Хвильовий у Літературній дискусії й навпаки: інтегрований урок із літератури та історії України

Чорнороб котельного цеху Дружківського заводу, вантажник коксу в Горлівці, слюсар у ремісничій школі, канцелярист волосної управи та постановник у місцевому драматичному гуртку, член полкової ради солдатських депутатів, делегат армійського з’їзду, очільник Просвіти – і це ще не повний перелік усіх посад, які обіймав Микола Фітільов, відомий з уроків української літератури, як Хвильовий.

У новому конспекті інтегрованого уроку з української літератури та історії України “Нова українська школа” пропонує цікаво й доступно розповісти учням про Миколу Хвильового та Літературну дискусію. Зокрема, у матеріалі читайте:

• чому на фактах із біографії письменника можна створювати уроки з профорієнтації;
• що казали про Хвильового сучасники;
• як учні можуть стати критиками та взяти участь у літературній дискусії;
• які статті Хвильового цікаво й важливо проаналізувати;
• чому варто розвивати навички медіаграмотності.

ЗВІДКИ ВИНИК “ХВИЛЬОВИЙ” ТА ЧИМ ВІН ВІДЗНАЧИВСЯ: КОРОТКА ДОВІДКА

“Якби вам заманулося записати ці посади в трудову книжку Миколи Фітільова, довелося б вклеювати сторінки. Багато сторінок. І ця вищеперерахована зайнятість лише до весни 1921 року, коли герою було лише 28 і він ще не знає, що стане одним із найвпізнаваніших авторів 20-х років 20-го століття, а на основі його шляху можна бути проводити для учнів профорієнтацію”, – розповідає учителька української мови та літератури Оксана Гошовська.

Микола Фітільов зробить ревізію свого тодішнього життя та напише в листі до Зерова:

“Заводського в мене залишилось: пролетарська (непоказательна) фізіономія, матеріальне становище й дух протесту… А інтелігент із мене липовий”.

Він почне усвідомлювати, що захоче закрити за сімома замками цей “фітільовський період гасань”. Його шукання зупинить не сім’я, а місто “Харків. Гόрод”, який він полюбить на віки й викупає у футуристичній поезії:

Отже, вибачте, сизі далі,

я свій вік доживу й тут…

І співають мені тротуари

про далеку прекрасну мету.

(“Я тепер покохав гόрод”, 1920)

• “Розповідаючи учням про цей факт, нагадайте ознаки стильових течій модернізму”, – додає Оксана Гошовська.

Саме в Харкові він стане Хвильовим і закутає своє минуле в таємничість. Сучасник Хвильового, психолог Григорій Костюк писатиме: “Про Хвильового – ні про організатора й воєнного керівника повстанським загоном, ні про його збройний виступ супроти військ УНР, ні про його якусь причетність до ЧК, ні про його комісарство в дивізії, – тобто про факти, які б мали його дуже підвищувати в очах офіційного радянського й партійного читача, – нічого не говорилося“.

• Після озвучення цієї цитати Оксана Гошовська радить почати “Коло думок”: обговоріть з учнями та ученицями, чому так відбувалося? А далі можна сформулювати проблемне запитання та почати панельну дискусію:

Що робили б ми – молоді проактивні люди, – якби жили тоді: стали б агентами змін чи агентами революції?

“1921 рік став визначальним не лише в біографії письменника, а й загалом для молодої держави, – зазначає український поет Ростислав Мельників. – Період національно-визвольних змагань, інтервенцій та братовбивчої боротьби переходив у наступну фазу та закінчувався для покоління, на чию молодість випали фронти Першої світової війни, доволі непросто: для одних – еміграцією, для інших – прагненням будь-що-будь працювати для своєї нації на рідній землі, а то й зі святою вірою в можливість реалізації декларованих принципів радянської влади та комуністичних ідеалів. Миколі Хвильовому судилося стати речником цього покоління у своїх художніх і публіцистичних творах“.

