10 історій із життя Ліни Костенко та топ-творів улюбленої письменниці, які надихають українських вчителів

За підтримку дисидентського руху твори поетеси не друкували аж 16 років. Попри це вона продовжувала писати, хоч і “в шухляду”.

Вона відмовилася від деяких нагород, бо “не носить політичної біжутерії”. Не терпить мовчання, фальші, завжди говорить лише правду, безкомпромісна, “по-письменницьки усамітнена” та віддана своїм ідеям.

Такою є українська поетеса, письменниця, громадська діячка Ліна Костенко, яка 19 березня святкує свій день народження.

Це гарний привід ще раз звернутися до творчості Ліни Василівни, перечитати її поезію та прозові твори, які надихають повірити в свої сили та вчать бути собою за будь-яких обставин.

“Нова українська школа” зібрала цікаві факти про Ліну Василівну та дізналася, якими її творами найбільше зачитуються українські вчителі.

У новій статті читайте:

• яким було дитинство Ліни Костенко;
• від кого їй передалися безкомпромісність та сила духу;
• як поетеса підтримувала українських дисидентів та чим це обернулося для неї;
• за яких обставин виникла вже крилата фраза “політичної біжутерії не ношу”;
• чому Ліна Костенко відвідувала Чорнобильську зону;
• як твори письменниці надихають українських вчителів та які її ідеї актуальні для сучасних школярів.

ДОЧКА “ВОРОГА НАРОДУ”, АКТИВНА ШІСТДЕСЯТНИЦЯ ТА ПРИКЛАД ВІРНОСТІ СВОЇМ ІДЕЯМ: 10 ФАКТІВ ІЗ ЖИТТЯ ЛІНИ КОСТЕНКО

1. Ліна Костенко народилася 19 березня 1930 року в місті Ржищів на Київщині у вчительській родині Василя та Зінаїди Костенків. Батько був поліглотом, який самотужки вивчив 12 мов, пише “Українська правда”. Завдяки своїй ерудиції він викладав ледве не всі предмети в школі.

2. Коли маленькій Ліні було 6 років, батьки забрали її до Києва, де вона навчалася у школі на Трухановому острові. Навесні острів часто затоплювало, тож згодом Ліна Василівна назвала це місце “київською Венецією”:

Я виросла у Київській Венеції.

Цвіли у нас під вікнами акації.

А повінь прибувала по інерції

і заливала всі комунікації…

3. У кінці цієї поезії Ліна Василівна згадала і про своє воєнне дитинство та про те, як місцина на Трухановому острові була повністю спалена:

А потім бомби влучили у спокій.

Чорніли крокв обвуглені трапеції.

А потім повінь позмивала попіл

моєї дерев’яної Венеції.

Також у одній із поезій Ліна Костенко розповіла про “дитинство, убите на війні” та перший вірш, написаний в окопі. Сьогодні ці рядки, на жаль, звучать досить актуально:

Мій перший вірш написаний в окопі,

на тій сипкій од вибухів стіні,

коли згубило зорі в гороскопі

моє дитинство, вбите на війні.

Лилась пожежі вулканічна лава,

стояли в сивих кратерах сади.

І захлиналась наша переправа

шаленим шквалом полум’я й води.

4. У Ліни Костенко було тавро дочки “ворога народу”. У 1936 році її батька засудили на десять років концтаборів. Після проголошення вироку Василь Костенко сказав суддям: “Вашим червоним прапором тільки биків лякати”. Ця безстрашність та справжня людська гідність згодом передалися і його дочці.

5. Ліна Костенко вступила до Київського педагогічного інституту. Потім вона закінчила й Московський літературний інститут імені Горького, який був тоді всерадянською “кузнею літераторів”.

6. Нетерпимість до несправедливості, відчуття власної гідності та непохитний характер спонукали Ліну Костенко стати активною учасницею руху шістдесятників, які боролися за збереження української мови, культури, спонукали відроджувати національну свідомість тощо.

Ліна Костенко у колі шістдесятників

Так, у 1965 році поетеса разом із кінорежисером Сергієм Параджановим, поетом Іваном Драчем, авіаконструктором Олегом Антоновим та іншими діячами надіслала до влади лист-протест проти арештів української інтелігенції та вимагала зробити публічними розгляди судових справ.

7. Після відкритого листа Ліни Костенко в газету “Літературна Україна” на захист В’ячеслава Чорновола в 1968 році ім’я поетеси більше не згадували в пресі, розповіли в Українському інституті національної пам’яті.

