Коли звільнимо Крим – що далі: як відновлювати зв’язки з півостровом через систему освіти

Доки учнівство на материковій частині України вчить вірші українських поетів, збирає мільйони на ЗСУ чи створює меми про Київську Русь, школярі та школярки в окупованому українському Криму слухають гімн росії й читають у підручниках про велич російської імперії. Діти начебто живуть у двох різних світах. І ті, хто вже майже 10 років перебуває в інформаційному вакуумі, який формує виключно росія своєю пропагандою, рано чи пізно повернуться в український простір.

Чи можемо зараз вживати певних заходів, аби поступово відновлювати зв’язки із системою освіти Криму або бодай глибше вивчати освітні процеси, які відбуваються там майже 10 років окупації?

У Представництві Президента України в Автономній Республіці Крим вважають, що таку аналітичну діяльність можна і треба здійснювати. І вже сьогодні важливо напрацьовувати механізми освітньої реінтеграції та планувати заходи з відновлення освітніх українських траєкторій і формування безпечного освітнього середовища.

У який спосіб це можна реалізувати і як маємо готуватися до освітньої реінтеграції Криму – “Нова українська школа” дізналася в Ольги Куришко, заступниці Постійної Представниці Президента в Республіці Крим, та Євгена Бондаренка, керівника відділу інформаційного забезпечення Представництва Президента України в Республіці Крим.

Тож у нашому новому матеріалі читайте:

• які міфи поширює росія в освітній сфері окупованого Криму;
• як Україна може їх розвінчувати;
• у який спосіб можна долати освітні втрати кримських учнів і учениць;
• що чекатиме на вчителів і вчительок після звільнення півострова;
• скільки може тривати когнітивна деокупація Криму.

ЯК ДИСТАНЦІЙНО ДОСЛІДИТИ РОБОТУ ШКІЛ У КРИМУ

За словами Ольги Куришко, наразі в Представництві працюють над документами щодо першочергових кроків відновлення державної влади на території Криму, а також щодо заходів, необхідних для ментального повернення жителів Криму в інформаційний, соціально-політичний та гуманітарний простори України.

Один із них – це Стратегія когнітивної деокупації Криму. До кінця 2023 року в Представництві планували розробити проєкт Дорожньої карти – практичний та покроковий документ, де будуть прописані ключові активності, відповідно до цілей Стратегії. Освітню сферу розглядають як один з елементів загального механізму реінтеграції півострова. Тобто відновлення навчання за українськими програмами, створення підручників для кримського учнівства, підготовка освітян для роботи на території, яка тривалий час перебувала під окупацією, буде відбуватися паралельно із заходами у сфері охорони здоров’я, поліпшенням безпекової ситуації, створенням кадрового резерву тощо.

Також у Представництві аналізують, з якими наслідками може залишати Крим російська окупаційна “адміністрація”, і не відкидають ризик, що після звільнення півострова росіяни можуть завдати ударів по його інфраструктурі. Як каже Ольга, Україні треба бути готовою до різних варіантів розвитку подій.

Крім цього, у Представництві вивчають, яка кількість жителів залишиться в Криму після звільнення. Адже від кількості населення залежить наповнення закладів освіти та кількість вчителів, які будуть там працювати.

За різними даними, за роки окупації на півострів приїхало від 500 до 800 тисяч громадян російської федерації, які перебувають у Криму незаконно та мають покинути його територію, наголошує Ольга.

• Також вона вважає, що зараз можна здійснювати моніторинг та оцінку освітніх процесів в окупованому Криму, які дадуть розуміння, з якими викликами ми стикнемося після його звільнення та які освітні втрати маємо;
• і запустити процедуру визнання результатів навчання осіб, які проживають на тимчасово окупованій території України, яка передбачена законопроєктом № 9591, Нещодавно Верховна Рада проголосувала за нього в другому читанні, зараз він перебуває на підписі в Президента України.

Вивчення результатів навчання дасть розуміння освітніх розривів, які формують світоглядні позиції та цінності, а також предметів, які викладаються на таких територіях.

На основі цих даних МОН розроблятиме спеціальні програми навчання для тих, хто вчився на тимчасово окупованих територіях.

“Аналіз освітніх втрат та визначення потреб у додатковому навчанні треба проводити вже зараз. В окупованому Криму вводяться додаткові предмети для вивчення історії росії й “патріотичного” виховання учнів і учениць, але не викладається українська мова та історія України. Також це дасть змогу виявити, яких елементів нам бракує для повноцінної інтеграції жителів тимчасово окупованої території в український простір”, – пояснює Ольга Куришко.

