Танцюють вальс, влаштовують виїзні церемонії, дбають про безпеку: як школи готуються до останнього дзвоника та як не зробити свято “шароварним”

Уже вдруге випускники будуть прощатися зі школою в умовах повномасштабної війни. Якщо торік чимало закладів освіти відмовилися від останніх дзвоників, аби не наражати дітей та команди на небезпеку, то цьогоріч намагаються провести бодай камерні заходи, підлаштовуючись до вимог воєнного часу, зокрема, обмежують кількість учасників.

А також враховують, що чимало дітей переїхали в інші регіони чи за кордон, тож прощаються зі школою далеко від рідного класу та вчителів. А також, що серед учнів є ті, чиї мами чи тата зараз на фронті.

Та останнім дзвоникам бути. Цьогоріч, відповідно до постанови Кабміну, навчальний рік завершується 30 червня. Саме до цієї дати школи планують невеликі заходи прощання з випускниками та вручення навчальних свідоцтв. Втім, у деяких регіонах свято останнього дзвоника відбудеться пізніше.

“Нова українська школа” поспілкувалася з освітянами Золочева, Києва, Южного та Чернігова про найпоширеніші нині формати останніх дзвоників.

У новій статті читайте:

• як батьки та школярі долучаються до організації;
• про вальс як неодмінний атрибут останнього дзвоника;
• як школи в різних регіонах осучаснюють совкові лінійки;
• як обережно вплести у свято патріотичні елементи;
• чому не варто користуватися готовими сценаріями.

ОБМЕЖУЮТЬ КІЛЬКІСТЬ УЧАСНИКІВ, АЛЕ ОРІЄНТУЮТЬСЯ НА БАЖАННЯ ДІТЕЙ – ЩО ПЛАНУЮТЬ ШКОЛИ НА ОСТАННІ ДЗВОНИКИ

“Школорадісний олімп” у Золочівському закладі середньої освіти І-II ступенів (Львівська область)

У Золочівській “Школі радості” останній дзвоник проведуть 2 червня в традиційному форматі. Зазвичай на початку навчального року тут відзначають Першовересень, а наприкінці — Школорадісний олімп, на якому прощаються із дев’ятикласниками (у закладі немає старшої школи).

Як каже директорка Ярина Сухецька, перше вересня зустрічали за межами школи. Тоді учні кожного класу працювали в команді на локації, яку самі обрали для свята. Разом із батьками та вчителями діти малювали девіз чи гасло, що б хотіли бачити в країні після перемоги, а також співали патріотичну пісню.

• Свято останнього дзвоника на прохання учнів та батьків проведуть у школі.
• Планується короткий захід, на якому випускники обов’язково танцюватимуть вальс.
• Також на святі розкажуть про досягнення учнів у конкурсах та олімпіадах.
• І про цьогорічну сертифікацію вчителів також (її проходить шестеро освітян).
• Озвучать зміни на наступний рік.
• Вшанують хвилиною пам’яті загиблих у російсько-українській війні.

“Зазвичай свято останнього дзвоника в нас – це ейфорія з нагоди завершення року, – додає Ярина Сухецька. – Оскільки в нашій школі дуже часто проводяться інтегровані та різноманітні заходи, то інколи батьки та діти хочуть саме такого традиційного формату свята”.

Лінійка-(не)лінійка у Южненському ліцеї № 1 (Одеська область)

Цей заклад освіти дещо особливий, оскільки учні вчаться в трьох школах міста у дві зміни. Зараз у ліцеї ремонтується велике укриття, через це понад 600 учнів ходять на уроки в інші заклади освіти. Доки триває ремонт, у ліцеї може вміститися лише 50 осіб (саме стільки вміщує діюче невелике укриття).

Попри це, останній день навчання учні ліцею проведуть у рідній школі, але кожен клас у різний час. Щоби всі вмістилися в сховищі в разі тривоги, класи записуються по черзі на певний день та годину, коли хочуть зустрітися в ліцеї. Такі прощальні зустрічі триватимуть із 25–26 травня (за рекомендаціями Одеської ОДА навчання в школах регіону має завершитися 25 травня).

Утім, звичних святкувань із шикуванням учнів перед школою не буде. Останні три роки в ліцеї проводять не останній дзвоник, а саме день завершення навчання. Діти, вчителі та батьки вирішують, як саме хочуть провести останній урок навчального року.

• Хтось обирає формат квесту на території школи.
• Деякі класи готують онлайн-квест, щоб долучити тих учнів, які вчаться дистанційно та перебувають за межами громади.
• До війни діти з вчителями та батьками ходили в походи або відпочивали на березі моря. Зараз шукають альтернативні цікаві місця, поруч із якими є укриття.

