Напишіть нам

Всі теми

Інклюзія з любов’ю. Як школа в Білій Церкві навчає пів сотні дітей з ООП

Білоцерківська школа №15 – не спеціальна, але тут навчаються пів сотні дітей з особливими освітніми потребами.

Директорка Наталія Слободянюк була у витоків інклюзивної освіти в українських школах. Нині вона пишається досягненнями своїх випускників і відверто ділиться нюансами інклюзивної роботи. В інтерв’ю сайту “Новій українській школі” вона розповіла про:

  • те, як організувати якісне інклюзивне навчання;
  • важливість та результати фізичної реабілітації дітей з ООП;
  • нюанси корекційної роботи;
  • проблеми побутової та соціальної адаптації дітей з ООП.

“ІНКЛЮЗИВНЕ НАВЧАННЯ В ШКОЛІ МАЄ ДАТИ БАТЬКАМ ЗМОГУ ВІДПОЧИТИ”

“У одному класі не можуть бути більше трьох дітей з ООП. Асистент педагога, який допомагає вчителю з учнями з ООП, – лише один, а випадки бувають дуже складні. Тож нам іноді доводиться відмовляти – не тому, що не хочемо або не вміємо працювати зі складними випадками, а тому, що елементарно не вистачає місць”, – розповідає Наталія Слободянюк.

Тим не менше, Білоцерківська школа №15 – унікальне явище в українській освіті. Тут навчаються 50 дітей з особливими освітніми потребами. Школа досить велика, хоч і розташована майже на околиці міста, у приватному секторі. На кожній паралелі – по чотири класи, хоча років десять тому їхня кількість доходила до 11-ти. Майже в кожному класі навчаються по 2–3 дітей з ООП.

“Наші діти з ООП – із різноманітними порушеннями: слуху, зору, рухової активності, аутистичного спектра тощо. Немає лише таких, які пересуваються на кріслах колісних, але навіть для них облаштовані пандуси, спеціальні тримачі в приміщеннях загального користування тощо”, – каже директорка.

У цій школі вчаться навіть ті діти, від яких відмовилися в інших школах, радивши індивідуальне навчання.

Наталія Слободянюк, директорка

Наталія Слободянюк, директорка

“Ми намагаємося переконати батьків у необхідності соціалізації дітей з ООП. Дитина, яка вирізняється, – це завжди важко для батьків, і морально, і фізично, адже кожен день для них – складна боротьба за гідний рівень життя для дитини. Безкінечні заняття, тренування, переживання. Ми налаштовані на те, щоби дати цим батькам перепочити, поки їхні діти тут, у школі, під надійним контролем та в професійних руках. З огляду на це завдання ми й формуємо програму інклюзивного навчання”.

Це одна з причин, чому школа завжди радить батькам та іншим близьким родичам бути індивідуальними помічниками (асистентами) дитини. Та не тільки тому:

“Знаю випадок (не в нашій школі), коли в 5 клас прийшла дівчинка з ДЦП, її скрізь супроводжувала мама, яка намагалася огородити дитину від усього, робила безкінечні зауваження однокласникам, контролювала кожен контакт. У результаті однокласники почали дитину ігнорувати.

Соціалізація та інклюзивне навчання – це про інше. Про те, що дитина навчається бути максимально самостійною, комунікувати з однолітками та дорослими, розвиватися й навчатися, з огляду на свої можливості.

До речі, у цьому випадку в класі були й інші діти з ООП, з якими однокласники нормально спілкувалися й допомагали. Тож мама, намагаючись захистити свою дитину від уявної небезпеки, натомість обмежила можливості розвитку її навичок соціалізації та комунікації. 

Саме тому ми вже з першого класу, беручи дітей з ООП, формуємо цінність колективу, якими б різними не були діти. Це дозволяє уникати проблем з нерозумінням у подільшому - і з дітьми, і з їхніми батьками”, – говорить Наталія.

З дітьми з ООП працюють понад 20 корекційних педагогів. Заняття проводять у спеціально обладнаних приміщеннях, кожне з яких має свій напрям. Корекційні заняття, як правило, відбуваються в другій половині дня, тому директорка запропонувала цим педагогам бути асистентами вчителя на початку дня, щоби бути повністю завантаженими та зацікавленими в тривалій співпраці.

“Наші корекційні педагоги, як ви можете бачити, – достатньо молоді. Але всі – професіонали, постійно вчаться. Я сама дуже люблю й ціную навчання, спочатку відшукувала пропозиції, інформацію про тренінги, курси та конкурси, у яких могли б узяти участь я та мої колеги. Тепер пропозиції вже шукають мене (сміється, – ред.), оскільки всі вже знають, що ми – передова школа, вміємо й любимо працювати, зацікавлені в новому досвіді”.

