Напишіть нам

Всі теми

Доброчесність у суспільстві виживання – як навчати учнівство

Переважно люди погоджуються, що доброчесними бути добре і правильно. Але як діяти, коли обставини навколо складаються так, що поводитися недоброчесно видається кориснішим, буквально необхідним для виживання? І чи можливо виховувати доброчесність у дітях, якщо дорослі не можуть покладатися на державу в захисті своїх прав?

На ці складні запитання відповіла соціологиня та дослідниця Вікторія Бриндза під час вебінару “Виклики втілення уроків доброчесності в класі”, який відбувся 13 грудня 2021 року.

Більше про ці уроки читайте тут, а також дивіться розроблені навчальні матеріали для учнів 3–4 класів.

Далі – її пряма мова.

ЩО ТАКЕ СУСПІЛЬСТВО ВИЖИВАННЯ

Українське суспільство досі перебуває в перехідному періоді від тоталітарної системи до демократичної. У тоталітарному суспільстві важливою була могутність держави, а людина була лише ресурсом. У демократії навпаки – успіх залежить від особистісних якостей та самостійності людини.

Досліджуючи українське суспільство, ми з колегами виявили, що насамперед у ньому дуже бракує безпеки, наслідком чого є почуття незахищеності.

Постійна непередбачуваність в умовах браку часу для адаптації підвищує почуття тривоги й вимагає бути завжди напоготові, що швидко виснажує.

  • Люди стають схильними не довіряти іншим і розглядати одне одного радше як потенційних конкурентів та претендентів на якесь благо, що могло би дістатися їм.
  • Замість того, щоби надавати безпеку та оберігати, держава часом навіть становить загрозу для людини.
  • У стані небезпеки люди більше звертають увагу на негатив. Батьки та вчителі схильні робити зауваження щодо негативної поведінки дітей, оминаючи увагою позитивну.
  • У такому контексті люди частіше поводяться агресивно чи уникають взаємодії (не тому, що вони злі, а через те, що вся ментальна енергія йде на забезпечення виживання, а не на розвиток конструктивних стосунків).

Відповідно, коли в таких обставинах виникає можливість порушити правила на свою користь, то ніби логічно припустити, що шансом потрібно скористатися, навіть якщо ми вважаємо це неправильним.

Але що в наших силах змінити?

АВТОРИТЕТНИЙ – НЕ АВТОРИТАРНИЙ

Уявлення вчителів, батьків та учнів про те, якою має бути школа, не змінюються за один день, і навіть за 30 років, але таки змінюються – і це позитив. Позитив також у тому, що ми можемо впливати на якість і швидкість змін.

Учителі та батьки часто вважають, що підтримують свій авторитет в очах дітей, коли роблять вигляд, що знають усе й ніколи не помиляються, але парадокс у тому, що саме в цей момент авторитет втрачається.

Набувається він, коли діти спостерігають за тим, як дорослі долають складні ситуації, як учителі та батьки самі дотримуються встановлених правил, а помиляючись, визнають це, чесно обговорюють, просять пробачення та дякують за допомогу.

І навпаки: коли дорослий говорить “мені можна, а тобі – ні”, то діти сприймають це як шаблон, що, стаючи дорослим і набуваючи певних повноважень та влади, можна також порушувати правила.

То як же вчити доброчесності дітей у сучасних реаліях?

Не пропонувати правильне рішення ні вербально, ні невербально. Готова відповідь забирає необхідність думати, аналізувати, зважувати. Вчитель не завжди буде поруч, тому його завдання – не зробити дитину доброчесною, а навчити міркувати, шукати й вирізняти альтернативи, робити власні висновки та відповідати за свій вибір.

Насправді, це великий виклик для батьків і вчителів, тому що в нашому дитинстві було інакше – тоді дітей виховували з уже готовим “правильним поглядом”. Але навіть якщо ви бачите, що вибір хибний, – не оцінюйте, не реагуйте. Запропонуйте подумати разом, до чого призведе рішення, спонукайте розмірковувати, ставлячи запитання.

Як пояснює психологиня Світлана Ройз, діти 9–10 років (аудиторія уроків доброчесності) мають такі вікові особливості:

  • не просто імітують, а починають ставити під питання слова старших;
  • переходять від магічного мислення до раціонального, конкретного;
  • виокремлюють себе від інших, відчувають свою індивідуальність та самотність;
  • краще розуміють причинно-наслідкові зв’язки;
  • розвивають здатність до критичного мислення та самоконтролю;
  • починають сприймати складні абстрактні поняття;
  • все ще потребують авторитетних (не авторитарних!) прикладів дорослих.

