Напишіть нам

Всі теми

Боялися за своє життя. Історії двох українських учителів, які звільнилися через пандемію

Непослідовні рішення влади, недотримання карантинних норм у школі, збільшення навантаження та страх за своє життя – ось основні причини звільнення вчителів, з якими ми поговорили.

21-річна класна керівниця 6 класу, вчителька української мови та літератури в Києві Анастасія Бречко та 64-річний учитель географії в Шепетівці (Хмельницька область) Василь Лешкевич поділилися з “Новою українською школою” історіями про те, чому звільнилися, які найбільші проблеми в школі й що треба покращити на рівні держави, аби освітяни не йшли з професії.

ЕМОЦІЙНИЙ СТАН НЕ ДАВАВ ЗМОГИ ПРАЦЮВАТИ ЯКІСНО

За словами Анастасії, навчальний рік починався дуже важко. Окрім додаткового навантаження, на фоні завжди була тривога за своє та здоров’я дітей, за яких відповідальні вчителі.

До того ж, каже, не було системності в організації навчання. Усе відбувалося сумбурно. Рішення, які ухвалюють МОН та районні відділи, були й залишаються непослідовними. Через це шкільні управлінці та вчителі відчувають тривогу та нерозуміння, що відбувається. А це впливає на освітній процес загалом.

“Також батьки після дистанційного навчання на весняному карантині змінили своє ставлення до вчителів. Я говорю не про батьків моїх учнів. Але активна батьківська спільнота у Facebook стала злою й агресивною. У мене виник внутрішній спротив, така собі вчитеська солідарність. На вчителів дуже часто нарікають, і це образливо. Те, як батьки висловлюються про вчителів у соцмережах, впливає, зокрема, на престижність професії“, – пояснює Анастасія.

Загалом, розповідає вчителька, ситуація в школі була напруженою. Збільшилася кількість обов’язків, і вчителі почали віддавати роботі ще більше внутрішнього ресурсу.

Наприклад, з’явилися обов’язки контролювати карантинні обмеження. Батьки мають щоденно звітуватися про стан здоров’я дитини. Якщо вони не телефонують, класному керівникові треба зателефонувати й з’ясувати, чи все гаразд.

Також треба контролювати, чи учні миють руки, чи одягають маски, чи дотримуються дистанції.

Зрештою, емоційний стан Анастасії не давав їй змоги якісно працювати. Діти звикли гратися на уроках, а у вчительки не було сил. Це, каже, не про якісну роботу, а це для неї вкрай важливо.

“Робота вчителя – важка. І люди, які працюють учителями, зазвичай дуже ідейні. Вони працюють на амбіціях та бажанні зробити світ кращим. Бо що ще може мотивувати? От і я йшла працювати в школу з місією врятувати світ, але в той момент зрозуміла, що треба рятувати себе. Протягом двох тижнів директор школи вмовляв мене залишитися і з’ясувати, у чому проблема. Але іншого виходу не було. Понад місяць тому я звільнилася”.

БОЯЛАСЯ ЗА СВОЄ ЗДОРОВ’Я ТА ЖИТТЯ

Також на рішення Анастасії про звільнення вплинуло те, що вчителі опинилися в зоні ризику через те, що контактують із багатьма людьми. Наприклад, каже, діти люблять обніматися.

“Тож учителі в школі почали хворіти частіше. А вчителі, які залишалися, мали заміняти вчителів, які пішли на лікарняний. І це було важко, ризиковано і страшно. У школі завжди відбувається так, що якщо хтось іде на лікарняний, то інші мають виконувати вдвічі більше роботи. Відповідно, інші вчителі почали вигорати. А, зокрема, через те, що вони вигорали й перепрацьовували, почали хворіти ще білше. І це – замкнене коло”, – розповідає Анастасія.

Вона не заперечує, що всі люди нині в таких умовах. Однак додає, що почала боятися за своє життя, бо вчителі виявилися незахищеними. До того ж не отримують достатньо коштів, щоби мати можливість лікуватися.

Адміністрація школи, у якій працювала Анастасія, максимально забезпечувала дотримання карантинних умов. Але деякі вчителі заперечували існування коронавірусу. Вони не дотримувалися дистанції та не носили маски. Серед батьків теж були такі, які казали дітям, що коронавірусу немає.

“Це, звісно, природно для такої великої інституції як школа – що кожна людина має свою думку. Але проблема в тому, що кожна з цих людей впливає на здоров’я інших. І я не відчувала себе в безпеці саме через це.

Нині, коли я звільнилася, почуваюся значно краще, тому що контактую з меншою кількістю людей. А ще відповідаю тільки за своє життя, а не за життя класу. Я стала більш впевненою за свої емоційний та фізичний стани”.

Учителька вважає, що карантин і коронавірус не змінили, а пришвидшили процеси й поглибили проблеми, які в Україні вже були. І їх треба не просто лікувати, а робити періодичну профілактику. Зокрема:

  • Перевантажені класи. Те, що в класі вчаться по 30 дітей було проблемою для освітнього процесу й до появи ковіду. Утім, тепер проблема ще й у тому, що діти постійно контактують між собою.
  • Невміння організувати якісне дистанційне навчання. У шкіл не було спільних платформ та технічного забезпечення, вчителі не практикували онлайн-навчання.
  • МОН дає автономію школам, але місцеві органи управління освіти однаково вимагають звітності й рішень, які треба їм. Відповідно, на директорів перекладають відповідальність, а вони часом не знають, що робити.
  • Низькі зарплати у вчителів і багато обов’язків. Наприклад, під час пандемії звільнилася також колега Анастасії. Справа в тому, що в неї були маленький стаж і маленька зарплата. Тому вона пішла працювати туди, де в неї більша зарплата і про неї більше піклуються.
  • Немає страхування для вчителів.

