Для того, щоб учень якісно вивчав іноземну, а не забував зазубрені слова одразу після здачі на уроці, викладання мови потребує сучасних підходів до навчання, постановки та перевірки завдань.

Стереотипні застарілі ідеї не лише шкодять та знижують успішність учнів, а і глобально не дають опанувати мову для реального життя, де вона й потрібна.

“Нова українська школа” поспілкувалася з Лідією Сімак, авторкою програм вивчення англійської, тренеркою курсів із підвищення кваліфікації для викладачів та автором освітніх курсів на платформі Grade University та зʼясувала:

• які завдання на уроках є малоефективними, а які – неефективними зовсім,
• чим замінити застарілі методи та підходи до викладання,
• які неточності в підручниках можуть впливати на якість навчання,
• якої мети має, зрештою, досягти вчитель англійської на уроці.

Далі – пряма мова.

Незалежно від того, говоримо ми про шкільну, вищу чи освіту впродовж життя, людина в цій системі націлена вивчити й користуватися англійською. Не просто посидіти на уроках чи прослухати лекції, а навчитися її використовувати в житті – для подорожей, навчання, роботи чи будь-чого іншого.

Для досягнення цієї цілі вчитель має скорочувати шлях до знань, робити його простішим, структурованішим та зрозумілішим для учнів.

Однак, є ті принципи у викладанні англійської, від яких чомусь досі не відмовляються, хоча існують справді вагомі причини це зробити.

МІФ № 1: ВИКОРИСТАННЯ ГРАМАТИЧНИХ СТРУКТУР

“Складіть власне речення, використовуючи структуру Present Perfect” – завдання, яке частенько використовують на уроках англійської. У такий спосіб вчителі хочуть перевірити розуміння учнем нового матеріалу. Однак, чи дієво це?

Проблема

Припустимо, що учень будь-якого віку достатньо розвинений, щоби підставити власні слова в структуру, що подана в підручнику, й озвучити це вчителю. Чи можемо ми стверджувати, що учень тепер вміє використовувати Present Perfect? На жаль, ні.

Що робити?

Будь-яка граматична структура має бути зрозумілою для використання в живому мовленні. Для того, щоб цього досягти, потрібно:

• знати, що вона означає;
• розуміти різницю між цією структурою та подібними: наприклад, між Present Perfect і Past Simple;
• знати в яких випадках вона вживається;
• дізнатися про основні патерни: з якими іншими лексичними одиницями найчастіше вживається, з якими дієсловами може й не може поєднуватися (наприклад: stative verbs в Present Continuous);
• знати, як будується структура;
• і як її вимовляти.

Після опрацювання нової граматичної структури за цими пунктами, можна попросити учнів створити власні приклади.

Новий матеріал також можна опрацьовувати в комунікації з партнером.

МІФ № 2: ДИКТАНТИ ЯК СПОСІБ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ

Ще один популярний спосіб перевірки знань – диктанти. Часто це перекладні диктанти, де вчитель говорить слово українською мовою, а учень записує англійською. Є й інші варіанти: вчитель може називати пояснення слова, синоніми або взагалі диктувати слова англійською.

Проблема

З цим методом треба бути обережним, адже, якщо учням попередньо дати список лексики, яку потім перевірятимуть на диктанті, то є велика ймовірність, що слова будуть “зазубрені” спеціально для тестування і забуті одразу після нього.

Якщо ж це диктант із цілим уривком тексту, то насамперед учитель має запитати себе: “Що я перевіряю? Яка мета цього завдання?” Дивно перевіряти написання слів, які учні ще не вчили на уроках.

Що робити?

Загалом перевірка лексики за допомогою диктанту – недієва. Цей спосіб краще використовувати з учнями молодшого шкільного віку, які вчаться писати. У такий спосіб ми не перевірятимемо вивчені слова, а практикуватимемо навички писання.

Для перевірки певного “лексичного набору” краще орієнтуватися на завдання, які допоможуть практикувати цю лексику в комунікації, слухати та ідентифікувати її в мовленні іншої людини, самостійно утворювати з нею речення та використовувати їх у діалозі.

МІФ № 3: СПИСКИ СЛІВ ІЗ ПЕРЕКЛАДОМ ТА ВЛАСНІ СЛОВНИКИ

Повторюся, що зазубрювання списків слів – не метод збагачення словникового запасу.

Проблема

Вчити нову лексику потрібно обʼємно, різними способами.

Зокрема, учню необхідно:

• почути вимову та побачити написання слова,
• дізнатися його тлумачення, зокрема, key elements of meaning,
• дізнатися, яка це частина мови,
• знати, яке місце слова в реченні та як воно вживається,
• розуміти його форми.

Зауважте, що перекладу слова немає в цьому переліку. Наприклад, слово challenge.

Значення: something that needs a lot of skill, energy, and determination to deal with something you have never done before and will enjoy doing.

Для того, щоб навести релевантний переклад, треба підібрати найбільш повнозначний відповідник в українській мові. Ось спробуйте. Можливо, це слово “виклик”? Але чи завжди “виклик” – це щось, що ми робимо вперше? У таких випадках переклад може лише заплутати учня.

