Косметичний ремонт гнилої підлоги – що не так із підготовкою та експертизою підручників

Роль підручника в українській школі дуже висока – предметне навчання часто проводять виключно за структурою підручника, адже вона відповідає типовим програмам та календарним планам. Проте введення новими стандартами освіти наскрізних ліній та компетентностей має змінити не лише формат навчання, але й підхід до підручників, яких потребує НУШ.

Про нинішній процес створення шкільних підручників, їхню експертизу, що останнім часом спричиняє чимало нарікань, та шляхи, якими можна було би змінити ситуацію, “Нова українська школа” поговорила зі співзасновницею ГО “Смарт освіта” Оксаною Макаренко, яка була радницею міністерки освіти і науки Лілії Гринвич та була залучена до роботи над розробленням нового підходу до забезпечення шкіл сучасними підручниками.

Читайте також “Реформа конкурсу підручників у підвішеному стані – інтерв’ю з керівником УІРО“

За словами Оксани Макаренко, кардинальні реформи будь у чому найчастіше на початку реалізації зустрічають спротив тих, кого ця реформа стосується. Тож для старту зазвичай потрібні сильна політична воля та систематичне дотримання ухвалених рішень. Реформа НУШ не стала винятком, і багато чого вдалося таки досягти, поки вітер не змінився. Робота над створенням нових підручників для нової школи також розпочалася, проте, на жаль, не встигла сягнути точки незворотності процесу.

Підготовку підручників можна умовно розділити на три етапи: виготовлення, експертиза та держзакупівлі. На кожному з них є системні проблеми, що заважають українським підручникам стати якіснішими.

ПРОБЛЕМИ ВИГОТОВЛЕННЯ Й ЕКСПЕРТИЗИ ПІДРУЧНИКІВ

Оксана Макаренко вказує на низку проблем у виготовленні та експертизі підручників:

Проблема 1. Підручники друкуються раз на п’ять років і не проходять апробацію

“Така схема лишається ще з часів Радянського Союзу. І як би ми не ставилися до освітньої системи того періоду, у ній, окрім держзамовлення та експертизи, був ще один надважливий складник – апробація”, – каже Оксана Макаренко.

Примірники нових підручників відправляли в пілотні школи, де ними користувалися впродовж визначеного часу. За цей період знаходили й виправляли помилки, доопрацьовували спірні теми, перевіряли відповідність стандартам і прийнятим методикам.

Проблема 2. Брак часу навіть на повноцінну експертизу

Заявка від МОН на виготовлення нових підручників з’являється всього лише за кілька місяців до оголошення тендеру. Тож автори мають підготувати змістове наповнення, видавництва – розробити макет та дизайн, пройти експертизу й отримати гриф у короткі терміни.

“Буває й так, що автори не отримують достойних гонорарів, тож не зацікавлені в новаторській роботі. У результаті готується, фактично, компіляція матеріалу з попередніх видань. І добре, коли цим хоча би займається автор, а не, наприклад, дизайнер чи верстальник”, – зазначає Оксана Макаренко.

Проблема 3. Незрозуміле призначення підручника

“У світовій освітній практиці є ефективні приклади, на які варто рівнятися. Маю на увазі комплекти підручників, до яких входить докладний методичний посібник для вчителя – методики проведення уроку, пояснення, покрокові інструкції роботи, відкриті завдання тощо. Паралельно виготовляють окремий підручник для учня з м’якою обкладинкою, який друкується щорічно.

У цьому підручнику дитина може робити нотатки, малювати, підкреслювати. І ще – окремий зошит для практичних робіт учня. Такий комплект коштує трохи більше 20 доларів, але він дійсно ефективний у роботі як вчителя, так і учня”.

Натомість в українській школі є лише один підручник для всіх категорій. Так, там викладений матеріал курсу, відповідно до методики навчання й календарного плану, тож учителю найпростіше йти за ним у викладанні. Це не потребує ані додаткових зусиль, ані креативу, ані пошуку підходів. Дійсно зручно для вчителя, але не завжди пасує учневі.

“У будь-якому випадку для хорошого підручника потрібні час, гроші, апробація в реальній школі, з реальними вчителями та дітьми. Тільки тоді ми будемо мати дійсно якісні за змістом підручники. Але й заявки на розроблення таких підручників, відповідно, мають подаватися завчасно”, - наголошує Макаренко.

