Напишіть нам

Всі теми

Чому програма з української літератури перенасичена творами й що з цим робити

Коли реформа освіти добереться до нинішніх 5–9 класів? Складне питання, яке щорічно ставлять батьки дітей, які випереджають впровадження НУШ на кілька років.

Програма з літератури – одна з нагальних тем, адже кількість та обсяг творів не дають змогу читати їх вдумливо та якісно опрацьовувати після прочитання. Хоча розвиток навички читання з розумінням – важливий не тільки для вивчення, власне, літератури, а і для всіх сфер життя.

“Нова українська школа” розбиралася, що зараз заважає учням цікавитися українською літературою та читати її з жагою, та як можна змінити ситуацію.

Читайте також Як розповідати про письменників і їхні твори, щоб учням “зайшло”

УКРАЇНСЬКА МОВА ТА ЛІТЕРАТУРА – ОСНОВИ ВИКЛАДАННЯ

Радник із питань мови фінського проєкту “Навчаємось разом” Ігор Хворостяний зазначає, що в школі й далі вивчають мову та літературу як систему знань про мову та літературу (і тавтологія тут смислова). Тоді як сучасні підходи вимагають змінити кут зору на навчання з позиції інструментарію, що дитина може отримати в школі та використовувати в дорослому житті.

Іншими словами, учень, як і раніше, не розуміє, навіщо йому запам’ятовувати відмінки й ненаголошені голосні, наріжні дати біографій письменників та характеристики героїв. Де й коли йому в житті знадобляться ці філологічні “інтеграли”?

“Зазвичай ми в класі розбираємо й занотовуємо з підручника біографію автора, – розповідає про уроки української літератури семикласниця Марія, – потім учителька читає нам уривки твору, а далі задає додому дочитати його повністю. Не можу сказати, що це дуже цікаво, але, мабуть, так треба”.

За інформацією ГО “Український інтерес”, у Польщі освітньою програмою 4–8 класів (середня школа) передбачено вивчення обов’язкових творів (всього орієнтовно 40 назв) так, що на всебічний розгляд одного дитині (і вчителю!) дається близько місяця.

Так само, каже Хворостяний, відбувається в Канаді, Штатах та низці європейських країн. Що маємо натомість ми? Понад 60 авторів та до 200 назв творів для обов’язкового вивчення в середній школі. Такий собі марафон, де кількість аж ніяк не переходить у якість.

Такий величезний перелік творів до вивчення, – резюмує співзасновниця ГО “Батьківський контроль” та “Смарт освіта” Іванна Коберник, – не дає змоги дитині глибоко ознайомитися ні з текстом, ні з думками автора, ні осмислити, ні обговорити прочитане. Прочитати абсолютно всі програмні твори без шкоди для інших предметів фізично неможливо“.

Підручникоцентричність та знаннєва парадигма замість компетентності – основа вивчення літератури в сучасній українській школі, – додає Ігор Хворостяний. – І справа тут не в небажанні вчителя перебудувати навчання так, щоби діти зрозуміли, для чого вони вивчають літературу, полюбили читати й зацікавилися українськими авторами”.

Учитель має “план засвоєння” учнями предмету, але в нього є лише 45 хвилин уроку та 30 учнів, до кожного з яких треба “достукатися”.

КОНТЕНТ ПІДРУЧНИКІВ ЛИШАЄТЬСЯ НЕЗАДОВІЛЬНИМ

Зміст (контент) багатьох підручників майже не змінився за десятки років.

“Дивлюся в книжку з української мови сина, – каже мама третьокласника Юлія Кобас, – і бачу ті самі поля, хліба, журавлів, що сумно відлітають у вирій восени. На подібних прикладах і я вчилася. Але зараз у дітей у головах комп’ютери, програми, стріми та аватарки. Вони з пелюшок в інтернеті, як риби у воді. Чому би не відштовхуватися від їхніх зацікавлень і, якщо не програму, то хоча би мовні вправи побудувати так, щоби діти були зацікавлені в роботі?”.

Проблема в тому, – каже Іванна Коберник, – що так і не була змінена процедура добору та експертизи підручників. Ця процедура має бути видовжена в часі. Зараз конкурс підручників проходить “галопом по Європах”, у терміни, у які якісні експертиза й добір неможливі.

На жаль, Інститут модернізації змісту освіти за всі роки так і не спромігся ефективно організувати цей процес. У 2019 році міністерка Лілія Гриневич провела зміни, був створений Український інститут розвитку освіти, якому мали передати повноваження з експертизи підручників, щоби зробити її прозорою й ефективною, але зараз ми бачимо зворотні бажання з боку МОН – усі процедури, пов’язані з конкурсом підручників, передаються назад в ІМЗО“.

