Говоримо з дітьми про війну за допомогою книг (на прикладі посібника “Живі письменники. Як говорити з дітьми про війну та мир”)

Під час розмов дорослих із дітьми про війну важливо не просто говорити, а робити це в безпечній формі й розповідати те, до чого дитина готова. У таких розмовах допомагає читання – воно дає змогу отримати новий досвід у безпечних умовах та дистанційовано сприймати події.

Щоби допомогти батькам та вчителям дібрати твори на тему війни та миру для читання з дітьми й підлітками, команда фахівчинь із лабораторії дитячого читання “БараБука” НЦ “Мала академія наук України” та експертів-освітян і психологів ГО “Смарт освіта” створили спеціальний посібник у межах проєкту “Живі письменники. Як говорити з дітьми про війну та мир“.

Посібник із переліком творів, анотаціями до них та рекомендаціями від психологів і методистів можна знайти за посиланням. А докладну інструкцію з використання посібника “Нова українська школа” підготувала в цьому матеріалі.

Зокрема, читайте:

• чому не варто замовчувати тему війни під час розмов із дітьми;
• як література допомагає розповісти дітям про війну та мир;
• як вчителям та батькам користуватися посібником;
• які правила читання творів на складні теми;
• як дорослим обирати книжки для дітей та підлітків із досвіду проєкту “Живі письменники”.

Про все це нам розповіли членкині команди, яка працювала над посібником, та експертки проєкту – Тетяна Стус, керівниця лабораторії дитячого читання “БараБука” НЦ “МАНУ”, Світлана Ройз, дитяча й сімейна психологиня, письменниця, та Анна Третяк, дитяча письменниця, головна редакторка сайту “БараБука” та методистка лабораторії дитячого читання.

ЧОМУ НЕ ВАРТО ЗАМОВЧУВАТИ ТЕМУ ВІЙНИ ПІД ЧАС РОЗМОВ ІЗ ДІТЬМИ

“І “Барабуку”, і рух #ЖивіПисьменники я створила з однодумцями тому, що переконана: саме сучасна українська дитяча й підліткова література, яка рідна дитині, є інструментом життєвої стійкості й формування гармонійної картини світу. Відчуття буттєвості, прийняття соціальної, психологічної й національної ідентичності формується в стабільному розумінні “де я” та “коли я”“, – впевнена Тетяна Стус.

За її словами, дітям і підліткам важливо мати чітке бачення: я ось у такій країні, у такому її краї. Їм важливо ідентифікувати себе в життєвих реаліях сьогодення, а не в кріпацтві чи сільськогосподарських пейзажах минулого століття, бо інакше марно очікувати від дітей і підлітків уявлення про їхнє майбутнє. Усе це можна отримати з творів сучасної української літератури.

А ще література допомагає отримувати новий досвід у безпечних умовах та дистанційовано сприймати події, що відбуваються, зокрема, війну, додає Світлана Ройз.

За словами психологині, батькам дійсно часто не вистачає сил, наповненості, знань та часу, аби пояснити дітям, що відбувається. Але коли немає інформації, діти її вигадують, орієнтуючись на свій світогляд. Тому їм потрібна правда – вона дає опору.

“У дітей немає нашого життєвого досвіду і знань, тому вони живляться емоціями дорослих і їхнім поясненням подій. Коли ж немає інформації, діти вдаються до міфологізації. Через це може посилюватись їхня тривога, а невизначеність та невідомість також підсилюють стрес”, – пояснила Світлана.

Тож розмовляти з дітьми про війну, як і про все, що з нами відбувається, дуже важливо. Однак спочатку варто зрозуміти, що сама дитина знає про війну, як пояснює її для себе. Недостатньо просто говорити, варто розповідати саме те, до чого дитина готова, і робити це в зрозумілій та безпечній для неї формі.

