“Ким ти хочеш стати, коли виростеш?” — запитання, яке дорослі ставлять дітям роками. Але чи справді дитина у 10–12 років має вже знати відповідь?

Можливо, замість того щоб вимагати від школяра/ки назвати одну професію, варто дати йому/їй можливість спробувати себе в різних ролях: побути інженером, журналістом, дизайнером, дослідником, логістом чи підприємцем. Не в теорії, а через конкретні завдання.

Саме так поступово змінюється і сама профорієнтація в українській школі. У листопаді 2025 року МОН затвердило Концепцію професійної орієнтації та кар’єрного консультування у системі освіти України на 2025–2030 роки. У 2025–2026 роках в Україні також триває національне пілотування нової системи профорієнтації дітей та підлітків.

Потребу в такому підході підтверджують і результати національного дослідження “Майбутнє, яке обираємо ми!” - DECIDE (Швейцарсько-український проєкт “Децентралізація для розвитку демократичної освіти”) спільно з Київським міжнародним інститутом соціології КМІС, проведеного у грудні 2025 — березні 2026 року.

Отже, школі є що змінювати. І почати можна навіть не з окремого курсу чи масштабної екскурсії, а зі звичайного уроку.

У статті розберемо:

• Філософію сучасної профорієнтації: чому професійне самовизначення — це не результати тестів, а процес дослідження власних інтересів, здібностей і можливостей.
• 10 діяльнісних способів знайомства з професіями, які можна реалізувати на уроці вже наступного тижня.
• Профорієнтаційний конструктор: універсальна схема уроку “Приміряй фах”.
• Інтерв’ю-шаблон “Я вчитель. А ким можуть стати мої учні?”: 6 нетипових запитань до фахівців різних галузей.
• 5 сервісів у закладки: де брати матеріали та актуальну статистику ринку праці.
• Всеукраїнський конкурс педагогічних ідей “Професія оживає на уроці”: як поділитися власним досвідом та виграти призи.

Не вгадати професію, а допомогти дитині досліджувати

Тривалий час шкільна профорієнтація зводилася до формули: “Пройди тест Клімова → отримай результат “людина-знак” → дізнайся список ВНЗ”.

Сучасна концепція профорієнтації, просувана Міністерством освіти і науки України та міжнародними партнерами, спирається на іншу філософію: від одноразової діагностики — до безперервного діяльнісного досвіду. Це процес розвитку кар’єрної грамотності, який охоплює пізнання своїх сильних сторін, експерименти, вміння аналізувати ринок та адаптуватися.

Саме таку логіку закладено в Концепції професійної орієнтації та кар’єрного консультування, яку МОН затвердило наказом від 24 листопада 2025 року.

А результати першого року національного пілотування показують, що практичний компонент уже стає важливою частиною системи. За даними МОН, понад 61 тисяча учнів 8–9 класів за рік долучилися до профорієнтаційних екскурсій на понад 2200 підприємств, установ та організацій. У 2026 році курс “Професії” мають вивчати понад 75 тисяч учнів та учениць.

Але профорієнтація не починається лише у 8 класі. Навички самопізнання, командної роботи, комунікації, розв’язання проблем, творчості та відповідального вибору можна формувати значно раніше.

Тому завдання вчителя початкової чи базової школи — не сказати дитині, ким їй варто стати, а створити ситуації, у яких вона може запитати себе: “Мені це цікаво? Я хочу спробувати ще? Що в мене виходить?”

10 способів проводити профорієнтацію без нудних тестів

Замість того, щоб читати дітям лекції про кваліфікації, залучіть їх до активного дослідження. В презентації медіа НУШ ми зібрали 10 форматів, які ви можете використати на будь-якому предметі.

Переглянути презентацію можна тут

Конструктор уроку “Приміряй фах”

Щоб інтегрувати елемент профорієнтації у свій звичайний урок, скористайтеся цим 5-кроковим алгоритмом:

Приклад застосування конструктора:

• Предмет: Фізика / Інформатика.
• Професія: Інженер з відновлювальної енергетики.
• Навичка: Аналітичне мислення + розрахунок ефективності.
• Кейс-завдання: “Міська рада планує встановити сонячні панелі на даху школи. Розрахуйте необхідну площу панелей та кут нахилу, виходячи з середньої кількості сонячних днів у нашому регіоні”.
• Рефлексія: “Чи хотіли б ви працювати над проєктами, які змінюють енергетику вашого міста?”

Інтерв’ю “Я вчитель. А ким можуть стати мої учні?”

Один із найживіших способів показати дитині практичний світ — це серія коротких розмов із тими, хто вже працює в сучасних галузях.