ОСНОВНА МЕТА ОКУПАНТІВ – РОЗРИВ БУДЬ-ЯКИХ ЗВ’ЯЗКІВ З УКРАЇНОЮ

Наразі в представників української влади немає прямого доступу до Криму, тому найчастіше збирати інформацію про все, що відбувається на півострові, можна із відкритих джерел, зокрема, окупаційних. Також беруться до уваги дослідження, які проводять громадські організації України, що давно працюють із темою Криму.

На основі цих даних у Представництві Президента України в Республіці Крим виокремили найпоширеніші тези, якими спекулюють окупанти на території півострова.

• Розрив будь-яких зв’язків з Україною.

За словами Євгена Бондаренка, це основна ідея, на яку працюють окупанти. Для цього, власне, і вводяться в шкільну програму курси з історії Криму в контексті російської історії чи курси з історії самої росії, аби максимально віддалити учнівство від української історії.

• Формування загальноросійської громадянської ідентичності, аби діти ідентифікували себе як громадяни росії.
• Викривлене сприйняття України, яка інтерпретується як “фашистська” та “нацистська” держава.

Також заперечується існування України як держави, натомість просувається теза про “один народ і одну країну”.

• Виховання в молодого покоління почуття причетності до долі країни, активної життєвої позиції та почуття громадянської відповідальності перед росією зі здатністю самопожертви в ім’я служіння рф.
• Формування позитивного ставлення до керівництва росії / радянського союзу, диктатури, беззаперечності сили влади.
• Створення негативного сприйняття країн “колективного Заходу”, які нібито протистоять росії.

“Окупанти ретранслюють ці тези й у масову культуру, і в систему освіти, яка використовується як один зі стовпів для формування пропаганди, – зазначає Євген Бондаренко. –

Відразу після окупації Криму окупаційна “адміністрація” заявляла, що буде використовуватися три “государственних язика” – російська, українська та кримськотатарська мови. Насправді це бутафорія, бо із самого початку окупанти позакривали українські школи.

Навіть якщо десь залишалися українські класи, це робилося для показовості, а українська мова подавалася як елемент меншовартості. Те ж саме відбулося з кримськотатарською мовою”.

• Позитивне ставлення і сприйняття російських традиційних морально-духовних цінностей.

Для цього всі історичні події подаються так, аби показати велич російської імперії або радянського союзу. А ще просувається думка про готовність жертвувати власним життям заради інтересів російської держави. Усі ці дії мають на меті сформувати в учнів і учениць на окупованих територіях повагу до будь-яких дій влади, уявлення про її “божественне” походження та думку, що їй треба підпорядковуватися. Будь-який прояв власної думки громадян розглядається як екстремізм чи намагання нашкодити “русскому народу”.

• Мілітаризація – передбачає, що громадяни російської федерації обов’язковою служать в армії рф і готові захищати її від ворогів, тим паче, що “росії постійно загрожує Захід”.

По суті, просувається “культ війни”, аби сформувати позитивне ставлення дітей до військової служби у рф. Для цього наводять безліч прикладів “військових подвигів”, російська армія героїзується, їй приписуються високоморальні чесноти. Дітям та молоді розповідають про переваги служби в зс рф, вихваляють “гарантії”, що чекають на тих, хто вступить до російської армії. Це все спрямоване на те, щоб сформувати в дитини ставлення до армійської служби як хорошого варіанту для майбутнього.

“Через ці наративи створюють образ ворога, бо є начебто не дружні до росії ЄС, США та інші країни, – розповідає Євген. – У випадку війни з Україною окупанти транслюють тему, що це все роблять країни Заходу. Це, звісно, було всі роки окупації Криму, але суттєво посилилося після повномасштабного вторгнення росії в Україну”.

Свої міфи окупанти просувають через формальну освіту:

• тобто програми та підручники;
• підготовку й перенавчання вчительок/-ів;
• кадрову політику, призначаючи директорами й заступниками лояльних до окупаційної влади людей;
• різні виховні заходи, театральні вистави чи екскурсії в музеї на мілітарну тематику.

У неформальній освіті окупанти:

• створюють та фінансують молодіжні організації, які змалку вчать дітей захищати росію;
• організовують воєнно-патріотичні табори, історичні клуби та фестивалі;
• проводять дні росії, дні добровольців або возз’єднання росії з Кримом, під час яких розповідають учасникам/-цям те, що вважають за потрібне для просування пропаганди (докладніше про мілітаризацію освіти в Криму читайте тут).

