“Хочу, щоб освітній омбудсмен став голосом освіти у владі” – велике інтерв’ю зі Сергієм Горбачовим

Прозорість фінансування, боротьба з булінгом і налагодження партнерських стосунків у освіті. Це ключове, що планує робити Сергій Горбачов на посаді освітнього омбудсмена.

До недавнього часу директор школи, він розуміє важливість відкритості та чесного визнання проблем. Каже, що це й буде основним принципом його роботи на новій посаді.

Наступного дня після того, як міністр освіти і науки Лілія Гриневич серед трьох кандидатів обрала пана Сергія, журналіст “Нової української школи” вирушив до нього на інтерв’ю. Зустрілися у 148-й школі, де той був директором, адже офісу обмудсмена ще немає – попереду тільки призначення Кабміном, яке має бути незабаром.

Тим не менше, майбутній посадовець уже має план, як розбудовуватиме службу і якими будуть його перші кроки на посаді.

КОМАНДА ОМБУДСМЕНА

Першим кроком після призначення буде оголошення вакансій. Це будуть штатні працівники в Києві, також ми шукатимемо людей, готових працювати в регіонах. Ця робота буде, здебільшого, на громадських засадах. Хоча обов’язково будемо шукати можливості недержавної підтримки інституційного розвитку Служби освітнього омбудсмена.

Основні відділи у службі, які я бачу зараз, – юридичний, фінансової аналітики, комунікаційний та психологічний. У мене є бачення, як розподілити повноваження між 15-ма членами команди. Уже є люди на певні позиції, з якими ми про це говорили.

Фото: автор – Rawpixel, Depositphotos

Також мене потішило, що після повідомлення Лілії Гриневич про подачу моєї кандидатури, мені написали близько десяти людей про готовність долучатись. Це держслужбовець, який займається питаннями державного фінансування (його участь буде дуже важливою), юристи, мої випускники, які готові надавати рекомендації чи долучатися pro bono (для суспільного блага, безоплатно – ред.).

Також написав колишній колега, журналіст з величезним досвідом та знанням кількох іноземних мов. Він готовий долучитись до моєї команди як керівник комунікаційного відділу.

СТРАТЕГІЧНІ СЕСІЇ

На початку роботи планую провести чотири публічні стратегічні сесії: юридичну, фінансово-аналітичну, комунікативну та психологічну.

Юридична. Це пропозиції до законодавства, механізми подання і опрацювання скарг, механізми реагування.

Психологічна. Як побудувати роботу психологічної служби з поширення практик медіації, порозуміння. Наприклад, захист від булінгу. У нас уже була зустріч з керівниками Національної психологічної асоціації. Вони мають гарні напрацювання, які ми будемо просувати.

Фінансова. Це насамперед фінансова аналітика, аналіз бюджетних витрат, участь у розробці бюджету. Освітній омбудсмен має право дорадчого голосу на засіданнях уряду, де розглядають питання освіти.

Комунікаційна. Мені важливо, щоб медійна комунікація була в освіті загалом, щоб ми не приховували проблеми, щоб суспільство отримувало достовірну інформацію про стан справ у освіті. Проблеми треба визначати, озвучувати і вирішувати.

Про ці сесії ми оголосимо на загал, запрошуватимемо до участі всіх зацікавлених. Головне завдання – деталізувати, що і як ми маємо робити.

Я маю уявлення, що і як потрібно робити, бачу глобальну мету. Але є погляди інших людей, які треба акумулювати, скомпонувати і на основі цього ухвалювати узагальнене рішення. Так ми зможемо напрацювати дорожню карту, як рухатись далі.

ЧИМ ЗАЙМАТИМЕТЬСЯ ОМБУДСМЕН

Ви не перший, хто каже, що я хочу зробити міністерство в міністерстві. Ні, я цього не хочу. Я хочу, щоб освітній омбудсмен став голосом освіти у владі. Щоб влада почула: “Люди, що ви робите? Для дітей треба зробити ось так і так, а ви цього не зробили. Зробімо ж це врешті-решт”.

