“Успішна освітня реформа неможлива без навчання вчителів”: як за кордоном підвищують кваліфікацію педагогів

Впровадження будь-яких освітніх реформ без роботи з вчителями й директорами неможливе, бо саме вони реалізують зміни на місцях. Тому важливо, аби освітяни перед впровадженням реформ отримували якісне навчання, яке допоможе зрозуміти суть освітніх змін та методи роботи з ними.

Закордонні освітні системи застосовують різні підходи до навчання педагогів – від змін навчальних програм підготовки майбутніх учителів у вишах до підвищення кваліфікації прямо в школах та розвитку цифрових навичок.

Лілія Гриневич, міністерка освіти і науки України 2016–2019 років, перша проректорка Київського університету імені Бориса Грінченка, продовжує серію колонок для “Нової української школи”. У них експертка ділиться результатами своєї частини дослідження “Освіта в часи кризи” від Організації економічного співробітництва та розвитку (OECD) і розповідає, як можна вдосконалити українську шкільну освіту через переосмислення успішних зарубіжних прикладів.

У третій колонці Лілії Гриневич читайте про успішні приклади професійного розвитку вчителів та директорів шкіл різних країн.

Далі – пряма мова.

ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ БЕЗПОСЕРЕДНЬО В ШКОЛАХ ТА КУЛЬТУРА СПІВПРАЦІ: ЯК НАВЧАЮТЬ ВЧИТЕЛІВ ЗА КОРДОНОМ

У будь-яких освітніх реформах загальної середньої освіти чільне місце посідають вчителі, адже саме вони впроваджують реформи безпосередньо в школах.

Від того, як педагоги зрозуміють мету нових освітніх політик та яких навичок набудуть, аби цю мету втілити в життя, залежить і успіх реформ.

Приклади закордонного досвіду різних країн лише підкреслюють важливість навчання освітян. Зокрема, популярними в професійному розвитку педагогів є такі підходи:

1. зміни освітніх програм підготовки вчителів, починаючи з вишів;
2. підвищення кваліфікації без відриву від роботи та право самостійно вирішувати, як і чого вчитися;
3. співпраця та наставництво досвідчених колег, вчителів-предметників, директорів;
4. психологічна підтримка вчителів;
5. розвиток цифрових навичок тощо.

• Наприклад, в Естонії під час переходу від радянської до національної системи освіти зміни запроваджували не лише в школах, а й в університетах, адже саме там готують майбутніх учителів. Тому в країні повністю змінили освітні програми для студентів-педагогів та наповнили їх новим змістом – акцентували на потребах учнів і результатах навчання.

Вчителям, які вже працювали в школах, надали можливість проходити підвищення кваліфікації без відриву від роботи. Тобто педагоги могли набувати нових знань одразу на базі шкіл та визначати самостійно, як і що вивчати відповідно до своїх потреб та потреб кожного класу.

У деяких випадках країни надавали вчителям додаткову автономію у формуванні навчальних програм, реагуючи на особливі освітні потреби учнів. Наприклад, у тій же Естонії чи Португалії педагоги можуть самостійно обирати методи й технології викладання, змінювати навчальні плани для досягнення результатів навчання.

Урок в Естонії. Джерело: kbfcanada.ca

• Не менш важливо, аби вчителі розуміли, для кого саме впроваджують ці зміни. Наприклад, під час впровадження нової концепції освіти корінних народів у провінції Манітоба (Канада), освітянам надали перелік корисних матеріалів про історію, культуру та мову цих народів – усе для того, аби вчителі краще орієнтувалися, кого стосуються освітні зміни, якою є аудиторія, чим вона цікавиться, який досвід пережила тощо.
• В Ірландії популяризують співпрацю між учителями-предметниками. З 2015 року, під час зміни курсу місцевої освіти на вподобання та потреби учнів, відбувся і перехід від ізоляціоністської діяльності педагогів до постійної взаємодії між ними.