Читайте також Косметичний ремонт гнилої підлоги – що не так із підготовкою та експертизою підручників

20 років тому головним завданням школи називали отримання дитиною знань, за 10 років потому акцент змінився на “навчити вчитися”. Вимоги сьогодення знову змінюють вектор: школа має зацікавити учня в постійному отриманні знань та надати базовий інструментарій для пошуку інформації, аналізу та вміння робити власні висновки.

Натомість, запевняє Хворостяний, програма української літератури “зависла” в минулій парадигмі, адже чимало учнів середньої та старшої шкіл, як і їхні батьки свого часу, характеризують її як схожість персонажів та характерів героїв, повторюваність сюжетів, через що вони сплітаються в пам’яті в один непережовуваний пласт “постійного ниття, нещастя та злиднів”.

Тож спроби додати в цей перелік нетрадиційні твори класиків чи сучасні приклади часто губляться на цьому тлі.

У 2016 році ми почали працювати над оновленням програм початкової школи, – розповідає Іванна Коберник. – Було організоване громадське обговорення на електронній платформі, усі пропозиції аналізувалися, і найкращі були враховані.

Якщо говорити про українську літературу, то з програми були вилучені кілька десятків авторів – переважно невідомі “радянські” імена, чиїх творів не можна купити в книгарнях, бо їх давно не видають, а зміст нецікавий сучасному поколінню дітей. Тоді ж ми розробили й видали Хрестоматію (ці книжки спрямували в школи, – ред.), куди увійшли твори сучасних дитячих авторів, які натомість були додані до програми.

Це видання – збірка текстів сучасних живих письменників на сучасні, цікаві дітям теми, про їхніх ровесників. До того ж проілюстрована сучасними відомими художниками. Вийшов унікальний проєкт шкільного посібника – і за змістом, і за стилем оформлення”.

“Лише тепер, у середині 11 класу, – каже учень одного зі столичних ліцеїв Артем, – ми почали вивчати твори, які докорінно змінюють загальне враження від шкільної української літератури, – Дисидентство, Розстріляне відродження. Так, ми вже майже дорослі й зовсім по-іншому сприймаємо твори, але якби нас вчили читати з цікавості до предмету, а не побоювання отримати двійку, ефект був би суттєвішим”.

Експерти кажуть, що викладання літератури традиційно ведеться в хронологічній послідовності, починаючи зі стародавніх текстів, що переважно не відповідає віковим особливостям сприйняття матеріалу та характеризується відірваністю від загального історичного контексту.

Наприклад, давньоукраїнська література – надто важка для сприйняття в 11–12 років.

Або “Гайдамаки” Т.Шевченка – Євген Сверстюк наголошував на “недитячості” цієї поеми й говорив , що її викладання в 9 класі (за програмою) не відповідає віковому сприйняттю. Не кажучи про те, що на момент вивчення твору з історії України діти ще не отримують знань про історичний період, у якому відбувається дія поеми.

Чому програма з української літератури перенасичена творами й що з цим робити

Часто дітей вчать давати “правильні” відповіді на запитання щодо творів, і будь-яке інакомислення традиційно карається заниженням оцінки. Фото: автор – evgenyataman, Depositphotos

Якщо дитина не вивчала з історії епохи, особливості суспільно-політичного складу періоду, вона не може правильно сприйняти літературні надбання того часу, грамотно проаналізувати характери героїв чи тематику твору, оцінити внесок автора у формування культурної спадщини народу та інтерпретувати вивчене у власний світогляд.

А є ще суто вікові особливості сприйняття, – каже Іванна, – коли дитина не доросла до того, щоби прийняти й розуміти “дорослий твір”, яких у програмі української літератури нині немало”.

Тому часто дітей вчать давати “правильні” відповіді на запитання щодо творів, і будь-яке інакомислення традиційно карається заниженням оцінки. Тоді як класика критичної думки в літературі так само не відповідає запитам сучасності, проте на неї здебільшого й орієнтуються вчителі для розбору учнями літературних творів. Тож діти змушені механічно читати та заучувати безкінечні та безособові дати років життя та визначних літературних подій.

ЯК МОЖНА ЗМІНИТИ СИТУАЦІЮ?