Омбудсмен не є суб’єктом владних повноважень – він не може когось звільнити, призначити, оголосити догану. За чинним порядком, омбудсмен має право звертатися, отримувати інформацію, оприлюднювати, рекомендувати органам державної влади відновити порушені права. Це не міністерство, а суспільна інституція, яка стежить за дотриманням прав і допомагає їх відновити. На мою думку, найголовніше, що може зробити освітній омбудсмен, – це просвітницька робота і допомога у відновленні порушених прав на місцях.

І тут важливо усвідомити ще одну річ. В Україні дуже слабке розуміння, хто за що відповідає. Саме тому народний депутат обіцяє пофарбувати під’їзд (хоча має ухвалювати ефективні закони), а місцевий депутат пропонує укласти міжнародний договір (хоча саме від його діяльності залежить нормальне життя місцевої громади).

Надзвичайно важливо, щоб скарги на порушення прав розглядалися належно – на тому рівні, де їх можна вирішити. Якщо проблема виникає у школі, то першим має ухвалити рішення директор. Якщо він цього не робить, наступний рівень – управління освітою, департамент і т.д.

На жаль, у нашому суспільстві існує хибне уявлення, що, написавши кудись вище, проблему можна одразу вирішити.

Але якщо написати скаргу на директора школи до міністерства, не розглянувши її на рівні району, вона однаково повернеться до районного управління освітою або департаменту.

До освітнього омбудсмена скарга має доходити, коли відмовили попередні рівні. І я плекаю надію, що, за правильної побудови процесів у закладах освіти і місцевих органах, до мене доходитимуть мало скарг. Мій власний досвід показує, що 99% конфліктних ситуацій можна вирішити просто у закладі освіти: потрібно лише не замовчувати на проблеми і використовувати всі можливості, які має керівник.

АЛГОРИТМ ПОДАННЯ СКАРГ

У положенні про освітнього омбудсмена є порядок розгляду скарг. Він достатньо добре прописаний, але його треба ще перекласти людською мовою. Я це зроблю незабаром.

До того ж, для 95% ситуацій є відповіді, як діяти – у групах, які об’єднують батьків (наприклад, Батьки SOS) або освітян (наприклад, Уміти вчити) ці алгоритми досить детально опрацьовані. Завдання служби освітнього омбудсмена – упорядковувати конструктивні механізми та пропонувати їх.

Пан Сергій наголошує, що важливо розглядати скарги на належному рівні, а не писати якомога вище: “Якщо написати скаргу на директора школи до міністерства, не розглянувши її на рівні району, вона однаково повернеться до районного управління освітою або департаменту”. Фото: автор – Deklofenak, Depositphotos

Наприклад, є розповсюджена ситуація, коли дитину не відпускають до туалету. І ми маємо сказати батькам: “Робіть ось так”. Або ж коли батьки порушують права вчителя – вриваються на уроці до класу, заважають вчителю, звертаються напряму до інших дітей. Тут також маємо показати, як діяти.

Тобто є багато ситуацій, на які треба дати чіткі алгоритми: що робити, до кого звертатись, як захистити свої права.

РОБОТА НАД ЗАКОНОДАВСТВОМ

Щоб були дотримані права всіх учасників освітнього процесу, потрібна системна робота насамперед з упорядкування і вдосконалення законодавства.

Як людина з досвідом роботи вчителя, директора, члена колегії МОН, участі в багатьох робочих групах з розроблення нормативних актів, я чітко бачу протиріччя в освітньому житті. З одного боку, наша освіта занадто зорганізована і бюрократизована. У нас багато документів не мають жодної цінності, проте їх вимагають від освітян.

З іншого боку, величезна кількість життєвих ситуацій, реальних конфліктів інтересів не впорядковані – і тут потрібне додаткове регулювання. І це одна із системних речей, якою має займатися освітній омбудсмен.

Наприклад, ситуація з прийомом до перших класів. Батьки мають право на прозорість, тому потрібно показувати, кого саме ми зарахували. Проте оприлюднення імен, прізвищ, дат народження дітей суперечить закону “Про захист персональних даних”. І тут виникає конфлікт зі статтею 30 закону “Про освіту”, яка гарантує право на отримання інформації.

