Тварини, які рятують нас від війни. Шоста добірка з фото та історіями читачів

Домашні тварини по-різному реагують на війну. Але часто вони стають уважнішими та ніжнішими до своїх господарів.

Сайт “Нова українська школа” збирає фото улюбленців і з улюбленцями наших читачів, зроблені під час війни. Долучайтеся, якщо ще не зробили це, а ми публікуємо шосту добірку фото та історій про те, як тварини заспокоюють своїх господарів під час війни, чим допомагають, як реагують на війну та чому бути з ними — так важливо в цей важкий час.

Читайте текст, заряджайтеся позитивом, шукайте свої фото та історії і чекайте на наступні добірки з вашими фото.

А також дивіться попередні фотоісторії за цим, цим, цим, цим і цим посиланнями.

ІСТОРІЇ ПРО ВАШИХ ПУХНАСТИКІВ І НЕ ТІЛЬКИ

Мурчик, 8 місяців, грайливий і веселий

Мама Дмитра Конотопенка з Райгорода, що на Вінниччині: Мурчик допомагає нам пережити війну своїм муркотінням. Так він заспокоює нас та відганяє тривогу. Кіт дуже розумний і все відчуває.

Ми живемо в порівняно спокійному регіоні, якщо так можна висловитися зараз. Проте тварина відчуває нашу тривогу, особливо тривогу сина. Він став більш спокійним, може довго лежати й муркати, хоча раніше був дуже непосидючим. Він ніби став дорослим і взявся заспокоювати свого малого господаря.

Хаммер, 4 місяці, дуже активний, вірний, швидко вчить команди, мій найкращий друг

Міша Голіков зі смт Балабине, що на Запоріжжі: Пес постійно підіймає нашій родині настрій. Навіть коли ми від вибухів ліземо до підвалу, тато завжди несе Хаммера із собою. І зразу в підвалі стає не сумно! Я постійно з ним граюся, сплю, їжджу з родиною в справах. Він із нами всюди!

Під час війни він змінився. Він став ще ближчим до нас, оскільки постійно в будинку з родиною. Звісно, він виріс за місяць, тепер у нього “стоять” вуха. Він навчився команд “сидіти” та “лежати”.

Дейзі, 4 роки, спокійна, дуже любить гратися з дітьми, полюбляє смачно поїсти, довго гуляти та спати

Тая із Сум: 24 лютого 2022 року — цю дату ми запам’ятаємо на все життя! Назавжди… Я часто згадую, як усе почалося: від моменту, коли мама розбудила мене о шостій ранку і сказала: “Прокидайся, потрібно збиратися, війна почалася”.

Спочатку з міста Суми ми поїхали до родичів у село, де жили в підвалі й тремтіли від нещадного бомбування. Потім нас прихистили сусіди, тому що залишатися в підвалі було небезпечно. Через кілька днів нам довелося знову тікати.

Ось ми в бабусі, точніше в підвалі. Минає ще тиждень безжального бомбування, тиждень болю, безсонних ночей і жаху. В один із цих жахливих днів батьки вирішили відвезти нас у безпечніше місце, на захід України. Ми добиралися туди три дні. Це страшні дні, сповнені розпачу, смутку, ризику для життя та страждань.

Й ось ми у Львові. З першого дня, коли почалося це жахіття, з нами мужньо тримається наш песик Дейзі. Для неї це величезний стрес. Ми постійно змінювали місце перебування, нас оточували різні люди, ми разом сиділи в підвалах та тремтіли від страху, ділили один шматок хліба та воду. Ми зігрівали одне одного…

Наш “хвостик” дивився переляканими оченятами на нас, бо не розумів, що відбувається. Як би важко нам не було, у нас навіть думки не виникало покинути нашого улюбленця. Дейзі – це не просто песик, це наш член сім’ї. А відтепер це мій маленький герой, який витримав увесь цей жах.

Я дуже хочу, щоби люди не покидали своїх улюбленців, не залишали їх напризволяще. Я впевнена, що наші хвостаті не зробили б цього ніколи, вони були б із нами до останнього. У них до нас справжні любов та вірність, попри всі обставини.

Фокс, 2 роки, хитрий мазун

Ніна з Житомирщини: Котик допомагає мені пережити війну тим, що постійно муркає біля мене.

Кузя, 5 років, спокійний, веселий, сонько

Аліна з Черкас: Кузя допомагає мені тим, що з ним можна гратися – і це завжди весело. А ще за ним потрібно доглядати.

