Закон про профосвіту: ліцензування у паралічі, нова формула фінансування під загрозою

З моменту підписання закону “Про професійну освіту” минуло понад рік. Для його імплементації потрібно було ухвалити дуже багато підзаконних актів. Але ухвалено лише трохи більше половини від потрібного. Депутати, які входять до складу Комітету ВР з питань освіти, науки та інновацій підбили підсумки імплементації закону.

Закон вимагав розробки або оновлення понад 30 актів Кабінету Міністрів України, численних наказів МОН, а також внесення змін до Бюджетного кодексу України для узгодження нової логіки управління та фінансування.

Нагадаємо ключові напрями реформи професійної освіти:

• перехід на нову систему управління (створення наглядових рад),
• запровадження формульного фінансування та ринкових моделей,
• оновлення змісту освіти (новий стандарт),
• спрощення ліцензування та передача закладів у комунальну власність.

Що зроблено

За даними МОН та секретаріату Комітету, загалом виконано 44 із 80 запланованих заходів (55%).

МОН разом із Командою підтримки реформ запустили спеціальний веб-портал для публічного відстеження стану прийняття нормативних актів та створення наглядових рад.

Був затверджений порядок формування наглядових рад, після чого створено понад 110 таких органів при закладах професійної освіти. Розроблений порядок обрання керівника закладу, положення про регіональні ради професійної освіти та примірні договори з роботодавцями.

Фінансування та нові моделі

Реформа професійної освіти передбачає перехід від “фінансування за факт існування” до фінансування за результатами: Раніше видатки розраховувалися переважно від кількості студентів. Нова модель враховує ключові показники ефективності (KPI) закладу (згідно зі ст. 62 Закону про професійну освіту): рівень працевлаштування випускників, виконання плану набору, результати присвоєння кваліфікацій та відповідність потребам ринку праці.

Закон також передбачає можливість перетворення закладів у комунальні товариства, з якими засновники укладають угоди про замовлення освітніх послуг та розраховують їхню вартість за окремою методикою.

Але для регіонів така модель фінансування має певні ризики. У ході засідання профільного Комітету народні депутати та експерти виділили декілька ключових ризиків практичного застосування формули:

• У самій постанові Кабміну немає чітко визначених вагових значень для кожного з показників. Визначення коефіцієнтів передано засновникам (місцевим органам влади) на основі методичних рекомендацій МОН.
• Оскільки методичні рекомендації не є обов’язковим нормативно-правовим актом, виникає ризик, що окремі громади чи області встановлять для важливих KPI мінімальну вагу (наприклад, 0,001) або взагалі їх ігноруватимуть. Це може фактично повернути систему до ручного розподілу коштів та нівелювати ідею реформи.
• Заклади в різних областях перебувають у неоднакових безпекових та економічних обставинах. Наприклад, показник працевлаштування у прифронтовому Харкові досягається значно складніше, ніж у Києві чи Тернополі. Без урахування цієї специфіки заклади у складніших умовах могли б опинитися під загрозою недофінансування.
• Оскільки заклади професійної освіти фінансуються з місцевих бюджетів (обласних або міських), є побоювання, що без чітких державних меж чи мінімальної планки впливу коефіцієнтів місцева влада не матиме достатньо мотивації розвивати мережу закладу за показниками якості.

Міністерство освіти відстоює принцип децентралізації та субсидіарності — органи місцевого самоврядування, які виділяють кошти з власних бюджетів, мають самостійно визначати пріоритетність показників залежно від потреб свого регіону.

Але народні депутати рекомендували МОН переглянути постанову та внести до неї хоча б граничні рамки вагових коефіцієнтів, щоб зафіксувати мінімальний обов’язковий рівень впливу результативності на фінансування та унеможливити ігнорування реформи на місцях.

