2 історії про те, як школи самі оцінюють свою роботу і стають центрами змін для громади

Горизонтальне управління, автономія школи, інституційний розвиток та розбудова внутрішньої системи забезпечення якості освіти в школі… Вони часто спричиняють нерозуміння, а отже – й острах в освітян. Програма “Демократична школа” запропонувала низку інструментів, які допомагають адміністрації школи без стресу розпочати покрокові зміни до демократизації.

В Україні вже є приклади успішного застосування цього інструментарію. Про історії позитивних змін читайте в статті “Нової української школи”.

ЧОМУ ВАЖЛИВЕ САМООЦІНЮВАННЯ

Згаданий Інструмент демократичного розвитку школи складається з 26 стандартів, спрямованих на розвиток демократичних середовища та управління в школі. У ньому є перелік запитань, які має поставити собі школа, щоби оцінити, на якому етапі демократизації вона наразі перебуває. Потім можна працювати над тим, що потребує покращення.

“Це своєрідна дорожня карта, орієнтир для закладів у побудові якісної освітньої діяльності. Водночас запропоновані орієнтири відкривають достатньо простору для використання власної креативності та автономії під час вибору індивідуальних шляхів розвитку”, – коментує перший заступник Голови Державної служби якості освіти України Олександр Якименко.

За його словами, кожна школа унікальна та автономна. Допомогти їй стати кращою може залучення учасників освітнього процесу, зокрема батьків, педагогів, старшокласників.

“Це можливо як на етапі демократичного обговорення різних проєктів, над якими будуть працювати, так і на етапі самооцінювання школи, – пояснює Олександр Якименко. – Якісна діяльність закладу освіти неможлива без розуміння напрямів та шляхів його розвитку. Самооцінювання допомагає зрозуміти всі переваги та можливості конкретного закладу та його діяльності”.

Самооцінювання передбачає аналіз та узагальнення результатів через тісну співпрацю всіх стейкхолдерів – засновника та керівника закладу освіти, педагогів, учнів та їхніх батьків.

“Самооцінювання можливе завдяки збору даних для аналізу функціонування системи, що передбачають анкетування, інтерв’ю та спостереження. Анкетування та інтерв’ю надають можливість більш детально дізнатися про думки конкретного учня / учениці, педагога та батьків, їхнє ставлення до оцінки ситуації. Опитування надає величезний масив інформації про те, що насправді відбувається в закладі освіти.

І найголовніше: самооцінювання – це спільна робота учасників освітнього процесу у визначенні шляхів удосконалення системи загалом”.

Напрями та шляхи розвитку школи, каже Олександр Якименко, мають бути сформульовані в її стратегії розвитку. Вона визначає місію, візію та цілі роботи, умови, необхідні для їх досягнення, пріоритети та кроки для досягнення визначених цілей.

“Це спільний продукт усіх учасників освітнього процесу, який неможливий без конструктивної співпраці та ефективної комунікації”.

НА ПРАКТИЦІ: ІРПІНСЬКА СПЕЦІАЛІЗОВАНА ШКОЛА З ПОГЛИБЛЕНИМ ВИВЧЕННЯМ ЕКОНОМІКИ ТА ПРАВА №2

Про довіру

Програма “Демократична школа”, у якій Ірпінська школа №2 (Київська обл.) бере участь кілька років, повністю її змінила – як зовнішньо, так і внутрішньо.

“Перше – це спільне ухвалення рішень, – розповідає директорка Ірина Бєлова. – Жодні зміни в школі не ухвалюються одноосібно, ми залучаємо всіх зацікавлених учасників – і батьківський комітет, й учнівське самоврядування, і Раду школи, і вчителів”.

Ірина Бєлова

Наприклад, останній із таких спільних проєктів – організація харчування. Через ковід санітарні норми забороняють шведський стіл, який полюбився дітям.

“Один із наших підрядників у харчуванні запропонував натомість дозволене мультипрофільне харчування, за яким у дітей міг би бути вибір страв. До презентації ми запросили всіх. Усім сподобалося, але виникли технічні складнощі. Нині їх намагається розв’язати постачальник, щоби харчування відповідало всім вимогам”.

Ще один приклад. Сьогодні багато говориться про потреби школи, збір батьківських коштів, матеріальний стан закладів.

