До дня народження Лесі Українки: як руйнувала стереотипи про Україну, що казала про росію та які її слова були пророчими

Образ Лесі Українки – не про “слабосилу, хвору дівчину”. Так, понад 30 років вона чинила опір хворобі. Через те, що була жінкою, часом чула, що філософські та психологічні теми не для неї, а писати треба лише про селян та козаків.

Але життя Лесі Українки є історією успіху людини, яка змогла попри несприятливі обставини стати однією із центральних постатей української культури. Невтомною працею та постійним саморозвитком вона змогла піднести українську літературу.

Раніше “Нова українська школа” вже спростовувала популярні міфи із життя письменниці. Цьогоріч, до дня народження поетеси, 25 лютого, ми зібрали ідеї Лесі Українки, які надихають та не дають опустити руки в найважчі хвилини для України.

У новій статті читайте:

• що Леся Українка казала про любов до життя та міцність духу;
• яке місце посідали освіта та праця у її житті;
• з якими стереотипами про українців боролася письменниця;
• що говорила про росію та якою зображувала її у своїх творах;
• як, за Лесею Українкою, втілити мрію в реальність;
• які вірші поетеси мотивують та надихають.

Про це ми поговорили із Сергієм Романовим, доктором філологічних наук, викладачем Волинського національного університету ім. Лесі Українки, та Марією Чашук, співробітницею Колодяжненського літературно-меморіального музею Лесі Українки.

ЧОМУ ШЛЯХ ЛЕСІ – НЕ ПРО СТРАЖДАННЯ

Життя Лесі Українки – це історія успіху про те, як можна стати найвизначнішою літературною діячкою за, здавалося б, несприятливих обставин. Серед них і хвороба, і становище жінки в тогочасному суспільстві, й образ української літератури як селянської тощо. Однак, за словами Сергія Романова, життєвий шлях поетеси не про страждання, а про невтомну працю та вміння досягати поставленої мети.

“Ми мало віримо в себе, бо мало себе знаємо. Легко піддаємося думкам інших про себе, швидко погоджуємося, що в нас нічого не вийде і все списуємо на обставини. Хто не хоче докладати зусиль і боїться – буде шукати виправдання своїх невдач, а хто має сильне бажання – просто робить свою справу. Леся Українка обрала другий варіант”, – розповів викладач.

У 9-річному віці Леся написала свій перший вірш “Надія”. Уже тоді вона кинула виклик життєвим проблемам:

“Ні долі, ні волі в мене нема,

Зосталася тільки надія одна”.

“Цей вірш часто люблять жалісливо цитувати. Мовляв, маленька Леся вже в такому ранньому віці відчувала, яка стражденна путь її чекає попереду. Таке трактування знеохочує багатьох школярів до вивчення літератури під призмою страждань та історіями про хворих, невдах, п’яниць тощо.

Насправді ця поезія зовсім не про страждання, а про виклик. Леся Українка ще в дитинстві зрозуміла те, що світ несправедливий, ніхто не обіцяє нам тут щастя та успіху просто за те, що ми тут є. Це не всім під силу зрозуміти навіть у дорослому віці. А письменниця усвідомила, що кожен здобуток у житті треба досягати великими зусиллями та працею. Тож усе життя Українки в цьому контексті саме про здобування”, – додав Сергій Романов.

ШЛЯХ ДО УСПІХУ ЧЕРЕЗ САМОРОЗВИТОК: ЩО УКРАЇНКА КАЗАЛА ПРО ОСВІТУ

Початкову освіту Леся здобувала вдома. Її мати – Олена Пчілка – навчала дітей сама, також запрошувала приватних вчителів. У родині не хотіли віддавати дітей до освітніх закладів у російській імперії, адже там навчали російською мовою.

“Спочатку Леся Українка навчалася під керівництвом матері, потім разом із вчителями свого старшого брата. Багато до розвитку поетеси доклав зусиль і дядько, Михайло Драгоманов, якого Леся називала своїм учителем.

