Як освітяни можуть долучатися до законотворення: основні кроки

У законотворчій діяльності можуть брати участь не лише народні депутати чи Кабінет Міністрів, а й усі громадяни.

Саме поєднання зусиль юристів та педагогів-практиків у розробленні нових освітніх законів/наказів тощо чи внесенні змін до чинних дає змогу зробити справді ефективний, дієвий документ, кажуть у Службі освітнього омбудсмена.

Відтак нерідко на сайті Міністерства освіти і науки України можна зустріти оголошення про початок громадських обговорень того чи того освітнього законопроєкту. Однак, як до цього обговорення долучитися, як подавати свої пропозиції та які ще є можливості впливу?

Про це “Нова українська школа” дізналася в Олександра Сича, заступника керівника секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань освіти, науки та інновацій, та в Служби освітнього омбудсмена.

У новому матеріалі розповідаємо:

• як освітяни можуть брати участь у законотворчій діяльності;
• як потрапити до робочої групи, яка розробляє законопроєкт;
• чим відрізняється громадське обговорення від робочої групи;
• як правильно подавати свої пропозиції.

ЯКЩО ЗАКОНОПРОЄКТ ГОТУЄ МОН: ЯК ОСВІТЯНАМ ДОЛУЧИТИСЯ ДО РОБОЧИХ ГРУП ЧИ ГРОМАДСЬКИХ ОБГОВОРЕНЬ

Порядок участі громадськості в підготовці законопроєктів може бути різний і залежати від багатьох чинників, наприклад, від того, хто є суб’єктом законодавчої ініціативи, тобто хто пише законопроєкт, розповідає Олександр Сич.

Це може бути:

• профільне міністерство, як-от Міністерство освіти й науки України, яке готує відповідний законопроєкт і подає його Кабміну для подальшого внесення до Верховної Ради України (оскільки саме уряд, а не МОН, відповідно до Конституції України, є суб’єктом законодавчої ініціативи);
• народні депутати України або Президент України, які також можуть створювати експертні робочі групи в складі фахівців-практиків для напрацювання відповідних проєктів законів, пояснює пан Олександр.

Як вплинути на зміст законопроєкту, якщо його готує МОН?

1. Як тільки у вас з’явилася інформація, що МОН починає готувати законопроєкт (тобто він лише розробляється), можна самостійно написати міністерству листа зі своїми пропозиціями, продовжує Олександр Сич.

У такому випадку пропозиції варто обґрунтувати, пояснити вашу мотивацію, можливо, додати певні докази вашої експертності в тій чи тій темі. Лист можна направити, наприклад, на пошту МОНу для звернень громадян: [email protected].

• Також у цьому листі можна попросити долучити вас до складу робочої групи – це один із найефективніших способів вплинути на зміст законопроєкту. Адже зазвичай до цих груп залучають фахівців-практиків. Обговорення в такому форматі можуть відбуватися як офлайн, так і онлайн, розповідає Олександр.

Водночас робочі групи можуть утворювати на різних рівнях, наприклад, якщо законопроєкт розробляє МОН, то саме міністерство формує склад групи на основі своїх експертів. Якщо ініціатива йде від депутатів, то склад робочої групи може залежати від їхнього бачення.

“Як такий стандарт чи вимоги щодо формування та чисельності робочої групи відсутні. Але часто політики можуть звертатися до різних впливових громадських організацій, аби ті запропонували компетентних експертів у відповідній сфері”, – додає посадовець.

• Тож ще один зі способів потрапити до робочої групи – бути експертом/експерткою в профільній громадській організації, яка могла б вас порадити.

Або ж можна направити запит до таких організацій самостійно із проханням рекомендувати вас до участі в робочій групі. Наприклад, якщо готується законопроєкт у сфері дошкілля, то можна звернутися до Всеукраїнської громадської організації “Асоціація працівників дошкільної освіти”. Педагоги також можуть звертатися до Профспілки тощо, пояснює Олександр Сич.

• Може спрацювати й ваша публічність. Якщо ви вже щось публікували на конкретну тему в медіа, ділилися своїм досвідом, то теж можете отримати запрошення долучитися до робочої групи. Тому, якщо ви дійсно хочете на щось впливати, то пасивна позиція не допоможе.

“Як показує моя неодноразова практика долучення до робочих груп із розроблення різних освітніх законопроєктів, саме ця форма участі є однією з найефективніших. Адже тоді експерти можуть побачити весь шлях законопроєкту. Узяти участь у безпосередніх обговореннях щодо певного положення законопроєкту, проговорювати аргументи, контраргументи, давати докази, посилатися на міжнародний досвід тощо.

Інколи експерт/ка, приходячи на робочу групу з однією позицією, вважаючи її правильною, у процесі дискусії погоджується з тим, що є більш важливі аргументи, про які він/вона не думав/ла, і тому змінює свою позицію”, – ділиться Олександр Сич.

Тож, на його думку, часто освітяни, які долучаються до робочих груп, насправді в такий спосіб можуть підвищувати й свою кваліфікацію. Адже їхня експертність після участі в написанні законопроєкту суттєво зростає.

2. Якщо законопроєкт уже розроблений, тоді його подають на громадське обговорення, до якого може долучитися будь-який громадянин України й надати свої пропозиції щодо удосконалення, кажуть у Службі освітнього омбудсмена.

Мабуть, ви часто зустрічали на сайті МОН інформаційні повідомлення про громадські обговорення законопроєктів. Також періодично в окремих розділах публікують законопроєкти до обговорень і на сайтах Кабміну та ВРУ, де вказують, до якої дати чекають на зауваження та пропозиції.