ЙТИ ЗВІДТИ, ДЕ СТАЛО НЕКОМФОРТНО

Найважче, за словами Анастасії, було сказати про звільнення учням, у яких вона була класною керівницею. Учителька зробила це за тиждень до того, як мала закінчити роботу, аби ще можна було провести час разом.

“Коли я говорила дітям про звільнення, то була з ними дуже відверта. Плакали і я, і вони. В останній день роботи ми влаштували прощальну вечірку – їли піцу, дивилися наші фото, гралися. Й одна дівчинка сказала: “Анастасіє Олексіївно, я розумію і приймаю ваш вибір, але мені просто сумно й боляче”. Тобто вона не звинувачувала й не казала, що не хоче, щоби я йшла. Я зрозуміла, що наша робота не була даремною. Я вкотре переконалася, що діти – неймовірні.

Натомість, я сказала їм таке: “Ми з вами здобули разом багато життєвих уроків. Але найкращий урок я даю вам зараз: йти звідти, де вже некомфортно”. Людина має цінувати себе і свій внутрішній ресурс. І якщо вона хоче віддавати, то мусить мати цей ресурс. Аби його мати, часом треба ухвалювати такі сміливі рішення”.

Вчителька каже, що з і з батьками, і з дітьми, і з адміністрацією, і з колективом вдалося залишитися в хороших стосунках. Наприклад, Анастасія приходила до школи на новорічну вечірку після свого звільнення. А діти, у яких вона викладала, часто пишуть їй у соцмережах. Своє звільнення Анастасія називає найбільш правильним і здоровим звільненням, яке тільки може бути. Хоча зізнається, що їй не вистачає дітей та атмосферних уроків.

Нині Анастасія займається освітніми проєктами. Наприклад, працює над науково-популярним каналом Enjoy the science, викладає на навчальній платформі iLearn, співпрацює з Всеукраїнською школою онлайн, а також займається з учнями індивідуально.

“Я люблю освіту й вірю, що вона впливає на зміни у світі на глобальному рівні. Але поки я не готова повертатися до школи. Хоча з часом такий варіант можливий”, – зізнається Анастасія.

РОБИВ КОЛЕГАМ ЗАУВАЖЕННЯ

Василь Лешкевич розповідає, що думки про звільнення почали з’являтися ще перед початком навчального року. Тоді на нарадах і педрадах здебільшого вчителі не одягали масок та не дотримувалися дистанції.

“Пам’ятаю, коли почалася педрада й за кілька хвилин я помітив, що ніхто навіть не думав одягати маски, то зробив колегам зауваження. Вони одягнули маски на підборіддя й на рот. Однак це – неправильно.

До того ж на нараду перед 1 вересня нас, близько 30 вчителів, зігнали у звичайний кабінет, хоча актова зала була вільна. Але там планувався прийом міської делегації на наступний день, а ми “топчемо підлогу”. Коли я обурився й пішов до директора, то всіх, на щастя, розмістили в актовій залі”, – пригадує вчитель.

“Я просто боявся за наші життя. Ми – у зоні ризику через вік. До того ж я маю хронічні хвороби. У мене був привід хвилюватися”. Фото: автор – racorn, Depositphotos

Загалом, розповідає він, у школі були лише кілька вчителів, які ставилися до ковіду більш-менш серйозно. Ані в коридорі, ані в класах вчителі не одягали маски.

Якщо вчителі не дотримуються маскового режиму, цього не робитимуть і учні. Вони жбурлялися масками, сміялися з тих кількох учнів, які їх одягали. Мовляв, ти що, боїшся захворіти? Я був єдиним у школі, хто проводив уроки в масці. То й мене діти запитували, чи я боюся заразитися”, – каже пан Василь.

До того ж учителеві призначили проводити уроки в колишній роздягальні спортзалу та колишній “каптьорці” військового кабінету, адже цього навчального року в школу прийшли більше учнів, тож довелося використовувати весь простір. Там, де можуть міститися максимум 10 учнів, навчалися 30.

За тиждень після початку навчального року вчитель відчув, що захворів на COVID-19. Каже, одразу пов’язав це з ковідом, бо симптоми були схожими. Також дізнався, що напередодні захворіли заступниця директора та бібліотекарка.

Однак тест виявився негативним. Пан Василь був два тижні на лікарняному. Попри те, що симптоми не зникали, лікарка сказала, що не має права продовжувати лікарняний, тому вчитель узяв ще два тижні лікарняного за свій рахунок. І навіть за місяць у чоловіка трималася температура.

“Я запитував: як я піду на роботу, якщо в мене температура? Її ж вимірюють при вході. Але в лікарні та в школі мені пояснили, що треба показати негативний тест на ковід, і навіть із підвищеною температурою мене пустять на роботу. Але з температурою ходити на роботу, як мінімум, неприємно”.

Тоді пан Василь вирішив, що треба звільнятися. Він уже на пенсії, тому має хоча б якусь фінансову підтримку. Також чоловік наполіг, аби звільнилася дружина, яка працювала в іншій школі.

Я просто боявся за наші життя. Ми – у зоні ризику через вік. До того ж я маю хронічні хвороби. У мене був привід хвилюватися”.

Тепер, коли вчитель звільнився, дізнався, що класи в його школі поділили на дві групи. Два тижні працює одна група в школі, два тижні – друга.

Пан Василь мав намір працювати в школі й надалі, якби не пандемія й недотримання правил у школі. Зізнається, зовсім не боявся навантаження ні під час дистанційного навчання, ні під час карантину як такого. І всім доводив, що можна працювати ефективно.

Марія Марковська, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – AllaSerebrina, Depositphotos

Матеріали за темою

Обговорення