Теми статті: батькам, вчителям, директорам, освітнім управлінцям, російська агресія, учням
24 Лютого 2024
11 408
0
Замість звичних імен та по батькові тепер їх кличуть “Завуч”, “Учитель”, “Михалич” або “Дєрік”. Їхнім місцем роботи стали окопи, позиції та полігони. Вчителі, які зараз воюють у ЗСУ чи інших військових підрозділах, певні, що після перемоги неодмінно повернуться до своїх учнів, а зараз їхнє місце на фронті.
Аби підтримувати вчителів, директорів чи завучів, які нині боронять Україну, у їхніх школах плетуть маскувальні сітки та роблять окопні свічки, постійно організовують благодійні ярмарки, аби на зібрані кошти придбати військовим необхідні речі.
А ще учні й вчителі щиро радіють, коли освітяни-захисники знаходять можливість під час відпусток прийти до рідної школи. Такі зустрічі зазвичай дуже щемливі та емоційні. Редакція “НУШ” зібрала декілька історій про вчителів, які боронять нас від ворога та підтримують зв’язок зі своїми школами.
Дякуємо кожному героєві цих історій за наш захист.
1.Михайло Чуплак в освіті з 2008 року. Спочатку працював вчителем історії у львівському ліцеї “Надія”, а з 2019 року до березня 2022 року був директором Підберізцівського НВК (Львівщина). Попри те, що мав бронь від мобілізації, у перші тижні повномасштабного російського вторгнення добровільно пішов у ТЦК. Зараз Михайло служить старшим лейтенантом у підрозділі піхоти.
Він постійно спілкується зі своїми учнями та випускниками, а за можливості приїжджає до школи. “Під час зустрічей учні кажуть мені: “У школі ви розказували історію, а там ви її творите”, – додає Михайло.
Тепла зустріч з учнівством ліцею – зараз вони у випускному класі. Михайло Чуплак залишив їх, коли діти були у 8-му (тоді якраз змінив місце роботи та став директором Підберізцівського НВК).
Насправді вчитель творив історію і працюючи в школі. Ще у 2010-х роках почав впроваджувати інтегровані уроки, метод перевернутого класу, змішане навчання та тестувати різні онлайн-платформи, без яких нині неможлива дистанційка (Kahoot, тести через Google-форми, платформа Gnomio для онлайн-навчання тощо).
У перші роки роботи в школі освітянин закінчив курси екскурсоводів, після чого організовував для учнів екскурсії у вихідні або на канікулах і розробляв екскурсійні та краєзнавчі маршрути для дітей і вчителів. А ще проводив дитячий англомовний табір у Карпатах, вів гурток військово-патріотичного виховання, запрошував до школи учасників бойових дій та ветеранів УПА, АТО/ООС та разом з учнями вів історичний YouTube-канал Mykhailo KlasB.
Про все це вчитель розповідає із захопленням і часто каже про свою роботу з учнями в теперішньому часі. Вочевидь зв’язок із дітьми такий міцний, що його не руйнує ні відстань, ні рідкісне спілкування.
“Я постійно вчився заради дітей, щоби бути лідером і показувати їм особистий приклад успішної людини – додає Михайло Чуплак. – Мені хотілося, щоб учні усвідомлювали свою значущість, лідерство”.
2. Вчителя та військового Сергія Хараху наші читачі, певно, знають. Редакція “НУШ” розповідала про нього з нагоди Дня вчителя та цікавилася його думкою, як доречно провести урок до Дня ЗСУ.
У військо вчитель пішов у перший день повномасштабного вторгнення та став стрільцем батальйону ЗСУ. До цього працював заступником директора Класичної гімназії при ЛНУ ім. Франка, а також викладав географію і “Захист України”.
“Директору школи я сказав: ви маєте навчати дітей до перемоги, а потім я повернуся. Учні іншого від мене й не чекали”, – розповідав Сергій Хараху в інтерв’ю “Суспільному”.
У лютому 2023 Сергій Хараху отримав поранення під Бахмутом і тривалий час був у Львові на реабілітації. Доки перебував на відновленні, навідувався в гімназію до своїх учнів.
Як розповідав освітянин редакції “НУШ”, на зустрічах з учнями ділився історіями про досвід на війні, про військових, які навіть після поранення поверталися на фронт. На думку Сергія Хараху, дітям потрібні історії про сучасних героїв, що надихають та мотивують.
Наприкінці 2023 року після тривалої реабілітації учитель-військовий повернувся на службу.