Втім, багато часу вона приділяла й самоосвіті. Вчила і філософію, і політологію, і політекономію, і соціологію тощо. Письменниця йшла від вершини до вершини й не зупинялася на досягнутому. Постійний рух уперед та праця над собою зрештою і зробили її однією з найвизначніших постатей української культури”, – додав Сергій.

Відтак в 19 років вона написала для своєї молодшої сестри Ольги підручник зі стародавньої історії східних народів. А впродовж життя вивчила 11 іноземних мов.

Тож навіть не здобувши офіційної освіти, поетеса змогла дорівнятися за своєю ерудицією до провідних літературних діячів того часу. А це ще один приклад перемоги людини над обставинами.

За словами Марії Чашук, Лесю Українку турбувало й питання освіченості українського народу. “Дуже тяжко писати книги для людей, позбавлених навіть початкової освіти”, – писала поетеса.

Досить здивованою була Леся Українка після відвідин у 1891 році села Піддубці, поблизу Луцька, де працювала її подруга, сільська вчителька Марія Биковська. У циклі нарисів “Волинські образки” під назвою “Школа” поетеса згадувала, що в тогочасних церковноприходських школах російської імперії українські школярі вчили “Житие св. Симеона Столпника”, “Житие св. Григория”, “Житие преподобного…”.

“На те в нас церковноприходська школа, які книжки нам присилають, такі мусимо читать. А ось тут наші учебники… Там стояли: молитовник, “краткий катехизис”, закон божий, “задачник”, арифметика та скілька тоненьких букварів, я забула ймення їх авторів – усе якісь невідомі”, – писала письменниця з розмови подруги.

Леся Українка була переконана, що шлях до національної свідомості залежить, зокрема, і від освіти. У “Листі до товаришів” Леся Українка писала про такі національні ідеї:

• політична воля й освіта народу;
• потреби нашого краю;
• оборона прав народності;
• конечність здобування волі.

ЛЕСИНА ЛЮБОВ ДО УКРАЇНИ

У творчості поетеси значне місце відведено національній ідеї, любові до рідного краю та обстоюванню прав народу, розповіла Марія Чашук. Саме родина заклала в Лесі громадянську свідомість, національну гідність, любов до рідної мови, українського фольклору та традицій.

“Згадаймо хоча б драму-феєрію “Лісова пісня”, у якій Леся пише не тільки про людські взаємини, а і про красу природи рідного краю, різноманітність фольклорних образів та вірувань, як-от замовляння тощо”, – наголосила Марія Чашук.

Де б не була поетеса, завжди згадувала про свій рідний край. Так, під час перебування в Криму, вона написала твір “Іфігенія в Тавриді” (1898). У ньому головна героїня, перебуваючи в неволі та тузі за батьківщиною, промовляє:

“А в серці тільки ти,

Єдиний мій, коханий рідний краю!”

Лесі Українці надзвичайно боліла тема бездержавності українського народу, який тоді був під владою російської імперії. Сама поетеса називала себе ув’язненою в цій імперії.

Тож своєю місією вважала піднімати народ на боротьбу за допомогою слова. Його ж обрала за свою головну зброю:

“Слово, моя ти єдиная зброє,

Ми не повинні загинуть обоє!

Може, у руках невідомих братів

Станеш ти кращим мечем для катів”.

Відтак у поезії “До товаришів” Леся Українка закликала молоде покоління не мовчати, продовжувати боротьбу своїх попередників та наполегливо добиватися кращої долі для України. Бо “терпіть кайдани, то несвітський сором”.

“Що ж, браття, мовчите? Чи втішені собою,

Що вже й докори сі вас не проймуть?

Чи так задавлені неволею, журбою?

Чи, може, маєте яку яснішу путь?