Згодом за підтримку українських дисидентів твори Ліни Костенко заборонили друкувати. Довгих 16 років поетеса була змушена писати “в шухляду”. Наприклад, відомий сьогодні роман у віршах “Маруся Чурай” був написаний саме в цей період.

8. З 1991 року Ліна Василівна брала участь у наукових експедиціях до Чорнобильської зони. За її словами, там вона рятувала свою душу.

Ліна Костенко під час однієї з поїздок до Чорнобильської зони. Фото: “Український тиждень”

“Ні, це моя добровільна еміграція! Я їжджу в Чорнобиль… набратися сил. І, правду кажучи, не відмовляюся від усього того, чим пригощають місцеві. І пироги з ягодами їм, і воду з криниці п’ю… Хоча повторювати цього, мабуть, не варто, особливо молодим людям”, – цитує письменницю “Українська правда”.

9. З початком 90-х років цікавість до творчості Ліни Костенко починає зростати та виходити з-під заборон. Уже у 2000 році, як розповіли в Українському інституті національної пам’яті, тодішній президент України Леонід Кучма нагородив поетесу орденом Ярослава Мудрого V ступеня. Однак на церемонію нагородження Ліна Василівна відмовилася йти, промовивши крилату фразу: “Політичної біжутерії не ношу“.

Згодом у 2005 році поетеса відмовилась і від звання Героя України, яке їй хотів присвоїти новообраний президент України Віктор Ющенко.

10. Зараз Ліна Костенко усамітнена по-письменницьки, як розповіла “Радіо Свобода” внучка поетеси Ярослава Барб’єрі. До спілкування із собою поетеса допускає лише найближчих людей, а весь вільний час присвячує творчості.

Ліна Костенко з дочкою Оксаною Пахльовською та внучкою Ярославою Барб’єрі

“Вона може бути безжально правдивою і при цьому завжди боїться поранити іншу людину, але це тільки, якщо її поважає. Може бути різкою – і водночас вона неймовірно ніжна.

І закрита вона тією мірою, як цього вимагає письменницька робота, – це занурення у якісь глибини, відомі тільки самому письменникові. І разом із тим буває надзвичайно відкрита, усміхнена, дотепна. Але лише з людьми, з якими вона себе почуває, як каже, “в етичній безпеці”, – розповіла Ярослава.

ВЧИТЕЛІ ПРО ТВОРЧІСТЬ ЛІНИ КОСТЕНКО: ЯКІ ІДЕЇ НАДИХАЮТЬ ТА ЧИМ ВОНИ ЦІННІ ДЛЯ СУЧАСНОГО ПОКОЛІННЯ

“Йти по колу – не мій маршрут!”

З цим висловом творчість Ліни Костенко асоціюється в Наталії Рудніцької, вчительки зарубіжної літератури та української мови Кам’янець-Подільської школи № 17, фіналістки Global Teacher Prize Ukraine-2018. Вчителька так часто цитує Ліну Василівну, що учні вже безпомилково розрізняють авторство.

“Ліна Костенко, певно, найбільш цитована українська поетеса. Соцмережі рясніють уривками її віршів. Мене приваблює її мудрість, далекоглядність. Але найбільше вражає бачення історичних подій”, – додала вчителька.

Наприклад, у романі в віршах “Берестечко” авторка аналізує причини поразки гетьмана Богдана Хмельницького, який, нарешті, визнав свою фатальну помилку – Переяславську раду. Ці слова звучать пророчо:

Ні, Ганно, ні! Аби лиш не з москвою.

Хай Україну чаша ця мине.

Вже краще з турком, ляхом, із Литвою,

бо ті сплюндрують, а вона ковтне.

Це чорна прірва з хижою десницею,

смурна од крові, смут своїх і свар,

готова світ накрити, як спідницею

Матрьоха накриває самовар.

Також поетеса застерігає від малоросійства та меншовартості, натомість пропонує формувати власну національну ідею.

“Останнім часом я повторюю такі її слова: “А ви думали, що Україна так просто. Україна – це супер. Україна – це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу вона не має ціни”, – поділилася Наталія Рудніцька.

Улюблені цитати:

• “І все на світі треба пережити, бо кожен фініш – це, по суті, старт.

І наперед не треба ворожити, і за минулим плакати не варт”;

• “У кожної нації свої хвороби. У росії – невиліковна”.