ЯК ЧЕРЕЗ ОСВІТУ ВІДНОВИТИ ЗВ’ЯЗКИ ЗІ ЗВІЛЬНЕНИМ КРИМОМ

Якщо людина роками живе в інформаційному вакуумі й споживає лише пропагандистську інформацію, є висока ймовірність, що рано чи пізно вона повірить у ту реальність, яку навмисно створює на окупованих територіях росія. Діти так само можуть піддаватися пропаганді, навіть не підозрюючи цього.

Після звільнення Криму та інших територій, які окуповані з 2014 року, треба працювати над розвінчуванням російських пропагандистських міфів, які роками нав’язувала їм окупаційна “адміністрація”.

За попередніми прогнозами, на когнітивну деокупацію Криму, тобто взаємне психологічне сприйняття та порозуміння між звільненими та вільними територіями, знадобиться декілька років.

Євген Бондаренко каже, що тривалість буде залежати від нашої готовності допомагати людям зі звільнених територій.

У Стратегії когнітивної деокупації Криму є певні рекомендації, у який спосіб можна досягти порозуміння та нівелювати довготривалий вплив росії на освітню систему півострова.

• Підготувати контрнаративи у відповідь на російські міфи.

“Оскільки діти вчилися за російськими підручниками, у яких є чимало проросійських наративів, то Україна має заходити в Крим із відповідними контрнаративами. Тобто якщо кажемо дітям, що це неправда, маємо пояснити, чому це так”, – додає Євген Бондаренко.

Частково ця робота вже ведеться. Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим спільно з Українським інститутом національної пам’яті працює над проєктом розвінчування історичних міфів про Крим. Наприклад, розповідає правду про Кримську війну, Голодомор або про те, як російська імперія “рятувала кримське населення від кримських татар”, а насправді примусово виселяла людей на Приазов’я.

• Запровадити програми мобільності.

За словами Євгена, як тільки ми звільнимо Крим, матимемо певний відсоток молодих людей, яким треба заново знайомитися з материковою Україною, а певній частині молоді навпаки – знайомитися з Кримом. З цим якраз допоможуть програми мобільності, які матимуть освітні компоненти й будуватимуть зв’язки між молоддю з різних регіонів.

• Ввести додаткові факультативні предмети, які допоможуть дітям сприйняти українську реальність.

“У жодному разі не йдеться про “уроки правди”, бо це російська технологія, – каже Євген. – Це можуть бути уроки про Україну чи її корінні народи. Бо якщо нам зрозуміло, що ми велика українська політична нація, то на окупованих територіях ця реальність розірвана, законсервована, ще й поглиблена російською пропагандою”.

• Розробити методики для перенавчання вчителів/-ьок на півострові за українською освітньою системою і з урахуванням довготермінової російської окупації.

Це, певно, одна з найскладніших проблем, оскільки стосується багатьох сфер, де працювали жителі тимчасово окупованих територій.

Упродовж 10 років російські окупаційні адміністрації в Криму привозили вчителів і вчительок з інших регіонів росії, також залучали до співпраці директорок/-ів шкіл, які готові були виконувати будь-які вказівки окупаційної “адміністрації”. Проте залишаються освітяни, які далі викладали загальноосвітні предмети після окупації. Як із ними бути?

Одномоментне звільнення всіх освітян/-ок зі шкіл окупованого Криму – навряд чи сприятиме реінтеграції території.

За словами Ольги Куришко, представники освітньої спільноти розглядають декілька варіантів, як бути з учительством (зауважмо, це не остаточні рішення, а лише пропозиції).

Якщо людина очолювала окупаційний заклад освіти, викладала предмети так званого “патріотичного виховання чи мілітаризації освіти”, то такі дії мають бути перевірені відповідними органами та має бути застосована відповідальність.

“Можуть бути різні види таких перевірок, які дадуть змогу визначати рівень співпраці з окупантами та наслідки від такої співпраці. Скажімо, людина працювала в загальноосвітній школі в Ялті, викладала хімію, фізику, біологію, у її трудовій книжці є запис про трудові відносини зі школою, але вона не працювала на виборчій дільниці, не змушувала до паспортизації, не проводила програми з мілітаризації освіти, – пояснює Ольга Куришко. – Така особа не мала б нести кримінальну відповідальність, але й повернутися в професію вона зможе після проходження перенавчання та перекваліфікації відповідно до вимог українського законодавства”.

За її словами, повернення Криму – це не завдання певної категорії населення чи одного державного органу, а спільна робота всієї держави та кожної й кожного з нас.

Інна Лиховид, “Нова українська школа”

Титульне фото: Іван Станіславський, tvoemisto.tv

Матеріал створено та опубліковано в межах проєкту “Strategic Media Support Program”. Його реалізує Львівський медіафорум за підтримки National Endowment for Democracy (NED).