Дитина втратила рідних через війну: як поводитися та які слова підтримки підібрати однокласникам і вчителям

Ще на початку 2023 року в Україні зафіксували майже 6 500 дітей, які під час повномасштабної війни залишилися без батьківського піклування з різних причин (позбавлення батьківських прав, батьки зникли безвісти, залишилися на окупованій території чи перебувають в полоні). З них 1 233 дитини втратили одного або обох батьків.

Втрата когось із рідних може по-різному впливати на дітей: від проявів пригніченого стану та відстороненості до агресії та імпульсивності.

Саме тому і вчителі, й учні мають знати, як себе поводити поруч з однокласниками, які втратили рідних. Адже школа є одним із тих місць, які допомагають дітям повернутися до рутини та відчути стабільність. Тож учням, які переживають втрату, важливо відчути підтримку, але при спілкуванні з ними потрібно знайти баланс між гіперопікою та ігноруванням втрати.

“Нова українська школа” зібрала поради для вчителів та учнів про правила підтримки та взаємодії з дітьми, які втратили когось із рідних.

У новій статті читайте:

• за якими ознаками можна визначити, що дитина переживає втрату;
• чому вчителям важливо знати, як відбувається процес горювання;
• чому не можна ігнорувати втрату дитини та заперечувати її емоції;
• як краще реагувати однокласникам;
• які фрази не варто казати;
• як не травмувати дітей, які втратили батьків, під час заходів у школі на тему сім’ї.

Своїми рекомендаціями поділилися Людмила Романенко, психологиня, тренерка, супервізорка Центру психосоціальної реабілітації НаУКМА, психологиня БФ “Голоси дітей“, та Світлана Ройз, сімейна та дитяча психологиня.

ЯК ВЧИТЕЛЯМ ПІДТРИМАТИ ДІТЕЙ, ЯКІ ПЕРЕЖИВАЮТЬ ВТРАТУ

Однією з ознак, що дитина втратила когось із близьких, є її різка зміна поведінки, розповіла Людмила Романенко. Наприклад, раніше дитина була весела, активна вдома, на уроках чи перервах, а тепер не хоче спілкуватися з однолітками та дорослими, стала апатичною, замкненою, у неї знизилась успішність. Або ж поведінка дитини стала агресивною та імпульсивною. Тому вчителям важливо моніторити стани дітей і пояснювати іншим, чому так відбувається.

“На жаль, часом у нашому суспільстві спостерігається практика ігнорування чиєїсь втрати. Нерідко батьки й вчителі кажуть іншим дітям не зачіпати розмов на тему смерті чи війни, не згадувати про батьків, щоби нібито знову не травмувати іншу дитину. Для них ігнорування – ніби захисний механізм. Але від цього потрібно відходити. Адже людям потрібна підтримка, питання лише в правильній та ненав’язливій подачі.

Звісно, це не означає, що кожен урок потрібно починати зі згадки про загибель когось із рідних учнів. Але не можна вдавати, що немає війни, немає втрат, якщо це вже поруч і навіть торкнулося когось із класу”, – наголосила психологиня.

З дітьми, які втратили когось із рідних, потрібно говорити про це як близьким, так і вчителям. Адже часом діти за браком інформації можуть дофантазовувати собі хід подій. Наприклад, хтось із них посварився з татом, а потім він пішов на фронт, де загинув. І якщо дитині не пояснити ситуації, вона може подумати, що якби вона не посварилася з татом тоді, то він би був живий. Тож треба проговорювати такі історії з дітьми, щоби потім це не переросло в почуття провини.

У вчителів має бути індивідуальний підхід до дітей, які переживають втрату. Адже кожен по-різному може реагувати на такі події.

Часто буває так, що про втрату рідних когось з однокласників, учні та вчителі дізнаються досить швидко (соцмережі, медіа або знайомі). У такому випадку, коли дитина прийшла через якийсь час до школи, не потрібно на весь клас розповідати про втрату й публічно її жаліти.

“Варто просто прийняти дитину, як завжди, – нехай вона сяде на своє звичне місце, поруч із друзями, і в такий спосіб повернеться в шкільну рутину. А потім на перерві вчитель чи вчителька можуть індивідуально поговорити з учнем”, – додала Людмила Романенко.

