Історія не про лузера. 44 факти про Франка, що не розказують у школі

Два правила для вчителів: не видавати письменників за святих, небожителів або геніїв і не розповідати про них піднесеним урочистим тоном. Учні добре відчувають фальш. Натомість, треба розказувати те, в чому впевнений, говорити про письменників людською мовою – як про своїх родичів чи друзів.

Так вважає Богдан Тихолоз, дослідник-франкознавець, кандидат філологічних наук, директор Дому Франка, доцент факультету журналістики ЛНУ ім. Івана Франка.

Він розповів “Новій українській школі” 44 факти про життя Франка – зокрема, про те, що Франко понад усе любив рибалити, як запізнився на своє весілля, як мусив жити на зйомних квартирах у Львові і був першим феміністом-чоловіком.

Далі – пряма мова.

ПРО ДИТИНСТВО І ВЗАЄМИНИ З БАТЬКАМИ

1. Перша дружина батька Івана, Якова, померла. Після її смерті він швидко одружився з іншою, на 30 років молодшою дівчиною зі шляхетського роду Кульчицьких. Коли Іван Франко народився, його батьку було 50 або за 50 років.
2. Іван Франко був незвичайною, непосидючою й допитливою дитиною. Постійно бігав луками й лісами. Казав про себе, що він – лісова душа, розмовляв із деревами, грибами, тваринами. У лісі бубонів щось собі під ніс – і цим лякав людей. Окрім того, він був сільською дитиною: навчився допомагати по господарству, рибалити, збирати гриби. Любив читати, почав заробляти ще зі школи, коли за гроші допомагав однокласникам у навчанні.
3. Батько мав життєве кредо: “З людьми і для людей”. Він був ковалем, і кузня слугувала не тільки ремісничим цехом, а й сільським клубом, де люди спілкувалися. Франко слухав там як реальні історії, так і казки.
4. Яків робив великі ставки на освіту сина, інвестував у нього. Тому віддав його навчатися до сусіднього села, де була краща школа, а потім – до гімназії в Дрогобичі. Він тішився його успіхам. Поет згадує, як батька запросили на іспит, на якому нагороджували найуспішніших учнів. Він голосно заплакав, коли почув першим ім’я свого сина.
5. Мати – лірична натура. Вона любила співати. Пізніше Франко записував народні пісні, що, мабуть, було пов’язано саме зі спогадами про матір.
6. Колись був звичай називати дитину “домашнім” іменем, аби вберегти її від злих духів. Так, Франка кликали “малим Мироном” приблизно до 5 років. Згодом це був улюблений псевдонім Франка: Myron***, Мирон Сторож, Мирон Ковалишин, Мирон***, Myron, Miron.
7. Обоє батьків рано померли. Коли Іван був 9-річним хлопцем, він втратив батька. Мати швидко вийшла заміж за Гриня Гаврилика, бо мала велике господарство – треба була допомога. Гриня згодом став війтом села Нагуєвичі – був чоловіком статусним, порядним, добрим господарем. Водночас, він допомагав Івану здобувати освіту. Саме він утримував Івана у Львові. Франко завжди згадував про вітчима з повагою.

Згодом від пропасниці померла мати. Франко тоді навчався в гімназії, йому було 16. Він згадує, що коли довідався, що мати помирає, то біг до неї з Дрогобича до Нагуєвичів.

ПРО КОХАННЯ І ШЛЮБ

Франко любив не раз. Не треба думати, що з кожною жінкою хотів йти до шлюбу. Він писав, що любов у нього здебільшого була паперова. Це означає, що вона виливалася в літературні твори, але не обов’язково мала продовження в реальності. Серед цих історій було кілька найбільш яскравих:

8. Перше юнацьке кохання було під час навчання в Дрогобицькій гімназії. Там він вчився з Ярославом Рошкевичем, якому допомагав як репетитор. Якось він поїхав гостювати до друга і його батьків та закохався в сестру Ярослава, Ольгу. Усе йшло до шлюбу, батько Ольги добре сприймав потенційного зятя. Але потім Франка арештували за підозру в поширенні соціалістичних ідей на Галичині й це поламало не тільки його навчання, а й особисту долю.

Батько заборонив Ользі не тільки виходити за Франка заміж, а й мати з ним будь-які стосунки. Попри те, що вона пручалася, її віддали заміж за іншого – Івана Озаркевича. Ця історія не мала продовження. Це – вічна любовна драма Франкового життя. І наступні любовні історії – це наслідок того, що в нього було розбите серце.