Як я розповідала раніше, в Ірландії розробили спеціальний документ, який містить 24 результати навчання та 8 ключових навичок з описом очікуваних результатів. Такий інструмент допомагає вчителям під час оцінювання учнів. Однак не менш важливо, аби педагоги могли ділитися з однодумцями своїми враженнями та пропозиціями щодо нових освітніх змін.

Тому в шкільному календарі в кожному навчальному році ірландські вчителі мають 22 години для предметно-орієнтованих зустрічей. Вони необхідні для формування спільного розуміння стандартів, очікувань, оцінювання та рефлексії педагогів. Крім цього, у школах працюють консультанти – це досвідчені вчителі з різних предметів, які розробляли програми підтримки колег по всій країні.

Вчителі в Ірландії під час навчання. Джерело: mie.ie

Школи переходять від ізольованого існування до культури зв’язку та співпраці між освітянами з різних закладів освіти.

• У школах Делі (Індія) у межах нової навчальної “Програми щастя” (Happiness Curriculum) також працюють координатори з розвитку вчителів. Нагадаю, що ця програма спрямована на розвиток соціально-емоційних навичок, уваги, рефлексії та критичного мислення. Її впроваджують з 1 до 8 класу на щоденних уроках по 45 хвилин. З 9 до 12 класу “Програма щастя” продовжується програмою “Підприємницьке мислення” (Entrepreneurship Mindset Curriculum).

Координатори з розвитку вчителів забезпечують зворотний зв’язок між розробниками нової програми та безпосередньо вчителями. У такий спосіб розробники навчальних програм можуть швидко реагувати на виклики, зауваження і водночас підвищувати довіру до нових реформ.

Також у Делі посилюють лідерські якості директорів за Програмою розвитку кластерного лідерства (Cluster Leadership Development Programme, CLDP). Директори сусідніх шкіл щомісяця збираються разом для взаємного обміну досвідом та фасилітаційного навчання. Це дає змогу краще зрозуміти особливості впровадження нових програм, проблеми, які можуть виникати на цьому шляху, та дізнатися, як можна вирішити ті чи ті складнощі, зважаючи на досвід колег.

Фото з Cluster Leadership Development Programme. Джерело: State Council of Educational Research & Training (SCERT), Delhi

Не менш важливо проводити навчання вчителів щодо психоемоційного добробуту, розвитку соціально-емоційних навичок учнів, їхньої підтримки, особливостей роботи та взаємодії з дітьми в несприятливих умовах, як-от війна, природні катастрофи тощо.

• Так, у Туреччині, після масштабного землетрусу на початку 2023 року, для понад мільйона вчителів провели навчання про психічне здоров’я після катастроф, емоційної стійкості та підтримки учнів. Крім цього, місцеве міністерство освіти надало педагогам із постраждалих регіонів тимчасове житло і транспортну допомогу, аби ті могли й далі навчати дітей.

Цей досвід в умовах повномасштабної війни в Україні є релевантним і для нас. В українських школах з’являються діти, які втратили домівки, рідних через війну; діти, які пережили окупацію, евакуацію; діти, батьки яких перебувають на фронті, захищаючи Україну тощо. Тому важливо додатково розповідати педагогам, як взаємодіяти з такими учнями, як їх підтримати, а чого, можливо, робити не варто.

[Ред. – Рекомендації щодо психоемоційного стану можна знайти на безплатній психологічній платформі Resilience.help з навчально-методичними ресурсами, інструментами, статтями з психологічної підтримки освітянам, батькам та шкільним психологам. Також на платформі розміщена інформація про різні тренінги для освітян та шкільних психологів від ГО “Смарт освіта” за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”].

ЯК ЦИФРОВІЗАЦІЯ МОЖЕ ДОПОМОГТИ ВЧИТЕЛЯМ У РОБОТІ

Крім соціально-емоційних навичок та розвитку нових компетентностей, зверну увагу й на цифрові навички педагогів. Адже в сучасному світі ці навички також допомагають освіті під час криз. Зокрема, під час навчання в умовах пандемії та війни “дистанційка” допомогла продовжувати навчання дітей попри складні виклики.

