Вчитель для рівних. Як Олександр Жук налагоджує контакт з учнями та чому любить власні прізвиська

Чотири вищі освіти, вивчення жестової мови, шкільна “енергокоманда”, створення роботів та триразова перемога в математичному конкурсі з усного рахунку. Це – про найкращого вчителя України та цьогорічного переможця Global Teacher Prize Ukraine Олександра Жука.

Олександрові – 29. І з них 9 років він працює у Запорізькій спеціальній загальноосвітній школі-інтернаті “Джерело”. Каже, на роботу там надихнув випадок, коли нечуючий хлопчик хотів поговорити з ним мовою жестів, а Олександр не міг ані зрозуміти, ані відповісти.

Після цього, навчаючись на економічному факультеті, чоловік обрав додаткову освіту – психологічну. Закінчивши, Олександр почав працювати у “Джерелі” соціальним працівником. Дві наступні освіти були теж заради учнів – вчитель інформатики та сурдоперекладач.

Інформатикою Олександр зацікавився тому, що більшість учнів школи не чують. Натомість, за допомогою ІТ-технологій можна пояснювати інформацію візуально.

Найкращий вчитель України до останнього не надсилав заявку на премію. Каже, треба було витратити надто багато часу на писанину. Втім, учні постійно нагадували про конкурс. Перед ними, зізнається, почував себе школярем, який постійно забуває зробити домашнє завдання, шукаючи виправдання. Зрештою, за 3 дні до закінчення прийому заявок Олександр наважився.

Вчитель розповів “Новій українській школі” про секрет налагодження контакту з учнями, своє найбільше вчительське досягнення та досвід роботи з дітьми, які не чують.

Фото: з Facebook-сторінки Олександра Жука

Контакт з дітьми – у проектній діяльності

Олександра у школі називають “класний тато”. І часом нагадують про те, що його не було на якомусь з уроків – треба ж відпрацювати.

“Мій головний секрет налагодження контакту з дітьми – це те, що я стаю для них партнером. Я сідаю за парту і працюю з ними. Буває й таке, що починаю урок з місця учня, а його прошу вийти на моє”, – говорить Олександр.

Ще одна формула – проектна діяльність. Вона дає змогу згрупувати дітей, об’єднати в команди та обрати лідера. Олександр переконаний, що лідером має бути не вчитель, а хтось серед дітей.

“Наприклад, у нас є так звана енергокоманда для дослідження енергетики, яка складається з 15 людей. Так-от, одна дитина є лідером, який організовує зустрічі, збирає решту, а мені просто повідомляють про час. Виходить, учні залучають мене до роботи, а не я їх”, – ділиться вчитель.

Беручи активну участь у проектах та грантових програмах, Олександр з дітьми відвідав Славське, Львів, Одесу, Харків та Київ. Серед проектів– двічі “Школа енергії”. Учасники проводили енергоаудит школи, залучали адміністрацію навчального закладу і ділились досвідом про те, що потрібно зробити, щоб зменшити енергоспоживання.

Відтак, команда “Джерела” знизила споживання електроенергії та води у школі і перемогла в конкурсі. Після цього подали заявку на “Школу енергії 2.0”, де проводили енергомоніторинг школи. Учні відстежували енергопоказники та робили висновки про споживання.

Фото з Facebook-сторінки Олександра Жука

Днями ж команда на чолі з Олександром перемогла в проекті “Кліматичні краплі”. Для участі діти встановлювали спеціальний додаток на телефон та виконували так звані екологічні вчинки. За результатами цих вчинків їм нараховувались краплі.

Наприклад, команда мала відсортувати та здати сміття, компостувати відходи, посадити дерево, здати макулатуру. Фото квитанцій учасники завантажували у програму і отримували за це бали. Уявні краплі можна було обміняти на знижки або продукти. У системі є карта України з організаціями, що долучились до цієї діяльності.

Тепер, завдяки цьому конкурсу, Олександр з учнями поїдуть у Катовіце (Польща) на 24-ту міжнародну конференцію з екології.

“Подорожі – це відчуття себе громадянином світу. За допомогою таких конкурсів діти бачать, що подорожі світом є вільними. Це – заохочення для них. Тому я намагаюсь брати участь у більш глобальних проектах, де діти мають стимул і ніхто не звертає увагу, що це – діти з особливими освітніми потребами”, – розповідає Олександр.