“А в нас уже понад 5 років уся шкільна й місцева громади беруть участь у голосуванні й формуванні громадського бюджету. Це відбувається так: люди, пов’язані з освітою, розробляють та пишуть проєкти щодо забезпечення потреб школи. За 5 останніх років ми в такий спосіб залучили понад мільйон гривень”.

Серед реалізованих спільними зусиллями проєктів – ігровий майданчик для дітей початкової школи (проєкт розробили та повністю реалізували батьки третьокласників: самі шукали підрядників, матеріали), велопарковка, сучасний кабінет англійської мови.

“Я завжди кажу: якщо хочете працювати в комфорті, щоб у вас було все, чого ви бажаєте, попрацюйте над цим. Наша медсестра, наприклад, написала проєкт щодо забезпечення медичного кабінету в школі. Нині маємо кабінет, оснащений повністю сучасним обладнанням та матеріалами. Навіть принтер і ноутбук є. А викладач інформатики запропонував проєкт переоснащення комп’ютерного класу. Він потребував значних коштів та голосувався у два етапи, проте тепер маємо й сучасний кабінет інформатики”, – каже Ірина Бєлова.

А ще за ініціативою дітей та батьків бібліотеку в школі перетворили на мультимедійний центр.

“Над внутрішнім дизайном працювала одна з мам, відома дизайнерка інтер’єрів. Вона зробила проєкт безплатно, хоч його ринкова ціна дуже висока.

Узагалі ми спостерігаємо, що робота над такими проєктами згуртовує не лише учнів, а й батьків: коли вони бачать, скільки всього робиться для комфорту дітей, то готові долучатися з власної ініціативи. Просити більше не доводиться.

Звісно, батьківський комітет працює, і буває так, що батьки допомагають школі матеріально, але виключно з власної ініціативи. Ми вже не чекаємо, поки нам дадуть гроші хоч би на щось, не ходимо з простягнутою рукою, не збираємо кошти в батьків. Коли є бажання, людина шукає можливості. Ми йдемо саме цим шляхом”.

Наприклад, над обладнанням коридорів працювало вже шкільне самоврядування. Потрібні були кошти на диванчики та інше оздоблення. Діти разом із батьками провели шкільний ярмарок, на якому продавали хендмейд-вироби та домашні смаколики.

“Для мене як для директора “демократична школа” означає, насамперед, довіру. Стосунки з батьками завжди непрості для школи. Але нині під час подібних акцій, заходів, проєктів тощо я бачу, що як би не складалися ці стосунки, навіть коли виникають непорозуміння, ми маємо довіру батьків. Вважаю, що це найдорожчий наш здобуток”.

Самооцінювання

Школа поглиблено викладає економіку та право, тому формування громадянських компетентностей тут чи не найпершому місці. Кожен клас у вересні починає з того, що розробляє спільні правила поведінки та взаємодії. За ці правила голосують. Після цього й дітям, і педагогам, за словами директорки, стає простіше комунікувати.

“Ми проводимо чимало додаткових заходів для формування громадянських компетентностей. Як для дітей, так і для вчителів та батьків. Формування моделі демократичного громадянського суспільства на базі навчального закладу – процес безперервний. Не можна побудувати демократію за раз і на цьому зупинитися – щороку приходять нові діти й нові батьки, яких треба наново долучати до спільної роботи”.

В Ірпінській школі працюють за вже згаданим Інструментом демократичного розвитку школи і вважають його дієвим для покращення роботи та, головне, моніторингу змін.

“Він дає можливість проаналізувати, на якому етапі школа за кожним із напрямів – демократія й самоврядування, формування демократичних цінностей тощо.

Наприклад, використовуючи цей інструментарій, ми проводили анкетування учнів щодо формування ключових громадянських компетентностей в освітньому процесі на рівні базової середньої освіти. Тут оцінювалися громадянська свідомість, участь і співпраця учнів у школі, їхня активність, усвідомлення належності до громади та спільного вирішення питань, рівень відповідальності й інші компетентності. Аналіз результатів анкетування дав нам змогу розуміти, яку маємо ситуацію з формуванням компетентностей та на що потрібно звертати увагу в подальшій роботі”.

НА ПРАКТИЦІ: ЯК ІНШІ ШКОЛИ ОБ’ЄДНУЮТЬ ГРОМАДИ

Про інші приклади демократизації шкіл розповідає координаторка проєкту Всеукраїнського фонду “Крок за кроком” Юлія Найда. В організації є чимало прикладів, коли школи ставали культурними осередками громад.