Додам, що від початку пандемії COVID-19 українські школи значно підвищили рівень цифровізації навчання. Значна частина закладів освіти перейшла на електронний документообіг, з’явилися цифрові освітні ресурси, як-от “Всеукраїнська школа онлайн”, де для учнів 5–11 класів доступні дистанційні уроки з різних предметів. Також із 2020 року в Україні працює онлайн-платформа “Дія.Освіта”, де можна знайти освітні серіали та вебкурси з різних професій.

Плануючи подальший розвиток цифрових технологій в освіті України, може бути корисним і досвід інших країн, зокрема, щодо того, як розвʼязувати проблему із технічним забезпеченням шкіл та учнів.

• Наприклад, нестачу інтернет-покриття та ґаджетів для навчання в Естонії подолали завдяки співпраці з ІТ-компаніями та приватними підприємцями в межах Національної програми “Стрибок тигра” (The Tiger Leap National Programmes).
  

  Зображення із посібника Tiger Leap 1997–2007

Програма спрямована на розбудову технологічної інфраструктури шкіл і передбачає надання доступу до інтернету. Програму почали впроваджувати ще в 1990-х роках і вже до 2001 року Естонія змогла стати першою країною в Європі, де всі школи отримали доступ до інтернету та обладнання для навчання і викладання.

Крім цього, до навчальних програм місцевих шкіл увійшла цифрова грамотність. Її викладають окремим предметом. Розвинувши ці навички в учнів та вчителів заздалегідь, Естонія змогла ефективно організувати онлайн-навчання під час пандемії.

• Ще однією з переваг цифровізації навчання є оптимізація витрат. Так, Національне агентство освіти Фінляндії, аби зменшити витрати, запропонувало публікувати всі навчальні матеріали, створені за державні кошти, у відкриту електронну бібліотеку з можливістю їх редагувати й доопрацьовувати.

Також у Фінляндії мають намір створити електронний реєстр обов’язкової освіти, де міститимуться дані про навчання учнів і фахівців, відповідальних за супровід кожного/ої учня/учениці. У такий спосіб країна відстежуватиме, чи навчаються діти. Українській освіті теж міг би бути корисний такий реєстр, подібний до фінського, який би відстежував індивідуальну освітню траєкторію кожного учня чи учениці, особливо в разі великих прогалин у знаннях, пов’язаних із війною.

• Схожий досвід має Ірландія, де для підтримки вчителів працює єдина для всіх онлайн-платформа Junior Cycle for Teachers. Там зібрано рекомендації, методичні матеріали з різних предметів, зразки й інструкції з оцінювання, додаткові ресурси, ключові документи тощо.

У такий спосіб за допомогою розробки і оцифровування навчальних матеріалів можна поліпшити і збільшити навчально-методичне забезпечення з різних предметів, від відсутності якого потерпають українські вчителі.

• У Південній Кореї цифровізацію використовують і для покращення оснащення класів. Як я згадувала в попередніх колонках, там із 2020 року реалізують проєкт “Зелені-розумні школи”. Його мета – перебудувати старі школи, яким понад 40 років, та додати в освітній простір більше інновацій.

Зокрема, “розумні класи” обладнали/ще обладнають:

• 100 % WI-FI-покриттям;
• технологіями віртуальної та змішаної реальності;
• електронними дошками (для навчання через гру);
• 3D-симуляторами;
• інтелектуальними телевізорами;
• інтегрованою навчальною платформою, де розміщують електронні підручники, які постійно оновлюють, сучасні навчально-методичні матеріали, які вчителі використовують під час уроків тощо.

Також у лютому 2023 року в Південній Кореї оголосили план реформи освіти, зосереджений на цифровій трансформації й персоналізованому навчанні.