Також часто вчитель з учнями беруть участь у змаганнях з усного математичного рахунку. Вже три роки поспіль Олександр перемагає. Перемогу здобували і його учні. Він впевнений, що справа зовсім не в тому, щоб навчитися швидко рахувати. Усний математичний рахунок розвиває логіку та критичне мислення: діти думають, як вирішити завдання за менший проміжок часу, та продумують тактику виконання.

“Коли ми подаємось на конкурс – я мовчу про те, що це нечуючі діти”

Учитель пригадує, що часом його команді відмовляли в участі. Мовляв, діти, які не чують – не їхній формат.

“Для мене усі діти рівні. І коли ми беремо участь у проектах, я не наголошую на тому, чують ці діти чи ні. Бо якщо я одразу це скажу, то нас або почнуть штовхати до перемоги, або відмовлять в участі”,– говорить Олександр.

Часом, коли учні “Джерела” приїжджали до інших міст на конкурси, організатори запитували Олександра, чому він їх не попередив, що це – діти з особливими освітніми потребами.

“Тут я завжди різкий. А чим вони відрізняються від усіх інших дітей? Вони так само виконали усе згідно з проектом, пройшли усі етапи, підготували матеріали. Наше суспільство нібито й готове прийняти цих дітей, але існує якийсь бар’єр. Ми ж намагаємось його руйнувати”, – каже вчитель.

На запитання, як Олександр наважився одразу працювати з нечуючими дітьми, вчитель говорить, що тоді це було легко. А от зараз не наважився б працювати з дітьми без особливих освітніх потреб. Каже, надто звик.

Водночас, важкість роботи з нечуючими дітьми полягає в тому, що треба візуалізувати весь навчальний матеріал або дати їм можливість побачити, доторкнутися та відчути запах.

До того ж, під часу уроку доводиться дуже голосно розмовляти. Олександр сміється, що для цього в нього відповідний тембр голосу – і в інших класах чути. Також треба використовувати вібрації, аби привернути увагу – плескання, удар по парті, стрибок, музику.

“Бувають випадки, коли дуже важко замінити слухове на візуальне. Тоді я звертаюсь за допомогою до інших педагогів. Трапляються і труднощі з поясненням термінів жестовою мовою”, – зізнається вчитель.

Фото з Facebook-сторінки Олександра Жука

Олександр каже, що постійно вчить жестову мову, бо вона є швидкоплинною – сім’ї та регіони самостійно доповнюють її. Та ж таки українська і російська матимуть різні жести на одні й ті самі слова.

Однак, основні компоненти жестової мови чоловік вивчив дуже швидко. І навчали його цього самі діти. Олександр повинен був вчити 7 нових слів щодня. А діти, перевіряючи правильність, виставляли йому оцінки у справжній щоденник.

“Бажання йти на мій урок – це велике досягнення для мене”

“Коли діти втомлюються, і їм зовсім не до мене, я обов’язково знаходжу жарт, пов’язаний з темою, яку ми проходимо. А ще, намагаюсь відволікати дітей від комп’ютера, книжки, зошита. Натомість пропоную їм встати і зробити якусь руханку.

Якщо дитина під час уроку скаже мені, що втомилась сидіти і хоче постояти, хай стоїть. Якщо я бачу, що дитина може робити 3 справи одночасно, то чому б ні? Якщо дитина з математичним складом розуму, а їй потрібно щось описати, то я під’єднаю до неї учня гуманітарного спрямування. Тоді є результат. Я вважаю, що до кожної дитини існує свій підхід. А бажання йти на мій урок – це велике досягнення для мене”, – говорить Олександр.

Зі старшими класами Олександр практикує додаток від Google під назвою “Classroom”. Якщо вчитель відсутній через хворобу чи невідкладні справи, він пише учням завдання у додатку і зазначає крайній час виконання.

Втім, він зізнається, що деколи колеги не поділяють його підходу до вчителювання, запитуючи “а як же програма?”.

На уроках інформатики в “Джерелі” користуються планшетами, 3D-ручками, 3D-окулярами, 3D-принтером, інтерактивною панеллю, квадрокоптером та роботом LEGO.