Можна запитати, яка допомога потрібна дитині, та наголосити, що вона завжди може звернутися до вас у разі потреби. Не варто боятися відверто говорити сам на сам із дітьми. Горювання – це процес і ми маємо дозволити психіці дитині його пройти. Ми можемо запропонувати їй розповісти про близького, якого вона втратила. Так ми даємо місце – і горю дитини, і її любові.

Якщо ж ігнорувати стани дітей, це може ускладнити процес переживання втрати. Тож вчителі мають моніторити стан учнів і вчасно звертатися по допомогу до шкільних психологів.

Також, на думку Людмили Романенко, вчителі мають більше знати про сам процес горювання, які його симптоми, як він проходить тощо.

• У цьому стані діти можуть програвати й повторювати травматичну подію;
• може змінитися фізичний стан: зменшитися апетит, виникатимуть труднощі із засинанням чи сном. Також дітям можуть снитися кошмари;
• може знижуватись увага, пам’ять, когнітивні функції тощо.

“Тут немає фіксованого порядку “стадій”, у яких проявляються різні емоції чи поведінка під час горювання. Ці стадії умовні й вчителям не обов’язково їх чітко розрізняти.

Процес горювання і його тривалість у кожного індивідуальні й залежать від багатьох чинників. Але якщо вчителі бачать такі затяжні симптоми в дітей, які тривають понад пів року, а стан навпаки тільки погіршується, то варто звернутися за кваліфікованою допомогою (погодивши це з рідними дитини)“, – додала психологиня.

Треба поговорити з дитиною, визначити її емоції й сказати:

• “Я бачу, що ти досі відчуваєш сум. Так буває, коли людині важко і їй потрібна допомога. Я розумію, це нормально. У нашій школі є психолог, до якого можна звернутися за підтримкою та допомогою”.

Учителі можуть самостійно підійти до психолога й попросити його поговорити з дитиною, яка пережила втрату. Тоді фахівець зможе знайти правильний підхід до дитини, якщо педагоги почуваються невпевнено.

“Однак не варто всіх дітей, які втратили когось із рідних, одразу направляти до психолога. Мовляв, у тебе хтось загинув, отже, у тебе травма й ти потребуєш допомоги. Не всім потрібна психологічна підтримка, адже це індивідуальні процеси. Але вчителі мають спостерігати за учнями. Якщо такі учні сумують тиждень, місяць чи два – це природно. Але якщо процес затягнувся (пів року, рік), почалися прояви депресії, то тоді потрібно ініціювати кваліфіковану допомогу психологів”, – радить Людмила Романенко.

За словами Світдани Ройз, природно, коли дитина відволікається, починає грати чи спілкуватися з іншими дітьми, а потім знов намагається усамітнитися. Природно й те, що дитина може поводитися так, наче хоче помститися тим, хто не втратив близьких. Ми маємо одночасно проявляти співчуття і окреслювати кордони в поведінці всіх дітей.

ЯК ОДНОКЛАСНИКИ МОЖУТЬ ДОПОМОГТИ ДІТЯМ, ЯКІ ВТРАТИЛИ РІДНИХ

За словами Людмили Романенко, дітям, які пережили втрату, не варто довго відкладати похід до школи та повернення в соціум. Коли людина пережила травмуючу подію, вона може відчувати розрив “лінії часу”, розрив між минулим та майбутнім. Тож найкраще повернути в життя звичні моменти рутини. Для дітей це може бути навчання в школі.

Однокласники мають поводитися, як і зазвичай. Важливо залучати дітей, що переживають процес горювання, до дії: запрошувати до спільних ігор, робити в групах якісь проєкти тощо.

Звісно, це не означає, що не потрібно співчувати дитині, коли, наприклад, вона плаче або ж сама почала розмову про загибель когось із рідних. Тоді інші учні мають вислухати її й підтримати, але не словами “не плач”, “не переживай”, “зате в тебе залишилася мама/тато”, “зате ти живий” тощо. Подібні фрази тільки знецінюють наші емоції. Дітей у класі варто навчити виражати співчуття. Це можуть бути слова “мені так шкода”, або ж можна просто щиро сказати “я не знаю, які слова підібрати і як тебе підтримати. Ти знай, що я з тобою і завжди готовий допомогти”.