“Ми намагалися разом зі школами створити плани розвитку місцевих громад, у яких би школа була відкрита 24 на 7 днів, – розповідає Юлія Найда. – Надавали підтримку щодо управління школою, розбудови якості освіти в часи змін, навчали й допомагали бути партнерами з батьками, формувати й підтримувати шкільну команду”.

Проєкти, які реалізували школи, стосувалися не лише дітей шкільного віку, але і пропонували активності та навчання для дорослих.

“Наприклад, комп’ютерна грамотність, відкриття бібліотек для громади, проведення заходів для батьків, які збиралися віддати дитину до школи, – пояснює Юлія. – Також гурткова діяльність для дорослих, майстерні, де б вони мали змогу проводити дозвілля та займатися ремеслами й передавати свої знання учням і іншим членам громади.

Щодо цього важливими, на мою думку, були проєкти із залучення літніх людей – створення в приміщеннях шкіл просторів, де б вони могли збиратися, щоби співати, вишивати, просто проводити разом час.

Подібні проєкти не потребують великого фінансування, але мають велике значення для об’єднання поколінь та формування шанобливого ставлення всіх членів громади одне до одного, формують культуру школи, її відкритість до потреб громади. До того ж у результаті селища приходили до створення етнографічних музеїв або Книги села, які згодом привертали увагу туристів з інших регіонів”.

Найбільша проблема шкіл на шляху до інституційного розвитку, вважає Юлія, – брак знань і навичок у написанні проєктів та їхньому захисті перед громадою. Тож робота фонду була спрямована й на подоланння цих проблем.

“Наприклад, у школі в Макарівському районі Київської області не було пришкільного стадіону, але як підійти до вирішення цього питання адміністрація не знала. Ми допомогли підготувати проєкт, і школа винесла це питання на громадські обговорення, розповіла про потреби дітей, що цим стадіоном можна буде користуватися не лише для уроків фізкультури.

Дорослі члени громади вирішили, що питання дійсно потребує вирішення, а фонд Чарльза Стюарта Мотта виділив на це кошти. Доросле ж населення цього селища вклало свої фізичні зусилля. У результаті до реалізації проєкту були залучені й діти, і вчителі, і батьки – громада була згуртована, а школа отримала стадіон”.

І таких прикладів у скарбничці “Крок за кроком” чимало: розчищали парки, збирали сміття, організовували заходи.

“Наприклад, проєкт започаткував традицію щовесни проводити “Весняний тиждень добра”, коли громада разом зі школою визначає спільні потреби, планує, як їх розв’язати, створює план.

Ідея такої співпраці полягає в тому, що й діти, і батьки, і педагоги спільно вирішують, над чим вони хочуть у громаді працювати, що найнеобхідніше – очищення джерела, спилювання сухих дерев, створення зупинки громадського транспорту тощо. А такий приклад також маємо: в одному селі була потрібна зупинка, на якій би шкільний автобус міг забирати дітей. А у вихідні звідси стартував автобус, який би віз дорослих на базар у сусіднє селище. Школа підготувала проєкт, ми допомагали писати листи у відповідні інстанції. У результаті зупинку зроблено”.

Така активність шкіл, каже Юлія, насамперед важлива для учнів. Вони починають краще розуміти громаду, у якій живуть, та її потреби. Громадська активність школи також об’єднує сім’ї, адже реалізація проєктів відбувається дітьми разом із їхніми батьками.

Тобто це діяльність для покращення життя в громаді, та водночас учні можуть здобувати потрібні їм знання. Наприклад, коли одна з громад займалася очищенням води в озері, то на уроках хімії учні вивчали структуру води, а на біології – мікрофлору, яка потрібна, щоби зберегти джерело. Так об’єднували практичну роботу зі знаннями. А для громади це була корисна робота.

Анна Степанова-Камиш, “Нова українська школа”

Усі фото надані Ірпінською школою №2

Публікація підготовлена за сприяння Програми підтримки освітніх реформ в Україні “Демократична школа”, що реалізується Європейським центром ім. Вергеланда та Міністерством освіти і науки України у партнерстві з Благодійною організацією “Центр освітніх ініціатив” та “ІСАР Єднання” і фінансується Міністерством закордонних справ Норвегії”.