ЯК ЗАЛИШАТИСЯ ДОБРОЧЕСНИМ І ВЧИТИ ЦЬОГО ДІТЕЙ, ЯКЩО:

  • людина не може покладатися на захист своїх прав?

Так, українська система правосуддя ще не ставить людину в пріоритет за замовчуванням, але захистити права можливо, якщо бути наполегливими, намагатися розібратися та залучати інших.

  • правила суперечать здоровому глузду?

Правила можуть змінюватися, інколи це просто старе правило, яке не встигли замінити. Якщо правила несправедливі, їх варто намагатися перевизначити, і почати можна з правил взаємодії в класі. Попросіть дітей конструктивно подумати, якими мали би бути нові правила, і запропонувати свої варіанти з огляду на інтереси інших.

  • порушення правил не веде до відповідальності?

Важливо знайти нові некаральні форми відповідальності – такі обмеження, які не принижують людину. Так ми допомагаємо дітям збагнути, що відповідальність існує не для покарання, а для підвищення загального добробуту, безпеки та ефективності. Запитайте самих учнів, які б вони запропонували заходи для випадків порушення правил. Поясніть, що помста (передбачає приниження чи знищення гідності людини) і відповідальність (гідність залишається непорушною) – це різні речі.

  • доброчесна поведінка суперечить добробуту?

Для деяких родин життєві обставини можуть бути дуже складними, коли їхні виживання й добробут залежать від напівдоброчесної поведінки (хтось не заплатив за проїзд у громадському транспорті, хтось перевищив швидкість на дорозі або не повернув зайву решту, випадково отриману в магазині). Але до переходу на “світлу сторону” не можна примушувати, адже тиск зазвичай спричиняє спротив та агресію.

Не варто також цькувати чи визначати, хто кращий, а хто гірший, бо ідеальних людей не буває. Важливо показувати альтернативу, закликати міркувати про наслідки.

  • навколо стільки прикладів несправедливості?

Так, але і прикладів справедливості немало. Дорослі можуть бачити світ інакше, ніж діти ще й тому, що їхнє дитинство відбувалося в цілком інших обставинах. Для декого – в іншій країні, у тоталітарній системі. Звідси наша схильність узагальнювати, розповсюджуючи негативні обставини на все життя: “маємо те, що маємо”, “нам пороблено”. Але дорослим треба намагатися зупиняти себе, подивитися, чи є щось, що ми можемо зарахувати як позитив, і передати дітям інші патерни.

  • вашим доброчесним ставленням зловживають інші?

Ознайомити учнів із “дилемою в’язня”, коли зрадити довіру та порушити правила собі на користь вигідно в короткостроковій перспективі. “Дилема в’язня” – це коли співучасників злочину розводять різними кімнатами і пропонують волю в обмін на зізнання та засвідчення вини іншого.

У цей момент людині здається, що свідчити проти партнера вигідно, оскільки, по-перше, не хочеться сидіти у в’язниці, а по-друге – страшно, що інший співучасник може зрадити першим, тому треба швидше використати свій “шанс”. Брак безпеки змушує нас бути короткозорими й не розглядати тривалу перспективу (головне – вижити сьогодні).

У класі можна застосувати гру, яка допомагає побачити позитивну дію доброчесності в тривалій перспективі. У грі має бути багато раундів, у яких дилема “зрадити чи не зрадити” щоразу повторюватиметься. Так, коли ми бачимо, що взаємодія не одноразова, що нам жити в цьому суспільстві з цими людьми й жити із собою, – наше сприйняття доброчесності й довіри зміниться.

У нашої країни дійсно непросте минуле й непросте теперішнє, але ми не маємо в ньому застрягати. Вибір простий: “скласти лапки” або рухатися до змін, нехай і повільно.

Вікторія Макарова, Анна Степанова-Камиш, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – gpointstudio, Depositphotos

Проєкт “Навчання суспільної доброчесності в українській початковій освіті як довготривалий та ефективний інструмент подолати “побутову корупцію” реалізується у партнерстві з німецькою організацією ChildFund Deutschland (“Дитячий Фонд Німеччини”) за підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини (BMZ)

Більше про проєкт читайте за цим посиланням.

ChildFund

 

Матеріали за темою

Обговорення