На своїй сторінці у Facebook Світлана Ройз також ділилася порадами, як дітям (вік 7+) підтримати своїх однокласників, які втратили близьких, і як батькам поговорити зі своїми дітьми, щоби вони були готові до реакцій друзів:

• дорослі мають бути готові до того, що коли дитина дізнається про загибель батьків друга чи подруги, то в неї теж може виникнути тривога, що з її батьками може щось трапитися.

Варто заспокоїти дитину, сказавши, що ви зараз робите все можливе, аби бути поруч;

• також важливо правильно повідомити дитині про загибель когось із рідних друзів. Наприклад, можна використати такі слова:

“Я дізналася / дізнався сумну новину. Батько / матір (додати ім’я друга чи подруги і не використовувати займенник “твого”, щоб не було випадкової ідентифікації) загинув/ла на війні. Це дуже страшна та сумна новина. Зараз всій родині складно. І, можливо, (ім’я друга чи подруги) потрібна підтримка. Як ти думаєш, що ми чи однокласники можемо зробити для друга чи подруги?”.

Потім слухаємо відповіді й підтримуємо ті, які будуть коректними;

• далі варто надати пояснення: коли людина втрачає близьких, їй дуже складно і всі емоції можуть перемішуватися. Одночасно можуть проявлятися злість, сум, радість тощо. І поведінка, до якої раніше однокласники звикли, може змінюватися. Тож якщо раптом дитина буде помічати це – просто нехай знає, що це не означає, що вона чимось завинила перед однокласником, чи що вони вже не друзі. Просто це нормальний процес переживання втрати;
• ще батькам можна сказати: “Коли я була чи був маленькою/им, то мені здавалося, що коли я перебуваю поруч з тим, хто нещасливий, то це може перекинутися на мене. Але біда не заразлива, а підтримка навпаки зцілює людину”;
• запитати дитину, чи знає вона, якими словами підтримати тих, кому боляче. Вислухати відповіді. Далі можна навести свої приклади:
• я знаю, що сталося і мені так шкода;
• ми всі завжди будемо пам’ятати твого батька/твою матір. І якщо ти раптом захочеш щось зробити в його пам’ять (посадити дерево, зробити концерт, намалювати картину тощо) я тобі допоможу.
• попередити дітей, що не треба ставити зайвих запитань, бо вони можуть ранити. Друзі, які втратили рідних, можуть часто змінювати настрій чи ставлення до навчання. Водночас важливо, аби ці друзі відчували співчуття, а не жалість;
• якщо ж друг чи подруга почали проявляти грубість, то можна в будь-який час коректно означити свої кордони – зі мною так не можна;
• важливо не говорити з іншими друзями пошепки, не припиняти з ними розмову, коли входить дитина, яка пережила втрату. Бо коли хтось вразливий, то всі сигнали можна сприймати як жалість, загрозу, знецінення тощо;
• самим дорослим потрібно долучати дітей до загальних справ, щоби вони відчували своє місце в групі й важливість свого внеску. Але також потрібно пам’ятати, що у людини, яка в скорботі, може не вистачати сил.

За словами Людмили Романенко, досить важливо знайти баланс:

• не нав’язуватися, але водночас і не ігнорувати дитину. Важливо просто бути поруч;
• дати їй час на роздуми та ухвалення рішення, а не залучати до ігор попри її бажання;
• якщо дитина відмовилася, то сказати, що коли вона захоче долучитися до гри, то ви її чекатимете;
• також важливо запитувати, чи можна обійняти, адже в такий спосіб ми поважаємо чужі кордони. Це досить важливо й під час спілкування з підлітками. Їх краще запитувати, чи можете побути поруч із ними, чи потрібна допомога, чи хочуть вони кудись із вами піти;
• потрібно з розумінням поставитися і до того, що, можливо, перші тижні після похорону дитина захоче побути просто спостерігачем і погорювати наодинці. Тож не варто тиснути на неї;
• коли ж дитина почала проявляти емоції й стала плакати, то близький друг чи подруга можуть із її дозволу обійняти та підтримати. Якщо в дитини сталася істерика, то варто залучити шкільного психолога, який зможе точно визначити стан дитини й заспокоїти її.

Також Людмила Романенко радить вчителям та учням переглянути відеоролик (з українськими субтитрами) про емпатію з порадами, як краще підтримати інших.

