Годівнички з картону, їжаки з каштанів та тюльпани з паперу: хто має робити саморобки в дитсадок та що про це кажуть батьки й освітяни

“Навіщо відбирати час у батьків, які ввечері після роботи мають виконати ще одне завдання – підготувати саморобку”, – каже Тетяна Синенко, мама дошкільниці.

Мабуть, подібні думки виникали в багатьох мам, тат і опікунів, коли, забираючи малечу з дитсадка, чули від вихователів прохання створити на завтра тематичну аплікацію чи оригамі.

Якщо робити це спільно з дитиною, у неї розвиватиметься уява, дрібна моторика та посидючість. Але часто батьки беруть ініціативу у свої руки (аби швидше впоратися із завданням) і хутко клеять із каштанів їжака чи вирізають з упаковки з-під соку годівничку. Якщо ж діти беруться створити щось самі, а виходить не рівно чи не охайно – батьки знову беруть усе у свої руки й переробляють виріб із нуля “під ключ”.

У підсумку в дитсадку є виставка саморобок, підписана іменами дітей, але зроблена руками батьків. А кого хвалити за роботу? І в чому тоді суть творчості, до якої не долучена дитина?

Спробуємо знайти відповіді на ці питання в матеріалі, а також з’ясувати:

• хто насправді мав би працювати над саморобкою для дитсадка;
• як пояснюють такі завдання вихователі;
• чи підтримують ідею батьки;
• як бути тим дітям, які не люблять творчих завдань;
• наскільки важлива така творчість у житті дитини (особливо, якщо це спільна справа з батьками);
• що може стати альтернативою саморобкам.

ЩО КАЖУТЬ ПРО САМОРОБКИ БАТЬКИ

• П’ятирічна Марія, донька Тетяни Синенко, зараз відвідує дитсадок у Києві, але досі зарахована до закладу в Харкові, де навчалася до повномасштабного вторгнення (зараз родина переїхала до столиці). Чому так – мама й сама не розуміє, адже давно повідомила харківський дитсадок, що донька відвідує київський.

Зате Тетяні є із чим порівняти. Для дитсадка в Києві саморобку робили один раз за навчальний рік, а для закладу в Харкові, який працює онлайн, доводиться робити їх частіше.

• Наприклад, до Великодня (5 травня) вихователі просили зробили тематичні малюнки, аплікації чи саморобки;
• до Дня матері (16 травня) пропонували виготовити “родинні дерева” або розповісти про сімейні традиції;
• до Дня захисту дітей (1 червня) намалювати на асфальті малюнок або зробити колаж із літніх фото.

Як підтвердження виконання всіх завдань треба надсилати фото або відео.

“До лютого я робила ці завдання і здавала виховательці, але потім перестала, бо немає на це часу, – каже Тетяна Синенко. – Думаю, усі батьки в глибині душі обурюються, бо не хочуть це робити, але вголос ніхто не каже. Мені здається, що вимогу з боку дитсадків, коли треба обов’язково здати саморобку, варто прибрати. Навіщо забирати в батьків час?

З іншого боку, це ж ніби завдання для дитини, якій мають допомогти батьки. Та коли дивишся на виставку робіт навіть трирічних дітей, де все рівненько вирізано, виклеєно, то зрозуміло, хто це робив. Може, батьки згадують так своє дитинство”.

• У родині Ірини Виртосу дещо інший досвід. Її шестирічна донька Влада відвідує один із київських садочків. Як каже мама, тут дуже рідко просили зробити саморобки. Навіть ті декілька разів були на розсуд батьків: “бажано, але не обовʼязково”. А ще виховательки завжди казали, що це треба зробити разом із дитиною.

“Мені здається, це ключове в комунікації садочка з батьками. Не знаю, як би я реагувала, якби мені, скажімо, о 9 вечора на вайбер прийшло директивне повідомлення: “На ранок треба принести саморобку з кольорового паперу на тему “родина””.

