7 речей, які допоможуть вийти освіті з пандемічної кризи – дослідження

Молодіжна група “Врятуємо наше майбутнє”, яка складається із 25 активістів зі всього світу, презентувала дослідження про те, як бути освіті в часи пандемії. В дослідженні резюмуються результати опитування 200 молодих людей зі світу.

“У світі є величезна проблема з освітою. І відповідь на масштабність виклику може здатися нездійсненним завданням. Втім, ми зобов’язані перед наступним поколінням не здаватися. Тільки підтримуючи ефективні та інклюзивні системи освіти, ми зможемо оговтатися від руйнівного впливу кризи.

Нам слід об’єднатися, щоб заповнити дефіцит фінансування, аби кожен долар, вкладений в освіту, приносив користь дітям. Тільки так ми можемо гарантувати, що діти зможуть реалізувати свій потенціал”, – пишуть автори.

Журналістка “Нової української школи” підготувала короткий витяг із документу.

У дослідженні пропонують країнам сім напрямів, які допоможуть освіті вийти із кризи.

НАПРЯМ 1

Зробити пріоритетними відкриття шкіл, надання життєво важливих послуг дітям і ставлення до персоналу як до працівників передової

Аби стримувати пандемію COVID-19, треба було закрити школи. Втім, дітям “дорого обходиться” навчання вдома. Так, урядам треба докласти зусиль, щоби повернути дітей до шкіл і забезпечити їм життєво важливі послуги, включаючи харчування, послуги підтримки фізичного і психічного здоров’я.

Негайні дії мають бути такими:

• Уряд має вжити всіх можливих заходів, аби відкрити школи якомога швидше. Перш за все, треба проаналізувати міжнародні та національні правила безпеки, поспілкуватися із педагогами, підвищити рівень санітарно-гігієнічних послуг, забезпечити фізичне дистанціювання, врахувати потреби людей з ООП;
• Влада, донори, агентства і суспільство мають сприяти, аби всі діти (особливо із маргіналізованих груп) повернулися до школи. Так, треба розгорнути інформаційну кампанію, покращити і збільшити обсяг шкільного харчування та цільових грошових переказів;
• Керівники шкіл, вчителі та інші працівники сфери освіти повинні брати активну участь у плануванні та підготовці до відкриття шкіл. Водночас, першочергово приділяючи увагу потребам учнів та своєму здоров’ю;
• Уряд повинен ставитися до працівників освіти як до працівників на передовій і піклуватися про їхнє фізичне та психічне благополуччя, трудові права, регулярну і своєчасну оплату праці, нарощування потенціалу;
• Вчителі та інші працівники сфери освіти повинні мати пріоритетний доступ до тестування, лікування і вакцин COVID-19. Також уряд повинен відстежувати нові випадки COVID-19 в учнів і працівників сфери освіти. А ще треба розробити модель ухвалення рішень для повторного закриття та відкриття шкіл, якщо цього потребуватиме ситуація.

Довгострокові плани

Влада та школи мають співпрацювати з іншими організаціями, аби підвищити рівень безпеки людей під час пандемії та забезпечити комплексну підтримку учням і працівникам сфери освіти.

НАПРЯМ 2

Зробити освіту інклюзивною, захопливою і адаптивною

Багато дітей не вчаться, бо навчання не захопливе і не відповідає їхньому рівню. Автори пропонують визначати рівень знань дітей, коли вони повертаються до школи. І забезпечити захопливе, диференційоване навчання, відповідно до їхнього рівня.

Негайні дії мають бути такими:

• Державні органи, що відповідають за кадри і навчальні програми у сфері освіти, повинні взяти на себе зобов’язання впроваджувати інклюзивну, інтерактивну і адаптивну педагогіку та, за підтримки партнерів з розвитку освіти, адаптувати систему;
• Державні органи повинні підтримати школи, аби ті оцінили знання учнів та запровадили диференційоване навчання;
• Уряди в усьому світі повинні схвалити і підтримати очолюваний ЮНЕСКО процес з розробки та ухвалення проміжних контрольних показників;
• Треба створити коаліції, аби зібрати та опублікувати результати навчання, оцінити та забезпечити розвиток критичних навичок і знань у дітей.

Довгострокові плани

Влада всіх рівнів та школи мають:

• зміцнити свої системи даних і потенціал для вимірювання навчання;
• використовувати результати, аби покращити процес викладання і навчання;
• скористатися перевагами майбутніх реформ, щоб переорієнтувати навчальні програми на такі, що забезпечуватимуть сталий розвиток і задоволення потреб ринку праці.

НАПРЯМ 3

Зміцнити освітні кадри

Під час освітньої кризи треба задіяти всю робочу силу у сфері освіти, аби підтримати викладання та навчання, забезпечення якісну освіту для всіх дітей.

