігри. І дуже радію, коли діти намагаються грати і у дворі. Тільки жалкують, що не можуть зібрати охочих. Та ж “лапта”, наприклад, - це майже бейсбол. Вони чекають її завжди”.

Варіантами осучаснення вуличних ігор, які можна використовувати на уроках фізкультури, у вільний від занять час або просто під час прогулянки з дитиною, з медіа НУШ поділилася Світлана Коростельова. Жінка щоліта працює аніматором у різних дитячих таборах, також займається організацією та проведенням дитячих свят. Вона впевнена: будь-яка гра, що передбачає фізичну активність, корисніше, ніж мільйон нотацій про здоровий образ життя.

“Тематичний світлофор”

Учасники шикуються на рівній поверхні, де намальовано дві лінії, між якими відстань до 10 метрів. Обраний ведучий стає посередині, між двома лініями, спиною до учасників. У класичному варіанті він називає колір, який кожен з гравців має знайти на власному одязі чи взутті. Якщо такого немає, гравець має перебігти за другу лінію так, щоб ведучий його не спіймав.

“Але я використовую цю гру навіть для підлітків. Тільки з завданнями імпровізую, залежно від віку, ситуації, специфіки дитячого колективу. Можна називати літеру, і учасники мають згадати пісню або вірш, який починається з неї. Або популярний фільм (книгу, аніме, комп’ютерну гру), а учасники мають згадати героїв, щоб безпечно перейти. Ну, або побігати один за одним. Таке поєднання “пам’ять — рухи” є надзвичайно корисним”, - каже пані Світлана.

“Я знаю п’ять …”

Ця гра з м’ячем колись була класикою вуличних дитячих розваг. За правилами, треба стукати м’ячем о землю, називаючи по черзі п’ять імен (предметів, якостей, станів тощо). Зміна гравця відбувається, коли той, у кого м’яч, збивається або не може придумати категорію.

“І тут немає меж фантазії, як осучаснити та ускладнити, по факту, звичайний рух з м’ячем, який розвиває координацію, концентрацію, взаємодію двох півкуль мозку. Можна, знов таки, задавати теми, в межах яких учасники обирають категорії і називають одиниці з цих категорій. Наприклад, за шкільними предметами, обираємо тему - “хімія”, і тоді вже діти будуть самі вигадувати категорії: “я знаю п’ять вчених хіміків”, “я знаю п’ять назв кислот” тощо.

Або додати трошки психології, запропонувавши описати власні відчуття:

“я знаю п’ять емоцій”;

“я знаю п’ять психотипів”; “я знаю п’ять знаків Зодіаку”.

Тут вже варто орієнтуватися, що саме цікаво авдиторії. Поступово можна ускладнювати рухи: наприклад, бити можна тільки однією рукою або, навпаки, обов’язково по черзі. Чи стукати об стіну і водночас обертатися навколо себе чи плескати у долоні. Чи підкидати високо і ловити тільки після відповіді. Повірте — захоплюються не тільки підлітки, а й дорослі…”, - ділиться пані Світлана.

“Десяточки з м’ячем”

Під час цієї гри треба робити певні рухи під час кидання м’яча об стіну (головне, щоб не було вікон). Складність рухів збільшується, а кількість потрібних ударів — навпаки, зменшується. Так, найпростіше завдання треба зробити 10 разів, а найскладніше — один.

“Цю гру дуже люблять проводити у пришкільних таборах, бо у лісі чи на морі в неї не пограєш. А осучаснення у цьому випадку, було, як не дивно, у спрощенні. Коли я придумую завдання, які треба виконати, навіть не згадую свої “кинути з-під ноги, три повороти, спіймати з закритими очима”. Бо бачу, що сучасні підлітки, які спеціально не займаються якимось видом спорту, навіть найпростіші завдання типу “земля-стіна-руки” виконати десять разів і не втратити м’яч — не можуть… Тому ці дуже корисні вправи намагаюсь пропонувати так, щоб створювати ситуацію успіху навіть у тих, хто спочатку не дуже вправний з м’ячем. А потім діти включаються і самі пропонують варіанти ускладнення. І це вже захоплює, вмикає дух змагання!”, - впевнена Світлана Коростельова.

Пані Світлана радить дорослим - батькам, педагогам, тьюторам - не боятися пропонувати ігри, які вони знають самі, дітям та підліткам. Бо часто вони просто не здогадуються, що грати не обов’язково у класичні спортивні ігри, можна й у такі нескладні, але корисні забавки. Інколи це стає поштовхом для розвитку дитячої фантазії і бажання самим придумувати корисні та цікаві вправи.

Нагадаємо, що раніше НУШ писало про Правила на канікули-2026: як захистити дитину влітку

Фото автора, героїв та зі сторінки Facebook “Активні парки”