Додаємо кілька цитат із відео про емпатію і підтримку друзів:

• важливо розуміти особистий погляд іншого та подивитися на ситуацію його очима, сприйняти його думку як його правду;
• слухати без осуду;
• розпізнавати емоції інших;
• емпатія – це проживання разом із людиною. “Я бачу, як ти почуваєшся, я з тобою, ти не один“.

ЩО РОБИТИ, ЯКЩО У КЛАСІ ВИНИК КОНФЛІКТ НА ТЕМУ ВТРАТИ

Якщо конфлікт почали однокласники, то варто провести з ними індивідуальні бесіди. Спершу варто зʼясувати причину – часом діти можуть ображати інших, бо в самих, на їхню думку, ситуація може бути ще гіршою (наприклад, дитина є жертвою насильства в сімʼї). Тоді їй теж потрібна допомога та підтримка.

Якщо ж агресію почала проявляти дитина, яка втратила рідних, то треба пояснити решті учнів, чому так сталося і що зараз відбувається з психікою цієї дитини. Можна запитати: “А як себе поводили ви, коли були не в настрої. Можливо, ви теж розкривали свої речі та ображалися на інших”. Тобто перейти до реальних прикладів, щоб діти порозмірковували самостійно.

Також у такий момент учнів можна заспокоїти вправами:

• “крила метелика”: скласти руки, захопити один великий палець за інший, щоби вийшов метелик. Потім покласти руки на груди й “крильцями” у вигляді кінчиків пальців простукати грудну клітку плавними постукуючими рухами;
• руханки для тіла: простукати тіло, погладити живіт тощо;
• дихальні вправи: дихання по квадрату тощо.

“Важливо такі вправи тренувати з дітьми й до кризового моменту. Нехай вони стануть для них рутиною, тоді діти швидше перемикатимуться. А якщо ви ніколи не застосовували таких практик і вони є незнайомими для дітей, то навряд чи допоможуть у кризовій ситуації та швидко стабілізують стан учнів.

Якщо ж у дитини сталася сильна істерика, то її можна вивести з класу й поговорити сам на сам, зробити дихальні вправи або ж зводити до шкільного психолога за наданням кваліфікованої допомоги”, – додала експертка.

Учителям потрібно уважно ставитися до таких дітей під час тематичних свят та заходів у школі, де згадуватимуть тему родини, батьків тощо. Напередодні варто поговорити з дитиною, яка пережила травму, та запитати, чи хоче вона щось розповісти про свого тата чи маму. Адже багато дітей пишаються подвигом батьків-захисників.

Не треба ізолювати дітей від таких свят. Можна посадити їх поруч із друзями або родинами друзів. Підтримку також мають надати й самі класні керівники. Не варто залишати учнів, які пережили втрату, на самоті, а навпаки – підходити до них та підтримувати.

Підсумуємо, як можна допомогти дітям пережити втрату близьких:

• у піраміді психологічної допомоги в основі лежать базові потреби (сон, їжа, безпека). Це мають забезпечити рідні;
• далі стоять соціальні потреби (спілкування, взаємодія з іншими): у 70 % дітям та дорослим може допомогти занурення в нормальне соціальне середовище. Тому дітям, які пережили втрату, важливо брати участь у шкільному житті, яке допомагає підтримувати рутину та стабільність;
• зверху піраміди розташована кваліфікована допомога психологів. Якщо пригнічений стан дитини спостерігається впродовж довгого періоду, тоді варто залучати психологів.

Інші корисні ресурси із порадами щодо стабілізації психологічного стану:

• 46 вправ і порад, як стабілізуватися під час війни;
• навчально-методична збірка “Розвиток психологічної пружності вчительства та школярів, переселених із постраждалих від війни районів”. У збірці є “Аптечка” з корисними практичним вправами для психологічної самодопомоги, посилання на відео- та аудіо інструкції з виконання вправ та корисні теоретичні матеріали;
• збірка “Стресостійке дитинство” для дорослих (і батьків, і вчителів) від дитячої та сімейної психологині Світлани Ройз. У ній містяться поради про те, як допомогти собі та іншим, як діяти, якщо в дитини страх чи істерика, що робити в укритті тощо;
• 20 коротких анімаційних відео “Стійкість для стійких із демонстрацією простих вправ для дітей та дорослих, що допоможуть заспокоїтися і психологічно себе підтримати.

Ірина Троян, “Нова українська школа”

Титульне фото: proukrainu.blesk.cz