У “речника покоління” (тут Оксана Гошовська радить також повторити з учнями перифраз) почнеться “організаційна лихоманка”. Спершу він пригорнеться до Василя Еллана-Блакитного, який, зі свого боку, позбирає біля себе Павла Губенка, Володимира Сосюру, Майка Йогансена. Далі Хвильовий започаткує нову організацію відразу з трьома осередками – у Москві, Києві та Харкові, яка отримає довгу та помпезну назву “Всеукраїнська федерація пролетарських письменників і митців“, а потім проголосить “добу шукань” і “заперечення національного мистецтва”.

• Оксана Гошовська радить: “Запропонуйте учням зайняти позицію, обговоріть, чи постулат “заперечення національного мистецтва” може означати відмову від національного коріння чи відхід від народницької традиції в бік модернізму? Для допомоги учням використовуйте вірша Хвильового:

“Я із жовтоблакиття перший

На фабричний димар зліз.

Журавлиних пісень мої верші

По цехах розставляю – скрізь”.

На цьому етапі учні можуть уявити себе літературними критиками. Надайте чіткі критерії та приклади літературних відгуків і рецензій та запропонуйте:

• прочитати одну із поезій Миколи Хвильового цього періоду;
• уявити себе літературним критиком чи критикинею та висловити свої враження про поезію;
• порівняти свою рецензію можна з відгуком літературознавця Володимира Коряка, надрукованим у статті “Українська література за п’ять років пролетарської революції” 1925 року:

“Микола Хвильовий – кучерявий, вибагливий поет, не геть зрозумілий для авдиторії, складний і вишуканий”.

Далі події розгортатимуться швидко. Новостворена організація не отримає державного фінансування та зачахне, натомість Хвильовий видасть дві збірки оповідань: “Сині етюди” в 1923 році й “Осінь” у 1924, чим почне виводити своє ім’я в пантеоні українських письменників і заслужить у критика Олександра Білецького перифраз “Основоположник справжньої української прози”.

Натхненний, витворить ще одну літературну організацію “Гарт”, яка зрештою перейде під керівництво Василя Еллана-Блакитного. Останній не вельми перейматиметься психологічними шуканнями натхненника, чим заслужить гостру репліку Хвильового, про точне формулювання якої й досі сперечаються – “політик Блакитний повісив у собі поета Еллана“.

“Гарт”, 1924. Сидять (зліва): Аркадій Любченко, Валер’ян Поліщук, Микола Хвильовий, Василь Еллан-Блакитний, Павло Тичина, Гордій Коцюба, Володимир Сосюра. Стоять (зліва): Іван Дніпровський, Володимир Коряк, Майк Йогансен, Микола Христовий, Олександр Довженко, Іван Сенченко, Олександр Копиленко, Михайло Майський. Джерело: istpravda.com.ua

Та це не означало особисту ворожнечу. Наприклад, після смерті Василя Еллана-Блакитного Микола писатиме: “В особі Еллана молода культура загубила одного із найкращих своїх борців.”, а просвітянин Пилипенко, до якого було звернено найбільше нищівної критики Хвильового, не ворогував з опонентом, а навпаки – видавав памфлети Миколи.

• “Бачимо, літературна дискусія стала прикладом суперечки інтелігентів щодо шляхів розвитку літератури, а не буденними чварами. Раджу повторити з учнями різницю між сваркою, суперечкою, дискусією. А також нагадати питання академічної доброчесності”, – додає Оксана Гошовська

Попри перипетії Хвильовий засновує студію “Урбіно”, а пізніше ВАПЛІТЕ – Вільну академію пролетарської літератури.