9. Найдавніший міський парк Львова та України з часу заснування (кінець XVІ ст.) мав різні назви: Єзуїтський сад, Парк імені Тадеуша Костюшка, нині – парк імені Івана Франка. За легендою, на горішній стежині, поруч із орендованим помешканням на вул. Кляйнівській (тепер вул. Каменярів), Франко прощався з Ольгою Рошкевич.
10. Так, Франко почав шукати образ ідеальної втраченої коханої в інших жінках. В одному з віршів “Зів’ялого листя” він писав: “Я не тебе люблю! О ні! Люблю лиш власну мрію”. Мрію він шукав серед товаришок-письменниць, сприяв жіночій творчості, розвивав своїх коліжанок. У цьому сенсі його можна вважати одним із перших чоловіків-феміністів. Він не вважав, що жінка повинна тільки пекти, варити й бавити дітей, а що може реалізовувати свої таланти. На той час Франко був нетиповим у своїх поглядах.

Наприклад, друкував твори Уляни Кравченко, письменниці, справжнє ім’я якої – Юлія Шнайдер. Також тісні взаємини підтримував із Наталією Кобринською, лідеркою українського феміністичного руху. Але назвати це любовними історіями не можна, хоча дехто з них мав великі плани на Франка. Зокрема, Уляна Кравченко була в нього закохана. Це зрозуміло, якщо прочитати листи до нього чи вірші, присвячені Іванові.

11. Потім він закохався в польку Юзефу Дзвонковську, яка була шляхетського, але збіднілого роду. Утім, вона була хвора на сухоти, розуміла, що швидко помре – і відкинула його пропозицію. Вона невдовзі померла – похована в Івано-Франківську. Це була ще одна драма Франка.
12. Згодом Франко пише, що фатальним стало почуття до третьої великої любові – Ліни Журовської. Це – дівчина, яка працювала на пошті у відділі листів і запитань. Франко приходив на пошту й надсилав листи, інколи – сам собі, щоби мати привід на неї подивитися й позалицятися. Вона була значно молодшою й не вважала його гарною партією. Наслідком цього нерозділеного почуття стали лірична драма “Зів’яле листя”, повість “Маніпулянтка” й низка інших творів. Але треба розуміти, що в той час Франко вже був одружений.
13. 1886-го року він одружився з Ольгою Хоружинською. Як він пише, одружувався не з любові, а з доктрини. Нині в інтернеті гуляють міфи про бозна-який великий спадок Хоружинської. Вона справді була дворянкою, походила зі шляхетного козацького роду. Водночас, була сиротою, як і Франко. Її дід дав трохи посагу, коли вона їхала на Галичину.

Шлюбу за розрахунком, як про це часом розповідають, не було. Їх звела Ольга Косач, мати Лесі Українки, коли Франко гостював у Києві. Хоружинська була дуже милою. Вона не була епатажною красунею, але сподобалася Франку.

Інша справа, що життєві проблеми і хвороби згодом спричинили взаємне роздратування й незадоволення в шлюбі. Були бідність, відсутність постійного помешкання, купа дітей, багато роботи. До того ж Ольга мала спадкову схильність до психічного захворювання, неврозу. Він у неї розвинувся з часом, вона лікувалася на Кульпаркові (так називають психічну лікарню у Львові, походить від назви вулиці Кульпарківської, – ред.).

Коли Франко писав, що одружився з доктрини, це означає, що він хотів одружитися, по-перше, з українкою. По-друге, з людиною з вищою освітою. Тоді серед галицьких дівчат було не так багато освічених.

14. Коли весільна процесія була готова до церемонії – зібралися дружки, бояри, гості, молода одягла фату, – нареченого не було. Франка знайшли в кабінеті батька нареченої. Іван забув про весілля, бо знайшов стару книжку й переписував із неї рідкісного вірша.
15. Їхній шлюб був концептуальним, бо вони з’єднали дві половини України – Галичину та Наддніпрянщину. Весілля відбулося в Києві, і чи не всі тости були “За соборну Україну”.

ПРО ЖИТЛО ТА ДІТЕЙ

16. 27 років Франко не мав власного помешкання, винаймаючи різні квартири, аж доки в 46 років (1902 р.) разом із сім’єю вселився до свого будинку у Львові. Цьому передувало: у 1886 році Франко одружився, у 1887 році народилася перша дитина, у 1889 – друга, 1890 – третя, у 1892 – четверта. Відповідно, у них дуже росли потреби в житловій площі, вони змінили більше 10 квартир у Львові, перш ніж купили ділянку.
17. Гроші на купівлю ділянки були з трьох джерел: заощадження Франка, він тримав їх у банку Дністер; гроші, виручені за цінні папери, із посагу дружини; дар громади до 25-річного ювілею творчої діяльності.