3. Побратими звуть Олександра Бібіка не інакше, як “Завуч”, адже з 24 років роботи в школі,13 – працював саме на цій посаді. Освітянин був учителем інформатики та заступником директора чернігівського ліцею № 15, а з квітня 2022 року Олександр на війні.
Освітянин із родиною пережив облогу Чернігова, від обстрілів ховалися з рідними в укритті ліцею, де було понад 200 осіб. У березні 2022 зміг виїхати із сім’єю до брата на Хмельниччину, де й пішов у військкомат.
“Воюю за захист своїх рідних і своєї землі. Більшість хлопців воює за Україну, за свої сім’ї й щоб не бути в окупації”, – розповідав він в інтерв’ю виданню “Новинарня”.
У грудні 2023 року Олександр Бібік був вдома в Чернігові, а під час короткої відпустки встиг побувати в рідному ліцеї та школі № 3. Обидва заклади допомагали зі збором коштів на автівку для бригади бійця.
4. У Стрию Михайла Шмігельського знають як вчителя історії й “Захисту України” гімназії ім. В. Стасюка, а також як ініціатора проєкту “Стрий – місто магнолій”. Спочатку освітянин висаджував магнолії на подвір’ї гімназії, а далі ця ідея розрослася в громадський проєкт, коли стрияни садили квітучі деревця біля різних міських установ.
Михайло Шмігельський залишив учителювання ще у 2014 році. Коли почалася війна, пішов у військкомат та потрапив у 1-шу окрему танкову бригаду, де працював начальником пресслужби. За декілька років повернувся додому й займався проєктом магнолій і підтримкою ветеранів ООС та їхніх родин.
З початком повномасштабного вторгнення Михайло знову на фронті. Нині він служить в одному з армійських корпусів на посаді начальника групи цивільно-військового співробітництва (ЦВС). Група відповідає за евакуацію населення, доставлення гуманітарної допомоги в небезпечні райони, вивезення тіл загиблих та підтримку дій підрозділу, що перебуває в одній із групою ділянці фронту.
Михайло Шмігельський поділився з редакцією новинами, що на початку лютого офіцери ЦВС евакуювали 13 дітей, родини яких мешкали в Допропіллі та в Мирнограді (Донеччина).
Не забуває воїн і про свій квітучий проєкт. Перебуваючи на завданнях, Михайло відправляв звідти магнолії в Стрий, рятуючи рослини від знищення (через обстріли).
“Кожен день на фронті наближає до перемоги й до зустрічі з рідними, друзями. Приїду, будемо далі саджати магнолії, сакури. Ці думки бадьорять і не дають втрачати оптимізму. Тримаємо позиції”, – розповідав боєць газеті “Гомін волі. Стрий”.
5. Чернівецька гімназія № 16 підтримує свого вчителя фізкультури Вадима Гуменюка, який зараз захищає Україну. Як розповів директор гімназії Сергій Білоус, вчителя мобілізували в травні 2022 року. Спочатку він був на Ізюмському та Чернігівському напрямках, а потім – під Бахмутом.
Учні разом з учителями й батьками готують смаколики для вчителя та його побратимів, передають їм необхідні ліки, а також збирають кошти на потреби бійців.
Наприклад, у грудні 2023 року гімназія зібрала 85 500 гривень на дрон. Вадим Гуменюк перебував у цей час у відпустці, тож зміг зустрітися з колегами.
6. Олександр Чучаєв каже, що за час служби теж бачився зі своїми учнями, але все відбулося так спонтанно, що зробити фото не встигли. До повномасштабного вторгнення Олександр працював директором Благовіщенського НВК № 2, а також викладав історії України та всесвітню.
З 24 лютого 2022 року він гранатометник у ЗСУ. В інтерв’ю “Суспільному” освітянин розповідав, що до повномасштабного вторгнення активно розвивав школу, проводив фестиваль бойових мистецтв, знімав відеоуроки для ВШО, розробляв курси професійного розвитку для педагогів.
“Чи хотів би я вмить усе це залишити? Звичайно, ні. Це було складне рішення – з одного боку, як педагога й керівника школи мене б не призвали на службу, з іншого – відчував необхідність виконати свій громадянський обов’язок – захист своєї родини й країни від загарбників”, – пояснює Олександр своє рішення піти в ЗСУ.
7. “Я “Михалич” – боєць штурмової бригади”, – так пише про себе в соцмережах Геннадій Поляков. До 24 лютого 2022 року він працював тренером у школі “Спас” у Дніпрі та очолював Дніпропетровську обласну федерацію козацького бойового мистецтва. Багато дніпрян знає його як вчителя та наставника для своїх дітей та, як каже воїн: “в Україні війна – я вимкнув режим тренера та увімкнув режим військового”.