Подаймо їм великую розвагу,

Скажім і докажім, що ми бойці сами;

А ні, то треба мать хоч ту сумну одвагу –

Сказать старим бойцям: не ждіть, не прийдем ми!”

“ВЕЛИКА В’ЯЗНИЦЯ”: ЯК ВІДГУКУВАЛАСЯ ЛЕСЯ УКРАЇНКА ПРО росію

У 1896 році Леся Українка написала лист до французької громадськості. У той час, за словами Марії Чашук, у Версалі французька інтелігенція з почестями вітала російського царя Миколу II. Напередодні його коронували в Петербурзі, однак святкування закінчилося трагедією. У натовпі відбулася велика тиснява, унаслідок чого загинуло багато людей.

Вражена пишним прийомом царя після таких подій письменниця написала статтю “Голос однієї російської ув’язненої” як лист-звернення до французьких митців. В одному з уривків йдеться:

“Чи ви знаєте, славетні побратими, що таке убожество? Убожество країни, яку ви називаєте такою великою?… Так, росія величезна, росіянина можна заслати аж на край світу, не викидаючи поза державні межі. Так, росія величезна, голод, неосвіченість, злодійство, лицемірство, тиранія без кінця, і всі ці великі нещастя величезні, колосальні, грандіозні.

Наші царі перевищили царів єгипетських своєю схильністю до масивного, їхні піраміди високі й дуже міцні. Ваша Бастілія була ніщо в порівнянні з ними… Не бійтесь, побратими, в’язниця поетів, що люблять волю, батьківщину й народ, не така тісна, як інші місця ув’язнення, вона простора і її славне ім’я – росія”.

Також Леся Українка яскраво протиставила два різні світи українців та росіян у драмі “Бояриня”. У ній головна героїня, українка Оксана, вийшла заміж за українця Степана, який служив у царському дворі. Після одруження чоловік забрав її до московії. Відтоді й почалися страждання Оксани, яка картала себе за зраду своєї країни в тяжку добу Руїни.

• Головна героїня повністю розчарована життям у московії, де тільки неволя, шпигуни, страти, а цар – головне божество. Самі ж люди не мають ніякої цінності;
• життя в Україні – це воля, жага до боротьби, повага до людини та рівноправність жінок і чоловіків;
• життя в московії зображено в драмі як рабське, деспотичне, позбавлене барв. Сама ж Оксана від перебування в такому середовищі поступово згасає.

“У Лесі Українки завжди була чітка позиція щодо відносин між Україною та росією – між нами ніколи не може бути нічого спільного. Поетеса добре розуміла, що росіяни – імперці, і просто так вони не полишать українців. Адже прагнення імперії завжди в завоюванні нових територій. Зараз це для нас є очевидним, але, на жаль, не було очевидним для українців тоді”, – додав Сергій Романов.

ЯК ЛЕСЯ УКРАЇНКА РУЙНУВАЛА СТЕРЕОТИПИ ПРО УКРАЇНУ ТА ЇЇ ЛІТЕРАТУРУ

Поетеса перевернула уявлення про українську літературу як літературу про селян та кріпаків. Вона дала альтернативу українській літературі й показала, що серед українців є високоінтелектуальні люди із прогресивними ідеями, каже Сергій Романов.

“Ще з дитинства Лесю Українку оточували різні дворянські родини, які обстоювали українську ідею. Серед них Михайло Драгоманов, Микола Лисенко, Михайло Старицький, Володимир Антонович тощо. Тож виховуючись у такому оточенні, письменниця бачила європейські цінності в українців”, – додав викладач.

Наприклад, у психологічній драмі “Блакитна троянда” поетеса писала про життя української інтелігенції, яка розмовляла українською мовою. Вона показала, що українці – це не тільки колоритні люди, які лише співають, танцюють і носять химерний одяг. Це й інтелектуали, які цікавляться ідеями світового рівня, вміють мислити та глибоко відчувати. У такий спосіб, Леся Українка хотіла наблизити нашу літературу до європейського рівня.