Основні зауваження та проблемні питання

Під час засідання голова підкомітету Ольга Коваль, голова Комітету Сергій Бабак, перший заступник голови Державної служби якості освіти Олександр Якименко висловили низку зауважень щодо якості та темпів імплементації “Закону про професійну освіту”.

Параліч процедури ліцензування

З 12 вересня набрала чинності стаття 47 закону про передачу функцій ліцензування від МОН до Державної служби якості освіти (ДСЯО). Через затримку ухвалення відповідної постанови КМУ виникла “нормативна прогалина”: МОН уже не здійснює ліцензування, а ДСЯО ще не має повноважень та підзаконної бази.

“Замість спрощення процедури ми фактично її призупинили… Суб’єкти господарювання, які хочуть отримати ліцензію, ходять по колу: від Міністерства освіти до Державної служби якості, від Державної служби якості до Міністерства освіти”, - зазначила Ольга Коваль , голова підкомітету з питань професійно-технічної та фахової передвищої освіти.

ДСЯО додатково вказала на брак кадрів для запуску роботи з ліцензування.

“На жаль, постанова не реалізувала кадрове забезпечення, тобто з передачі повноважень не передали Державній службі якості кадрове забезпечення. Нам треба буде внутрішньо знайти ресурс, щоб створити структурний підрозділ… Це треба буде погодити ще з Міністерством фінансів у розрізі оптимізації чисельності… Якщо все буде за оптимістичним сценарієм, я думаю, що не менше двох тижнів [потрібно для фактичного запуску процесів ліцензування]”, - заявив Олександр Якименко, перший заступник голови Державної служби якості освіти.

Ризик нівелювання формули фінансування

Постанова КМУ № 1211 не містить чітких вагових коефіцієнтів для KPI (працевлаштування, набір тощо), залишаючи їх визначення засновникам на основі методичних рекомендацій МОН.

Оскільки методичні рекомендації не є обов’язковими, місцеві органи можуть встановити для ключових показників нульові коефіцієнти (наприклад, 0,001), зберігши суб’єктивний чи ручний розподіл коштів.

“Коли ми просто віддаємо все на регіони, воно стається дуже дивним чином… Якщо не мотивувати, то чим далі від нас, тим менше хочуть працювати, допоки немає когось згори, хто дасть мотиваційний поштовх”, - висловив свою думку голова Комітету Сергій Бабак.

Затягування передачі майна у комунальну власність

Із 584 закладів, що підлягають передачі, процедуру повністю завершили лише 87 (ще 29 перебувають у процесі реорганізації/приєднання), а 384 заклади залишаються у довготривалому процесі.

Така ситуація склалася через неузгодженість між МОН та Мінекономіки щодо постанови № 1103 (критерії передачі майна), високу вартість виготовлення технічної документації та інвентаризації (від 80 тис. до 500 тис. грн на один заклад), невизначеність щодо приватизованих житлових об’єктів/гуртожитків, а також майно на тимчасово окупованих територіях.

Підсумки

За результатами обговорення Комітет ухвалив наступні рішення одноголосно:

• Затвердити офіційне рішення Комітету з рекомендаціями для Кабінету Міністрів України та Міністерства освіти і науки України.
• Внести рекомендацію щодо перегляду постанови про формулу: рекомендувати МОН та Кабміну переглянути постанову № 1211 і внести до неї граничні межі (рамки) вагових коефіцієнтів, щоб зафіксувати обов’язковий вплив показників ефективності та унеможливити їх ігнорування на місцях.
• Запровадити регулярний парламентський контроль: проводити заслуховування МОН, ДСЯО та інших відомств щодо стану імплементації закону щомісяця або раз на два місяці.
• Провести робочу нараду: протягом тижня організувати спільну робочу зустріч за участю Комітету, МОН, ДСЯО, Мінфіну та Мінекономіки для оперативного усунення бюрократичних “вузьких місць”.

Нагадаємо, раніше медіа НУШ розповідало, як коледжі запускають кваліфікаційні центри та розвивають власні послуги

Фото - Вікіпедія