У вчителів справді горять очі, коли вони розповідають про методики роботи, оснащення своїх кабінетів, а головне – про дітей, з якими працюють. А діти – спокійні й розслаблені навіть у присутності гостей, уважно виконують завдання. А ще – засипають нас, журналістку і фотографа, запитаннями:

“А це що? Фотоапарат? А яка марка? Моя улюблена…”

“А де натиснути, щоби фото було?”

“І що? Якщо я скажу вам на диктофон, то потім почую свій голос? А можна?”, – при цьому намагаються чітко назвати свої ім’я, прізвище й навіть улюблену гру.

“Знаєте, цей хлопець рік тому майже не говорив і на педагогів практично не реагував, – пошепки каже директорка, – то, може, ви не відмовилися би показати йому вашу техніку? Він її просто обожнює”.

ЯК ПРОВОДЯТЬ КОРЕКЦІЙНІ ЗАНЯТТЯ

Кімната педагогічної корекції

“Якщо дитина не може навчатися таким способом, як пропонує школа, то вона повинна створити такі умови, у яких ця дитина зможе навчатися”, – такий девіз корекційних педагогів, які працюють тут.

Робочі місця педагогів та дітей обладнані спеціальними обмежувачами.

“Таку конструкцію я “підгледіла” в навчальних закладах Америки. Вона дає можливість структурувати робочий простір дитини, сконцентрувати її увагу на заняттях, не відволікатися”, – ділиться директорка.

Кімната педагогічної корекції

Таке місце відокремлене від іншого простору, оснащується спеціальними інструкціями, додатковими матеріалами, над якими зараз працює дитина. Тут розміщується розклад, послідовність дій у підготовці до уроку, час закінчення роботи. А на годиннику дитина може спостерігати, скільки хвилин лишається до кінця заняття.

Вона знаходить тут і підказки для роботи – послідовність виконання завдання, назви місяців, цифри чи частини мови тощо. За правильно виконані завдання педагог може вклеїти веселий смайлик у табличку, що слугує заохоченням.

Також на кожному столі – світлина та ім’я корекційного педагога.

“Діти з ООП можуть не запам’ятати ім’я чи прізвище педагога, але, як правило, пам’ятають зовнішність та місце, за яким працюють. Ця ідея також запозичена. У зарубіжних навчальних закладах фотографії кріплять на вхідні двері класу, щоби діти одразу розуміли, до кого їм звертатися. У наших реаліях фотографії на вході, на жаль, довго не проживуть, тому ми вирішили розмістити їх усередині кабінету”.

У приміщенні також обладнаний куточок для відпочинку та розвантаження – м’які пуфи, крісло-гойдалка тощо.

Кімната педагогічної корекції

Педагоги з дітьми працюють за програмою, запропонованою благодійною організацією Перспектива 21.3 для дітей із порушенням інтелектуального розвитку, яка спрямована на організацію навчального процесу, відповідно до потреб дитини, спираючись на сильні сторони її особистості й так формуючи навички для її подальшої успішності. Для занять закупили спеціальні підручники та зошити серії “Навчаємося з радістю”, які рекомендовані МОН для навчання дітей з ООП.

“На наш погляд, це найбільш ефективна програма для дітей із порушеннями інтелектуального розвитку. Вона дає змогу вводити поняття поетапно, формує розуміння структури речення та тексту. Підручники та зошити для початкової школи, які ми використовуємо, також створені із врахуванням особливостей сприйняття таких дітей. Підручники, фактично, інтерактивні – у них можна малювати, писати, доповнювати. Чудово для дітей, але складно для школи, адже виходить, що ці посібники індивідуального користування, і нам довелося закупити примірників “із запасом”.

Кабінет мовленнєвої корекції

Як і кімната педагогічної корекції, ця обладнана спеціальними партами з боковими обмежувачами, фотографіями та іменами педагогів. Тут можуть проводити кілька занять одночасно, оскільки приміщення зоноване.

У кімнаті є спеціальна інтерактивна дошка із сенсорним екраном, на якій за допомогою спеціальної указки можна виконувати вправи. Якщо ж паралельно відбуваються кілька занять, діти використовують планшети із завантаженими програмами для корекційних занять.

Кабінет мовленнєвої корекції

Планшети також обладнані навушниками, мікрофоном та іншими аксесуарами, тож дитина не лише вчиться читати чи рахувати, але й має змогу чути фонетичні конструкції та окремі звуки, правильну вимову.