Для проведення таких інтерв’ю (або доручення їх учням) використовуйте нестандартну матрицю запитань, яка розкриває реальність без романтизованих штампів:

6 нетипових запитань до фахівців:

1. Що ви робите протягом звичайного робочого дня між 10:00 та 12:00?
2. Яку найпоширенішу помилку робить новачок у вашій професії і скільки вона коштує?
3. Що у вашій роботі зовсім не так, як показують у фільмах або думають школярі?
4. Який шкільний предмет або конкретна тема з програми вам реально знадобилися на практиці?
5. Що дитина 13–15 років може спробувати зробити вже сьогодні увечері, щоб зрозуміти, чи цікава їй ваша сфера?
6. Яка навичка чи риса характеру для вашої роботи важливіша за диплом вишу?

Можливий склад експертів для залучення:

• Інженер-робототехнік / Мехатронік (розповість про поєднання механіки та коду).
• Оператор / Технік безпілотних літальних апаратів (БПЛА) (про практичне застосування географії, фізики та координації).
• Фахівець із кібербезпеки (про математику, логіку та захист даних).
• Агроном-технолог сучасного комплексу (про біологію, хімію та роботу з цифровими картами полів).
• UX/UI-дизайнер (про поєднання психології, образотворчого мистецтва та цифрових інтерфейсів).
• Реабілітолог / Ерготерапевт (про анатомію, фізичну культуру та емпатію).
• Спеціаліст із сонячної та вітрової енергетики (про практичну фізику та екологію).

У даних Державної служби зайнятості за 2026 рік серед актуальних професій фігурують електромонтери, електрогазозварники, слюсарі, оператори верстатів із програмним керуванням, токарі, машиністи екскаватора, фізичні терапевти та лікарі.

Тому хороший профорієнтаційний урок має розширювати уявлення дитини про можливості, а не ділити професії на “престижні” та “непрестижні”.

Що каже експерт: погляд роботодавців

Щоб подивитися на профорієнтацію з іншого боку — очима роботодавців, — ми звернулися до Олени Колеснікової, голови Комітету сталого розвитку Федерації роботодавців України, членкині Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти та викладачки Києво-Могилянської бізнес-школи.

Пані Олена роками опікується питанням кваліфікацій, ринку праці та співпраці бізнесу з освітою. Вона знає зсередини, яких фахівців насправді шукають роботодавці, чому шкільна теорія часто розходиться з практикою та як побудувати між ними дієвий місток.

Про дефіцит кадрів та “прорив” між школою і реальним життям

- Пані Олено, бізнес регулярно говорить про брак кадрів та розрив між тим, чого вчать у школі, і тим, що потрібно на реальному виробництві. Що, на ваш погляд, є головними причинами цього розриву і як школа може його скоротити без переписування навчальних програм?

- Тут варто розрізняти дві різні проблеми: дефіцит кадрів і невідповідність навичок потребам роботодавців.

Федерація роботодавців України разом із Державною службою зайнятості та Helvetas останні 4 роки проводить масштабні дослідження ринку праці. Останнє охопило майже 61 тисячу роботодавців, у яких працює близько 4,4 мільйона людей. Його результати показують, що дефіцит кадрів має насамперед структурний характер (війна, міграція, мобілізація, демографія). Школа самостійно ці проблеми не розв’яже.

А от невідповідність навичок — питання, на яке школа впливати може. Діти роками навчаються, але часто не розуміють, де і як застосують отримані знання. І справа тут не у змісті програм, а у способі викладання та відсутності системної профорієнтації.

• Математика потрібна не лише для іспиту. На ній тримаються виробництво, логістика, програмування, будівництво та фінанси.
• Фізика — це не набір формул, а основа енергетики, автоматизації та інженерії.
• Рідна мова — це вміння чітко висловлювати думку, аргументувати, проводити дебати та домовлятися.

Щоб це показати, не треба переписувати програми. Достатньо частіше демонструвати практичне застосування знань, давати учням реальні виробничі задачі, розбирати приклади з роботи місцевих підприємств.

Завдання школи — не підготувати готового робітника під конкретний верстат, а дати базове розуміння економіки України та навчити жити у світі швидких змін. Орієнтувати треба на потреби завтрашнього дня.

Як вчителю залучити місцевий бізнес без меморандумів і складних угод?

— Для багатьох учителів залучення роботодавців до профорієнтації здається чимось складним та недосяжним. Як звичайній школі чи вчителю-предметнику знайти спільну мову з місцевим підприємцем чи компанією?

— Роботодавці зацікавлені у співпраці зі школами не менше, ніж школи — у співпраці з ними. Просто обидві сторони часто не знають, із чого почати. Ми у Федерації роботодавців завжди відкриті — у нас понад 8 000 учасників по всій Україні, і ми радо допомагаємо знаходити підприємства для шкіл.

Для бізнесу це можливість показати свою галузь, зацікавити молодь сучасними кваліфікаціями та зберегти кадровий потенціал громади, щоб молодь не виїжджала.