За словами Світлани Ройз, часом можна натрапити на те, що дитина нічого не запитує про війну. Але це не означає, що їй не треба нічого розповідати. Адже тим дітям, які уникають розмов та питань на певну тему, – саме їм і може бути потрібна підтримка та роз’яснення. І якщо ми не вкладемо коректні наративи, дитина може стати жертвою пропаганди.

Стратегією уникнення (не хочуть розмовляти на певні теми, уникають місць, які нагадують про небезпеку тощо) можуть реагувати й діти, які зазнали травми. У такому випадку книжка може стати для них ненав’язливим провідником у цей заблокований досвід.

“Ще раніше я ознайомилася з дослідженням, про яке розповідали колеги з Інституту психології здоров’я. Там йдеться про те, що у 2009 році вчені з Великої Британії вводили добровольців у стан штучного стресу і пропонували різні стратегії для його подолання. Це були й ігри, і прогулянки, і чай, і читання. Уявіть, саме читання демонструвало найбільший вплив – рівень стресу знизився на 68 %. Водночас зміст прочитаного був неважливим”, – розповіла Світлана Ройз. За її словами, так спрацювала компенсаторно-гедоністична функція читання – коли людина могла переміститися під час читання в інший уявний простір, відволіктися, відчути переживання іншого рівня, незалежно від обставин, що були в той момент.

Якщо діти зможуть набути звичку читати – це стане ще одним неочевидним інструментом у подоланні стресу.

Які корисні властивості має читання під час розгляду складних тем:

• знайомство з досвідом (новим, іноді тривожним), але в безпечних умовах і з можливістю проконтролювати ситуацію – згорнути книжку, припинити контакт із нею. У таких темах, як війна та мир, важливо мати можливість повертати собі відчуття опори. Під час читання дитина може вирішувати, у якому темпі, як саме, скільки читати й коли зупинитися;
• стресованій дитині безпечніше читати чи слухати книжки, ніж дивитися мультфільми та кіно. Герої чи образи з мультфільму можуть стати тригерами та загострити стан. Коли ж дитина уявляє героїв під час читання, спрацьовує захисний механізм психіки – уявляти тільки те, що вона може витримати та опрацювати;
• якщо знати правильні слова для опису свого стану, його легше опрацювати, яким би він не був. Письменники й письменниці формулюють та озвучують стани, почуття дітей та дорослих, а читачі завдяки цьому впорядковують, усвідомлюють власні відчуття;
• читання допомагає зрозуміти, що є ті, хто переживав подібний досвід і впорався, тож ми не самі;
• травматичний досвід часто пов’язаний із тим, що ми забуваємо послідовність дій. У посібнику “Живі письменники. Як говорити з дітьми про війну” є книжки, які повертають відчуття хронології. Це впорядковує наш внутрішній простір, а, отже, зменшує тривожність.

“Але попрошу бути уважними – ми не налаштовуємося на швидкісне читання. Не потрібно читати книжку одразу, натомість ми сповільнюємося, робимо паузи, рефлексуємо разом із дитиною. Можливо, під час читання дитина захоче розповісти про свої почуття та спогади – на все це потрібен час”, – додала Світлана.

ЯК БАТЬКАМ ТА ВЧИТЕЛЯМ ПРАЦЮВАТИ З ПОСІБНИКОМ “ЖИВІ ПИСЬМЕННИКИ. ЯК ГОВОРИТИ З ДІТЬМИ ПРО ВІЙНУ ТА МИР”

У межах проєкту “Живі письменники. Як говорити з дітьми про війну та мир” команда фахівчинь із лабораторії дитячого читання “БараБука” НЦ “МАНУ” та експертів-освітян і психологів ГО “Смарт освіта” обрали із майже ста 40 книжок, які увійшли до третього тематичного посібника для батьків і освітян.

Авторка фото – Марія Брикимова, ГО “Смарт освіта”

Нагадаємо, що в співпраці з “Українським інститутом книги” перші два посібники, методичні рекомендації та відео для уроків у НУШ команда створила у 2019 та 2021 роках. Ознайомитися з ними всі охочі можуть у відкритому доступі на сайті “Живі письменники” за посиланням.