Програма мотивує дітей до роботи інтерактивними винагородами (наприклад, якщо дитина правильно відповідає на питання, з яйця вилуплюється совенятко; а якщо у відповіді була помилка, вона неточна або неповна, на пташці лишається трохи шкаралупи або з’являється лише її часткове зображення).

Кабінет мовленнєвої корекції

“Сучасні діти полюбляють комп’ютерні ігри. І діти з ООП – не виняток, вони теж залучені в цифровий процес. Тому використання інтерактивних занять не лише сприяє їхньому інтелектуальному розвитку, але й виконує завдання їхньої соціальної й культурної адаптації”.

Кімната пісочної терапії

Заняття з піском заспокоюють дітей та допомагають розвивати дрібну моторику. У пісочному класі є кілька столів-пісочниць, у тому числі з підсвіткою (стіл анімації), наповнених різним піском – звичайним та кінетичним. На думку фахівців, пісок знімає напруження, поліпшує настрій, викликає асоціацій.

Кімната пісочної терапії

Діти тут виконують завдання або граються – із формами, кольорами, тематичними іграшками та фігурками. Можуть вивчати емоції, геометричні фігури, цифри й букви, малюючи їх на піску.

Кімната пісочної терапії

У корекційній програмі використовують і інші матеріали – роздруківки, дощечки, палички, пластиковий посуд, навіть розчіску для волосся. Також є спеціальні настінні панелі для вивчення структури різних поверхонь руками – опуклі й ребристі зони, хвилясті, шороховаті та гладенькі, круглі, прямокутні, довгі або короткі, жовті, сині й білі.

ФІЗИЧНА АКТИВНІСТЬ ДЛЯ ДІТЕЙ З ООП

Сенсорна кімната

Основне завдання педагогів – дати дитині можливість відчути своє тіло в просторі. Це завдання – надважке, особливо для дітей із розладами аутистичного спектра. Нерозуміння кордонів свого тіла спричиняє занепокоєння в дітей.

Тому в сенсорній кімнаті можна відновити рівновагу й навчитися робити це навіть самостійно. Кімната обладнана великою кількістю спеціальних засобів – тренажерами для утримання рівноваги (балансири), валиками, через які можна пролізати, сухим дощем, гамаком-краплею, гойдалкою, басейном із кульками.

Дітям також пропонують заняття із сенсорними килимками для ніг – пристосування з цупкої гуми з різними поверхнями: гладкою, колючою, імітацією каміння, гальки, піску, голок тощо. Дитина може ходити цими поверхнями, називаючи їх та свої відчуття від доторків. Вони також стимулюють роботу нервових закінчень у стопі, що пов’язано з реакціями внутрішніх органів, у тому числі й мозковою активністю.

Кращому відчуттю свого тіла також сприяють заняття зі спеціальним жилетом збільшеної ваги.

“Дитина відчуває доторк матеріалу до тіла й так розуміє його перебування в просторі. Ця вправа трошки схожа на те, коли ми обіймаємо себе своїми руками й так створюємо такий собі кокон навколо свого тіла. Жилет полегшує це завдання, але з ним можна виконувати й інші вправи, у тому числі фізичні”, – каже директорка.

Сенсорна кімната

Цю кімнату також використовують як рекреаційну, асистент учителя може в будь-який момент привести сюди свого підопічного, якому знадобилися допомога та короткий відпочинок.

Кабінет фізичної реабілітації

Розвиток мозку та інтелектуальних можливостей напряму пов’язаний із фізичною активністю. А для дітей із ДЦП, яких у школі також чимало, фізичні вправи вкрай важливі. Тому в школі працюють реабілітологи та є спеціальне приміщення поруч зі спортивною залою.

Реабілітаційна кімната обладнана кількома спортивними тренажерами (біговою доріжкою, велосипедом, орбітреком тощо), батутом та різноманітним спеціальним устаткуванням для занять із дітьми.

 

Фізична реабілітація

“Уперше ми запросили тренера-реабілітолога кілька років тому для занять із дитиною з розладом аутистичного спектра на прохання батьків. Тоді він приходив до нас на кілька годин на тиждень, але результат приголомшив усіх: дитина зробила стрибок не лише у фізичному, а й у інтелектуальному розвитку. Так ми зрозуміли, що фізична реабілітація важлива для наших дітей”.

Програму реабілітації складають для кожної дитини окремо, з огляду на її потреби та цілі розвиткових занять.

Фізична реабілітація

“Часом використовуємо тренажери як винагороду для дитини, яка виконала завдання. Наприклад, є хлопчик, якого заспокоює, коли він ходить по біговій доріжці, тож йому дозволяють кілька хвилин займатися цією активністю після кожної вправи. Батут також для багатьох вихованців – найкращий спосіб розслабитися та переключити увагу”.