ВАПЛІТЕ (Харків, 1926). Сидять (зліва): Павло Тичина, Микола Хвильовий, Микола Куліш, Олекса Слісаренко, Майк Йогансен, Гордій Коцюба, Петро Панч, Аркадій Любченко. Стоять (зліва): Михайло Майський, Григорій Епік, Олександр Копиленко, Іван Сенченко, Павло Іванов, Юрій Смолич, Олесь Досвітній, Іван Дніпровський. Джерело: istpravda.com.ua

• “До речі, спробуйте проаналізувати, як Хвильовому вдавалося досягати своїх цілей? Які інструменти він використовував? Наприклад, поясніть учням систему цілей SMART – дослідіть її на прикладі успіхів письменника”, – радить Оксана Гошовська.

Та інколи не все йде, як слід. Хвильовий – фанатично відданий своїй справі, знервований та розчарований. Він уперше намагається попрощатися із життям. У листі до Миколи Зерова митець ніби поспіхом напише: “… застрелитися я ніяк не можу. Два рази ходив у поле, але обидва рази повернувся живим і невредимим“.

“Дякувати Богу, Хвильовий залишається живим і спрямовує всю свою деструктивну енергію в памфлети. Після спроби звести рахунки із життям література стає свідком нового народження митця – публіциста та памфлетиста. Починається Літературна дискусія!” – зазначає Оксана Гошовська.

Учителька історії Юлія Топольницька зазначає, що зараз у програмах курсів історії України й української літератури немає синхронізації, адже “Літературна дискусія 1920-х років” розглядається в межах курсу історії України в 10 класах, тоді як літературна творчість Миколи Хвильового (“Я романтика”) у курсі української літератури – в 11 класах.

З ЧОГО ПОЧАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЛІТЕРАТУРНОЇ ДИСКУСІЇ

Мета:

Проаналізувати витоки особливості й результати Літературної дискусії 1920-х років в УСРР. Визначити вплив Миколи Хвильового на розвиток літературної дискусії. Зʼясувати, як трансформувалося значення гасел часів Літературної дискусії в сучасній Україні.

• “Вчитель/вчителька може запропонувати учням і ученицям завчасно підготувати завдання на урок: скласти коротку довідку чи заповнити бланк “Резюме Миколи Хвильового”, аби мати загальне уявлення про цю в історичну постать, або резюме може створити вчитель”, – говорить Юлія Топольницька.

На початку уроку вчитель і учні можуть створити лінію часу, на яку записуватимуть події із життя Миколи Хвильового, використовуючи дані з його Резюме.

Завантажити резюме

Довідка:

Термін “Літературна дискусія 1925–1928 років” вживається в історичній літературі як загальна назва подій, пов’язаних із публічним обговоренням – куди рухатися та яку ідею має втілювати українська радянська література, яким має бути місце й роль письменника в радянському суспільстві. Адже дискусія припадає на період встановлення контролю керівництва КП(б)У над процесами культурного розвитку в УСРР, але водночас і певного українського національного відродження в межах курсу більшовиків на “коренізацію народів СРСР”.

У той час радянська пропаганда активно поширювала думку про те, що нарешті звільнені від гніту трудові класи (себто селяни й робітники) можуть (за наявності в них лише бажання) оволодіти письменницькою майстерністю. Підґрунтям цієї думки була теза, що радянському письменнику потрібен не літературний талант, а вміння віддзеркалювати свідомість робітничого класу, творити “класово чисту” літературу, тобто таку, яка задовольнить попит робітників і селян.

Микола Хвильовий – член комуністичної партії й активний учасник становлення більшовицької влади в Україні, піддав критиці таку примітивізацію літератури. У його статті “Про “сатану в бочці” або про графоманів, спекулянтів та інших просвітян”, що вийшла друком у журналі “Культура й побут” від 30 квітня 1925 року, критикувалася так звана “червона графоманія” в літературі з натяком на бездарність нових червоних-радянських письменників.