“До роботи над третім посібником долучилася велика команда – літературознавці, письменники, психологи. А ще важливо було почути думку педагога, досвідченого фахівця з розмов зі школярами на теми історії світу й України, адже діти потребують пояснень російсько-української війни, як, врешті, і пояснень виникнення воєн узагалі. Найчастіше від дітей та підлітків звучить таке запитання:

“Чому вони на нас напали?”

Стаття в посібнику й виступ на вебінарі історика та педагога Євгенія Шелеста дає необхідні підказки для таких бесід”, – додала Тетяна Стус.

[До речі, більше уроків про історію України можна знайти на сайті проєкту “Вчися вухами” від “Смарт освіти”].

Сам посібник складається з двох частин –

• теоретичної,
• практичної.

1. У першій ідеться про “техніку безпеки” (методологічні та психологічні статті) – загальні правила під час читання на складні теми з дітьми різного віку. Наприклад:

• не можна читати з дітьми твори на складу тему на ніч;
• якщо дитина зараз перебуває в гострому стані, не варто пропонувати їй книгу саме на цю тему;
• контролює процес читанням не дорослий, а дитина – вона має право сказати “стоп”, зупинятися, ставити питання;
• варто бути уважними й до зміни поз, емоційного стану дитини;
• книжки на складну тему потрібно читати повільніше та менш емоційно, щоб не підсилювати реакцію лімбічної системи (вона відповідає за реакцію на небезпечні подразники) тощо.

2. Друга частина посібника – практична. Вона складається з трьох розділів, кожен присвячений певному віку дітей – дошкільнята й початкова школа, середня та старша школа. Тут подано добірки книжок для дітей і підлітків, які містять описи книг, посилання та к’юар-коди (ведуть на додаткові матеріали чи на можливість безплатно читати або слухати книжку), а також коментарі психологині Світлани Ройз.

“Цей поділ за віком дещо умовний, адже кожна дитина має свій унікальний досвід і деяким дітям, наприклад, із середньої школи, можуть краще підійти книжки зі списку для початкової школи.

Тому не варто відкидати одразу ті твори, які нібито не відповідають віку дитини. Лише зазначу, що не варто брати задорослу літературу, бо менші діти її просто можуть не подужати“, – наголосила Анна Третяк.

Світлана Ройз також додала, що дитина може читати книгу, яка написана для меншої вікової категорії – саме така книга може несподівано стати опорою. А ось твори для старшої вікової категорії, які читають менші діти, можуть навпаки завдати шкоди, щонайменше – будуть незрозумілими.

Аби уникнути таких ситуацій, до кожного із 40 творів є коротка анотація, а також додаткова інформація від Світлани Ройз про те, на що варто звернути увагу під час читання, про що ще можна поговорити з дитиною тощо.

Обирати літературу можна як за віком, так і за темами (усе це вказано на початку кожної сторінки посібника).

• Під час визначення вікової категорії книги, фільму, мультфільму, пам’ятайте, що вік головного героя – один рік плюс/мінус.

Не варто забувати й про те, що діти обробляють інформацію повільніше, вони навчаються рухаючись. І це нормально, якщо діти дошкільного та молодшого шкільного віку під час читання будуть малювати, розгойдуватися тощо. Натомість діти після 10 років сприймають та обробляють інформацію більш критично, вони здатні “розпаковувати” метафори.

Загалом у посібнику згадуються книги, які стосуються тем бойових дій, травм, втрат, а також тих, що торкаються важливих у контексті війни аспектів життя. Є опис книжок, які можуть допомогти дітям адаптуватися після вимушеного переїзду, після повернення додому (“Залізницею додому”), є і книжки, які створені для того, щоб стати інструментом у трансформації (терапевтичні книжки), наприклад, “Таємні історії великих та маленьких перемог”.

