Напишіть нам

Всі теми

Емоційний інтелект, освіта без дискримінації та digital-навчання: практичні поради з EdCamp’ів у Мелітополі, Хмельницькому та Чернігові

У травні 2021 року розпочалася хвиля регіональних (не)конференцій EdCamp Ukraine. Освітяни у великих містах та маленьких селах організовують події для обміну досвідом між учительством.

“Нова українська школа” продовжує серію публікацій про 15 магістральних (не)конференцій з усіх куточків України. У цьому матеріалі читайте про цікавинки та корисності з подій у Мелітополі (Запорізька область), Хмельницькому та Чернігові.

У кожної події була власна тема, але їх об’єднувала особлива сесія від команди “ЕдКемп Україна”. Поради, як учительству натренувати стійкість та розвинути її в учнівства, читайте в першому матеріалі серії.

ЯК РОЗВИВАТИ ЕМОЦІЙНИЙ ІНТЕЛЕКТ В УЧНІВСТВА ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ

Логічне мислення та високий рівень академічних знань ще не гарантують успіх у житті. Не менш важливо вміти комунікувати з оточенням, усвідомлювати й контролювати власні емоції, розуміти почуття інших людей, бути стійким/-ою до стресу та впливу негативних емоцій. Це все – показники емоційного інтелекту. Аби вчительки і вчителі могли розвивати його в учнівства, вони мають спершу працювати над собою.

“В українському суспільстві зараз плакати не модно, прийнято здебільшого тримати все в собі. Коли людина придушує емоції, це може призвести до депресивних станів”, – каже Тетяна Колодій, учителька Навчально-виховного комплексу №9 м. Хмельницького.

Тетяна Колодій

Вправи на розуміння емоцій та внутрішнього стану:

“Рожеві окуляри”. Запропонуйте дітям одягти окуляри (умовні чи реальні), подивитися на сусіда/-ку та назвати тільки хороші риси характеру чи притаманні їй / йому позитивні емоції. Таку вправу можна проводити з усім класом або ж окремими групами, наприклад, на перерві.

“Синій птах”. Така вправа допомагає виявити, як людина реагує на труднощі й невизначеність. Її можна проводити як із дітьми, так і з дорослими. За умовами завдання, потрібно уявити, що одного разу синій птах раптово влітає у вікно й залишається. Щоранку несподіваний гість змінює колір: спочатку його крила стають жовтими, потім – чорними. Учасники й учасниці мають подумати, що буде далі: залишиться птах чорним, повернеться до початкового синього кольору, стане білим або ж золотим.

Ті, хто зупиняються на чорному кольорі, сприймають життя песимістично і схильні вважати, що ситуація не нормалізується після погіршення. Люди, які обирають синій, – практичні оптимісти/-ки. Вони спокійно сприймають неприємності та дозволяють собі не перейматися зайвий раз. Ті, у кого птах став білим, під тиском поводяться спокійно й рішуче, не витрачаючи час на хвилювання в несприятливій ситуації. А люди, які обрали золотий колір, певною мірою безстрашні. Однак безстрашність варто відрізняти від безрозсудності.

“Вгадай емоцію”. Покажіть класу картинки із зображенням певної емоції чи казкового героя. Запитайте, яка емоція притаманна персонажу та що зараз відчувають учні й учениці.

“Три позитивні речі”. Запропонуйте дітям поділитися з батьками трьома позитивними речами за день: смачний обід, весела гра на перерві, цікавинки з уроку тощо.

“Павутинка”. Кожен і кожна в колі за порядком висловлюють побажання, діляться відчуттями, намотуючи на палець нитку з клубка. Після цього передають його далі. Така вправа добре підійде для завершення майстер-класу чи заняття.

“Ресурсна скриня” від ГО “Смарт освіта” та психологині Світлани Ройз – це збірка з вправ та інструментів для розвитку емоційного інтелекту.

“Наприклад, у добірці є такі оголошення “Коли я злюся, я можу” з порадами, що можна водночас зробити (глибоко подихати, попросити про допомогу, порахувати до десяти, попросити обійняти тощо). Ще використовую пам’ятку почуттів. Вона допомагає пояснювати дітям, що відчувати гнів, сум, злість – це нормально”, – ділиться спікерка.

ВЕСЕЛІ УРОКИ: ПРАКТИЧНІ ІНСТРУМЕНТИ ДЛЯ ОСВІТЯНСТВА

Учительський дует Альона та Максим Рутковські розповіли про свій досвід використання різних платформ для оживлення уроків та мотивування учнівства. Інструментами можна користуватися безплатно, за потреби – придбати платну версію. Утім засобів у вільному доступі достатньо для креативного навчання, запевняють спікер та спікерка.