Негайні дії мають бути такими:

• Місцеві освітні органи у співпраці з учителями, спільнотами та іншими секторами повинні розробити негайні кроки, аби підтримати безперервність навчання. Наприклад, створити навчальні групи, орієнтовані на учнів, об’єднати найдосвідченіших і сильних вчителів з менш досвідченими, навчати членів громади та батьків бути так званими представниками общинної освіти;
• Органи державного управління повинні працювати з навчальними закладами, де навчають майбутніх педагогів. Треба забезпечити швидкий професійний розвиток вчителів. Майбутні педагоги мають розумітися на стратегіях диференційованого навчання, ефективній педагогіці (особливо для розвитку базових навичок), нетехнологічних і низькотехнологічних способах викладання і навчанні віддалено. За можливості слід використовувати коучинг;
• Органи державного управління всіх рівнів повинні надати шкільним керівникам ресурси для ухвалення рішень, чіткі та своєчасні інструкції, як реагувати на кризові ситуації та сприяти професійному розвитку. В майбутньому це допоможе безпечно відкрити школи, провести негайну оцінку учнів, навчати змішано та дистанційно, співпрацювати з усіма учасниками освітнього процесу;
• Владі всіх рівнів треба використовувати підходи, засновані на даних, що підвищують якість та доступність вчителів в найбільш маргіналізованих областях. Наприклад, за допомогою стимулів для задоволення потреб у робочій силі і гендерних проблемах, поліпшення відвідуваності, перерозподілу кваліфікованих вчителів на місцевому рівні, обміну досвідом;
• Влада має забезпечити ефективний діалог зі школами через вчителів, аби врахувати всі потреби та проблеми. Вчителі мають право впливати на зміни в освіті.

Довгострокові плани

Влада всіх рівнів за підтримки партнерів з розвитку освіти повинні:

• взяти на себе зобов’язання зміцнювати кадри, реформувати педагогічну освіту;
• вивчати альтернативні способи навчання, аби вирішити проблеми браку кадрів;
• забезпечити професійний розвиток для всіх працівників;
• встановити політику, фінансування для захисту прав працівників, забезпечити соціальний і політичний діалог;
• зібрати ключові дані про робочу силу, щоб допомогти ухвалювати рішення і оцінювати, що працює, а що ні.

НАПРЯМ 4

Зосередитися на освітніх технологіях (EdTech) там, де вони довели свою ефективність і справедливість

У світі зростає попит на використання освітніх технологій, аби покращити освіту. Втім, існує ризик, що посилиться маргіналізація тих учнів, які не мають доступу до технологій або не можуть навчатися за допомогою них. “EdTech” має зміцнювати освіту, розширювати систему даних, підвищувати кваліфікацію вчителів та сприяти справедливості результатів навчання.

Негайні дії мають бути такими:

• Партнери з розвитку та влада всіх рівнів мають провести аналіз освітніх технологічних програм і гарантувати, що вони не погіршують маргіналізацію. Освітні підходи мають орієнтуватися на користувача;
• Влада повинна використовувати відкриті навчальні програми і гарантувати, що у вчителів, батьків і учнів є недорогі або безкоштовні способи доступу до контенту. Зокрема, у цифровому, офлайн-режимі, по радіо, через телебачення або у пресі;
• Організації, влада та приватний сектор мають створити механізми для спільного використання ліцензованого, друкованого та редагованого контенту основної навчальної програми. Зокрема, доступні керівництва для вчителів, структуровані плани уроків, підручники, робочі зошити, матеріали для підвищення кваліфікації вчителів та інші ресурси.
• Влада, організації та приватний сектор повинні брати участь у механізмах для збільшення фінансування. Йдеться, наприклад, про продовження часу на інтернет-послуги для малозабезпечених користувачів;
• Влада за підтримки партнерів має вимірювати дані про зарахування, відвідуваність, перехід і навчання учнів; забезпечити збір даних про ролі працівників освіти; дані мають були доступними для зацікавлених сторін у сфері освіти. Усе – за умови стандартів конфіденційності та захисту даних;
• Дослідники та влада повинні швидко протестувати технологічні підходи до розширення професійного розвитку і співпраці. Наприклад, для полегшення співпраці з однолітками, зміцнення спільнот у школах, поширення відкритих освітніх ресурсів. Це має покращити результати навчання;
• Влада, партнери і дослідники мають перевірити та оцінити орієнтовані на дитину підходи до навчання для найбільш маргіналізованих верств населення;
• Міністерство освіти та місцеві органи влади мають розширити можливості батьків, аби діти могли навчатися дистанційно.

Довгострокові плани

Уряд має тестувати технологічні освітні рішення. Зрештою, створити надійну та актуальну базу із різними варіантами таких рішень.

Фото: автор – ArturVerkhovetskiy, Depositphotos

НАПРЯМ 5

Захищати бюджет на освіту і направляти державні витрати на тих, хто найбільше відстає

Уряди у всьому світі стикаються з величезним фінансовим тиском, особливо у країнах з низьким і середнім рівнями доходу. Автори закликають уряди збільшувати державні доходи, де це можливо, захищати витрати на освіту, а також націлювати державні ресурси на підтримку найбільш маргіналізованих верств населення.