Або ще один приклад: на питання “Скільки у вас пальців?” ви, очевидно, відповісте 10 або 20. Але що, як вас запитають “How many fingers do you have?” – Only 8!

Усе тому, що великі пальці рук – це thumbs. А на ногах у нас toes. Але ж і fingers, і thumbs, і toes – це пальці.

Що робити?

Пояснення значення через якусь яскраву ситуацію, яка включає елементи тлумачення слова, збудує стійку асоціацію, яка й буде учню за “переклад”.

Вчитель має переконатися, що учні зрозуміли й засвоїли правильне значення слова. Відмовляйтеся від звичайного перекладу та зубріння слів на користь продуктивного всебічного розгляду лексики.

МІФ № 4: РОЗВИВАЄМО READING, ПЕРЕКЛАДАЮЧИ ТЕКСТ

Від перекладу слів переходимо до перекладу цілих речень або абзаців тексту. Це теж не зовсім ефективно у вивченні мови для спілкування.

Проблема

Згадайте, як ви читаєте пости в соц. мережах чи публікації в медіа. Відкриваєте, дивитеся фото, заголовок та пробігаєте очима текст. Нам достатньо кількох секунд, аби зрозуміти чи варто це читати повністю, чи ні.

Така навичка необхідна в нашому житті постійно. Ми не читаємо назви всіх продуктів на полиці, аби знайти потрібний, не вивчаємо все меню, аби знайти вегетаріанську страву, не проглядаємо всі вхідні листи докладно, а лише шукаємо необхідний.

Такому типу швидкого читання треба навчатися (і англійською, зокрема), а це неможливо, якщо ваше завдання – вхопитися за речення чи абзац.

Ще декілька недоліків такого підходу:

• учень, знаючи, коли прийде його черга або вже прочитавши своє речення, просто перестає слухати та включатися в обговорення,
• ставити питання до тексту після його прочитання – несправедливо й неправильно, адже учень має знати на чому загострити увагу, читаючи текст.

Якщо вчитель дає завдання прочитати, закрити книжку і відповідати на питання, то це недієво. Людина не може запамʼятати все, а от певні деталі, на яких треба було сфокусуватися, знаючи питання заздалегідь, – легко!

Що робити?

Для практики reading потрібні завдання, які передбачають певну роботу з текстом: пошук специфічної інформації, відповідей на питання до тексту, глибшого занурення в сенс.

Якщо вам потрібно відповісти на питання “Як дискримінували Попелюшку?”, варто переглянути текст, знайти місце, де автор розповідає про відносини в родині й предметно ознайомитися саме із цією частиною.

Такі види роботи з текстом, на відміну від класичного читання-перекладання, постійно трапляються в нашому житті.

МІФ № 5: ПРО SPEAKING І ПЕРЕКАЗИ НА УРОКАХ

Перекази – це ще один вид роботи з текстом, але ще більш малофункціональний, ніж читання та переклад ланцюжком.

Проблема

З’ясуймо, що саме тренує переказ та які навички він допоможе розвивати. Можливо, говоріння або вимова?

Для тренування говоріння нам необхідні такі складові комунікації:

• мета розмови: small talk, щоби дізнатися як справи в подруги чи виказати промову так, щоб вразити публіку;
• співрозмовник/слухач: обох обʼєднує той факт, що в них також є мета почути, дізнатися якусь інформацію;
• результат: ви щось розповіли та дізналися, ваш співрозмовник щось розповів та дізнався, мета досягнута.

Що робити?

Чи є вищевказані складові в переказі? У більшості випадків – ні. А от якщо трохи змінити формат, то завдання може стати корисним і цікавим для більшості.

Припустимо, учні читають різні уривки з текстів, розповідають про них однокласнику (з елементами переказу змісту), а той має дати фідбек – чи прочитав би він цей текст повністю, чи зацікавила його ця тема/історія тощо. Це і є практика говоріння – комунікація з метою та результатом.

Практикувати вимову також краще за допомогою інших вправ. Актуальний варіант, наприклад, drilling або практика в розмові з однокласниками на уроці.

Зазвичай мета переказу – отримати оцінку, а не здобути знання, а отже, це не несе користі. Ба більше, відсутність такої діяльності в реальному житті ще сильніше зменшує її необхідність у навчанні.

МІФ № 6: НА УРОЦІ МОЖЕ БУТИ КІЛЬКА ВИДІВ РОБІТ – ГРАМАТИКА, ЛЕКСИКА, ТРЕНУВАННЯ НАВИЧОК

Проблема, з якою частенько зіштовхуються як учні, так і вчителі – це нестача часу, аби виконати все: перевірити домашні завдання, вивчити новий матеріал, потренувати мовні навички. Це створює труднощі для вчителів із плануванням уроку.

Фокус уроку має бути один – лексика, граматика чи тренування навичок. Це допоможе приділяти новому матеріалу достатньо уваги й викладати його якісно.

Що робити?