Ліна Костенко демонструє силу духу та відданість своїм ідеалам

Так вважає Юлія Должанська, вчителька української мови та літератури, кандидатка філологічних наук. Її улюбленим віршем є “Крила”:

Людина нібито не літає…

А крила має. А крила має!

“Саме ці рядки згадую найчастіше, особливо під час війни. Моїми крилами є любов. Любов, як матері, до своєї дитини, любов до коханого, любов до батьків. А ще мої крила – моя Дворічна (селище на Харківщині), яка з перших днів війни була в окупації і яку зараз ворог нещадно обстрілює щодня. Та попри це пам’ять про рідний дім, любов до рідного краю – мої крила. Це те, що не дає впасти у відчай, те, що дарує віру в Перемогу”, – розповіла вчителька.

Ще Юлію Должанську надихає вірш “Чайка на крижині” – про образ чайки, яка не тримається гурту, сама протистоїть стихії, та попри це впевнена у своїх силах, довіряє своїм інстинктам:

… Ти куди ж розігналась? Чи бува не до самого моря?

Чайки держаться гурту, а ти відпливеш одна.

А крижина тонка. А крижина майже прозора…

Ну, а що, як її підмиє вода весняна?

Ну, а що, коли їй та удержать тебе несила?

затріщить і відломиться… Піде вода кругами…

– Дивна людино! Я ж маю крила,

Нащо крилатим ґрунт під ногами?

Розповідаючи учням про Ліну Костенко, вчителька завжди акцентує на тому, що поетеса увірвалася в українську літературу разом із духом шістдесятництва, але тримається на п’єдесталі й досі.

• За її словами, твори Ліни Василівни можуть навчити сучасних школярів бути сильними, вірити у свої сили. Пам’ятати, що ми – вільні, ми маємо крила й нам треба прожити гідно своє життя:

Не бійся правди, хоч яка гірка, не бійся смутків, хоч вони як ріки.

Людині бійся душу ошукать, бо в цьому схибиш – то уже навіки;

• слова, що можуть підтримати дітей, які вимушено покинули свої домівки й переїхали в інші міста чи країни:

І все на світі треба пережити,

І кожен фініш – це, по суті, старт…;

• часто вчителька словами поетеси говорить дітям, що тільки від нас залежить, як ми проживемо своє життя:

А треба жити. Якось треба жити.

Це зветься досвід, витримка і гарт.

І наперед не треба ворожити,

І за минулим плакати не варт.

Ліна Костенко переконує нас, що слова “незалежність” і “свобода” існують у мові не просто так

У цьому впевнена Тетяна Щетина, директорка Херсонського НВК № 33, вчителька української мови та зарубіжної літератури, яка пережила окупацію Херсона.

Сильний характер, гідність та непохитні моральні цінності поетеси допомагали жінці пережити часи окупації і вчити дітей таємно від російських військових у тимчасово окупованому Херсоні. Раніше “Нова українська школа” розповідала про історію вчительки.

“Свого часу Ліна Костенко відмовилася від звання Героя України, відповівши: “Політичної біжутерії не ношу!” Я також не люблю штучних патріотів, які тільки на свята одягають вишиванку. Ми не повинні забувати, що слова краще підтверджувати вчинками, адже від пустих слів нічого не зміниться. Любов до своєї країни потрібно демонструвати повагою одне до одного, підтримкою, незламністю духу”, – наголосила вчителька.

На своїх уроках вона часто цитує письменницю:

• коли учні галасують, заважаючи одне одному, використовую цитату:

“Так багато на світі горя, (діти) люди, будьте взаємно красивими!”;

• коли не хочуть виконувати творчих завдань, лінуються:

“Будні роблять людей буденними”;

• коли хтось з учнів неправильно відповів і не зізнається:

“І хто б там що кому не говорив, а згине зло і правда переможе!”;

• коли дитина невпевнена в собі:

“І не знецінюйте коштовне, не загубіться у юрбі.

Не проміняйте неповторне на сто ерзаців у собі!”;

• педагогічному колективу в березні-травні 2022 року любила повторювати:

“Те, що діється тепер у світі, – це кошмар, що приснився людству. Потім його назвуть Історією і приплюсують до попередніх кошмарів”.

