Полісі-шейпери реформи. Як об’єднати зусилля різних інституцій для втілення НУШ

Жодна освітня реформа неможлива, якщо всі елементи системи не розуміють своїх завдань та не працюють як єдине ціле.

Саме до такого висновку прийшли учасники дискусійної панелі “Інституційна співпраця: як створюється і функціонує спроможна система освіти”, яка відбулася в рамках конференції “EA-2026: освітні оцінювання вчора, сьогодні, завтра”.

Логіка та проблеми інституційної взаємодії

Освітні реформи та стратегічні рішення ухвалюються на найвищому державному рівні — у Міністерстві освіти і науки України або Кабінеті Міністрів, проте безпосередня їх реалізація покладається на центральні органи виконавчої влади, місцеві громади та заклади освіти.

Тож очевидний факт полягає в тому, що жодна реформа не може бути успішно впроваджена, якщо всі ланки освітньої вертикалі не мають спільного розуміння завдань та не працюють як єдиний механізм.

А ми маємо ситуацію, коли деякі чиновники, від яких безпосередньо залежить впровадження реформи, дозволяють собі зневажати її суть, сенс і логіку.

“Коли посадовець обласного рівня, який безпосередньо відповідає за реалізацію реформи, публічно дозволяє собі казати, що реформа — це “дурня”, досить важко комунікувати важливість змін і переконувати вчителів та директорів шкіл у необхідності реформи, - зазначив директор департаменту освіти та культури Львівської міської ради Андрій Закалюк.

Він наголосив, що ключовими умовами успіху є довіра та якісне роз’яснення змін: “Я собі завжди ставлю запитання: чи я довіряю тому, що ви нам пропонуєте? Якщо я собі чесно кажу “так” — все інше працює набагато легше… Будь-яка реформа в моїй голові — це в першу чергу добра комунікація”.

Наразі система освіти функціонує, однак рівень її інституційної зрілості та ефективності залежить від подолання внутрішнього опору та налагодження системних процедур, зазначив Роман Шиян, заступник керівника Офісу впровадження НУШ.

Він так окреслив специфіку діяльності розробників освітніх стандартів і реформ у державній структурі:

“Ми не полісі-мейкери, ми полісі-шейпери — тобто ми формуємо цю политику, а міністерство її приймає… і далі воно рухається”

Прикладами дієвої міжінституційної співпраці він назвав створення УЦОЯО, проведення сертифікації педагогів спільними зусиллями УЦОЯО та ДСЯО, а також координацію УІРО, ІМЗО та Інституту освітньої аналітики під час конкурсу підручників.

Про зворотний зв’язок, професіоналізацію та цифровізацію даних

На сьогодні є величезна потреба в навчанні освітніх управлінців. Система, за якої вважалося, що хороший вчитель може стати хорошим директором школи, давно померла. Проте поки ця потреба в навчанні саме освітніх управлінців не заповнена.

“У нас вважається, що можна стати директором, не маючи, наприклад, магістерського ступеня з управління закладом освіти… бо це якраз про процеси… Людей, яких ми хочемо бачити професіоналами, їх треба цьому навчати”, - наголосив Іван Юрійчук, заступник голови Державної служби якості освіти.

Окремо учасники дискусії говорили про проблему цифровізації даних. Цей процес досі складний. Він не оплачується так, як належить. Школам варто переглядати свій штатний розклад і вводити окрему посаду для роботи з даними. Нічого з цього поки що у більшості закладів освіти немає. Відповідно люди не отримують відповідної фінансової винагороди за кропітку роботу, яку виконують.

Тим не менш, як зазначив директор ДНТУ “Інститут освітньої аналітики” Андрій Литвенчук, маємо суттєве покращення стану освітньої аналітики. “Дані такими чистими і такими верифікованими, як зараз в сфері загальної середньої освіти, не були ніколи”, - вважає він.

На думку Литвенчука, ефективне оновлення інформації досягається через її прив’язку до державних програм, а не наказовим шляхом: “Тільки отакі реальні речі, коли люди розуміють, для чого вони оновлюють ті дані… можуть бути стимулами і гарантією повноти тих даних”.

Водночас спікер вказав на надмірне бюрократичне навантаження на школи: “Цей ліміт респондентського навантаження… зараз, на мою думку, є непомірно високим”.

Ну а першими ловить сигнали про “перевантаження системи” та інші помилки офіс освітнього омбудсмена.

Омбудсменка Надія Лещик назвала свою роботу міні кризис-центром.

“Ми бачимо проблеми там де їх державна система ще не бачить”, - сказала вона.

Лещик підкреслила критичну роль педагогів у роз’ясненні реформ, оскільки 60% батьків дізнаються про зміни безпосередньо в школі. Але там, де реформа потребує оптимізації ресурсів, скорочень, переведень в інші заклади освіти, можна уявити, яку характеристику може отримати реформа НУШ,

“Ми маємо за цей рік зробити дуже важливу роботу, щоб вчителі стали співтворцями, співучасниками цієї реформи”, - наголосила Надія Лещик.

За підсумками обговорення спікери виділили такі стратегічні напрями удосконалення інституційної співпраці:

• Перехід від персональних зв’язків до сталих процедур. Хоча пряме спілкування між керівниками допомагає оперативно вирішувати питання, система повинна спиратися на чітко налаштовані міжінституційні процеси, регламенти та сучасні технології.
• Системність замість “гасіння пожеж”. Нагальною потребою освітнього менеджменту є “перехід з режиму гасіння пожеж в режим звичайної поточної нудної роботи”, що передбачає плановість та прогнозованість ухвалення рішень
• Об’єднання зусиль для подолання освітніх втрат: Прикладом ефективної спільнодії має стати консолідація фахівців ДСЯО, УЦОЯО, УІРО, Офісу НУШ та міжнародних партнерів навколо створення діагностичних матеріалів і компенсаторних курсів на платформі “Всеукраїнська школа онлайн”
• Оптимізація звітності та розмежування повноважень: Необхідно усунути дублювання запитів даних різними відомствами, зменшити респондентське навантаження на школи та чітко розмежовувати сфери відповідальності між центральними інституціями.

Головним орієнтиром усіх інституційних трансформацій залишається забезпечення якісного освітнього середовища для учнів, адже всі державні та муніципальні органи працюють перш за все для українських дітей.

Нагадаємо, раніше медіа НУШ розповідало про звіт PISA 2025.В ньому серед іншого йдеться про те, що базового рівня досягають: 65% українського учнівства - з природничо-наукових дисциплін, 54% — з математики та 55% — із читання.

Фото - скрін з відео.