Сірко, 2 місяці, грайливий

Максим із Києва: Коли тримаєш його на руках і гладиш, то відразу заспокоюєшся. Під час війни він змінився. Коли Сірко чує вибухи, то лякається й нервує.

Кєша, 5 років, впертий, любить людей і компанію

Анна з Черкас: Папуга розвеселяє мене, не дає сумувати. Під час війни він став добрішим.

Мирочка, 2 місяці, грайлива

Ярослав із Черкас: Вона заспокоює мене, підіймає настрій. Під час війни вона не змінилася, але трішки підросла, почала пити більше молочка.

Киця, 2 роки, норовлива, з перчинкою

Яна з Херсона: Вона спить тільки поруч із господарями. Відчуває знервованість дуже гостро, а тому, коли ми нервуємо, завжди перебуває поруч. Під час війни вона почала реагувати на вибухи, боїться різних звуків, навчилася ховатися під ванною.

Конті, 1 рік, дуже любить дітей і бавитися з ними

Лера з Києва: Коли почалася війна, ми були вимушені переховуватися в бомбосховищі. Було страшно, але Конті нас відволікала й захищала. Якщо хтось чужий підходив до дверей, Конті відразу давала знати, що краще не заходити без дозволу. Але вона дуже добра до своїх. Дякую, Коті, що ти є в мене! Під час війни вона наче подорослішала та почала швидко реагувати на команди.

Пушок, 2 роки, вразливий, полюбляє смачненьке

Олена з Києва: Котик заспокоює мене тим, що завжди перебуває поруч. Під час війни він навчився подорожувати.

Фікс, 8,5 років, дуже розумний, ніби от-от заговорить, дуже лагідний котик, багато ластиться й любить сидіти на ручках, проте завжди “запитує” дозволу перед тим, як вмоститися на колінах

Мама Артема Яна з Черкас: Фікс – біженець із Києва. Ми прихистили його, оскільки його господиня не може тримати тваринку в місці свого перебування. Перших кілька днів у кота був стрес: він нічого не їв, ховався під ліжком та лякався гучних звуків. Але згодом звик і навіть “навчається” разом із першокласником Артемом читання на уроках.

У будинку є ще гризун – шиншила, тому ми дуже турбувалися, як вони подружаться, але задарма, бо вимушений переселенець Фікс дуже чемний котик. Він цікавиться, але і трішки тримається осторонь дивної невідомої тваринки.

Сеймур (7 років), Соммердед (1 рік), Річард (7 місяців), дуже спокійні та врівноважені

Ірина з Києва: Ми вчимося бути спокійними та врівноваженими в наших улюбленців! Вони на власному прикладі показали нам, що коли є опалення, їжа та сім’я, усі негаразди не здаються такими катастрофічними. Котики не панікують під час вибухів або сирени, спокійно сидять у безпечному місці й допомагають подолати стрес людям. Під час війни вони потовстішали через те, що батьки зробили запаси кормів.

Папуги Ася (6 місяців) і Петруша (3 роки) та кіт Семен (1,6 року), дуже добрі та контактні тваринки, люблять перебувати поряд із дітьми

Вікторія з Херсонщини: Котик спить із дітками та заспокоює їх своїм муркотінням. Папуги розмовляють і співають пісні. Наш кіт, як “датчик” безпеки, поки він спокійно спить, можна не хвилюватися. Тільки котик починає нервувати й ховатися, час і нам бути на сторожі.

Іриска, 3 роки, лагідна та ніжка

Маргарита Шкряда з Києва: Вона полюбляє муркати та тертися об ніжки, чим заспокоює мене. Під час війни моя улюблениця не змінилася – лише навчилася ставати на задні лапи.

Рудий

Олександра Бєлослудцева з міста Біляївка, що на Одещині: Пес веселить мене і я стаю спокійнішою.

Піккі

Поліна Ісайко з міста Біляївка, що на Одещині: Пес грається зі мною – і мені спокійніше.

Барні та Чіп

Валерія Іванова з міста Біляївка, що на Одещині: Песики розважають мене. Під час війни це важливо.

Льова, 9 років, полюбляє гратися

Саша зі Світловодська, що на Кіровоградщині: Ми граємося з котиком та забуваємо про війну. На щастя, Льова ніяк не змінився під час війни.

“Нова українська школа”

Титульне фото: Марія Марковська