Canva. На цій платформі є безліч шаблонів для створення різноманітних презентацій, сертифікатів, плакатів, флаєрів тощо. За бажання можна адаптувати макети (змінити колір, шрифт, елементи фону тощо) або ж створити власний дизайн. Крім того, сервіс дає змогу шукати за ключовими словами стилізовані для конкретних предметів шаблони (наприклад, для математики, біології). Ще тут можна моделювати пости для Facebook чи Instagram. Це стане в пригоді вчительству, яке веде шкільні сторінки в соцмережах, зазначає Альона Рутковська.

Classdojo. Це застосунок для спілкування між учительством, учнівством та батьками.

Робота з Classdojo. Скриншот із презентації Альони та Максима Рутковських

“Цей сервіс більш корисний для початкової школи, максимум до шостого класу, бо він стилізований під дитячий формат”, – зауважує Максим Рутковський.

За функціоналом інструмент чимось нагадує соціальну мережу. У кожної й кожного в класі є власний профіль, де можна додавати позитивні чи негативні відзнаки за виконання / невиконання домашніх завдань, хорошу поведінку / бійку з іншими дітьми тощо. Водночас батьки автоматично отримують сповіщення, за що саме їхня дитина отримала ту чи іншу відзнаку. У налаштуваннях можна обрати, чи будуть сповіщення конфіденційними або ж доступними для всього класу. Крім того, сервіс дає змогу вести стрічку класу, публікуючи оголошення, відео, фото або інші файли. Так батьки залучатимуться до шкільного процесу.

“Classdojo дещо схожий на Viber чи Facebook. Однак у батьківському чаті в месенджері, окрім повідомлень про домашні завдання, можуть йти якісь обговорення з батьками. Через це важлива інформація губиться й доводиться її дублювати. Натомість тут можна викласти домашні завдання або якесь оголошення окремим постом. А учнівство чи батьки ставитимуть запитання в коментарях до нього”, – пояснює Альона Рутковська.

Classcraft. Це безплатна освітня рольова гра. ЇЇ радять використовувати для роботи зі старшими класами. Сервіс допомагає навчати дітей працювати в команді та підвищити успішність. Учні й учениці об’єднуються в три клани та отримують власного персонажа. Мета гри – підвищувати досвід аватарів, отримуючи нові здібності й бонуси для команди в реальному житті. Одні вчинки дають змогу накопичувати нагороди (виконана контрольна робота, гарна поведінка, допомога однокласникам/-цям), інші призводять до втрати здоров’я аватара (запізнення на урок, невиконані домашні завдання).

Робота з Classcraft. Скриншот із презентації Альони та Максима Рутковських

“Коли діти прокачують персонажа, то змінюють не лише його зовнішній вигляд. Здібності, які отримує клас, можна підлаштувати під індивідуальні потреби колективу. Наприклад, уся команда може отримати додаткові 10 хвилин на контрольній роботі чи тесті. Але для цього треба важко працювати. У мене були учні й учениці, які завдяки Сlasscraft почали завжди виконували домашню роботу. Іноді підходили командами, які відставали від інших, і просили додаткові завдання для підвищення досвіду”, – розповідаєМаксим Рутковський.

Учитель/-ка проводить уроки у звичайному режимі, а гра запускається додатково для підрахунку накопичених балів та розподілу здібностей. Успіх команди залежить від усіх. Якщо в якогось аватара повністю закінчується здоров’я, він помирає, а інші персонажі з клану втрачають здоров’я. Додатково слідкувати за власними персонажами, а також комунікувати з учительством за допомогою повідомлень у грі можна в мобільному додатку. До платформи також можна залучити батьків, вони зможуть контролювати виконання домашніх завдань та слідкувати за навчальним рівнем дитини.

Виступи інших спікерів mini-EdCamp Melitopol можна подивитися за посиланням.

ЯК ШКОЛА МОЖЕ ДИСКРИМІНУВАТИ ДИТИНУ ТА ЯК ЦЕ ВИПРАВИТИ

Шкільний простір має бути комфортним та безпечним для всіх дітей, не обмежуючи освітні можливості та права різних категорій дітей. Дискримінація в закладах освіти здійснюється через так званий “прихований навчальний план”. Йдеться про стандарти мислення та схеми поведінки, які приховано передаються через навчальний контент, комунікацію з дітьми, організацію шкільного простору, зазначає Олена Стрельник, докторка соціологічних наук, експертка ГО “Бюро гендерних стратегій і бюджетування”. Наприклад, створювати ґрунт для нерівності та дискримінації може й будівля школи.

“Найпростіший приклад: не всі школи доступні для дітей з інвалідністю. Інклюзивність передбачає не тільки наявність пандусу, він має бути зручний для користування. Досі в деяких школах є майстерні, по-різному обладнані для хлопців та дівчаток. Хоча з 2007 року в освітніх програмах немає розподілу уроків праці за статтю”, – говорить Олена Стрельник.