Це протиріччя вирішили в “Порядку зарахування…”: оприлюднюються лише прізвища – без імен і дат народження. Так ми не порушили закон, оскільки прізвища без деталізації не є персональними даними.

Подібних ситуацій в освіті багато, і вони потребують рішень.

АНАЛІЗ ВИТРАТ НА ОСВІТУ

Перша проблема, за яку має братися освітній омбудсмен, – це проблема фінансування і належного витрачання коштів. На щастя, усе більше громадян розуміють: якщо немає нормального фінансування – немає освіти.

Закон “Про освіту” визначає обов’язок держави забезпечити загальну середню освіту через належне фінансування. Будемо слідкувати за цим: робитимемо аналітику, даватимемо широкий розголос тому, як усе це відбувається.

Ви ж знаєте статистику використання освітньої субвенції? Кожного року залишаються невикористаними величезні гроші: до 4-6 мільярдів гривень. Ці гроші треба витрачати раціонально.

У вчительських групах на Фейсбуці часто відбувається хайп на темі “держава не дає гроші”. Одного разу людина поскаржилась, що їм не дають зарплатню. Я зайшов на сайт Міністерства фінансів і подивився витрати на школу, де працює ця людина. З’ясувалося, що школа отримує на одну дитину майже вдвічі менше грошей, ніж школа поруч.

І я запитую – вам держава гроші дала, але чому ось так місцева влада їх  використовує? Чому саме ваша школа обділена, хоча бюджетні (тобто наші, платників податків) гроші до вашого міста дійшли у визначеному обсязі?

Служба освітнього омбудсмена аналізуватиме освітні витрати на місцях. Фото: автор – tomwang, Depositphotos

Для мене дуже важливо доносити до батьків, колег, як саме влада на місцях розпоряджається коштами. Бо є міста, які, отримавши гроші цільової освітньої субвенції на розвиток НУШ ще в лютому, до травня не змогли їх розподілити.

Ми будемо аналізувати стан бюджетування на місцях. Цим має займатися людина у громадській приймальні. Згодом робитимемо прес-конференції освітнього омбудсмена, де будемо показувати ці дані.

ЗАЛУЧЕННЯ ГРОМАДСЬКОСТІ

Проблема полягає в тому, що права учасників освітнього процесу порушуються весь час, і є величезна кількість організацій покликана їх захищати – на це працюють десятки тисяч людей.

Було би наївно розраховувати, що служба омбудсмена з 15 людей зможе суттєво вплинути на ситуацію. Виникає питання – як це вирішувати?

Я бачу єдиний вихід – залучати широку громадськість. Адже тут стоїть світоглядне питання: поступова зміна суспільного ставлення від патерналістського до відповідального. Простіше кажучи, треба наполегливо працювати над тим, щоб громадяни перестали очікувати, що  хтось щось за них зробить, а знали свої права, були готові і вміли захищати їх у законний спосіб.

Саме тому потрібно залучати якомога ширше коло громадськості для просвітницької роботи, щоб пояснювати учням, батькам, педагогам, які права вони мають. Також треба мотивувати до захисту прав і забезпечити прозорість та публічність. Це в наших умовах одна з найкращих форм захисту людей від тиску.

На мою думку, Служба освітнього омбудсмена може стати осередком, де ми зможемо консолідувати громадянське суспільство. Коли ми маємо 16 тисяч шкіл і 16 людей у службі включно зі мною, то самі зробити це не зможемо: це неспівставні ресурси. А є ще дошкільна і вища освіта, які теж входять до компетенцій омбудсмена.

Тому лише створення громадських осередків захисту прав дозволить нам вирішувати цю проблему.

У мене немає ілюзій, що це буде швидко та легко, що можна просто зараз зробити все класно за помахом чарівної палички. Це шлях на роки. І його потрібно пройти. Те, що нам доведеться це починати, – величезний виклик.

