Улюбленець-Патрон і довгоочікувана Мавка: як оживає українська мультиплікація та як допомагає дітям пережити війну

“Пес Патрон” і “Мавка. Лісова пісня” є топовими мультфільмами, які переглядають усією родиною і навіть на уроках у школі. Діти з нетерпінням чекають на вихід нових епізодів про Патрона, а “Мавка” успішно гастролює країнами Європи.

Такий успіх можна сприймати як новий етап розвитку української мультиплікації, яка знайшла свою аудиторію в Україні та за кордоном.

“Нова українська школа” поспілкувалася про досягнення та перспективи української мультиплікації з режисеркою анімаційного фільму “Мавка. Лісова пісня” і авторкою мультсеріалу про “Пса Патрона” Олександрою Рубан.

Також Олександра є членкинею журі Дитячого кіноконкурсу, однієї із секцій Чілдрен Кінофесту, який триває з 30 червня до 9 липня. Хтозна, можливо, нинішні учасники фестивалю згодом створять свої успішні мульт історії.

У новому матеріалі читайте:

• про що знімають фільми діти;
• які сюжети обирають учасники Дитячого кіноконкурсу;
• чому на прем’єру “Мавки” українські глядачі чекали 8 років;
• чи змінили б автори “Мавки” сценарій, якби писали його під час війни;
• чи буде епізод про перемогу в мультсеріалі “Пес Патрон”;
• чим українські мультиплікатори можуть вразити міжнародну аудиторію.

Далі – пряма мова.

Олександра Рубан

“ЦЬОГОРІЧ ДІТИ БАГАТО РЕФЛЕКСУВАЛИ НА ТЕМУ ВІЙНИ”

Зараз діти діджиталізовані й часом навіть залежні від гаджетів. А подібні змагання, як Дитячий кіноконкурс, це кльовий спосіб спрямувати фантазію дітей на творчість та відволікти від смартфона, пояснивши, що ти ж сам можеш зробити той контент, який так любиш споживати. Якщо просто сказати дітям, що не треба дивитися в смартфон, що варто припинити грати в онлайн-ігри та зайнятися чимось корисним, це не спрацює. Краще запропонувати їм альтернативу поза межами телефонів.

Участь у конкурсах, творчість може допомогти їм позбутися пережитих стресів. Бо спочатку діти були відірвані від соціуму через ковід. Тільки-но ми почали приходити до тями, як почалася повномасштабна війна, деякі діти зазнали ще більшого стресу, відбулася ретравматизація. Через це деякі з них ховаються від стресу якраз у смартфони. А ми намагаємося їх витягнути звідти.

На цьогорічний кіноконкурс діти прийшли з різними ідеями та запитаннями. А нам, дорослим, потрібно не боятися відповідати на них і допомагати шукати відповіді.

Хоча є теми, які діти висвітлюють із року в рік:

• захист довкілля;
• дружба;
• сімейні цінності;
• історії про тварин;
• технології.

Звісно, цього року є багато рефлексій на тему війни. Діти намагаються пережити травматичні події, спогади чи непростий досвід через мистецтво. Для них це як арттерапія. Діти знайомі з війною, багато хто став вимушеним переселенцем. Вони можуть про це розповідати через кінотворчість, як, наприклад, збиралися з дому, втікали від вибухів, де саме ховалися. Це дуже щемливі історії, у яких ми бачимо, як маленька людина може акумулювати в собі велике горе, переосмислити його й показати нам, журі та глядачам.

Ми отримали понад 100 робіт із різних регіонів України, 20 з яких пройшли у фінал.

Обираючи найкращі роботи, звертали увагу на кілька чинників:

• відповідність умовам фестивалю;
• наявність якісного звуку та відсутність зайвих елементів у кадрі;
• уважність, сконцентрованість та професійність;
• креативність і художня цілісність фільму.

Для нас важливо, як дитина сприймає тему вцілому, як та за допомогою яких засобів її розкриває. І як їй це вдається з огляду на креативність, художні знаки тощо.

Завдяки таким конкурсам діти знайомляться з різними професіями. Створюючи власний контент, вони можуть відчути себе продюсерами, сценаристами, режисерами й акторами. Також починають розуміти, що створити кіно – це не просто посидіти за комп’ютером і нічого не робити. Треба залучити звукорежисера, мати мікрофон, камеру, акторів, сценарій. Процес кіновиробництва насправді дуже складний і потребує залученості багатьох фахівців, об’єднаних спільною ідеєю.

Робота над кіно чи мультиком допомагає дітям сконцентрувати увагу, відволіктися від проблем і здобути нові навички. Часом діти замикаються в собі й не діляться пережитими травмами з рідними, щоб не обтяжувати їх зайвий раз проблемами. А подібні конкурси допомагають їм розкритися і пережити травму.