Де пізно ввечері брати кольоровий папір, чому я маю те робити, коли втомлена й не стягую, кому це треба, якщо дитина вже спить у ліжку? Коли я читаю такі історії в соцмережах, розумію, що “щось добре” в цій схемі поламалося”, – каже Ірина.

Але в її родині, на щастя, саморобки не спричиняли великих труднощів. Навіть якщо вихователі давали таке завдання, вони намагалися його виконати. За словами Ірини, це завжди робила дочка з татом, а ролі розподілялися приблизно так: тато все робив ідеально, а Влада щось десь клеєм мазнула або якийсь кружечок вирізала.

“Пригадую, донечка із чоловіком, поки робили яхту і яхтсмена із жолудів, придумали цілу казку: і як звати цього чоловічка, і який у нього характер, і де та яхта плаває. І це чудово. Бо, як на мене, суть таких завдань – це час батьків із дітьми, а не готова саморобка, – каже Ірина Виртосу. – Я навіть зі свого дитинства пригадую, як тато зі мною робив із каштанчиків якусь кумедну зміючку. Ясна річ, я не могла шилом проколоти твердий каштан, щоби протягнути нитку через нього, але той вечір із татом запамʼятався ось уже на 30+ років”.

ЧИМ ПОЯСНЮЮТЬ ТВОРЧІ ЗАВДАННЯ В ДИТСАДКУ

Спільна праця над саморобкою має розвивати в дітей та батьків взаємодію. Саме для цього дитсадки дають такі завдання, пояснює вихователька Наталія Джуман. За її словами, у дитсадках справді є традиція просити батьків зробити разом із дітьми тематичну річ до певного свята. Якщо батьки налаштовані на спільну творчість із доньками чи синами, тоді виходить гарний результат.

“Передусім такі завдання мають посилювати співпрацю дітей і батьків, – додає Наталія. – Зазвичай ми просимо зробити не аплікації чи малюнки, а об’ємні саморобки, у процесі роботи над якими можна знайти певну роль для дитини. Якщо це якась фігурка із шишок чи каштанів, які збирала дитина, потім разом із батьками склеювала, тоді відбувається її включення в роботу.

Коли дитина приносить свій виріб у садок, то робить це з гордістю, розповідає, із чого саме її зробила, що приклеїла сама, а що – разом із мамою. Тоді це приносить задоволення і батькам, і дітям. Якщо ж дитина приносить роботу, зроблену батьками, то навіть робить це якось таємно, не хоче, щоб на це звертали уваги діти й вихователі. Хоча ми завжди наголошуємо батькам, що це має бути спільна праця”.

Буває, що діти не люблять ні малювати, ні вирізати, ні клеїти, і завдання зробити саморобку приносить їм смуток, а не радість. На думку Інни Большакової, методистки, авторки підручників НУШ та методичних посібників для вчителів, варто з’ясувати, чому дитина не любить саморобки чи певні види творчості.

• Можливо, так сталося, бо в дитсадку порівнювали, хто впорався краще, а хто – гірше.
• Дитина може відмовлятися від творчості, бо відчуває себе неуспішною в цій діяльності й не мала відгуків про свою роботу.

Щоб цього уникати, можна поділити дітей на команди, кожна з яких виконує те завдання, яке зараз їй цікавіше. Наприклад, у групі пані Наталії був хлопчик, який не цікавився творчістю взагалі. Але в нього було інше завдання: доки його одногрупники, скажімо, клеїли із шишок якусь фігурку, він сортував окремо великі та маленькі шишки. У такий спосіб він був залучений до спільної праці й робив те, що не спричиняло дискомфорту.

• Так само й удома, якщо батьки бачать, що дитині не хочеться або не подобається робити саморобку, краще підібрати альтернативне завдання. Наприклад, розмальовувати розмальовку не олівцями, а пензликом. Або взагалі замінити цю діяльність на іншу.
• Але й не варто робити це замість дитини чи переробляти виріб, бо він, на думку мами чи тата, вийшов не ідеальний.

Наталія Джуман пояснює, що в такий спосіб батьки присвоюють дитячі перемоги собі. Це може посилювати в дитини відчуття власного неуспіху.