Анна Третяк акцентує на тому, щоби перш ніж читати книжку з дітьми, дорослі самостійно з нею ознайомилися.

“Ми маємо бути стабільними та витримати те, про що читаємо. Тому потрібно йти в складні теми лише зі стану стійкості. В описах до деяких книг для підлітків я додавала прохання – будь ласка, дорослі, прочитайте цю книжку. Ви побачите те, що найбільш потрібно дитині/підлітку й те, чого нам точно не можна робити”, – додала Світлана Ройз.

Тож, коли ви обираєте книжку, варто врахувати:

• чи є у вас та дитини сили для ознайомлення з певним твором. Якщо ви самі переживаєте гостру фазу, книжка може стати ретравмуючою;
• чи є час, щоби читати, не поспішаючи, і відповідати на запитання;
• чи передивилися ви самі книгу, щоби зрозуміти, чи підходить вона вам;
• чи обрали затишне місце, де вас не будуть відволікати. Потрібен затишний простір, ідеально – без зайвих гучних звуків, комфорт у позах та стабільний дорослий.

Також, розмовляючи з дітьми про війну, треба дотримуватися чіткого алгоритму – рамки безпеки:

1) стабілізація – налаштовуємося, укорінюємося в ресурсі, у теперішньому моменті;

2) конфронтація – безпосередньо розмова або читання на тему війни;

3) інтеграція – рефлексуємо чи малюємо за мотивами книжки (малюємо лише позитивний образ, образ сили). Якщо помічаємо, що стан дитини змінився, вона часто змінює пози, розфокусована, плаче, відмовляється читати – обов’язково робимо паузи, обіймаємо, можливо, фокусуємо увагу на найкрасивішій та найбезпечнішій ілюстрації;

4) “вихід” із процесу читання. Тут, можливо, варто запитати, чим ви з дитиною займетеся далі. Потрібно відділити досвід книги (особливо, якщо він складний) від досвіду дитини.

Робота з переліком книжок у вчителів та батьків відрізняється, наголосила Анна Третяк.

“Батьки краще знають досвід своєї дитини – те, що вона може знати, які можливості в неї є. Тому читання можна перетворити на момент зближення. Наприклад, сідаємо разом, закутуємося в ковдру, беремо чай і читаємо книжку. Вдома в таких умовах можна брати більші тексти й читати їх без поспіху, ділити на дні тощо.

Натомість вчителі мають обмежений час і не так докладно знайомі з досвідом кожної дитини в класі. Тому, зважаючи на ці обмеження, ми пропонуємо вчителям працювати з меншими текстами або читати їх уривками”, – додала Анна.

За її словами, читання з вчителем може відбутися на уроках української мови, “Я досліджую світ”, позакласного читання, груп продовженого дня тощо. А ще до школи можна запросити авторів, аби ті почитали свою книжку дітям та порозмовляли з ними. Такі розмови часом теж бувають терапевтичними. Але насамперед варто дивитися на те, який запит має конкретний клас чи дитина.

Крім цього, для вчителів у посібнику на 34 сторінці розміщено методичну розробку інтеграційного уроку для 1–4 класів “Наші досвіди”, щоби об’єднати дітей навколо спільної теми, пояснити, що кожен досвід має право на існування, він може бути різним, але це робить наш колектив сильнішим.

“Зараз у класах є різні ситуації – хтось із дітей виїхав з України, хтось переїхав до іншої області, хтось залишився тощо. Тож щоби уникнути ситуацій булінгу, непорозуміння між дітьми, ми пропонуємо провести такий інтеграційний урок, який об’єднує різні досвіди дітей. Адже й література, яку ми пропонуємо для читання, зрештою, теж про досвід”, – наголосила Анна.

Більш універсальними книгами з переліку, за словами Світлани Ройз, можуть бути історичні оповіді –

• “Коляда з лицарями”, Ольги Купріян,
• книжка-картинка “Півник”, Зоряни Живки з ілюстраціями Ольги Гайдамаки,
• “Жовтий метелик” Олександра Шатохіна.