Олександр каже, що спочатку сам тренується працювати з такими приладами та вчиться пояснювати це дітям.

“Я намагаюсь не просто показати учням, що таке є і ним користуються десь у світі. Натомість я шукаю можливості, аби продемонструвати і залучити їх до роботи. Я шукаю інвесторів або прошу підтримки у керівництва”, – каже вчитель.

Вчитель зазначає, що вкрай важливою є підтримка директора. Нещодавно для уроків інформатики Олександрові знадобилось поле для робототехніки FIRST LEGO. Тоді директор школи допоміг.

“Роботами ми користуємось у другій половині дня, на гуртковій роботі, бо такої теми на інформатиці немає. Я трохи прив’язую LEGO до теми моделювання. А на гуртках ми працюємо над різними місіями”, – розказує чоловік.

Нещодавно Олександр був на програмі “Erasmus+” у Грузії, де вчителі обмінювались досвідом використання освітніх технологій.

Між іншим, витратити виграну суму він збирається на самоосвіту, подорожі й відкриття гуртка робототехніки в місті. Каже, запит на такий гурток є, але робити це з одним роботом нереально. На такому занятті можна буде проектувати, моделювати та програмувати робототехніку.

Фото з Facebook-сторінки Олександра Жука

“Я вчу дітей, що оцінювання – це дуже суб’єктивно”

“Оцінювання для мене – далеко не на першому місці. Були випадки, коли приходили діти і казали, що батьки дуже прискіпливо ставляться до них, аби ті приносили гарні оцінки. Тоді я намагаюсь поговорити з батьками. А дітям завжди пояснюю, що оцінювання – це необ’єктивна штука. Бо я запитуватиму тему, а інший педагог навіть не зверне на це увагу. Я оціню дитину так, а інший – інакше”, – говорить Олександр.

Вчитель зізнається, що дуже хвилюється, коли ставить 3 або 4 бали – як це сприйме дитина. Але ніколи не ставить 2 до журналу. Каже, дітей потрібно підтримувати. Підтримку вважає найголовнішою в освіті.

“Коли хтось зриває урок, я намагаюсь надто не концентруватись на цьому. Розумію, що в цей момент дитині треба виплеснути свої емоції і якщо я почну тиснути на неї, уроку не буде взагалі. Зазвичай я намагаюсь віджартуватись”.

Найбільшими труднощами в пошуці контакту з дітьми вважає те, що діти намагаються щось приховати, закриваються, відштовхують.

“Я завжди кажу: якщо їм щось не подобається в мені, треба просто відверто про це сказати. Треба взагалі навчитись розмовляти, бо ми не вміємо цього робити. Якщо діти мені кажуть, що я якось неправильно висловився чи неправильно сказав щось про якусь річ, то я відповідаю: “Круто, що ви це помітили. На наступному уроці я обов’язково виправлюсь”. Я приймаю власні помилки і вчу їх робити так само”, – ділиться Олександр.

Вчитель говорить, що ніколи не соромився власних прізвиськ і міг сам під час уроку себе так назвати. Вважає такі прізвиська творчістю. Значить у дітей працює уява.

“У школі я буваю Трольовичем, що пішло від слова “троль” і по батькові – Анатолійович. Усе це – асоціації. Я запитував їх, чому так. Кажуть, Трольович, бо високий”, – сміється Олександр.

Не зважаючи на складнощі вчителювання, Олександр впевнений: учитель має розуміти, що він важливий, відчувати себе важливим і передавати це іншим.

А своїм найбільшим досягненням вважає те, що діти після випуску зі школи продовжують спілкуватись з Олександром. Ба більше – випускники його класу обирають ІТ або педагогічні спеціальності.

“Я завжди жартую з ними, що скоро залишусь без роботи з такими випускниками, що займатимуть моє місце”, – сміється.

Олександр впевнений, що йому дозволило перемогти саме те, що він завжди намагається формувати в дітях – відкритість та вміння працювати в команді. А отже, каже, діти й допомогли, бо це все формується взаємно.

Марія Марковська, “Нова українська школа”

Титульне фото: з Facebook-сторінки Олександра Жука