НЕ ЗАБУВАТИ ПРО ПОБУТОВУ ТА СОЦІАЛЬНУ АДАПТАЦІЮ В ШКОЛІ

Ресурсна кімната. Арткафе

Найбільше школа пишається ресурсною кімнатою, основним завданням якої є соціально-побутова адаптація дітей з особливими освітніми потребами, аналогів якої в Україні наразі немає, за словами директорки.

“Здебільшого, ідеї щодо створення та облаштування спеціальних приміщень я почерпнула з чисельних поїздок у закордонні навчальні заклади, і створення цього простору – одна з них. Наразі ми закінчили реалізацію першого етапу цього проєкту (на другому етапі планують зробити ще одну соціально-побутову кімнату, але іншого спрямування, – ред.).

Арткафе

Якщо ви колись були в невеликому приватному готелі зі спільною кухнею, то вам не важко уявити, який вигляд має ця кімната: ретельно підібраний кухонний гарнітур, оснащений нескладною побутовою технікою, кілька зручних столиків із яскравими стільцями, вазони з квітами. Усе оформлено в сіро-білих тонах із яскраво-жовтими акцентами стільців та деяких елементів кухонного начиння.

Тут є мікрохвильовка, електрочайник, тостер, бутербродниця та міксер. Усі прилади працюють із мінімальним рівнем шуму, щоби дітям з ООП було комфортно. До кожного приладу додані детальні інструкції щодо використання та покрокового приготування страв. У меню – чай, канапки, кекси. Діти працюють обов’язково під наглядом корекційного педагога.

Арткафе

“Часом батьки намагаються огородити дітей з ООП від надмірного навантаження в побуті.

Маємо кілька таких прикладів. Дві дівчинки – одна з них боялася брати в руки ножа, інша – наливати гарячу воду, бо вдома дуже переживали, щоби вони не обпеклися й не порізалися. Батьки все робили самі. Дівчатам, до речі, уже по 14–15 років. Але ж ми розуміємо, що, на жаль, батьки не вічні, дітям потрібно бути максимально самостійними в дорослому житті.

Тепер дівчатка вміють обслуговувати себе самі. Ножі ми, наприклад, замінили зі сталевих на керамічні чорні, і вони перестали лякати”.

Родзинкою кімнати є спеціальний сенсорний стіл – нове придбання школи, аналога якому в українських інклюзивних школах немає, як каже Наталія Слободянюк.

“За суттю, це величезний планшет, який підключається до інтернету. Діти працюють із ним для складання того ж меню та “приготування” страв за допомогою спеціальних програм. Але його можна і планується використовувати для складніших навчальних корекційних програм. Дітям з ООП часто складно працювати із гаджетами невеликого розміру, у школі чимало дітей із порушення зору, слуху, ментальними порушеннями. Сенсорний стіл, біля якого можна сидіти чи стояти, працювати окремо чи командою, дуже їм подобається”.

Арткафе

Діти із задоволенням працюють із корекційними педагогами в різних напрямах, але кімната соціально-побутової адаптації викликає в них справжній захват, адже тут вони займаються тим, що потім можуть робити і вдома. Працюють на таких заняттях командою – хтось готує тісто для кексів, хтось нарізає хліб та лимон, робить тости, заварює чай. А заняття тут закінчується поїданням зроблених із друзями смаколиків: усі сідають за один стіл та діляться враженнями.

“Ми вже називаємо цю кімнату арткафе і плануємо, що будемо проводити тут, наприклад, літературні зустрічі, окремі заняття та обговорення як для дітей з особливими освітніми потребами, так і для решти охочих за окремим розкладом, приймати гостей.

Часто освіта для дітей з ООП обмежується адаптацією та модифікацією навчальних програм, спробами дати знання та навичкі, прописані в законодавчих актах.

Водночас, переважно ігнорують чи покладаються на плечі батьків те, що найбільше таким дітям потрібна саме побутова адаптація, уміння себе обслуговувати. І ми забуваємо, що школа також може й повинна сприяти цьому. Якби ви знали, як горять їхні очі, коли вони усвідомлюють, що можуть бути справді корисними!”.

Анна Степанова-Камиш, “Нова українська школа”

Усі фото: Дмитро Ларін

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”. Позиція Міжнародного фонду “Відродження” може не збігатися з думкою автора.

Матеріали за темою

Обговорення

Розділ створено за підтримки Програмної ініціативи “Демократична практика” Міжнародного фонду “Відродження”. Позиція Міжнародного фонду “Відродження” може не збігатися з думкою автора.