Так, з 2025 року в країні планують поетапно впроваджувати в навчання “Асистентів вчителя” – це підручники на основі штучного інтелекту (ШІ) з математики, англійської мови та інформатики.

Крім цього, запровадять репетиторство з математики з використанням ШІ. Окремо створюватимуть і нові освітні програми відповідно до “розумної школи” за принципом індивідуалізованого навчання (сприйняття кожного чи кожної учня/учениці як окремої особи). Для цього вчителі пройшли спеціальні програми професійного розвитку.

Таке залучення цифрових технологій до освітніх програм та забезпечення індивідуалізованого навчання досить важливе і для України, адже через війну діти мають різні освітні втрати та розриви, які потребують індивідуального підходу.

• Досвід вищезгаданих країн ще раз доводить, що багато успішних освітніх змін супроводжувалися кроками з професійного розвитку й підтримки вчителів. Професійне зростання педагогів в Україні також є важливою потребою.
• Аби надати вчителям більше можливостей для професійного навчання, у 2019 році уряд демонополізував ринок підвищення кваліфікації. Завдяки цьому зʼявилося багато постачальників цих освітніх послуг, підвищилася конкуренція. Проте все ще залишається питання різного рівня якості курсів, які пропонуються вчителям.
• Також у 2021 році в Україні з’явилася Національна платформа можливостей професійного розвитку педагогічних працівників EdWay, де зацікавлені провайдери можуть публікувати свої пропозиції, а вчителі можуть знайти відповідне навчання за різними напрямами.
• А ще запровадили принцип “Гроші йдуть за вчителем“, коли вид, форму та суб’єкта підвищення кваліфікації обирає педагогічний (науково-педагогічний) працівник. Для цього сформували окрему субвенцію, що надходила до засновників шкіл, а далі гроші перераховувалися суб’єктам підвищення кваліфікації, яких обрали вчителі. Та все ж, механізм впровадження цього принципу все ще потребує вдосконалення.

Звісно, через повномасштабне вторгнення росії розвиток сфери підвищення кваліфікації педагогів в Україні значно уповільнився. Серед причин, зокрема, і згортання цільових субвенцій через брак коштів у бюджеті.

КОРОТКІ ВИСНОВКИ

Аби підтримати наших педагогів та покращити процес підвищення їхньої кваліфікації, виходячи з досвіду вищезгаданих країн, можна:

• розробити спеціальні матеріали для директорів та вчителів з обґрунтуванням і поясненням освітніх змін;
• створити команди консультантів-предметників;
• розробити комплексну програму підтримки педагогів, яка б містила навчально-методичне забезпечення, якісні сучасні підручники, а також єдину електронну платформу з усіма необхідними матеріалами. В умовах робочого перевантаження українські вчителі потребують єдиного ресурсу з вільним доступом до всіх навчальних матеріалів, рекомендацій, педагогічних практик та інструкцій;
• важливо забезпечити вчителів та учнів належним інтернет-зв’язком та ґаджетами для підвищення цифрових навичок. Водночас варто впровадити системи протидії кібербулінгу;
• підвищити соціальний статус та заробітну плату вчителів, фінансово стимулювати як педагогів, які вже працюють, так і молодих спеціалістів.

Щоби й далі впроваджувати реформу НУШ, зокрема, у базовій та старшій школі, українських вчителів та директорів шкіл необхідно заохочувати продовжувати пошук можливостей навчання та професійного розвитку. Бо від того, наскільки обізнаними будуть вчителі в нових освітніх змінах, як трактуватимуть їх та впроваджуватимуть на практиці, залежить і успіх реформи.

Читайте також попередні колонки із цієї серії від Лілії Гриневич:

• “Освіта в часи кризи: приклади закордонного досвіду, які варто переосмислити для України“;
• “Відновлення освіти – це не лише про відбудову, а і про оновлення змісту та освітнього процесу в цілому” – Лілія Гриневич“

Лілія Гриневич, спеціально для “Нової української школи”

Титульне фото: intercultural-learning.eu