З чого почати вчителю (без бюрократії та меморандумів):

• Запросити інженера чи логіста, який на 15 хвилин зайде на урок і покаже, як він рахує у своїй роботі.
• Організувати зустріч із представником сучасного агропідприємства чи фахівцем з автоматизації.
• Попросити місцевого підприємця розповісти, чим він займається і чому його напрям перспективний.

Інколи одна така зустріч дає дитині більше розуміння професії, ніж десяток сухих заходів. Головне — приходити до роботодавця з конкретною, точковою пропозицією, яка не забере у нього багато часу: “Проведіть одну 20-хвилинну зустріч”, “Покажіть цех” або “Дайте реальну задачу для нашого уроку”.

І починати варто саме з місцевого бізнесу. Дитині важливо побачити, що цікава сучасна професія є не лише десь за кордоном, а й у її власній громаді.

Три головні навички, які шукає бізнес у молоді без досвіду

— Коли роботодавці наймають молодих фахівців без досвіду, які базові навички та риси виявляються важливішими за шкільні оцінки? Що дитина може “прокачати” ще на уроках?

— Коли йдеться про молодь без досвіду, оцінити професійні досягнення неможливо. Тож на перший план виходять базові компетентності та поведінка. З них я виділила б три ключові:

1. Уміння думати, а не відтворювати інформацію. Роботодавцю потрібна людина, яка може проаналізувати ситуацію, поставити правильні запитання та запропонувати рішення.
2. Відповідальність за результат. Не виконати завдання формально “для галочки”, а розуміти, навіщо воно, чи досягнуто мети та що треба виправити.
3. Готовність навчатися впродовж життя. Технології змінюються миттєво. Наприклад, ще 4 роки тому ШІ не був масовим, а зараз він змінює роботу кожної людини. Одного разу здобутої освіти на все життя вже не вистачить.

Усе це можна розвивати на уроках: у групових проєктах, завданнях із кількома правильними рішеннями, через дебати та аналіз власних помилок.

Важливо про цифрову грамотність

Те, що діти постійно “сидять у гаджетах”, ще не означає, що вони цифрово грамотні. Вміння працювати з інформацією, перевіряти її фактологію, аналізувати дані та застосовувати цифрові інструменти для робочих задач — це теж навичка, яку має формувати школа.

Про “стереотипи” робітничих професій та реальні цифри ринку

— Що сьогодні варто розповідати дітям про сучасні виробничі професії та кар’єрні можливості в Україні, щоб їхнє уявлення відповідало реальності?

— Насамперед — перестати говорити про робітничі професії так, ніби ми досі в минулому столітті.

Сучасне виробництво — це не важка брудна праця, а робототехніка, автоматизація та цифрове управління. Зварювальник сьогодні працює з роботизованим комплексом, оператор верстатів із ЧПК — із 3D-моделями, а сучасний аграрій керує технікою через GPS та дрони. До речі, кваліфікований плиточник чи механік сьогодні часто заробляє набагато більше за середнього юриста чи економіста.

Замість застарілого запитання “Ким ти хочеш стати?” краще запитувати: “Що тобі цікаво робити? Які задачі ти любиш розв’язувати? Де ці навички можуть знадобитися?”. Бо не розуміння ринку праці та економіки країни дає хибне уявлення та потім хибний вибір і безробіття або не задоволеність своєю роботою про яку ти мріяв у дитинстві.

Наше дослідження фіксує значну потребу роботодавців у кваліфікованих працівниках, зокрема технічних і виробничих професій. Тому якісна профорієнтація має спиратися на реальну інформацію: про економіку країни, про бізнес, про вимоги до працівників, можливості навчання, умови праці та розвитку.

Також звертаємо увагу коли ми опитали разом з ДСЗ і Helvetas у 2024 році 70 тисяч безробітних ми виявили три дуже важливих моменти:

• Більшість безробітних не асоціюють свою освіту з реальною роботою.
• 78,1% не готові змінювати місце проживання заради роботи (через сімейні обставини та відсутність житла, а не через розмір зарплати).
• 80% очікують заробітну плату не вище 20 тисяч гривень, і лише 20% розраховують на вищу оплату.

Тому не можна ділити професії на престижні й непрестижні, а дітей — на тих, кому “треба” в університет, і тих, кому “вистачить” професійної освіти.

Професійна освіта — це не “запасний варіант для тих, хто не вступив до вишу”. Це повноцінний, швидкий та фінансово вигідний кар’єрний шлях. А сам по собі диплом про вищу освіту вже давно не є квитком у хороше життя. Тому вибір майбутнього професійного шляху завжди важке питання для всіх як дітей так і дорослих. І ми всі маємо навчитись не боятись вчитись і змінюватись протягом всього нашого життя.

Саме такому розумінню ринку праці має вчити школа.

Нагадаємо, раніше медіа НУШ розповідало, “Індекс майбутнього”: як допомогти підлітку обрати кар’єру?

Фото обкладинки згенеровано ШІ, презентація медіа НУШ