Негайні дії мають бути такими:

• Уряд повинен взяти на себе зобов’язання підтримувати або збільшувати державні витрати на освіту. Зокрема, віддаючи цьому пріоритет в межах обговорень про плани розвитку країни. Також надавати технічну та іншу допомогу, щоб стимулювати і переконати країни підтримувати або збільшувати витрати на душу населення, що виділяються на освіту;
• Владі всіх рівнів слід використовувати програми грошових трансфертів та інші цільові заходи, аби зменшити перешкоди для повернення до школи. Зокрема, щоб найбільш уразливі діти, дівчата-підлітки, біженці, учні з ООП, повернулися в школу і отримали підтримку в навчанні;
• Уряд має проконсультуватися із зацікавленими сторонами і розробити надійні плани фінансування відповідно до принципів прогресивного універсалізму. Зокрема, включати формули часткового фінансування та потреби найбільш маргіналізованих дітей. Треба звернути увагу на країни та програми, що використовують прогресивний універсальний підхід. А ще – оцінити витрати, відстежити доступність ресурсів з усіх джерел і надати інструменти для справедливого управління витратами;
• Уряду та суспільству треба працювати разом, аби наголошувати, що освіта – це важливий сектор для реагування на COVID-19. Так, слід залучати широке коло зацікавлених сторін до процесу ухвалення рішень.

Довгострокові плани:

• Національні та міжнародні суб’єкти освіти мають тісніше співпрацювати з іншими секторами, аби визначити пріоритети для збільшення внутрішніх доходів. Наприклад, за допомогою прогресивного оподаткування і зусиль щодо припинення незаконних фінансових потоків;
• Всі учасники повинні працювати разом, щоб використовувати інноваційне фінансування і альтернативні варіанти фінансування, де це можливо, спрямовувати кошти в технічну і професійну освіти й навчання. Бажано, щоб державні кошти були більшою мірою орієнтовані на базове навчання. Донори повинні підтримати ці зусилля, створивши цільову групу з інноваційного фінансування.

НАПРЯМ 6

Мобілізувати міжнародні ресурси для повного фінансування освіти

Життєво важливо, щоб уряди країн з низьким і середнім рівнями доходів робили все можливе для захисту державних витрат на освіту. Втім, навіть в найкращому випадку, буде існувати значний дефіцит фінансування. Автори закликають коаліції глобальних учасників, включаючи донорів і багатосторонні банки розвитку, максимально збільшити допомогу у сфері освіти, поліпшити розподіл і використовувати новаторські механізми фінансування, щоб ліквідувати фінансовий розрив і підтримати країни.

Негайні дії мають бути такими:

• Партнери з розвитку освіти повинні працювати з міжнародними організаціями, закликаючи їх надати допомогу в розмірі 0,7% від валового національного доходу. Перш за все, треба приділити увагу найменш розвиненим країнам. Також слід заохочувати МВФ використати спеціальні права запозичення із глобальних резервних активів;
• Грунтуючись на поточних тенденціях витрат і цільових показниках фінансування, багатосторонні агентства, які беруть участь в цьому звіті (Multilateral Development Banks та ООН), а також освітні фонди (ECW, GPE, IFFED, EOF) можуть щорічно надавати допомогу на освіту в розмірі 9 мільярдів доларів;
• Донори повинні створити і підтримувати механізми, які можуть швидко залучити додаткове доступне фінансування для освіти;

Довгострокові плани

Активізувати зусилля і залучати якомога більше донорів до фінансування освіти, вивчати новаторські підходи до фінансування, збільшити заклики до підтримки освіти, залучати інвестиції у найважливіші сектори освіти.

НАПРЯМ  7

Краще використовуйте ресурси для збору достовірних даних, координації, узгодження та ефективності

Мобілізація додаткових коштів на освіту має вирішальне значення. Також важливо, щоб кожен долар, вкладений в освіту, приносив максимальну віддачу. Міжнародна освіта може підтримати країни із низьким та середнім рівнями доходів, просуваючи найбільш рентабельні освітні підходи.

Негайні дії мають бути такими:

• Уряди країн мають координувати донорів, залежно від пріоритетів кожної держави;
• ЮНЕСКО має скликати робочу групу, щоби провести консультації щодо глобального механізму координації освіти;
• Партнерам з розвитку слід прозоро оцінювати планування проєктів та обмежити інвестиції в проєкти, які не досягли очікуваного ефекту.

Довгострокові плани: Донори повинні інвестувати в глобальні суспільні блага, які можуть підтримувати реформи на рівні країни. Також слід продовжити вивчення, пілотування та оцінювання найбільш ефективних способів впливу на освіту.

Повністю дослідження дивіться у документі нижче:

Завантажити документ

Марія Марковська, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – Volurol, Depositphotos