Однак цих грошей виявилося недостатньо, щоби завершити проєкт. На ділянку вистачило, але виявилося, що вона своєрідна – зі складним рельєфом. Треба було будувати підпірну стіну. Підпірна стіна може коштувати не менше, ніж хата. Також виявилося, що побудова буде коштувати дорожче, ніж він розраховував. Будинок захотіли не маленький – щонайменше 7 кімнат. Це – нормальна панська вілла.

18. У Франка був архітектор – Марцін Заходній, поляк, той самий, що будував хату Грушевському по сусідству. Також була бригада майстрів, допомагали і Франки. Вони збудували будинок в рекордні терміни. 2 листопада 1901 року купили ділянку, а вселилися в жовтні 1902 року. Є багато спогадів, що будинок був сирий, що печі погано палили, диміли. Вони вселилися в сирий будинок, щойно збудований у жовтні, перед зимою. Будинку не дали вистоятися.
19. Діти Франка, троє синів – Андрій, Петро й Тарас та дочка Ганна завжди голосно бавилися, постійно вигадували нові каверзи. Наприклад, поливали перехожих водою з балкона або гатили цвяхи в дошки.
20. А ще вдома у Франків був справжній зоопарк. Уявіть, з-під дивана вилазила черепаха, хатою ходив бузько зі зламаним крилом, а долівкою плигали жаби, яких хлопчаки спіймали для того, щоби нагодувати бузька, у кутках морські свинки хрумали капусту. Письменник дуже любив тварин. Як згадує донька поета, часто їхня оселя нагадувала “звірячу клініку” з покаліченими тваринами, яких Франки підбирали на вулиці й лікували вдома.

У підвалі свого особняка на вул. Понінського Франко тримав кроликів, але найбільше любив собак, яких у нього було кілька. Франкові собаки любили гавкати, коли їм заманеться. Сусід Франка, Михайло Грушевський, неодноразово скаржився письменнику на його невихованих домашніх улюбленців, які не давали ночами поважному професору ані спати, ані працювати.

21. У Франковій родині культивувалося гасло “У здоровому тілі – здоровий дух”. Прикладом для дітей був сам Франко, який, окрім ранкових водних процедур, до старості вправлявся гантелями та любив довгі піші походи. Взимку подвір’я садиби заливали водою – і діти мали ковзанку. Також з’їжджали згори вулицею на лижах і санчатах. А навесні влаштовували перегони, ігри та забави.

Заохочення до таких розваг переросло в систематичне заняття спортом. Діти Франка займалися гімнастикою, фехтуванням та лижвярством, грали у футбол і теніс. Тарас і Петро викладали руханку в гімназіях, написали низку праць із тіловиховання та спорту.

ЩО НАДИХАЛО ФРАНКА

22. Франко – автор орієнтовно 6000 творів, серед них – 10 поетичних збірок, 1 збірка поем (усього їх 50), 10 творів великої прози і приблизно 100 – малої, понад 3000 публіцистичних статей та наукових праць із різних галузей знань і суспільного життя.
23. Його надихали писати більше кілька чинників. Перше – сверблячка до писання. Він дуже любив це. Треба також розуміти, що в тій епосі – це був єдиний спосіб соціальних комунікацій. Не було інтернету, месенджерів, телебачення чи радіо. Були література й журналістика, за допомогою яких можна було розказати щось світові. Я певен: якби Франко жив у наш час, він був би активним блогером, у нього були б усі додатки на смартфоні, він би слідкував за іноземними виданнями. І тоді написав би ще більше.

Друге – почуття, як він сам казав, собачого обов’язку просвітити націю, повести за собою, підняти рівень національної свідомості.

Третє – потреба заробітку. Франко заробляв на життя пером. І те, що він багато писав, пов’язано з тим, що він мусив дати раду собі, своїй дружині, чотирьом дітям, кредитам у банку.