Зі свого боку ми розуміємо, що діти не займалися все життя кіновиробництвом і не закінчували інститутів та спецшкіл, щоби цьому навчитися. Зрештою, ми не хочемо, аби діти перетворилися на роботів, які знімають круте кіно, перевтомлюючись, та досягають неймовірної майстерності ціною власного сну, наприклад. Нехай для них досвід у кіноконкурсі буде фановим, веселим, цікавим, створить щасливий ефект дитинства й додасть трішки дофаміну.

ЧОМУ СВІТ ТАК ДОВГО ЧЕКАВ НА “МАВКУ” І ЧИ ЗМІНИВСЯ Б СЦЕНАРІЙ ЧЕРЕЗ ВІЙНУ

Декому здається, що виготовляти мультфільми дуже весело й легко, але насправді це страшенно кропітка робота. Уся діяльність підпорядкована таймінгам, дедлайнам, вимогам, плануванню, технологіям, і місця для творчості залишається зовсім мало.

Взагалі анімація – це один із найскладніших жанрів екранного мистецтва, вона має свою послідовність виробництва. Якщо на якомусь етапі щось зробили не так, щось відбулося не досконало, то доводиться повертатися назад, виправляти недоліки й знову наздоганяти темп.

Коли кажуть, що ми довго працювали над “Мавкою”, то не розповідають, що закордонні титани анімаційного бізнесу теж виготовляють контент упродовж 6–8 років. Просто про це ніхто не говорить вголос. І це не є чимось дивовижним, для анімації це абсолютно нормальна історія, бо потребує сил, терпіння, вміння, розуміння, технічних засобів і програм.

• Багато часу йде на розробку ідеї, написання сценарію та його скрипт-докторинг, на пошуки сюжетів, діалогів.
• Підготувавши 3D-модель, треба протестити, як усе буде рухатися.
• Якщо щось не сподобалося, відкочуємо назад, редагуємо і знову віддаємо аніматору. Потім готуємо локації, малюємо їх, затверджуємо.
• Складно, дорого й довго в анімації – це робота з волоссям героїв, а ще вода, вогонь і вітер.

Тому створення анімації – це марафон, а не спринт.

Команда творців “Мавки” на одному з показів

Я не певна, що якби ми почали роботу над “Мавкою” зараз, під час повномасштабної війни, то щось би глобально змінювали. Якщо наші глядачі реагують на гучні звуки у фільмі чи щемливі слова про любов, сприймаючи це як тригери, то це дається взнаки наш посттравматичний синдром через пережитий досвід війни.

У світі глядачі сприймають “Мавку” цілком нормально. Можливо, для українського показу ми б могли зробити трішечки тихіший звук, але тоді не відбулося б повноцінного занурення у фільм.

Проблема не в тому, що треба робити тихіше, щоб нікого не налякати, а в тому, що в нас травмована публіка. І нам треба зробити так, аби ворог ніколи не приходив в Україну й не травмував нас. Тобто треба не з наслідками боротися, а з причиною.

Нас справді пошматувала війна. Вона зачепила кожного українця. Наша знайома Юлія (жінка загиблого військового та журналіста Олексія Чубашева), яка втратила чоловіка на війні і яка планувала прийти на “Мавку” разом із ним і дітьми, після перегляду дякувала нам. Записала коротеньке, але таке емоційне повідомлення. Нас воно дуже зворушило. Юля сказала, що їй історія допомогла емоційно пережити важливі моменти із життя та ненадовго втамувати біль втрати коханого. Якщо наша робота хоч трішки допомагає людям у тяжких моментах, отже, наші зусилля були недаремні. І це ж усе було заради глядачів.

ЧОМУ ВЧИТЬ МАВКА Й ПЕС ПАТРОН

Власне, через війну з’явився ще один проєкт – мультсеріал “Пес Патрон”. Його ми планували як розважальний і повчальний. Наша країна зараз має багато замінованих і небезпечних територій. Якщо ми хочемо, щоб діти запам’ятали правила безпеки, то пропонуємо їх опанувати в такий спосіб, щоб це було весело й не травматично.

Оскільки діти дуже люблять тварин, то вирішили розповідати ці правила від імені Патрона. Тим паче його всі люблять, він самовідданий і милий, суперкрутий та дуже любить свою роботу. Це дійсно герой, яким захоплюються і діти, і дорослі.

Звісно, у серіалі буде епізод про нашу перемогу, але сценарій я поки ще не писала, не люблю робити поспішні кроки. Та й перемогу зараз пишемо ми всі разом. І це настільки бажана для нас річ, що не буде проблемою написати такий сценарій за кілька годин.