Ліна Костенко – це наш голос, це – пісня, це – душа

Так Оксана Андрійчук, учителька історії, заступниця директорки ліцею № 11 Звягельскої міської ради (Житомирщина) описує поетесу словами з історичного роману у віршах “Маруся Чурай”. Це один з її улюблених творів авторства Ліни Костенко, який вчителька цитує і на уроках історії, і на уроках правознавства, і на виховних годинах. Каже, що багатогранність роману та різноманіття порушених тем дозволяють розглядати його з різних сторін.

“Коли на уроках з історії України ми вивчаємо постать Ліни Костенко в контексті шістдесятників, то я завжди даю учням на прочитання саме роман “Маруся Чурай”. Адже в ньому йдеться про силу українського народу, відповідальність за свої вчинки, кохання і зраду, любов і ненависть, духовний розвиток тощо. Про це важливо розповідати дітям ще зі школи”, – додала Оксана Андрійчук.

На її думку, досить актуальними в романі є словам про патріотизм та любов до батьківщини:

Ну, є ж про зраду там які статті?

Не всяка ж кара має буть незбожна.

Що ж це виходить?

Зрадити в житті державу – злочин, а людину – можна?!

А ще мати звертається до головної героїні Марусі Чурай із такими словами:

Наш батько – з тих, що умирали перші.

А Гриць Бобренко – з тих, що хочуть жить.

“Це промовисті слова про наших захисників, які ціною власного життя виборюють нашу свободу, нашу можливість працювати та вчитися”, – додала вчителька.

Не меншу увагу Ліна Костенко приділяє в романі й моральним та духовним цінностям. Вона наголошує на тому, щоб люди цінували душу та чужі почуття:

Чужа душа – то, кажуть, темний ліс.

А я скажу: не кожна, ой не кожна!

Чужа душа – то тихе море сліз.

Плювати в неї – гріх тяжкий, не можна.

“Цей уривок я часто використовую на виховних бесідах. Адже учні та й ми, дорослі, під впливом емоцій можемо образити людину, не знаючи, що насправді в неї на душі”, – додала Оксана Андрійчук.

Також Ліна Костенко наголошує, що “нерівня душ — це гірше, ніж майна”. Тобто ніякі грошові вигоди не забезпечать щастя.

“Розглянули лише один твір, а скільки різних цінних думок почерпнули. Ліна Костенко – це наша честь і гідність. Вона вчить нас ніколи не зраджувати собі.

А ще Ліна Василівна – приклад незламної України. Ставши шістдесятницею та захищаючи українську мову й культуру, вона розуміла, чим це може обернутися (16 років заборони друку). Але й тут вона не втратила віри в себе, не опустила руки”, – підсумувала Оксана Андрійчук.

Улюблені цитати:

• “Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову”;
• “Я вибрала долю собі сама. І що зі мною не станеться, – у мене жодних претензій нема до долі – моєї обраниці”.

Твори Ліни Костенко заспокоюють, надихають, а іноді й знімають рожеві окуляри

У цьому переконаний Василь Дяків, переможець Global Teacher Prize Ukraine-2020, вчитель історії, громадянської освіти та основ здоров’я.

Однак до певних творів поетеси треба дорости, впевнений вчитель. Наприклад, старшокласникам та вчителям Василь Дяків радить взяти текст лекції Ліни Василівни “Гуманітарна аура нації або дефект головного дзеркала”, яку вона читала наприкінці 90-х років у Національному університеті “Києво-Могилянська академія”. У цій лекції поетеса порушила тему репрезентації української національної культури у світі.

“Коли ж із гуркотом упала залізна завіса, виявилося, що по той бік завіси нас нема. Україну мало хто знає, її все ще плутають із росією, її проблеми для світу неактуальні, за нею тягнеться шлейф історичних упереджень, не спростованих нами й досі”, – каже Ліна Костенко.

Вона наголошувала на тому, що образ України спотворювався віками й великим дивом є те, що наша нація змогла вижити:

“Українці – це нація, що її віками витісняли із життя шляхом фізичного знищення, духовної експропріації, генетичних мутацій, цілеспрямованого перемішування народів на її території, унаслідок чого відбулася амнезія історичної пам’яті і якісні втрати самого національного генотипу. Образ її спотворювався віками, їй приписувалася мало не генетична тупість, не відмовлялося в мужності, але інкримінувався то націоналізм, то антисемітизм. Велике диво, що ця нація на сьогодні ще є, вона давно вже могла б знівелюватися і зникнути. Вона чекає своїх філософів, істориків, соціологів, генетиків, письменників, митців”.