У січні 2023 року Геннадій отримав поранення під час бою в селі Кліщіївка, що під Бахмутом. Наразі він перебуває на відновленні.
Маючи трохи часу, допомагає побратимам, а також ділиться в соцмережах думками про перемогу, будні війни та освіту, у якій пропрацював понад 30 років.
Наприклад, у дописі до Дня Соборності Геннадій Поляков пише: “Наше сьогодення – це: Україна, яку ворог намагається розірвати зовні, анексія територій, окупація, полон, тотальне знищення населених пунктів та людей. Це Україна, яку намагаються розірвати зсередини корупція, зрадництво… Але… Україна Соборна! Ми нація непереможних! І ми показали всьому світу, наскільки можемо бути єдині!”
8. Ще один тренер із Дніпра – Юрій Васецький (навчав дітей хортингу) – пішов на фронт після трагічних подій, що сталися в його місті 14 січня 2023 року. Тоді російська ракета влучила в багатоповерхівку. Юрій був поруч та побіг до будинку, де жив його учень. Врятував не лише вихованця, а ще й жінку з дитиною, які теж мешкали в постраждалій будівлі.
Після того записався в ТЦК, а згодом його мобілізували. Улітку 2023 року отримав тяжке поранення і зараз проходить реабілітацію.
“Моє одужання дасть розуміння, чи зможу я повернутися до побратимів. Чому? Якщо не ми, то хто?”, – каже він в інтерв’ю виданню “Наше місто”.
9. Майже різдвяний подарунок отримали учні Черкаської школи № 2, коли 26 грудня 2023 року до них прийшов Роман Надточій – вчитель трудового навчання, керівник гуртка “Сокіл” (“Джура”) і тренер із регбі.
Ще до повномасштабної війни він підписав контакт із ТрО, тож у перші дні вторгнення мав чіткий план дій. За його словами, 24 лютого 2022 року замінив кросівки на берці та пішов на війну.
10. У своїх постах у соцмережах Володимир Алексєєв часто залишає одну й ту ж кінцівку: “Лю. Ваш дєрік”. До повномасштабної війни він був директором Гнідинцівської школи на Чернігівщині, журналістом та консультантом із навчання в початковій школі. Зараз служить у спеціальному підрозділі групи ударних БпЛА.
А про свій візит до рідної школи розповідає: “Я був у відрядженні, з дозволу комбата на декілька днів приїхав додому. І так вийшло, що незаплановано потрапив на 1 вересня (2023). Я навіть забув, що вже 1 вересня, тому вийшло неочікувано не лише для школи, а і для мене”.
11. Роман Шуригайло, вчитель “Захисту України” Чортківської гімназії № 2, після 24 лютого 2022 року також змінив освітянську сферу на військову. З перших днів вторгнення пішов добровольцем у територіальну оборону Чорткова, а з липня 2022 року в складі ЗСУ воював на Донеччині.
Як розповіли в гімназії, наразі військовослужбовець проходить службу в рідному місті, а на початку навчального року зустрічався з учнями 8–11 класів. Розповідав про сучасні реалії російсько-української війни, значущість української мови та важливість навичок першої медичної допомоги.
12. З Кам’янець-Подільського ліцею № 9 ім. А.М. Трояна пішло служити шестеро вчителів, з яких троє вже звільнилися зі служби. Такими новинами поділився Олександр Жиго, вчитель ліцею, який пішов у ЗСУ 25 лютого 2022 року і служить досі.
У ліцеї вчитель працював із 2005 року – викладав історію, географію, правознавство і громадянську освіту. А ще писав і далі пише вірші, які час від часу публікує на своїй сторінці у фейсбуці й укладає поетичні збірки.
Одну зі своїх останніх книг Олександр подарував ліцеєві. Тоді ж бачився зі своїми учнями-одинадцятикласниками. Навідатися до ліцею воїну вдавалося і восени 2022-го.
Насправді таких історій значно більше. Просто не про всі розповідають військові-вчителі публічно й не всі роблять фото чи відео в момент зустрічі, які трапляються несподівано. Та це аж ніяк не применшує ролі освітян, які залишили затишні класи, учнів і родини задля боротьби з ворогом.
Дякуємо всім та з нетерпінням чекаємо додому!
Інна Лиховид, “Нова українська школа”
Фото в тексті: надані героями матеріалу, їхніми колегами та закладами освіти
Титульне фото: колаж НУШ
Обговорення