Олена Стрельник

Стереотипні уявлення та упереджене ставлення можуть поширюватися й через настінний простір. Часто на шкільних плакатах хлопчики зображаються порушниками норм, а дівчата – як взірці хорошої поведінки. Також треба бути уважними, коли йдеться про свята та позакласні заходи. Перед запровадженням будь-якої активності варто запитати дітей, наскільки вона їм подобається.

“Я була здивована, коли побачила в Google кількість посилань за запитом “конкурс краси в школі”. Очевидно, що такий захід може бути комфортний не всім дітям. За даними опитування Інституту імені Яременка, кожна четверта старшокласниця в Україні має досвід дієти задля схуднення. Водночас індекс маси тіла в опитаних дівчат був нормальним. Чи це не є свідченням і наслідком того, що учениці зростають у середовищі, де від дівчинки (а потім – жінки) очікується, що вона має бути окрасою світу, стрункою? Звісно, не тільки школа впливає на це, але тут треба обережно підходити”, – розмірковує соціологиня.

Різноманітні упередження можуть транслюватися через освітні матеріали. Спікерка наводить кілька прикладів дискримінаційних проявів у підручниках, зокрема:

  1. За зовнішнім виглядом – лукізм (одноманітне зображення хлопчиків та дівчаток. Бажано вставляти в підручник зображення дітей із різним кольором шкіри, різного зросту, комплекції тощо).
  2. За ознакою статі (наприклад, коли йдеться про абстрактну дитину, зазвичай малюють хлопчиків. У цьому випадку експерти/-ки радять розбавляти чоловічі зображення жіночими або малювати дітей обох статей).
  3. За етнічним походженням (згадка в завданні про циганку-ворожку чи негрів. Такі вислови некоректні для людей іншої національності).
  4. За релігійними переконаннями (наприклад, коли опис християнського свята Великодня подається так, ніби його святкують усі люди).
  5. За віком (часто стереотипно зображують літніх людей. Наприклад, бабусі зазвичай печуть пиріжки, щось в’яжуть або ж їм подають ліки онуки).

Також прояви дискримінації можуть ховатися в стилі викладання та комунікації з учнівством. Наприклад, учительство може частіше звертатися до дітей, для яких предмет начебто важливіший.

“Є таке поняття як Ефект Пігмаліона, коли наші очікування щодо інших впливають на той результат, який вони видають. Тобто це таке пророцтво, яке саме збувається. Якщо ми, наприклад, очікуємо, що дівчата більш здібні до мов, імовірно, це може створити середовище, де хлопчики не захочуть проявляти себе в цій сфері через брак підтримки вчительства”, – пояснює експертка.

Викладач/-ка може відтворювати гендерні стереотипи, коли ділить клас на хлопчиків та дівчаток для виконання завдань чи висуває різні вимоги до дітей залежно від статі.

“Побитися на перерві для хлопчиків часто вважається нормальним, а для дівчаток – неприпустимим. Учительство може звертатися до перших здебільшого за прізвищем, а до других – на ім’я. Також доволі часто незадовільну успішність хлопчиків пояснюють непосидючістю, недостатньою старанністю та працездатністю, а дівчаток – браком здібностей, таланту. У дошкільній освіті, мабуть, найчастіше буває, коли вихователь/-ка може заохочувати дітей займатися чимось відповідним до їхньої статі”, – наводить приклади Олена Стрельник.

Важливо також вживати недискримінаційні слова, адже мова – це не лише лінгвістичне явище, вона ще конструює уявлення про світ, у якому ми живемо. Замість “учень з особливістю” варто казати “дитина з інвалідністю” або “учень з особливими освітніми потребами”. Бажано вживати слова “темношкіра людина” (а не “негр” чи “африканець”), “роми” (не “цигани”), “професорка” (замість “жінка-професор”). Якщо ваша аудиторія складається з дівчат і хлопців, важливо вживати фемінітиви (хоча б словникові), щоби дівчатка не були виключені.

“Я часто чую від батьків і вчительства термін “інклюзивні діти”. Це категорично неправильно, тому що інклюзивність стосується середовища, а не дитини“, – додає соціологиня.

Дивіться також “Путівник для освітян, як уникати дискримінації та відтворення стереотипів у навчальному процесі“.

УЧИТЕЛЬСЬКИЙ БАЛАНС ВИМОГЛИВОСТІ ТА ПОВАГИ

У навчанні та вихованні учнівства реалістичні вимоги є важливим елементом. Якщо вони будуть низькими, діти можуть порушувати дисципліну й не засвоювати соціальні норми. Водночас завищені вимоги та оцінки можуть спричинити формування переконання власної меншовартості через неможливість досягти висунутих умов.