Ігор Хворостяний, який долучався до створення нового Стандарту базової середньої освіти, так коментує ситуацію:

“Уроки мови й літератури – наріжний камінь освітнього процесу, саме вони дають нам змогу побачити загальний зріз суспільних настроїв, що відображаються й на шкільному навчанні. На жаль, багато в чому віз і нині там, які б новаторські та революційні освітянські програми не було заплановано на початку реформи.

Викладання мови та літератури в школі має сприяти становленню успішної в майбутньому людини. І задля цього варто відмовитися від навчання цих предметів як теоретизованої та відокремленої від інших системи знання про предмет, натомість зосередитися на практичній користі для дитини.

Що я маю на увазі? Наприклад, дати учням початкової школи завдання написати бабусі листівку на свято, а вже на прикладі цього тексту показати правила використання апострофа (“здоров’я”), подвоєних приголосних (“завзяття”, “буття”, “життя”), ненаголошених голосних тощо (до слова, реформа НУШ якраз багато зробила в цьому напрямі).

Або запропонувати старшокласникам скласти власну програму передвиборної агітації на посаду голови учнівського самоврядування з паралельним опануванням мистецтва переконувати, добором доречних і виразних мовних засобів, супутнім вивченням граматики – тут узагалі простір для педагогічного креативу практично безмежний.

Якщо говорити про літературу, то деякі класичні твори (наприклад, “Хіба ревуть воли, як ясла повні”) я б узагалі заборонив для вивчення в школі, як би провокаційно це не прозвучало. З усіма нюансами історичних контекстів окремих текстів не те, що учні, – не кожний дорослий упорається. Тож школярі змушені завчати напам’ять чужі думки та характеристики, вірші чи фрагменти підручника. І це здебільшого вбиває їхню спрагу до розуміння, аналізу та креативу.

Основним завданням школи не повинен бути марафон “опануй навчальну програму”, натомість на уроках літератури важливо навчити дітей вести діалог із художнім текстом. Як це зробити? Насамперед, додати до програми цікавої з погляду віку учнів літератури. Сучасні автори, фантастика, фентезі, детективи тощо.

Це не означає відмову від класики, йдеться про осучаснення та гармонізацію з класикою, розумне співвідношення текстів для вивчення. Не кажучи про те, що акценти в інтерпретації творів корифеїв української літератури наразі доволі одновекторні – у цих текстах, окрім суспільної проблематики, якою набивають оскомину й нинішнім вихованцям, є й чудові нюансування почуттів, і захопливі сюжети, і витончений гумор, і неперевершений сарказм. Проте текстів цих однозначно має бути набагато менше, оскільки кількість не означає якість, а вивчення пів сотні творів за рік аж ніяк не сприяє глибинному їх осягненню”.

Іванна Коберник:

Дуже не люблю цього словосполучення, але тут потрібна тверда політична воля. Щоби хтось із тих, хто відповідає за програми та підручники, узяв і, нарешті, підрахував, наприклад, загальну кількість сторінок, які має прочитати дитина за певний період відповідно до програми. Ця цифра спричинить шок.

Тоді треба ухвалити сміливе рішення, на яке досі ніхто не наважувався з очільників МОН – визначити прийнятну кількість творів на рік для кожного класу, щоби це були: по-перше, найкращі твори; по-друге, варті глибокого опрацювання, осмислення й обговорення; по-третє, щоби їх прочитання займало реалістичну кількість часу, посильну для дітей відповідного віку. Тільки так можна змінити програму з літератури, щоби заохочувати дітей читати, а не спричиняти відразу до цього процесу”.

Отже, рекомендації експертів можна охарактеризувати так:

  • Поставити в центр уваги потреби дитини, а не кількість творів.
  • Скоротити перелік обов’язкових до прочитання текстів: як би не намагалися освітяни, кількість аж ніяк не переростає у якість. Читання має бути неспішним і вдумливим, аби приносити задоволення й давати простір для думки та уяви. Й учень, і (а, може, і насамперед) вчитель мусить мати достатньо часу не лише на опанування критичних досліджень, а й на дискусію та формування власної думки та здатності до аналізу.
  • Осучаснення контенту підручників та програми навчання. Щоби не бути нудними, ці предмети мають враховувати потреби сучасності.
  • Змінити підходи до формування завдань. Інтерактивність, трендовий дизайн, спонукання до висловлювання власної думки й дискусій, практична спрямованість – невичерпний перелік того, що має бути в основі сучасної шкільної науки.

Анна Степанова-Камиш, “Нова українська школа”

Фото: автор – Y-Boychenko, Depositphotos

Матеріали за темою

Обговорення