За їхніми мотивами можна навіть складати свої історії. Також до універсальних належать книжки про тварин. У кожній врятованій тварині ми бачимо і свій порятунок. У кожній історії ми самі стаємо рятувальниками.

Фото: ГО “Смарт освіта”

“Ми показуємо можливості літератури. А вчителі під свої потреби можуть ці можливості/ інструменти використати й зробити власні розробки уроків”, – додала Анна.

Водночас варто пам’ятати, що для читання книг на складну тему має бути створена “рамка безпеки” (згадувалася вище). Якщо ж у процесі ви відчуєте нестійкість, згадаєте якісь травмуючі події з вашого життя, допомогти заспокоїтися та зменшити стрес можуть також терапевтичні ігри, які розробили ГО “Смарт освіта” та Світлана Ройз за підтримки партнерів. Наприклад:

• практика тактильної близькості між батьками та дітьми в грі “Обійманці“;
• “Картки сили” – завантажити їх можна за цим посиланням (тут дивіться інструкцію);
• гра “Скажи мені: сила запитань“;
• “Дихальні картки“;
• терапевтична гра “Сила усмішки” тощо.

Корисні ресурси, поради та тренінги про життєстійкість також є на порталі проєкту Resilience.Help від ГО “Смарт освіта”.

ЯК ОБИРАТИ КНИЖКИ ДЛЯ ЧИТАННЯ З ДІТЬМИ

Кожна книжка має свого читача, впевнена Анна Третяк. Тож певна література може підійти одній дитині й не підійти іншій.

“Тому я раджу обирати літературу по відгуках. Їх можна знайти й на сайті “БараБука”. У книгарні це ще простіше, адже ви одразу можете ознайомитися зі змістом, ілюстраціями, погортавши сторінки книги”, – додала Анна.

Добираючи книги для методички, команда проєкту, окрім змісту, приділяла увагу й ілюстраціям, аби візуал відповідав і віку дітей, і темі, додала Світлана Ройз. Це й колірна гама, і стиль, і форми зображень, – наприклад, об’єкти без гострих кутів, без надмірної кількості деталей. Ілюстратори мають бути обережні із червоним кольором, пропорціями героїв – пропорційні, не спотворені, із цілісним тілом. Якщо ж на ілюстрації зображено щось небезпечне – воно має бути спрямоване не на дитину, а від неї.

Георгій читає книгу з добірки. Фото: Анна Шевчук

Але щоби налаштувати дитину на читання не достатньо лише обрати книжку й показати її дитині.

• Якщо ви хочете прищепити любов дитини до книг, спершу потрібно створити простір читання. Діти мають бачити вас із книжками й книжки, що стоять у вас на полицях;
• книжка та читання не має бути покаранням. Коли дитина маленька – це ритуал близькості, який має стати рутиною, частиною вашого щоденного розкладу. Дорослі читають дітям, розглядають ілюстрації, обговорюють, привчають до роздумів;
• не варто починати читання зі складних тем;
• на початкових етапах краще обирати красиві, сучасні книжки, на зрозумілі для дитини теми;
• шукайте різні формати, щоб знайти саме той, який дитині найближчий (можливо, це книжка-комікс чи аудіокнига);
• за можливості, ходіть із дитиною в сучасні книжкові крамниці, у бібліотеки;
• намагайтеся в той час, коли дитині нудно, не давати їй у руки ґаджет, а, можливо, почніть разом читати;
• підліткам можна пропонувати самостійно щось писати – щоденники, свої спостереження, книги.

“Я впевнена, що в кожного й кожної є книжка, “з якої все почалося”. Сподіваюсь, у наших дітей теж така книжка буде”, – підсумувала Світлана Ройз.

Ірина Троян, “Нова українська школа”

Титульне фото: авторка – Марія Брикимова, ГО “Смарт освіта”