Офіційне прощання з випускниками 9-х та 11-х класів планується 26 травня.

“Однак це буде лінійка-(не)лінійка, а щось на кшталт, як проводять конференції-(не)конференції. Бо що таке лінійка – постояти на території школи й подивитися на якісь виступи та промови? Ми від цього вже відходимо, бо дітям такий формат не цікавий. Натомість проводимо флешмоби чи просто зустрічі в альтанках школи, – розповідає директорка ліцею Ольга Книшук. – Випускникам, звісно, хочеться побачити школу, вчителів, затанцювати традиційний вальс. То ми на це й орієнтуємося. Як саме провести цей день – вирішують діти. Ми хочемо, щоб їм це запам’яталося і залишилися гарні враження про школу”.

Фотовиставка про шкільне життя в Чернігівській школі № 3 (Чернігівська область)

У Чернігові останні дзвоники пролунають 31 травня. Наталія Заліська, заступниця директора з виховної роботи Чернігівської школи № 3, розповіла, що великих заходів, коли всі класи збираються на свято, не проводять останні 5 років. Торік останній дзвоник взагалі провели онлайн у YouTube. Цього року опитали учнів 4-х, 9-х та 11-х класів, який формат вони хочуть.

• Тож 31 травня ці учні зберуться разом у школі. Для них організують фотовиставку про яскраві моменти шкільного життя.
• Четвертокласники привітають випускників, а ті підуть на свій останній урок у школі під дзвін дзвіночків.
• Також у цей день випускники будуть прикріплювати історії про себе на символічне дерево (так роблять із року в рік усі випускники третьої школи).
• Учні 4 і 9 класів зустрінуться на останній урок за межами школи, але там, де поруч є укриття.
• А вальс випускників на шкільному подвір’ї планують 2 червня, саме тоді в школі їм вручатимуть свідоцтва та проведуть невелику церемонію прощання зі школою.

Як каже Наталія Заліська, батьки та учні випускних класів більш налаштовані на свято 2 червня. І танок, і вручення свідоцтв планують на вулиці, але про всяк випадок прикрасять до свята й укриття.

“Щороку ми підлаштовуємося під потреби батьків, дітей та обставини, – каже Наталія. – До війни та до ковіду ми збирали на останній дзвоник 4, 9 та 11 класи, заходи були короткі, по 15–20 хвилин. Був виступ директора, діти випускали голубів у повітря, бо в школі є така традиція. Коли все було добре, окремо в паралелях класів проводили квести. Але зараз інша ситуація, на жаль, ми не можемо дітям запропонувати таке різноманіття”.

“Виїзна церемонія” в школі № 69 Києва

Столичні школи відзначатимуть останні дзвоники 16 червня. Тож сценарії вже пишуться і репетиції потроху починаються.

Вікторія Дмитрієва, заступниця директора школи № 69, пригадує, що торік навіть не думали про святкування. “Школа в нас не маленька, ми не ризикнули після страшних подій минулої весни проводити якісь заходи, – розповідає вона. – І настрою тоді відповідного не було, усі були перелякані. Ми дуже хвилювалися за дітей, що прийдуть красиво одягнені, у святковому настрої, а що як буде тривога, це може стати зайвим травматизмом для них. Зараз уже оговталися і намагаємося жити та радіти дитинству, попри війну”.

Враховуючи воєнний час, у школі вирішили провести останній дзвоник не в актовій залі, яка знаходиться на четвертому поверсі (на спуск в укриття треба більше часу), а на шкільному подвір’ї. Як каже Вікторія, захід буде нагадувати виїзну церемонію під час весілля – на території школи є гарна зелена зона, де часом проводять уроки на свіжому повітрі. Тож тут і затанцюють шкільний вальс випускники 9-х та 11-х класів.

• Крім вальсу, на випускників чекає прохід під вишитими рушниками.
• Тематична фотозона.
• Флешмоб під пісню “Очі” від Артема Пивоварова та Quest Pistols (у школі планують роздрукувати плакати з очима випускників).
• Утім, на короткий захід запросять мінімальну кількість дітей та батьків.

Раніше запрошували всіх учнів, а зараз лише випускників 9-х та 11-х класів. У батьків четвертокласників, які вважаються випускниками початкової школи, адміністрація запитала, чи є потреба у випускному саме як в окремому заході в школі, адже більшість дітей однаково переходить у 5-ий клас цього закладу. Тож спільно вирішили, що учні 4-х класів із батьками та вчителями самостійно відсвяткують завершення навчального року в школі, парку чи іншій локації, яку оберуть на свій смак.