НА ЩО ЗВАЖАТИ, ДАЮЧИ ТВОРЧЕ ЗАВДАННЯ

Здавалося б, просте завдання – зробити щось разом із дитиною. Але воно має стільки підводних каменів: зайнятість батьків, нелюбов дітей до творчих активностей або бажання дитсадка отримати більше фото для звітності. З огляду на це, ми запитали в співрозмовниць, чи треба дитсадку просити батьків про саморобки, чи варто відмовитися від цієї традиції.

• На думку Ірини Виртосу, якщо завдання зробити саморобку дійсно зацікавлює дитину, у батьків є на це час, а дитсадок просить про це у “форматі ненасильницької комунікації” – тоді нічого поганого в тому нема.

Також Ірина радить зважати на ситуацію в родині. Навряд чи завдання із саморобкою буде доречним для сім’ї, де одна мама виховує двох дітей, цілий день була на роботі, а ввечері потрібно допомогти одній дитині із саморобкою, а іншій – із домашкою.

“Точно треба зважати на ситуацію в сімʼї, не соромити батьків, якщо саморобки немає, тим паче не влаштовувати конкурс творчих виробів”, – додає Ірина Виртосу.

• Інна Большакова акцентує, що не варто перетворювати саморобки на домашні завдання для батьків.

Адже їм треба спочатку знайти час, як зробити виріб, підготувати всі матеріали, іноді розібратися що до чого, бо не всі мають відповідні знання та досвід. Інша справа, якщо батьки просять вихователів підказати, які вироби можна зробити разом із дітьми, які матеріали для цього взяти тощо.

Якщо діти в захваті від творчої роботи, краще організувати для них додаткові заняття в дитсадку (у межах робочого часу та навантаження вихователів).

На щастя, деякі дитсадки розуміють, що саморобки можуть обтяжувати батьків і шукають альтернативні варіанти взаємодії дорослих із дітьми.

• У закладі Наталії Джуман декілька років тому запровадили альтернативу саморобкам – запрошували батьків із дітьми на майстеркласи безпосередньо в дитсадок. Мами й тата сідали разом із малечею за столи, вихователі роздавали необхідні матеріали – і всі разом створювали саморобки.

Аби батьки не відпрошувалися з роботи, такі творчі заняття проводили у вечірній час.

“Це зближувало й дітей, і батьків, навіть вихователів. У всіх очі горіли, а діти ще більше розкривалися в такій спільній роботі, – пригадує Наталія. – Як на мене, це значно краще, ніж задавати завдання додому. Адже в батьків не завжди є на це час, і треба ще знайти необхідні матеріали”.

Інна Большакова звертає увагу ще на декілька аспектів:

• спільна діяльність батьків і дітей – чи вдома, чи в дитсадку – має приносити радість та задоволення;
• кожна дитина заслуговує на оцінювання своєї роботи чи тієї, яку робила з батьками. Це дасть їй відчуття успіху (але не варто порівнювати, що комусь вдалося краще, а комусь – гірше).

“Узагалі творчість – це вияв власного “я”, формування свободи, – додає Інна. – А робота над саморобкою передбачає виконання певної інструкції, дотримання послідовності дій. Ці інструкції начебто й виправдані, але, можливо, у дітей ще не сформовані певні навички, щоб скручувати, наприклад, кульки.

До того ж зараз стало більше гіперактивних та тривожних дітей, їм складно концентрувати увагу та контролювати себе. Є труднощі з розвитком уяви, цьому заважають гаджети. А для виготовлення саморобки потрібна якраз посидючість та фокусування уваги. Тому діти можуть почати цю роботу, а потім покинути”.

В ідеалі діти мали б займатися творчістю тоді, коли в них є бажання. Так само й саморобки можуть бути спільним заняття для родини, якщо це нікого не обтяжує, а справді приносить задоволення малечі та батькам.

Інна Лиховид, “Нова українська школа”

Титульне фото: unsplash.com