В обговоренні полемічних ідей Хвильового активну участь узяли літературні організації, які діяли тоді в радянській Україні. Зокрема, “Плуг” – спілка селянських письменників. Плужани висвітлювали життя українського села, свідомо надавали творам максимальної простоти й доступності форми, брали курс на масовість літератури. Опонентами плужан у літературній дискусії були члени спілки українських пролетарських письменників “Гарт”, яка в 1926 році трансформувалась у ВАПЛІТЕ – Всеукраїнську академію пролетарської літератури. До ВАПЛІТЕ приєдналися: Михайло Яловий, Микола Бажан, Юрій Яновський, Павло Тичина, Володимир Сосюра, очільником став Микола Хвильовий. Попри те, що учасники цієї групи раніше належали до різних партій, і враховуючи також наявність різних стилів і напрямів у мистецькій творчості, ВАПЛІТЕ була ідеологічною групою. Їх провідною ідеєю була пропаганда націонал-комунізму. Тобто ідей вільного розвитку української культури (мови, освіти, літератури тощо) у межах СРСР.

Опоненти ж розкритикували Миколу Хвильового, за те, що в його творчості нібито простежувалися впливи російської літератури. На що він відповів статтею “Апологети писаризму” – її 13 розділ мав скандальну на той час назву “Московські задрипанки”.

Завдання:

1. Обʼєднайтеся в групи й проаналізуйте уривки зі статті Хвильового. Що хотів сказати автор? Оберіть словосполучення чи речення, яке визначає головну думку цього уривку. Придумайте гасло до уривка чи знайдіть гасло в тексті. Поясніть, який сенс воно несе. Поміркуйте, чи ваше гасло актуальне нині. По черзі презентуйте результати роботи в класі.

Уривки зі статті можна переглянути та завантажити за посиланням.

2. Роздивіться хмару слів. Знайдіть у ній те гасло, що втілене у вашому уривку. Обґрунтуйте.

Хмара 1

Якщо перша хмара слів не допоможе зібрати гасло, можна запропонувати легший варіант – Хмара 2.

Хмара 2

3. Проаналізуйте вцілому всі уривки статті. Поміркуйте, що автор мав на увазі під назвою “Московські задрипанки”. Чи був політичний підтекст у статті? Чи виступав автор за відокремлення України від радянської росії? Обґрунтуйте. Висловіть припущення, якою могла бути реакція суспільства й радянської влади на статтю такого змісту, враховуючи реалії того часу.

• “Результатом виконання такого завдання має стати розуміння в учнів та учениць, що Микола Хвильовий не був автором Гасел “Геть від Москви! Дайош у Європу!” І нині невідомо хто точно вперше вжив ці гасла. Втім, їх поява стала наслідком літературної дискусії й тих ідей, які виголошував Хвильовий у статті “Апологети писаризму“, – акцентує Юлія Топольницька.

Оксана Гошовська також радить ознайомитися з іншими статтями Миколи Хвильового, де можна зрозуміти та знайти визначення для понять, які є актуальними й нині.

• Розробіть з учнями нотатник актуальних тез на тему шароварщини з Першого листа до літературної молоді “Про “Сатану в бочці”, або про графоманів, спекулянтів та інших просвітян (“Камо грядеши”).

Очікувані тези:

1. “Гопаківсько-шаровариста просвіта“.
2. “Для літератури в мільйон разів корисніший інтелігент Зеров, озброєний вищою математикою мистецтва, ніж сотні “просвітян”, що розуміються на цьому мистецтві, як “свиня в апельсині””.
3. ““Сатана в бочці” – це безграмотне міщанство, “рідненька просвіта” у вишиваній сорочці“.
4. “На питання “Європа чи просвіта?” слід відповісти “Європа””.
5. “Молодь мусить бути етично чистоплотною“.

• “Наступна стаття допоможе обговорити з учнями тези щодо національного самовизначення – “Думки проти течії”.