ЯК ПРАЦЮВАТИМУТЬ ГРОМАДСЬКІ ПРИЙМАЛЬНІ

Щоб ефективно захищати права, потрібно якомога більше наблизити службу освітнього омбудсмена до людей. Постанова Кабміну  передбачає, що освітній омбудсмен має право залучати радників та консультантів на громадських засадах, які б представляли інтереси всіх учасників освітнього процесу. Це мають бути люди на місцях, готові вислухати, дати пораду, допомогти з підготовкою документів, якщо треба – вплинути  на місці через звернення та публічний запит.

Головне завдання громадської приймальні – це консультативна робота. Пояснити, куди треба звернутися і як оформити скаргу.

До громадських приймалень потрібно залучати людей, в яких загострене почуття справедливості і розуміння, що права треба і можна захищати у законний спосіб. Вони повинні шукати рішення там, де є зіткнення інтересів.

З іншого боку, є ситуації, коли порозуміння шукати не треба. Треба просто, як то кажуть, махнути шашкою і домогтися дотримання прав. Наприклад, для мене абсолютно недопустимо, коли вчитель під час уроку відмовляється пустити дитину до туалету.

Дивіться також Меморандум співпраці всіх учасників освітнього процесу та відеоінструкції до нього

Зараз я маю приблизне бачення, які спеціалісти потрібні в приймальнях. Скільки з них мають працювати в штаті, наразі визначаємося.

У регіонах насамперед має бути юридична служба. Тут можна залучати юридичні клініки в університетах, де студенти-юристи починають працювати pro bono. Інший ресурс – робота pro bono юридичних компаній та окремих юристів. Має бути людина, яка представлятиме інтереси батьків на місцях. Представники студентського самоврядування. Також мають бути люди, які добре знають освіту в регіоні – на всіх її рівнях. Усе це – орієнтовний ескіз, який може змінюватись.

Поки що на запуск Служби освітнього омбудсмена передбачені певні кошти, які не передбачають витрат на громадські приймальні. Тому на  початку це точно буде волонтерська робота.

В ідеалі, я би бачив громадську приймальню адміністративно забезпеченою: щоб був офіс, в якому можна працювати і приймати звернення громадян, проводити заходи.

У мене є кілька ідей, як залучити кошти донорів для громадських приймалень. Потрібно шукати інституціональні фонди, які готові покрити хоча би адміністративні витрати.

ЯК КОМУНІКУВАТИМЕ ОМБУДСМЕН

Зараз я активно веду приватну сторінку у фейсбуці. Після призначення створю офіційну сторінку омбудсмена і комунікуватиму вже через неї. Будуть прес-релізи, прес-конференції, особисте спілкування, телевізійні і радіоефіри. Я вже маю дуже багато запитів на інтерв’ю.

Думаю, що інформація, яку матиме освітній омбудсмен, буде цікавою для медіа. Вона показуватиме болючі проблеми освіти: і щодо фінансування та витрачання коштів, і дотримання прав в освіті, і просвітницької роботи. Я добре розумію, що таке інформаційний привід, як його створити і як будувати суспільну комунікацію. Тут корисним ресурсом будуть мої контакти з провідними медіа.

Про проблеми в освіті обов’язково треба говорити, не замовчувати їх. Я розумію ризики поширення такої інформації, розумію, що є недовіра до освіти. Але ця недовіра сильно підживлюється тим, що про болюче часто-густо просто не говорять. Вважаю, що говорити треба обов’язково, показувати, як ми вирішуємо проблеми, і демонструвати результат.

Коли ми говоримо про проблеми, обов’язково має бути чотири етапи повідомлення: що сталося, що ми робимо, чого очікуємо досягти та чим усе завершилось.

Фото: fb-сторінка Сергія Горбачова

Не скажу, що мені, як директору школи, усе вдалося. Вдалося вирішити більшість конфліктів. Але деякі ситуації (насамперед, пов’язані з тим, що батьки не знаходять між собою спільну мову) вирішити не вдалося. Таких ситуацій на загал небагато, але вони дуже конфліктні і резонансні. І я сприймаю їх як особисті невдачі. Але завжди щиро виходжу на комунікацію з проблемами, не замовчую їх. Я би хотів, щоб так у нас було в освіті загалом. Тоді буде формуватися довіра до освіти.