Трохи теорії: один вид роботи – це 30–40 хвилин. За урок у 90 хвилин можна встигнути попрацювати з двома видами роботи, а от за 45 хвилин – лише з одним.

Абсолютно нормально присвятити цілий урок роботі з текстом. Погляньмо на приблизний план такого уроку:

1. короткий small talk з учнями;
2. introduction до теми уроку, обговорення думок учнів на тему;
3. перше завдання: знайти конкретну інформацію в тексті (завдання з пошуку specific information);
4. розбираємо питання до тексту з учнями, перевіряємо їхнє розуміння;
5. читання та пошук відповідей;
6. обговорення відповідей, аргументація своїх варіантів.

Це займе 20–25 хвилин, а подекуди й більше, якщо, наприклад, перевіряти домашнє завдання на початку уроку.

Час, який залишився, можна присвятити додатковим завданням для тренування speaking або знайомства з новою лексикою в тексті.

МІФ № 7: ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ – НАПИСАТИ ЕСЕ

Проблема

Головний недолік – з моменту уроку до моменту написання есе проходить достатньо часу, щоб учень забув те, чому його вчили на уроці.

Написання будь-якого тексту – від записки з проханням купити хліба до есе з балансом думок та аргументів – потребує від нас знання структури та основних принципів написання. Зокрема, типові кліше, слова-зв’язки, наявність абзаців та формальної чи неформальної лексики.

Що робити?

Припустимо, що на уроці ви пояснили учням, що таке formal letter, як його писати та для чого. Однак, написання листа ви сказали зробити вдома. Це значно зменшує вірогідність правильного написання та й загалом розуміння, що ж таке цей формальний лист.

Чим більш відтермінований момент початку написання листа – тим складніше його писати учню.

Писати тексти англійською варто на уроці, який присвячений тренуванню writing.

Коли учні пишуть тексти на уроках, вчитель виконує головні функції – моніторинг, допомога та фідбек. Тобто якщо хтось щось не зрозумів – вчитель це виявляє та допомагає розібратися, а якщо хтось уже готовий представити свої напрацювання – вчитель дає фідбек (зауважу, що чим швидше учень отримає фідбек на свою роботу – тим більш цінним, релевантним та корисним він буде для нього).

На уроці можна одразу розібратися з типовими помилками, які ви помічаєте під час моніторингу роботи учнів.

МІФ № 8: ПРО ПИТАННЯ НА УРОЦІ

Комунікація на уроці – важливий процес для створення атмосфери, у якій навчатися можна не лише продуктивно, а й із задоволенням. Якщо в учня виникає питання, що стосується безпосередньої теми уроку, то як діє вчитель?

• Варіант 1 – дає відповідь на питання учня, продовжує урок.
• Варіант 2 – ігнорує питання, пояснивши, що повернеться до нього пізніше.
• Варіант 3 – відповідає, але акцентує це і для всіх інших учнів, аби вони теж запам’ятали.
• Варіант 4 – залучає інших учнів до пошуку відповіді на питання однокласника, ставить навідні запитання, направляє всіх до правильного варіанту відповіді.

Усі варіанти допустимі на уроці, але лише останній дозволяє почути відповідь, не ігнорувати питання та загалом відчувати себе залученим у процес протягом усього заняття.

Що робити?

Найбільш результативний підхід – коли вчитель менше говорить, а більше слухає, є в ролі наставника та направляє учнів, однак залучає робити власні висновки, здогадки та припущення.

Якщо ж питання від учня не стосується теми уроку, варто відкласти його до кінця заняття або виділити спеціальний час на уроці для нього так, аби інші діти не витрачали свій час марно. Знову ж таки, це допоможе збудувати довірливі стосунки, де кожен почувається залученим та рівним з-поміж інших.

Підсумовуючи, пропоную зосередитися на основних принципах роботи сучасного вчителя англійської:

• ваше завдання не провести урок та озвучити правила, які мають допомогти вирішити завдання, а занурити учня в контекст, дати зрозуміти ситуації використання тієї чи іншої мовної одиниці;
• практикувати навички reading, listening, writing та speaking потрібно збалансовано;
• мета будь-якого завдання – не оцінка, а отримані знання. Це мають розуміти як вчитель, так і учні;
• якщо знань та навичок для організації всього переліченого вище недостатньо та виникають труднощі – не соромтеся звертатися до освітніх центрів, адже освіта впродовж життя – це світовий тренд, який також впливає на руйнування стереотипів у викладанні не лише англійської, а й безлічі інших дисциплін.

Наприклад, зараз учитель може покращити свої навички – планування уроків, виступів перед класом, мотивації учнів, вибору креативних інструментів для навчання – в онлайн форматі на платформі Grade University.

Проходити курс там можна на телефоні, планшеті чи комп’ютері. До речі, для того, щоби переконатися, що ви обрали потрібний курс із новою, актуальною для вас інформацією, на платформі є опція Demo Unit.

Відмовлятися від застарілих методів роботи на користь нових та ефективних – це шлях розвитку якісної української освіти.

Тетяна Хоролець, спеціально для “Нової української школи”

Титульне фото: Grade University