Чому сучасні діти нудьгують у школі, мають мало терпіння і реальних друзів – думка психолога

Вікторія Прудей – магістр у галузі професійної терапії в Медичній школі Торонтського університету і бакалавр у галузі кінезіології та охорони здоров’я Йоркського університету. Вона засновник та директор багатопрофільної клініки в Торонто для дітей з поведінковими, соціальними, емоційними та академічними проблемами.

Вікторія, разом з її командою, допомагає сотням сімей по всій Канаді та в усьому світі і часто виступає з лекціями для викладачів, батьків та професіоналів.

Вона вважає, що сучасні школярі емоційно не здатні навчатися, і що цьому сприяє багато чинників.

“Нова українська школа” публікує найголовніші тези з колонки Вікторії на її блозі.

Я фізіотерапевтка з роками досвіду роботи з дітьми, батьками і вчителями. Я повністю згодна з твердженням, що наші діти стають усе гіршими і гіршими в багатьох аспектах. Я чую те саме від кожного вчителя, якого зустрічаю. Зрозуміло, що завдяки своїй професії я бачу зниження соціальної активності дітей, академічного і емоційного функціонування, а також різке збільшення труднощів у навчанні та інші діагнози.

Найдобрішими намірами, ми, на жаль, змінюємо мозок дітей в неправильному напряму. Ось чому:

Технології

Технології, як безкоштовні послуги няньки – насправді зовсім не безкоштовні. Ми платимо нервовою системою дітей, їхньою увагою і здатністю відкладати задоволення. Порівняно з віртуальною реальністю, щоденне життя – нудне. Після годин віртуальної реальності опрацювання інформації у класах стає все більшим викликом для наших дітей, тому що їхній мозок звик до високих рівнів стимуляції, які дають відеоігри. Це робить їх вразливими до академічних проблем.

Технології також емоційно роз’єднують нас з дітьми. А емоційна чутливість батьків є головним поживним елементом для дитячого мозку.

Діти отримують усе негайно

“Я голодний!” – “Зараз зупинимось, поїмо”, “Мені нудно” – “Ось мій телефон”. Здатність відкласти задоволення – один з ключових факторів майбутнього успіху. Ми маємо найкращі наміри зробити дитину щасливою, але на жаль, робимо її щасливою одразу і нещасною в довгостроковій перспективі. Вміти відкласти задоволення означає вміти працювати в стресових умовах. Наші діти поступово стають менш здатними мати справу з незначними подразниками, що в підсумку стає великою перешкодою їхньому успіху в житті.

Діти керують світом

“Мій син не любить овочі”, “Вона не любить лягати спати рано”, “Він не любить їсти сніданки”… Я чую це від батьків увесь час. Відколи діти кажуть нам, як їх виховувати? Якщо ми віддамо всю ініціативу їм – все, що вони робитимуть – їстимуть макарони з сиром, гратимуть на планшетах і ніколи не лягатимуть спати.

Без необхідних поживних речовин і хорошого сну наші діти приходитимуть до школи роздратованими, виснаженими і неуважними.

Крім того, через вседозволеність у сучасних дітей відсутній концепт “потрібно зробити”. На жаль, щоб досягнути цілей у житті, ми мусимо робити те, що необхідно, а це не завжди збігається з тим, що ми хочемо.

Наприклад, якщо дитина хоче бути студентом вона має вчитися. Щоб бути успішним футболістом – потрібно щодня тренуватися. Наші діти дуже добре знають, що вони хочуть, але важкі періоди роботи, яку “потрібно зробити” – необхідні для досягнення цілі. Якщо дитина цього не вміє – цілі стають недосяжними, а дитина розчарованою.

Безкінечні веселощі

Ми створили для дітей штучний веселий світ, в якому немає нудних моментів. Коли стає тихо, ми біжимо розважати їх знову і знову, інакше відчуваємо, що не виконуємо батьківський обов’язок. Ми живемо в різних світах. У них веселий, у нас – робочий.

Чому діти не допомагають нам на кухні або з пранням? Це монотонна робота, яка тренує мозок працювати під час нудьги. Це той самий м’яз, необхідний, щоб бути здатним до навчання в школі.

Коли на уроці дають завдання писати від руки, відповідь учня зазвичай така: “Я не можу, це надто важко, надто нудно”. Чому? Тому що робочий м’яз не тренується через безкінечні веселощі, він тренується через працю.

Обмежена соціальна взаємодія

Ми всі зайняті, тому даємо дітям гаджети, щоб вони теж ставали зайнятими. Раніше діти грали надворі, де в природному просторі вчились і практикували соціальні навички. На жаль, технології забрали цей час на вулиці. А найбільш успішні люди мають чудові соціальні навички. Це пріоритет.

Тренуй мозок

Ви можете зробити дитину успішною на соціальному емоційному і академічному рівнях, тренуючи її мозок.

1. Обмежте технології і віднайдіть заново емоційний зв’язок з дитиною: здивуйте її квітами, усміхніться, полоскчіть, підкиньте милу записку в наплічник або під подушку, танцюйте разом, влаштуйте бої подушками. Робіть родинні обіди, вечори настільних ігор, ходіть на прогулянки.
2. Тренуйте відтерміноване задоволення:

• змусьте дитину чекати. Це нормально мати періоди часу, коли “мені нудно” – це перший крок до креативу.
• поступово підвищуйте час очікування між “я хочу” і “я отримую”.
• уникайте використання гаджетів у машинах і ресторанах. Натомість вчіть чекати під час розмов та ігор.
• обмежте постійні перекуси.

3. Не бійтеся встановлювати обмеження. Діти потребують обмежень, щоб рости щасливими і здоровими:

• зробіть розклад харчування, сну та часу на використання технологій.
• думайте, що для них добре, а не що вони хочуть чи не хочуть. Вони подякують за це пізніше. Батьківство – складна справа. Ви маєте бути креативними, щоб заохотити дітей робити те, що для них корисно, більшість часу, бо це протилежне до того, що вони хочуть робити.
• дітям потрібні сніданки і корисна їжа, бути надворі і лягати спати в один час, щоб приходити до школи здатними до навчання.
• перетворіть речі, які вони не люблять робити чи пробувати, у веселощі, емоційно стимулювальні ігри.

4. Привчайте свою дитину до монотонної роботи змалку, бо це основа їхньої майбутньої працездатності: привчайте складати білизну, прибирати іграшки, застеляти ліжко. Будьте креативними. Робіть це весело. Так, щоб мозок асоціював роботу з чимось позитивним.
5. Навчайте соціальним навичкам: навчіть їх ділитися, втрачати/вигравати, йти на компроміси, використовуючи “будь ласка” і “дякую”.

Діти змінюються з моменту, коли батьки змінюють свій спосіб виховання.

Фото: автор – AlexLipa, Depositphotos