ЯК ПОБОРОТИ БУЛІНГ

Проблема булінгу не лише в тому, що немає реакції на випадки цькування. Величезна проблема полягає у тому, що булінг не усвідомлюється учнями, батьками та вчителями як такий. Ми знаємо лише про кричущі випадки. Але ж є чимало випадків повсякденного, так би мовити, “дрібного” булінгу.

Наприклад, коли вчитель говорить: “Дзвінок для вчителя, а не для учня” – хай мене вибачають колеги, але це класичний булінг, утиск права дитини на відпочинок. Професіонал має планувати час так, щоб закінчити, коли дзвенить дзвінок. Затримувати дітей на перерві – булінг, не дозволити попити води – булінг, не випустити до туалету – булінг.

“Затримувати дітей на перерві – булінг, не дозволити попити води – булінг, не випустити до туалету – булінг.” Фото: автор – soleg, Depositphotos

Мене дуже вразив нещодавній факт. Навесні Державна служба якості освіти проводила у 12 школах різних областей апробацію інституційного аудиту. Щоб отримати достовірну інформацію, використовувалися анонімні анкети для батьків, учителів та учнів. Там було відкрите запитання для зворотного зв’язку. І багато хто запитував: “А чого у вас в анкетах так багато запитань про булінг? У нас булінгу нема”.

Тобто – учасники освітнього процесу не сприймають чимало “звичних” фактів булінгу саме як булінг. Чимало  ситуацій з цькування вважаються природними. Саме тому треба ставити багато запитань.

Саме тому в команді освітнього омбудсмена має бути психологічна служба, яка поширюватиме практики протидії булінгу, практики медіації та суспільного порозуміння.

Треба врешті-решт виводити суспільство зі стану постійної війни зі всіма. Коли українці не хочуть і не вміють чути одне одного, не вміють знаходити людські, екологічні виходи із життєвих ситуацій. Чудово розумію, що це шалено глобальна мета. Але починати треба. І починати зі школи. Потрібно вчити батьків, учнів та вчителів спілкуватися між собою.

Мені надзвичайно близька концепція НУШ, яка саме на цьому і сконцентрована. Одна з головних компетентностей для дітей 1-2 класів – вміння спілкуватися та знаходити вирішення конфліктів. Це завдання на покоління. І це пов’язано з булінгом: вміння чути одне одного, враховувати права і бажання іншої людини – це найкраще запобігання булінгу, а не якісь там каральні санкції. Хоча й вони подекуди потрібні. Але головне – знаходити порозуміння.

ПРЕДСТАВНИЦТВО В СУДІ

Я не є професійним юристом, хоча досить добре знаю законодавство. Тим більше, що з 1 січня 2020 року право представляти у суді матимуть лише адвокати. Але ми формуємо юридичний відділ, де будуть юристи, які будуть представляти людей у суді, якщо в цьому буде потреба.

МАРКЕРИ УСПІШНОСТІ

Для мене дуже важливо розуміти, як саме ми виміряємо ефективність того, що будемо робити. Оскільки головна мета – надати допомогу суспільству в захисті прав, то треба знати думки і ставлення людей. Тому плануємо шукати кошти і замовляти соціологічні дослідження. Зараз потрібно провести вхідне дослідження, а через пару років на тій же самій вибірці зробити повторне, щоб оцінити, чи є зміни – і які вони.

Ці дослідження мають показати, наскільки дотримуються прав учасників освітнього процесу. Ми вже говорили із соціологами про ці завдання.

Потрібно подивитися, як люди ставляться до освіти загалом. Зміна ставлення і буде маркером успішності – наскільки нам вдається підвищити рівень довіри до освіти, наскільки люди почуваються захищеними щодо своїх освітніх прав.

Олег Твердь, “Нова українська школа”

Титульне фото: прес-служба МОН

Матеріали за темою

Обговорення