Відверто кажучи, не все, що він написав, однаково цінне. Саме тому, що часто він писав не для того, щоби самовиразитися чи щоби створити шедевр – а для того, щоби заробити гонорар. Між іншим, найнижчими були гонорари в українських виданнях. Тому Франко працював у польській газеті, друкувався в польських, німецьких та австрійських газетах і журналах. Коли його текст надрукували у віденському впливовому часописі “Die Zeit”, то гонорар за цю статтю був більшим за місячну зарплату в українській газеті.

24. Іван Франко став першим українським письменником, який почав заробляти на життя пером.
25. Франко був одержимий книжками: бібліотеку почав збирати в Дрогобицькій гімназії, заробляючи на нові книжки тим, що писав творчі роботи для однокласників. Так назбирав аж пів тисячі томів. Згодом Франкова особиста бібліотека налічувала орієнтовно 12 тисяч книг.
26. Джерджалик – перший псевдонім Франка (усього їх було майже 100), яким підписано його ранні твори. Юний поет “позичив” це ім’я у Филона Джеджалика (Пилипа Джаджалія), військовика й дипломата з найближчого товариства гетьмана Богдана Хмельницького.
27. Іван Франко прожив неповних 60 років, з них понад 40 віддав активній творчій діяльності. 40 років – 6000 творів. Це означає, що кожних 2 дні з-під пера письменника виходив новий твір, який міг бути віршем, новелою, повістю, романом чи монографією.
28. Франко навчався в трьох університетах: Львівському, Чернівецькому й Віденському, де й захистив докторську дисертацію. Свого часу доктора Франка не прийняли на викладацьку посаду до Львівського університету. А нині цей навчальний заклад іменується так: Львівський національний університет імені Івана Франка.
29. Знав 19 мов: російську, білоруську, польську, чеську, словацьку, болгарську, сербську, хорватську, старослов’янську, литовську, давньогрецьку, латинську, німецьку, англійську, французьку, італійську, іспанську, єврейську і староєврейську.

ПРО ОДЯГ, ЇЖУ, ХОБІ

30. Франко носив вишиванки і в будні, і у свята. Мав колекцію й дуже любив бойківські візерунки. Він був першим чоловіком, який одягнув вишиту сорочку з класичним європейським костюмом, започаткувавши нову моду. Це сталося, коли він читав відкриту лекцію на право викладання в Львівському університеті.
31. Одягався скромно, на урочисті випадки позичав фрак у товаришів. Якось, після лекції в Львівському університеті, слухачі підкидали Франка, бо їм дуже сподобалася лекція. І позичений фрак тріснув.
32. Іван Франко любив жартувати, умів дотепно відповісти. Одного разу вийшов зі скрутної ситуації, розбороняючи бійку – запропонувавши бешкетникам надиктувати лайки до нотатника. Тарас Франко згадував: “В життю серед родини Тато також говорив залюбки жартом, сипав каламбури і сміявся безжурно”. А син Петро оповідав, як батько давав 10–20 сотиків зі словами: “На, пропий на яблука”. Якщо Франка питали, коли він устигає так багато читати, він серйозно відповідав: “А я не читаю книжок. Я їх нюхаю!”.
33. Не був вибагливий до їжі. Серед улюблених страв – смажені гриби з молодою картоплею. Снідав кавою з булкою, обідав овочевою юшкою чи бульйоном. Любив мінеральні води й чай, у ті часи не дуже поширений на Галичині.
34. Під час ювілейного свята Франку подарували лаврового вінка – на знак визнання його хисту й заслуг. Той вінок довго висів у нього вдома, аж доки дружина не знайшла йому практичного застосування: почала додавати листки до борщу.
35. Рибальство – улюблене хобі Франка. На рибалку ходив із друзями, знайомими, колегами, зі своєю сім’єю. Найбільше любив ловити рибу сітками й саком, часто хапав її просто руками. Любив ловити: раки, річкова форель, слижі, бабки, клени, окуні, карасі, плотиці, пересипці, щуки, коропи, в’юни-мнюхи, карасі, піскарі, яльці, лящі і навіть головатиці (велика риба з родини лососевих).

Зображення риб прикрашали стіни кімнат у його віллі: їх він отримав у подарунок на Краєвій виставці у Львові, яка відбулася у 1894 році, бо назвав латиною всі види риб.

36. Любив подорожувати Україною, до Перемишля, Кракова, Праги, Будапешта, Відня, Чернівців, Києва, Одеси. Бував у Сербії, Хорватії, Німеччині. Згадує також незабутню подорож Італією 1904 року, під час якої вони з Михайлом Грушевським відвідали Рим, Венецію, Флоренцію та Неаполь.