Як правило, у таких інформаційних повідомленнях уже є адреса та контактні дані, куди можна надсилати свої пропозиції. Наприклад, так виглядає актуальне оголошення про громадське обговорення проєкту постанови КМУ “Про внесення змін до Положення про інклюзивно-ресурсний центр”:

Скриншот із сайту МОН

Як таких вимог до оформлення пропозицій немає, їх можна писати в довільній формі.

“Проте я б радив оформлювати їх у вигляді порівняльної таблиці: у першій колонці те, що пропонує міністерство, у другій – ваші пропозиції щодо цього (наприклад, пропозиція виключити певну норму або запропонувати своє бачення), у третій – їхнє обґрунтування. Однак, якщо, наприклад, ви пропонуєте замінити лише якесь слово, то тут не потрібно робити цілу таблицю, достатньо просто описати пропозицію кількома реченнями”, – додає Олександр Сич.

3. Після завершення обговорення на сайті МОНу оприлюднюють звіт про врахування або неврахування пропозицій та зауважень, наданих громадянами до законопроєктів, пояснюють у Службі освітнього омбудсмена.

“Громадське обговорення відбувається тоді, коли, наприклад, МОН уже має готовий продукт (написаний законопроєкт). Однак є ризик, що громадськість не настільки глибоко зануриться в зміст і відповідно подаватиме пропозиції, які вже були обговорені експертами в процесі написання законопроєкту в складі робочої групи.

Тому чимало пропозицій відхиляються під час розгляду, на що громадськість може обурюватися, не знаючи, що ті чи ті питання вже по декілька разів розглядалися під час написання законопроєкту, – зауважує Олександр Сич.

Натомість, продовжує він, участь у робочій групі дає змогу зсередини поглянути на всі етапи створення законопроєкту та глибше його зрозуміти.

“Часто під час участі в робочих групах освітяни кажуть мені, що якби вони не пройшли весь цей шлях, то були б першими, хто б критикував цей законопроєкт. Але коли людина бере участь в усіх дискусіях, їй стає зрозуміло, чому саме так написано й чому не можна інакше”, – пояснює Олександр.

Але це не скасовує той факт, що ви теж можете долучатися і до громадських обговорень. Часом пропозиції громадян можуть дійсно вказувати на якусь помилку в законопроєкті, яку не врахували і яку потрібно виправити.

Водночас у Службі освітнього омбудсмена розповідають і про деякі недоліки процедури громадського обговорення. Наприклад, у деяких звітах про результати обговорення не вказано пропозицій, їхню суть, авторів, чи були вони прийняті або відхилені. А якщо відхилені, то відсутня аргументація неврахування.

“Відсутність відкритості та прозорості процедури громадського обговорення матиме негативні наслідки для документів. Адже поєднання зусиль юристів та педагогів-практиків у розробленні нових документів чи внесення змін до чинних дає змогу зробити справді дієвий документ”, – додають у Службі.

ЯКЩО ЗАКОНОПРОЄКТ ГОТУЮТЬ НАРОДНІ ДЕПУТАТИ: ЯК ТОДІ ВПЛИНУТИ НА ЙОГО ЗМІСТ

У цьому випадку ситуація дещо інша, адже не завжди народні депутати інформують громадськість про початок створення певного законопроєкту, каже Олександр Сич. Що ж робити в такому разі:

• громадяни України можуть виступити ініціаторами внесення точкових змін до наявного закону, якщо ви вважаєте, що якась норма неправильна, потребує змін і призводить до певних негативних наслідків;
• для цього потрібно написати народному депутату (який закріплений за вашим округом, або ж цінності якого ви поділяєте) свої пропозиції з проханням і аргументацією внести такі-то зміни до такого-то закону;
• також, якщо ваше звернення стосується освітнього закону, зі своїми пропозиціями можете звернутися напряму до Комітету ВРУ з питань освіти, науки та інновацій.

“Може бути й інша ситуація, коли ми знаємо, що такі-то народні депутати готують законопроєкт із певного питання. Наприклад, вони про це повідомили в соцмережах. У такому випадку громадяни можуть написати їм напряму й надати свої пропозиції чи попросити долучити вас до складу робочої групи”, – каже Олександр Сич.

Також, за його словами, до народних депутатів можна звертатися і тоді, коли законопроєкт уже ухвалили в першому читанні. Тоді вони мають два тижні на внесення правок. Тож, якщо ви пропустили попередні етапи, у вас ще є шанс подати свої пропозиції, написавши певному народному депутату чи Комітету ВРУ з питань освіти, науки та інновацій (якщо законопроєкт стосується сфери освіти).

“У такому разі в шапці листа варто зазначити, до кого саме ви звертаєтеся, а далі пишете: “Прошу внести пропозиції до проєкту закону №… від (дата) і перелік пропозицій”, – пояснює Олександр Сич. Погодившись із правильністю наданої громадянином пропозиції, народний депутат протягом двох тижнів після ухвалення законопроєкту в першому читанні може подати свої пропозиції до документа.

Підсумовуючи, у Службі освітнього омбудсмена наголошують, що участь фахівців у громадських обговореннях, робочих групах, консультаціях є дуже важливою. Адже саме вони надають найкращі пропозиції для удосконалення нормативно-правових актів, зокрема й у сфері освіти.

Ірина Троян, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – Andrew Neel, unsplash.com