Проблема 4. Експерти не завжди мають компетентності для оцінювання підручників

Сьогодні експертизу підручників і далі проводить комісія, яка була створена ще за часів Табачника (був міністром освіти і науки у 2010–2014 роках). Усі ці процедури здійснюються через Інститут модернізації змісту освіти (ІМЗО). Експерти, список яких затверджений наказом МОН, дійсно є професіоналами-предметниками, але часто не мають фаху для експертизи саме підручників. Адже книжка для навчання має безліч елементів, сукупність яких дає змогу досягати результатів – і шрифти, і гендерний аспект, й історична достовірність тощо.

“Тож логічно, аби над одним підручником працювала команда експертів – кожен відповідав би за окрему частину, зміст, дизайн, відповідність вимогам і так далі”, – говорить Оксана Макаренко й додає:

“А іноді буває й так, що експерти навіть не отримують достойну винагороди за роботу, яку роблять. Це люди, яких призначають на виконання такого завдання, які мають достатній багаж знань із предмету, але на тому і край. Хтось виконує завдання сумлінно, хтось – абияк. А є ситуації, коли експерт, призначений на вичитку певних дисциплін, уже покинув це життя, а на його місце так нікого більше й не призначили”.

Проблема 4. Корупція

Нині спостерігаються непоодинокі випадки надання дозволів та грифів підручникам окремих видавництв за особистими уподобаннями експертів. Розділення експертизи на змістову та видавничу дало би змогу уникнути корупційного складника.

Фото: автор – OlegTroino, Depositphotos

ІМЗО vs УІРО

У 2019–2020 роках була спроба змінити ситуацію – створити інститут незалежних експертів. Ідея полягала в тому, що вони не знатимуть видавців та авторів підручників особисто. Видання приходитимуть до них на вичитку через автоматизовану систему, тож пряме спілкування виключено, а значить – виключена й упередженість експертизи.

Для створення підручників нового типу та задля уникнення корупції було створено Український інститут розвитку освіти, який почав свою роботу якраз зі створення сучасних процедур експертизи.

У підготовлених УІРО документах був чітко прописаний увесь процес створення підручників. Насамперед, планувалося розробити платформу для взаємодії видавців, експертів та користувачів підручників. Видавець, який підготував підручник, мав завантажувати його в систему під певним кодом. Програма у випадковий спосіб розподіляла би видання між експертами відповідного профілю.

Планувалося, що над кожним підручником працюватимуть кілька експертів, оцінюючи видання за різними критеріями – науковою відповідністю програмі, сучасним вимогам та компетентностям, вимогам до оформлення та дизайну залежно від вікової категорії майбутніх користувачів тощо.

За словами Макаренко, сьогодні робота над створенням такої платформи триває. УІРО в цьому питанні співпрацює із зарубіжними експертами. Перші кроки вже зроблено. Проте УІРО цього року були поставлені все ті ж самі надкороткі терміни для реалізації проєкту, причому в умовах недостатності персоналу (обіцяне доукомплектування кадрами так і не відбулося) та коштів. Керівництво установи неодноразово зверталося в МОН із запитами для отримання обіцяних ресурсів та звітами щодо об’єктивних причин, які перешкоджають роботі. Проте ані допомоги, ані навіть відповіді так і не отримали.

“ІМЗО, на жаль, переформатувати вже неможливо – затверджені МОН раніше експерти не мають бажання працювати по-новому. Проте із приходом нової команди Шкарлета повноваження [проведення експертизи] майже повністю повертають ІМЗО”, – говорить Макаренко.

ПРОБЛЕМИ СИСТЕМИ ДЕРЖЗАКУПІВЕЛЬ

Нині державні закупівлі підручників зумовлені, насамперед, ціновою політикою видавництва та друкарні, каже Оксана Макаренко. Виконавці намагаються зменшити собівартість майбутнього видання. Відбувається це часто за рахунок зниження якості видання – його підготовки, експертизи, якості витратних матеріалів на друкування тощо.

Натомість ринковий підхід міг би виявитися більш корисним.