ПРО ХВОРОБУ І СМЕРТЬ

37. Франко був міцним чоловіком, займався спортом, управлявся з гантелями, любив багато ходити пішки, добре плавав, ходив у гори, ніколи не зловживав алкоголем і не курив. Але в нього були спадкові схильності до суглобових хвороб. Знаємо з історії його сестри, Юліани Багрій, що в неї теж були покручені руки.
38. За молодості він пережив кілька тюремних ув’язнень – він системно переохолоджувався. Наприклад, відомо, що під час одного з арештів, отримав місце в камері біля вікна. Йому презентували це так, мовляв, Франко – письменник, і йому треба бути ближче до світла. Але з вікна страшенно дуло. Він писав, що коли прокидався, то в нього волосся примерзало до полиці, на якій він спав. Тому спочатку він мусив відірвати голову від полиці.
39. Ще одне захоплення – рибалка – також шкодило здоров’ю. Він ловив рибу у гірських холодних потоках, він цього не боявся, але це також сприяло системним переохолодженням.

Унаслідок цього в нього почав розвиватися ревматоїдний поліартрит. Хвороба, що на той час була недіагностована. Казали так: “Крижі болять” або “Кості ниють”. До того ж не знали значення вірусних збудників – що може бути інфекція, яка спричиняє такі наслідки. Хвороба вражає не тільки суглоби, а й нирки, серце. Його паралізовані руки з 1908 року – це наслідок цього.

40. Водночас, Франку приписували венеричні хвороби. Його репутацію пробували очорнити, говорячи, що він хворів на сифіліс. Сучасні медики-дослідники, які вивчили історію хвороби Франка, стверджують, що це – наклеп.
41. У останнє дисятиліття Франко писав із великими зусиллями, затискав у паралізованій руці олівець чи перо, писав кожну літеру окремо, виводив тремтячою рукою. Мав секретарів, які йому допомагали. Передусім, це були його діти, зокрема Андрій. Але після того, як Андрій помер у 26 років, Франко мусив наймати помічників.
42. Він також мав серйозні проблеми внаслідок неправильного лікування. Його лікували препаратами зі ртуті, миш’яку, йоду, галюценогенної рослини наперстянки. Так намагалися зняти біль. Натомість, це спричиняло галюцинації, він нібито чув голоси духів.
43. Помер самотній у своєму домі. Перед Першою світовою війною його донька поїхала до Києва до родичів і опинилася по той бік лінії фронту, дружину госпіталізували в психіатрчну лікарню. Петро й Тарас – на війні, а Андрій помер перед війною. Незрозуміло, як Франко давав собі раду сам у хаті з паралізованими руками. Інколи були люди, які йому допомагали, але не завжди.
44. Треба пам’ятати, що Франко не втрачав віри, працював до останнього, зберігав бажання жити, чекав весни. Він не досягнув 60-річного віку, і можна тільки здогадуватися, скільки ще би він зміг зробити. Я би не акцентував на тому, що Франко страждав і помер. Бо кожен із нас страждає і помре. Нічого видатного в цьому немає. Але є в тому, щоби лишити після себе щось, щоби тебе через 100–200 років згадували.

ДЕ БРАТИ ДОДАТКОВУ ІНФОРМАЦІЮ ПРО ФРАНКА

Нині у Львові функціонує Дім Франка. Це не має бути чуже й вороже місце, де все покрито порохом і злі наглядачки проганяють зацікавлених відвідувачів, які хочуть зробити селфі. Така візія музею не працює. А дім – це місце, де ми – вдома, де нам затишно, весело.

Це – справжній дім Франка і його сім’ї, де вирувало життя. У нас є багато мистецьких шедеврів, документів епохи, особистих речей Франка і його родини, ми видаємо вісник, досліджуємо, гуртуємо нащадків Франка, у нас є інклюзивні програми, мистецькі проєкти, освітні програми (наприклад, відеоблог “Франко вдома”), відбуваються літні й зимові школи, ми оновили сад, зробили галявину Лиса Микити.

У Дім Франка можна приїжджати зі школярами, щоби інтерактивно розповісти їм про письменника. Також можна відвідати 3D-тур, де можна погуляти музеєм віртуально.

Аби вчителі підготувалися до уроків про Франка, раджу такі ресурси: сайт “Дім Франка,” YouTube-канал Дому Франка, дослідницький сайт і авторський проєкт “Франко наживо”.

Марія Марковська, “Нова українська школа”

Основа для титульного зображення – Вікіпедія