Очікувані тези:

1. “Чи будемо ми розглядати своє національне мистецтво як служебне… і як вічно підсобне, вічно-резервне до тих світових мистецтв, які досягли високого розквіту. Чи, навпаки, залишивши за ним ту саму служебну роль, найдемо за потрібне підіймати його художній рівень на рівень світових шедеврів“.
2. “Національне офарблення – це ніщо інше, як звичайне офарблення культури того чи іншого народу”.
3. “Що ж до того, що ми маємо більше тенденцій на позадництво, за це говорить уся історія нашої нації… це – класична країна рабської психології“.
4. “Без російського диригента наш культурник не мислить себе. Він здібний тільки повторювати зади, мавпувати. Він ніяк не може втямити, що нація тільки тоді зможе культурно виявити себе, коли найде їй одній властивий шлях розвитку“.

• “І, звичайно, найвідоміша стаття Миколи Хвильового стосується співжиття з російською метрополією – “Україна чи Малоросія” (5–6 частини)”, – акцентує учителька.

Очікувані тези:

1. “Чому українська інтелігенція не хоче орієнтуватися на російське мистецтво? Тому, що на книжковому ринку вона стикається з російським крамом. Орієнтуючись на російське мистецтво, вона не здібна побороти свого конкурента, бо її крам буде завжди розцінюватися, як крам другого, третього чи четвертого сорту, хоч би він був і першого… З другого боку, українська інтелігенція відчуває, що в масі вона не здібна побороти в собі рабську природу, яка північну культуру завжди обожнювала й тим не давала можливості Україні виявити свій національний геній“.
2. “Велика російська література є, перш за все, … песимістична, пасивно-песимістична. У західноєвропейському письменстві оптимізму теж не багато було, але там песимізм завжди закликав суспільство до активності, до будівництва… Російський пасивний песимізм виховував кадри “лишніх людей”, попросту кажучи, людей без “определенных занятий”, “нитиків”“.
3. “І коли московська молодь, у силу важких традицій, не може звільнитись від впливу свого мистецького минулого, то не тягніть у це ж болото (свідомо чи несвідомо) і наш молодняк. У нас теж були традиції. Але, по-перше, вони демократичніші, по-друге, їхню вагу не можна порівнювати з російським минулим”. На “богоискательство” ми не страждаємо“.

У той час, як розгорілася літературна дискусія, у керівництві КП(б)У йшли жорсткі суперечки навколо українізації політики, адже українці активно впроваджували коренізацію, на це радянське керівництво не розраховувало. Тож Йосип Сталін у березні 1925 року надіслав до УСРР свого послідовного прибічника Лазара Кагановича. Його завдання полягало в тому, щоб відслідковувати та доповідати Сталіну про втілення політики коренізації в Українській СРР.

Поява статті радянського письменника, члена КП(б)У Миколи Хвильового “Апологети писаризму” неабияк занепокоїла Кагановича, а згодом і Сталіна. Вони ж в ідеях європейського шляху української літератури побачили заклик до політичного віддалення радянської України від СРСР. Тож Хвильового звинуватили в націоналістичних ухилах, тобто в перебільшенні значення місцевих особливостей (себто української мови, освіти, літератури тощо) у Радянському Союзі. Миколу виключили з ВАПЛІТЕ, а згодом і з партії. Його публічне покаяння не допомогло врятувати ні репутацію, ні життя самого Хвильового. Поплатився посадою також наркомат освіти УСРР і націонал-комуніст Олександр Шумський, який свого часу перед Кагановичем підтримав Хвильового.

“На жаль, співець “загірної комуни”, засновник Вільної академії пролетарської літератури та натхненник Літературної дискусії буде змушений привселюдно каятися у своїх памфлетах під час показового, гідного осуду процесу “Спілки Визволення України“, – зазначає Оксана Гошовська.