Тодішньому поколінню Ліна Костенко радила змінювати ситуацію: “Замість цього в нас пішли за інерцією. Прийняли добродушно дотепну формулу Л. Кравчука: “Маємо те, що маємо”, і не зробили рішучої спроби змінити ситуацію”.

Улюблені цитати поетеси, які Василь Дяків часом використовує на уроках:

• “Людям не те що позакладало вуха – людям позакладало душі”;
• “І жах не в тому, що щось зміниться, – жах у тому, що все може залишитися так само”;
• “Люди, як правило, бачать світ у діапазоні своїх проблем”;
• “Єдиний, хто не втомлюється, – час. А ми – живі, нам треба поспішати”.

Творчість Ліни Костенко можна розглядати на уроках історії як хроніку певних подій

Так вважає Леся Юрчишин, учителька історії, правознавства й громадянської освіти в Новопечерській школі Києва.

На уроках історії про Ліну Костенко вчителька говорить у контексті шістдесятників та дисидентів. Коли ж осмислюють події Помаранчевої революції, для опису вчителька використовує уривок із твору “Записки українського самашедшого”, що є в посібнику “Приховані спогади”:

“Але сьогодні востаннє гримлять барабани. Сьогодні на Майдан прийшли наші лідери. Привітали всіх із перемогою. І навіть видавали посвідчення Учасників Помаранчевої революції. Я не пішов. Мені не треба доказів моєї причетності. Мені треба, щоб вони, ставши владою, не зрадили цей Майдан. Бо це не їхня перемога, це наша. Може, вони припишуть її собі. Може, захочуть забути. Може, чиїсь волохаті руки спробують видерти цю сторінку.

Але це вже Історія. Не з бромом, а з помаранчем.

Сторінку можна видерти. Історію – ні.

От і настав наш День Гніву.

Лінію оборони тримають живі”.

Потім вчителька ставить учням запитання для осмислення тексту:

• чому головний герой твору не взяв посвідчення учасника революції;
• що означають завершальні слова твору “Лінію оборони тримають живі“.

Вірші Ліни Костенко зараз стають масовим і трендовим явищем

Переконаний Артур Пройдаков, вчитель української мови та літератури, переможець Global Teacher Prize Ukraine 2021. Він також додав, що день народження Ліни Костенко – це чудовий привід зануритися у творчість поетеси, зосереджено читати вірші та насолоджуватися її поетичним словом.

“Пам’ятаю поетичний вечір у рідному Стаханові (Луганщина), коли ми з одногрупниками проводили читання. Я тоді обрав вірш “Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану…”. У вірші порушено питання таланту та наполегливої праці. Ця поезія для мене є особливою із конкретними спогадами та візуалізацією”, — розповів Артур Пройдаков.

Також його надихає той факт, що Ліна Костенко упродовж тривалого часу зберігала “мовчання”, протестуючи проти цензури та соцреалістичних канонів у літературі. “Приємно вразило, що у 2010 році письменниця несподівано для авдиторії опублікувала прозовий роман “Записки українського самашедшого”. Тур-презентація роману став важливою культурною подією в тогочасній історії України. Пригадую, я тоді був студентом і із захопленням переглядав відео в YouTube зі спілкуванням письменниці з глядачами”, – додав вчитель.

За його словами, зараз вірші поетеси стають масовим і трендовим явищем. Чимало сторінок у соцмережах поширюють поетичні рядки зі світлинами та крилатими висловами поетеси. Особливо актуальною для Артура Пройдакова є поезія “Мій перший вірш, написаний в окопі…”, що наголошує на жахливості воєнного сьогодення. Тепер цей вірш сприймається зовсім інакше, аніж кілька років тому.

Отже, улюблені твори Ліни Костенко, які згадували вчителі:

• “Берестечко”;
• “Маруся Чурай”;
• “Записки українського самашедшого”;
• “Гуманітарна аура нації або дефект головного дзеркала” (лекція);
• “Крила”;
• “Чайка на крижині”;
• “Мій перший вірш написаний в окопі” тощо.

Ці та інші твори поетеси можна перечитувати не тільки в день її народження. Адже творчість Ліни Костенко поза часом. У ній можна знайти розраду у важкі хвилини, підказку в складному виборі, натхнення, мотивацію, бажання жити, змінюватися і боротися.

Ірина Троян, “Нова українська школа”

Титульне фото: НУШ

Фото: сайт Українського інституту національної пам’яті, “Український тиждень”, “Українська правда”, “Радіо Свобода”.