ЩОБ ЗДІЙСНИТИ МРІЮ, ТРЕБА НЕВТОМНО ПРАЦЮВАТИ

Коли лікарі сказали Лесі Українці покинути працю і жити санаторним життям через погіршення здоров’я, вона відмовилася. Адже, як казала поетеса, вона горіла працею. Можливо, і завдяки справі, яку любила понад усе, письменниця прожила вдвічі більше, ніж їй прогнозували лікарі.

Без праці неможливе досягнення мрії. Саме мрія була однією з визначальних тем поезії Лесі Українки:

“Мріє, не зрадь! Я так довго до тебе тужила,

Стільки безрадісних днів, стільки безсонних ночей.

А тепера я в тебе остатню надію вложила.

О, не згасни ти, світло безсонних очей!”

“Поетеса розуміла, що якщо нічого не робити для досягнення мрії, то вона так і залишиться чимось нездійсненим. Тому пізніше поетеса воліє оперувати більш конкретними поняттями “мета” та “ідея”. А щоб мрія здійснилася, для цього треба працювати. Мрія без праці, без зусиль, самовіддачі, жертовності, наполегливості неможлива”, – узагальнив Сергій Романов.

ОПТИМІЗМ ЛЕСІ УКРАЇНКИ: ЯК НЕ ВТРАТИТИ ВІРУ В СЕБЕ

Попри довгу боротьбу з хворобою, вірші та твори Лесі Українки пронизані оптимізмом, переконана Марія Чашук. Відтак у 24 роки письменниця пише Михайлові Павлику листа від 2 (14) лютого 1895 року, зміст якого вражає пророчою візією майбутнього:

“Знаєте, я все ж таки трошки оптимістка, чи то скоріш прогресистка, і думаю, що світ іде не до гіршого, а до кращого, тільки – коли б він скоріше йшов, а то стільки сили й людей даремнісінько гине. А в нас, на Україні, ще багато мусить загинути марне (чи, може, так буде здаватись, що марне?), поки що-небудь людське вийде. І я і всі мої товариші, певне, роковані на марну згубу, та й нехай би, якби з того просвіток був комусь”.

Віршами Лесі Українки можна надихатися у важкі хвилини й зараз:

“… Так! Я буду крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Буду жити! Геть, думи сумні!” (вірш “Contra spem spero!” або “Без надії сподіваюсь!”)

У поезії “Скрізь плач, і стогін, і ридання…” поетеса переконана, що марно нарікати на долю. Від самих сліз кайдани лише заржавіють, а “самі ж ніколи не спадуть”:

“Нащо даремнії скорботи?

Назад нема нам воріття!

Берімось краще до роботи,

Змагаймось за нове життя!”

Про незламність поетеси йдеться й у вірші “Хто вам сказав, що я слабка…”

“Хто вам сказав, що я слабка,

що я корюся долі?

Хіба тремтить моя рука

чи пісня і думка кволі?”

Про важливість бути мужніми та стійкими поетеса писала й у вірші “Як дитиною бувало…”

“Що болить?” – мене питали,

Але я не признавалась –

Я була малою горда,

Щоб не плакать, я сміялась”.

“Звісно, Леся мала сумніви щодо того, чи все вона робить правильно. Але її досвід показує, що попри осуд, сумніви й зовнішні обставини можна змінити свою долю і досягти успіху.

У Стуса є гарна метафора, яка добре описує поетесу, – це “самовипростування”. Коли протягом життя людина випростується, стає гордою, вільною та впевненою. Такою була Леся Українка”, – підсумував Сергій Романов.

Раніше “Нова українська школа” опублікувала тест, у якому зібрано 15 фактів про письменницю. Пройти тест про життя Лесі Українки пропонуємо за посиланням.

Ірина Троян, “Нова українська школа”

Титульне зображення: НУШ