Перш ніж нову серію побачать глядачі, ми віддаємо наші сценарії на перегляд представникам ДСНС. Вони перевіряють доцільність і правильність інформації, яку ми подаємо. Також певні слова вони замінюють на інші. Наприклад, у деяких випадках замість слова “прилади” треба вживати “предмети”. Ніби незначна деталь, але насправді терміни – це важлива річ, коли йдеться про безпеку життя.

“Голос” Патрона в серіалі – Михайло Карпань

Кота Тома озвучує Дмитро Гаврилов

У роботі мені дуже допомагає освіта психолога, тому, готуючи сценарій, сама себе перевіряю та переглядаю дещо в книгах. Звісно, додаю фантазії, гумору, щоби повчальний зміст не був нудним. Бо діти, як і дорослі, не сприйматимуть нудну подачу й нічого так не запам’ятають.

Знаю, що серії з псом Патроном деякі вчителі вже використовують на уроках, зокрема, у початковій школі. “Мавку” теж можна інтегрувати в освітній процес, адже вона вчить берегти довкілля. Цю ідею ми закладали як основну.

• В історії про “Мавку” ми показуємо Україну з різних сторін, а також зв’язок нашої міфології з культурою та літературою. Леся Українка теж знайшла Мавку в міфології, і ми завжди маємо шукати наше коріння глибше, занурюватися в першоджерела. Це дуже цікаво, насправді там багато секретів та таємниць.
• Міфологія – це наше минуле, на яке нашаровується наша історія, а також зв’язки з природою. Якщо люди втрачають ці зв’язки, то отримують конфлікт, як це трапилося в “Мавці” з Килиною. Тобто єднання природи й людини, міфології та сьогодення, зв’язків із минулим – дуже важливі.
• Також Мавка вчить дружби, відповідальності, підказує, що берегти – це не лише боронити, а часом і вступати до бою.
• А крім прав, у людини є низка обов’язків, які треба виконувати.

Усе це можна обговорювати з дітьми після перегляду мультфільму:

• що вони побачили;
• які герої сподобалися;
• хто з них добрий, а хто лихий;
• чому вони вважають саме так.

Такі розмови допоможуть дітям знаходити головні меседжі, ідеї, розуміти поведінку людей і вміти висловлювати свою думку та ділитися емоціями й переживаннями. А зараз це дуже важливо.

ЯКІ ПЕРСПЕКТИВИ В УКРАЇНСЬКОЇ МУЛЬТИПЛІКАЦІЇ

На жаль, ми ще не настільки конкурентоспроможні для Європи й великих виробництв, як би нам хотілося. За кордоном працює багато потужних анімаційних студій, які одночасно запускають чимало різних історій у різних жанрах та стилях. За один рік Франція, Італія, Іспанія, США, Канада виготовляють багато повнометражних анімаційних стрічок. Ми поки що цього не можемо.

Covid-19 пошматував мульт індустрію у всьому світі. А потім нас привалило повномасштабною війною, як бетонною плитою. Війна знищує не лише інфраструктуру та руйнує життя, вона нищить і культуру, намагається відібрати в нас майбутнє. Безперечно, війна дуже завадила виробництву “Мавки”, але через ті титанічні зусилля, які здійснюють українці, даючи відсіч ворогу – історію лісової красуні з таким захопленням та увагою дивляться у всьому світі. Це завдяки українцям, їхнім відважним серцям і героїчним вчинкам, наш мультфільм дивляться запам’ятовують, нами цікавляться і нам допомагають.

Навіть не беручи до уваги популярність, “Мавка” дала нам можливість розвиватися, узяти вищу планку, щоб рухатися вперед. Ми розуміємо, що конкуруємо з дуже серйозними стейкхолдерами анімаційного бізнесу світового рівня. Наша “Мавка” не могла виглядати гірше, ніж великі проєкти з великої букви. До того ж ми змагаємося з величезними бюджетами, які вкладають закордонні виробники у свої продукти. Оскільки ми конкуруємо з усім світом, то маємо відповідати його вимогам та очікуванням.

Та через повномасштабну війну, на жаль, ми не можемо закріпити належним чином свій результат. Це як іти в гори, узяти нову висоту, адаптуватися до неї й брати наступну вершину, поступово рухаючись уперед. З “Мавкою” ми зробили великий прорив, підкорили одну з вершин, але війна відкотила нас назад. Це моя особиста думка.

У мене таке відчуття, що нам доведеться пройти цей шлях (створення ще одного якісного анімаційного продукту на кшталт “Мавки”) з нуля. Бо багато людей із кінематографа виїхало за кордон, дехто став волонтером, ще хтось пішов у ЗСУ. Або просто змінили на певний час сферу роботи. І нам, швидше за все, треба починати все з початку. Але українці дуже наполегливі й, якщо ми змогли це колись, зможемо знову.

Інна Лиховид, “Нова українська школа”

Титульне фото: ГО “Смарт освіта”

Фото в тексті: Олександра Рубан