“Якщо чесно, хочеться відійти від старих останніх дзвоників, які передбачувані й дещо набридли, – каже Вікторія Дмитрієва. – Хочеться живого спілкування та приємних спогадів для дітей. І якраз до їхньої думки ми прислухаємося найбільше.

Цього року активісти шкільного самоврядування самі все готують, ми намагаємося віддавати ініціативу в їхні руки, щоби вони між собою обговорили, що їм цікаво та чого саме хочеться. Бо найголовніше, щоб дітям це було в драйв. Тому хочемо, щоб свято було насичене саме їхніми побажаннями, було душевним та таким, що запам’ятається”.

Традиції з креативом поєднує НВК № 157 Києва

Випускники цього закладу вже репетирують вальс на шкільному подвір’ї. Деякі діти приїжджають навіть з-за кордону, аби не пропустити репетиції та провести випускний у рідній школі.

• Шкільне самоврядування пише сценарій та вчить слова, бо саме діти будуть ведучими свята.
• Директорка готує пісню з учнями та вчителями.
• Діти з початкової школи вчать привітання для випускників.
• На святі останнього дзвоника планується вручення грамот, пісенні та танцювальні номери.

Тобто традиційні елементи зберігаються. Утім, Іван Симчич, заступник директора з питань лідерства та самоврядування, педагог-організатор НВК № 157, каже, що ці традиції намагаються модернізувати.

“Крім лінійки, яка є формальністю, часто наші випускники знімають прощальні відеоролики від кожного класу. Батьки теж готують від себе відео до випускного, – розповідає освітянин. – Фотозйомку для випускного альбому часом проводять не в школі, а десь за її межами, у нестандартних локаціях, діти ж хочуть живих фото з емоціями. Та найважливіше, що всі активності в закладі плануються не вчителями, а учнями. Бо ухвалювати рішення про випускний без голосу випускників – це абсурдно”.

ЯК НЕ ЗАЛІЗТИ В ШАРОВАРЩИНУ ТА ВІДІЙТИ ВІД ШАБЛОННИХ СЦЕНАРІЇВ

Школи, з якими ми поспілкувалися, не планують помпезних та тривалих заходів, а в пріоритет ставлять побажання учнів. Також готують власні сценарії свята, активно залучаючи до цього дітей.

Деякі заклади користуються готовими розробками, які легко можна знайти в інтернеті. Цього року чимало з них присвячені темі війни. Так, є сценарії з гаслами “Останній дзвоник перемоги” або ж “Україна – фортеця нескорених”. На додачу розробники радять добірку пісень про перемогу, байрактари та пса Патрона.

Воєнна тематика цілком зрозуміла, та важливо не перетнути межу, готуючи шкільні свята, і не переситити їх контентом, що може подразнити учасників.

“Патріотизм і свідомість – це справді важливі речі, які мають зароджуватися в школі. Але важливо не робити це через силу, – розмірковує Іван Симчич. – Я теж переглядав в інтернеті сценарії останнього дзвоника й помітив, що дуже легко перейти межу від патріотизму до депресії через те, що в нас повномасштабна війна. Психологічний стан дітей зараз не в найкращому стані, а особливо дітей-переселенців, які закінчують школу не в себе вдома. Для них це може бути травматичним досвідом”.

На думку Івана, краще озвучувати ідею перемоги не прямим текстом, а дещо завуальовано, щоб діти самі могли її інтерпретувати. Наприклад, замість фрази “Україна переможе” використовувати “Добро переможе”.

“Мені здається, що школам не треба вдаватися до шароварщини й пісень про байрактари та пса Патрона, – веде далі вчитель. – Це було круто на початку вторгнення, коли потрібна була емоційна єдність. А зараз ні в кого немає сумнівів, що перемога буде”.

Тож Іван Симчич радить:

• останній дзвоник провести як свято закінчення школи, випуск дітей в інший життєвий етап;
• готуючи сценарій, врахувати контингент учнів, саме на них орієнтуватися та підбирати слова в сценарії;
• не варто користуватися готовими шаблонами, бо щороку випускаються інші діти з іншими думками. “Знайдені в інтернеті заготовки й сценарії – це наслідки радянського союзу, коли малювали на асфальті місце розташування класів, усі стояли з квітами й виходили зі школи за ручки. Це шаблони, які нівелюють індивідуальність свята та учнів”, – вважає педагог-організатор;
• щоб відійти від шаблонів радянської лінійки, школи мають будувати з нуля власну концепцію свята.

Наталія Заліська додає, що до креативу та пошуку нових форматів школи готові. Та війна вносить свої корективи, плануючи свято, дбають передусім про безпеку дітей. А більше новацій будуть впроваджувати після перемоги.

Інна Лиховид, “Нова українська школа”

Титульне фото: tvoemisto.tv