Цьому передуватиме лист Сталіна до Лазаря Кагановича 1926 року: “… український комуніст Хвильовий не має сказати на користь “Москви” нічого іншого, як закликати українських діячів бігти від “Москви” “якомога швидше”. Українській літературі відведено роль агітки, а Хвильовий та його послідовники стали внутрішньою загрозою. Відчайдух ще намагався створити чергову літературну організацію “ПРОЛІТФРОНТ”, проте “на вустах письменника був намордник, бунтар почував себе посадженим до клітки. Тільки питанням часу було, коли морально-психологічні ґрати мали бути заступлені на ґрати справжньої в’язниці”. В умовах рук, які стискалися, Хвильовий ще мав сміливість відгукнутися про геноцид українського народу поезією “Голод”:

“Збентежено дивиться неосяжна блакить,

Й одцвітають блідоволосі дні.

За повіткою голодні собаки

Доїдають торішній гній”.

У 1928 році через тиск і цензуру з боку радянської влади самоліквідувалося ВАПЛІТЕ. На цьому літературна дискусія припинилася, а її колишні активні учасники, які відкрито вірили, що українська національна ідея може співіснувати з радянським режимом, за кілька років поповнять лави покоління культурних діячів “розстріляного відродження”.

“Він прохав про помилування невинно заарештованого Михайла Ялового, друга та однодумця”, – додає Оксана Гошовська. – Хвильовий відчував свій вплив на погляди товариша, а тому й перейнявся тягарем відповідальності за його долю. Він вистрілив у себе з браунінга.

• “Запропонуйте учням прослідкувати силу впливу письменника на наступні покоління”, – пропонує Юлія Топольницька.

Завдання:

Варіант 1. Обʼєднайтеся в пари чи групи. Проаналізуйте уривки із сучасних газетних статей. Поміркуйте, як трансформувалось уявлення про гасло “Геть від Москви!” в сучасних реаліях.

Варіант 2. Знайдіть в інтернеті інформацію про те, у яких аспектах нині використовують гасло “Геть від Москви!”

Варіант 3. Порефлексуйте, чому літературна дискусія була важлива не тільки в межах літературно-історичного контексту, але і для вас особисто.

Завантажити таблицю

Домашнє завдання:

Запропонуйте учням есе на тему: “Чи можна Хвильового вважати лідером думки початку XX століття?”

До речі, незабаром аудіоурок про Хвильового вийде й у проєкті “Вчися вухами”. Слідкуйте за оновленнями на цій сторінці та використовуйте.

БОНУС

Бонусні завдання від учительки української мови та літератури Юлії Гарюнової, які допоможуть учням познайомитися з біографією та творчим доробком Миколи Хвильового:

1. Лінія часу

Побудуйте лінію часу, спираючись на історичні події, які відбувалися в роки життя автора. Доберіть кілька актуальних подій до відповідних років життя.

Рефлексія: як ці події могли відобразитися на подіях у житті конкретної особистості?

2. Знаходження паралелей з іншими видами мистецтва (творче завдання або проєкт).

Знайдіть основні роботи в малярстві, музиці тощо того періоду, у який писав автор. Спробуйте порефлексувати, які тенденції в мистецтві бути актуальні в цей час?

3. Вправа “Об’єктивний журналіст” (завдання, орієнтоване на розвиток професійних навичок та інформаційної грамотності загалом).

Знайдіть висловлювання про автора інших митців, друзів, колег та висловлювання письменника про самого себе. Спробуйте скласти творчий портрет на основі відгуків.

4. Завдання “Детектив” (вправа на розвиток навичок аналізу).

Запропонуйте учням вислів про автора: “Там, де закінчується творчість Коцюбинського, починається творчість Хвильового”.

Пригадайте особливості творчості Михайла Коцюбинського. Спробуйте передбачити, у чому полягатиме вплив одного автора на іншого.

5. Завдання “Історія від імені персонажа”.

Учні мають ознайомитися з твором “Я (Романтика)”. Потім кожен повинен спробувати розповісти історію від імені конкретного персонажа, як він бачить події зі свого боку.

Таке завдання допомагає глибше зрозуміти сюжет, проаналізувати проблеми на різних рівнях і подивитися на події з різних точок зору.

Катерина Молодик, методистка “Нової української школи”

Титульне фото: ГО “Смарт освіта”