“Таке переконання може непомітно проявлятися в школі, але в подальшому здатне по-різному впливати на всі сфери життя. У тому числі – на формування такого собі несвідомого правила життя, що цінність, особисту гідність варто заслужити. Як результат, людина забуває про свої потреби, надмірно викладається, не здатна підтримати власний ресурс і швидко вигорає”, – зазначає провідна фахівчиня відділу психолого-методичної підтримки Служби освітнього омбудсмена Анна Овдієнко.

Скриншот із презентації Анни Овдієнко

Як критикувати, щоби не нашкодити?

По-перше, оцінка не повинна ображати дитину. Основна мета критики – можливість щось покращити.

По-друге, використовуйте “правило сендвіча”. Оцінюючи, спершу треба закцентувати на сильних сторонах виконаної роботи. Далі – проговорити слабкі сторони та можливі шляхи їхнього покращення. На завершення потрібно повернутися до того, що вдалося добре. Це формує відчуття самоцінності. Людина усвідомлює власні сильні сторони і знає, що можна покращувати. Водночас зберігається рівень мотивації, дитина не думає “я невдаха, тож можна не старатися”.

По-третє, дотримуйтеся правила “Я-висловлювань”. Намагайтеся говорити про власні потреби, наміри, стан чи почуття без звинувачення інших, зачіпання їхніх інтересів.

“Бажано все, що можна казати з “я”, так і говорити: “мені здалося, що в тебе щось трапилося”, “я побачила, що діти бешкетують”. Дуже часто з “Ти-повідомлень” починаються сварки. Репліки будуються так, що співрозмовник/-ця може сприйняти їх як звинувачення, загрозу, тобто спрацьовують захисні механізми. Захист може бути в агресивній або неагресивній формах, проте людина перестає вас чути; вона хитає головою, але не сприймає. Такі механізми можна обійти вживанням “Я-висловлювання”: “Мені здалося, що ти”, “Я побачив/-ла, що” тощо”, – рекомендує спікерка.

Скриншот із презентації Анни Овдієнко

Відгук має бути спрямований на дію, а не на людину. Це застерігає від навішування ярликів на учнівство. Замість слів “ти бешкетник” необхідно уживати “твої дії порушують правила поводження в класі”.

Вимоги та критику важливо зіставляти з індивідуальним розвитком учнівства. Однакове завдання для різних дітей є різним за складністю: для когось виконати два приклади з 10 – уже значний прогрес. Якщо учень/-иця через важкість, нерозуміння завдань зробив/-ла їх неповністю, то краще мотивувати до виконання більшого обсягу завдань. Водночас не варто стримувати бажання дитини зробити додаткове завдання, навіть якщо в неї низький рівень успішності.

“До нас надходили звернення батьків, у яких вони скаржилися, що їхнім дітям не дають зробити завдання на високий рівень, бо, за словами вчителя, можливості дитини відповідають середньому рівню. Якщо є бажання, треба давати завдання. Не потрібно дискримінувати дитину”, – розповідає психологиня.

Алгоритм ненасильницького спілкування:

  • озвучте факт (конкретну дію, яка на вас впливає; краще це робити за допомогою “Я-повідомлення”);
  • поділіться почуттями, які у вас спричиняє певний факт;
  • сформулюйте прохання (закликайте аудиторію до конкретних дій);
  • висловіть потребу (те, що вам необхідно в цій ситуації).

“Побудова повідомлення за таким алгоритмом допоможе не стримувати емоції в собі, що шкідливо для здоров’я. Водночас це сприятиме тому, що говорити про проблему вдасться без роздратування, злості та підвищення голосу. Це гарний спосіб побудови комунікації не лише з учнівством та вчительським колективом, але й у повсякденні”, – підкреслює Анна Овдієнко.

Про що ще розповідали інші спікери та спікерки на mini-EdCamp Chernihiv можна тут.

Ганна М’ясникова, спеціально для “Нової української школи”

Титульне фото: EdCamp Ukraine

Усі фото надані авторкою

Дякуємо партнерам хвилі — Відділу преси, освіти та культури Посольства США в Україні, Heinrich Boll Foundation, Бюро Київ — Україна (Heinrich-Böll-Stiftung), компанії EdPro (EdPro.ua), видавництву “Ранок” (Корпорація “Ранок”), громадській організації “Смарт Освіта” (ГО “Смарт Освіта”), порталу “Нова українська школа” (Нова Українська Школа), видавничій групі “Шкільний світ” (Шкільний світ), медіагрупі “Накипіло” (Накипело), краудфандинговій платформі “Спільнокошт”.

Ці матеріали створено за підтримки Відділу преси, освіти та культури Посольства США в Україні. Думка, відображена в цих матеріалах, може не збігатися з офіційною позицією уряду США.

Матеріали за темою

Обговорення