“Якби у вчителя була можливість заходити на якийсь портал, обирати підручник серед запропонованих і замовляти його для своїх учнів, то й до підготовки ставилися б уважніше. Це більш складна система, але така, що дала  би можливість мати якісне забезпечення шкіл.

Якби до того ж було рішення оновлювати підручники щорічно й користуватися комплектом для вчителя й учня окремо, була би можливість оперативно виправляти помилки, які знаходять користувачі.

Тоді би попит на якісні підручники зумовлював би сам ринок, а це, відповідно, дало би суттєвий поштовх до осучаснення всієї галузі. Натомість, міністерство би лишило за собою підготовку професійних експертів та їх ліцензування”.

ХТО МАЄ ВІДПОВІДАТИ ЗА ПОМИЛКИ В ПІДРУЧНИКАХ

Питання відповідальності експертів має бути ключовим під час підготовки підручників, упевнена Оксана Макаренко. За задумом команди реформаторів, експерти, які працюють із підручниками, мали би проходити сертифікацію, отримувати ліцензію і відповідати за помилки, які лишаються в підручниках на момент видання.

“Я вважаю, що ми матимемо якісні підручники лише тоді, коли експертизою буде займатися незалежна установа, а не МОН. Це має бути щось на кшталт колегії адвокатів – професіонали, які пройшли відповідне навчання та отримали ліцензію на ведення експертної діяльності. Експерти мають бути незалежними”, – каже Оксана Макаренко.

Якщо підручник проходить усі експертизи й отримує дозволи і грифи, але в ньому знаходять помилки, має бути система штрафних санкцій – грошові, позбавлення видавництв дозволу на певний час брати участь у державних закупівлях, позбавлення експерта ліцензії тощо.

Передати відповідальність тому, хто виробляє продукт, – нормальна світова практика. Сьогодні ж отримати гриф, за словами Оксани Макаренко, надзвичайно просто – домовитися особисто з експертом, керівництвом ІМЗО чи представниками міністерства. Вони мають такі повноваження. Натомість відповідальності ніхто не несе.

ЯКИМИ МАЮТЬ БУТИ ПОСІБНИКИ ДЛЯ ВЧИТЕЛІВ

За словами Макаренко, навчання вчителів роботи по-новому наразі немає: як прив’язати, наприклад, фінансові компетентності до математики або фізики – начебто зрозуміло, але де знайти методики викладання?

“Було би чудово поєднати методичні посібники для вчителів із підручниками, за якими вони навчають дітей, створити комплекти навчально-методичних матеріалів відповідно до потреб НУШ. Причому ці посібники так само мають бути не предметними, а наскрізними, де виховання компетентностей проводилося би через усі передбачені до вивчення предмети. Ці процеси мають бути докладно прописані в посібниках”.

Єдиного бачення, як це організувати поки нема. Можливо, це таки буде цілісний продукт, створений видавництвом у комплексі. Проте є ризик у результаті отримати кілька видавництв-монополістів.

“Наприклад, якщо у видавництві є чудові автори з математики, але немає з літератури, наскрізні методичні рекомендації можуть бути недостатньо повними. З іншого боку, є ризик, що не всі підручники виявляться однаково якісними в тих видавництвах, де є автори з усіх предметів, але не всі однаково професійні”.

Тоді, за словами Макаренко, можливо, варто розділити видання підручників та методичних посібників для вчителів – на інституції, де розробляються програми та деталізовані інструкції, і такі, де творяться за ними підручники. Але тоді постане питання забезпечення їхньої планомірної кооперації.

А, можливо, варто продовжувати попредметне навчання з відповідними підручниками, окремо вводячи курси з розвитку прописаних компетентностей.

“Систему підготовки підручників, на мій погляд, не можна реформувати частинами. Це – як робити ремонт у будинку, де прогнили підлога й дах. Треба виробити єдину концепцію, домовитися й робити все наново”.

Але на подібні революційні дії поки що ніхто не наважується, адже підручникотворення відбувається безперервно: нові підручники друкуються щорічно. І ніхто з керівництва не хоче запам’ятатися тим, що не забезпечив школи підручниками на новий навчальний рік.

Анна Степанова-Камиш, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – DmitryPoch, Depositphotos