Лицем до дитини. Десятиліття впровадження принципів, які лягли в основу НУШ

Оксана Винницька-Юсипович – авторка методу особистісно-орієнтованого навчання “Лицем до дитини”, за яким працюють чимало шкіл Львова.

Цей метод спирається виключно на наукові дані, результати досліджень і має на меті максимально розвинути потенціал кожної дитини.

На практиці це означає, що діти мало сидять за партами, а досліджують світ довкола. Мало відповідають біля дошки, а багато працюють у групах та парах. Не зазубрюють інформацію, а спостерігають та аналізують на інтегрованих уроках. Не читають одночасно якусь одну книжку, а самостійно обирають текст для ознайомлення.

Таке навчання у Львові впроваджується ще з 90-х років. Зараз уже є випускники шкіл, яких оминули примусові “відступити дві клітинки зліва” та “сиди рівно і тихо”. Життя цих дітей склалось по-різному: хтось став місцевим депутатом, а хтось працює в місті на менш престижній роботі.

Умови для зростання у цих дітей теж були різними. Комусь пощастило з уважними та дбайливими батьками, а хтось народився в родинах у складних життєвих обставинах.

Цій, другій, категорії учнів успіх у житті могла гарантувати хіба школа. І вона це робила, бо в якийсь момент повернулась лицем до дитини.

НАУКА В ПОМІЧ

Пригадуєте правило з підручника математики для 1 класу про те, що таке “нуль”? Це – відсутність елементів у множині, йшлося у визначенні, яке першачки мусили завчити напам’ять.

Цей процес заучування – марна трата часу, бо дитина в шести- чи семирічному віці не здатна осмислити це поняття. Першачків треба вчити математики за допомогою лічильного матеріалу. Вони мають побачити предмет, полічити, зобразити побачене малюнком, а вже після – записати цифрою (так зване “співвідносне розуміння” замість звичного “інструментального”).

На це вказують наукові дослідження, які вивчає і аналізує Оксана Винницька-Юсипович. Десятки важливих даних та експериментів із висновками (деякі з них нині вже не проводять з етичних міркувань) описані в її посібнику для вчителів початкової школи “Лицем до дитини”, який зараз майже весь у відкритому доступі. (Літопис, 2005 р.).

Лицем до дитини. Десятиліття впровадження принципів, які лягли в основу НУШ

Оксана Винницька-Юсипович

Наукові факти, описані в книжці, дають орієнтири для роботи і пояснюють, як розвивається мовлення та сприймання на слух у дітей, як вони вчаться читати і писати, як на це впливає ставлення вчителя до учнів та багато іншого.

Дані супроводжуються порадами щодо практичного використання інформації, застосування чинних державних стандартів та програм, форматами оцінювання та розповідями вчителів-практиків, а також питаннями для дискусії.

Цей посібник – результат спільної праці пані Оксани з учителями, які впроваджували нові принципи роботи. Крім того, це – інтеграція успішного канадського досвіду в Україні, який Винницька-Юсипович привнесла сюди ще в 90-х роках.

Канадцям є чим пишатися: їхня країна – одна з лідерів міжнародного порівняльного дослідження PISA. Містком між канадською та українською освітою тоді стала Оксана Винницька-Юсипович, яка сама себе називає “curriculum developer” (розробниця програм). На запитання, скільки канадського досвіду в її матеріалах, відповідає коротко: “Багато”.

ОСВІТЯНСЬКИЙ ХАБ

Пані Оксана народилась і виросла в Канаді, там-таки отримала ступінь бакалавра в університеті Торонто, де вивчала лінгвістику. Магістерську дисертацію присвятила частотному аналізу української розмовної мови в Канаді, а докторську роботу – граматичному (морфологічному) розвитку української мови як другої в англомовному середовищі (на той час побутувала думка, що вивчення кількох мов у ранньому віці насправді шкодить розвитку мозку, а не навпаки).

В міжчасі Винницька-Юсипович здобула педагогічну освіту, сфокусувавшись на віковій категорії 4-12 років, працювала у школах та координувала вивчення спадщиних мов при управлінні освіти м. Миссиссаґа, Онтаріо.

Коли Україна стала незалежною, пані Оксана переїхала сюди і зосередилась на розробці програм для вчителів. Так з’явився проєкт особистісно-орієнтованого навчання “Лицем до дитини”, хоча Винницька-Юсипович каже, що це – радше принципи, які базуються виключно на наукових даних та світовому досвіді.

“Я беру наукову роботу і розробляю з учителями матеріали, які можна використовувати з дітьми. Я можу обґрунтувати, чому варто використовувати для кожного класу ці матеріали, а не інші”, – коротко пояснює суть.

Ми зустрічаємось у неї вдома (вона це називає “педофіс”, бо тут часто зустрічаються вчителі та проводяться семінари), де у двох окремих кімнатах розміщено безліч матеріалів та розробок із кінця 90-х років і донині. Посеред тематичних тижнів для учнів 1-4 класів, середньої і старшої школи, посібників із помітками і вкладками, журналами для дошкільнят із ломиголовками, науковою англомовною літературою, видніються кришечки від пляшок та набори пластикових смужок з рівномірно виведеними на них поділками.

Лицем до дитини. Десятиліття впровадження принципів, які лягли в основу НУШ Лицем до дитини. Десятиліття впровадження принципів, які лягли в основу НУШ Лицем до дитини. Десятиліття впровадження принципів, які лягли в основу НУШ

Це – предметний матеріал для вивчення математики. Міряти клас і відстані кроками, обраховувати периметр і площу варто саме на основі чогось чіткого і зрозумілого, а не абстрактного правила з підручника.

Тобто для простих задач про 5-ти хлопчиків і дівчат, яких на 2 більше, вчителька спершу дає дітям можливість порахувати справжніх хлопчиків і дівчат, тоді позначити це саме ґудзиками (або іншим лічильним матеріалом), які позначатимуть дівчаток і хлопчиків.

Пані Оксана показує матеріали і пояснює суть кожного. Наприклад, невеликі книжечки для читання різного рівня складності.

“Вчора я була у класі, в якому одна дитина взагалі не готова читати. У тому самому класі є інша, яка читає. Що ми робимо? На кожну тему маємо книжечки за рівнями читання: на 1-4 зірочки відповідно. Важливо, аби дитина відчувала, що, попри все, вона прочитала аж цілу книжку! А за тиждень їх 5-7”, – коментує пані Оксана.

У “Лицем до дитини” читати вчать одразу словами й називають це “від-тексту-до-букви”. На самих уроках учні можуть обрати, яку книжку читати – це важливий елемент для розвитку самостійності. Діти ведуть “Щоденник читача”, де вказують назву книжки та кількість прочитаних сторінок.

Такий підхід до навчання стимулює зацікавленість книжками. Про це свідчать не лише науковці, але й досвід “Лицем до дитини”. Книжечки спільно з пані Оксаною розробляють учителі. Та й взагалі всі матеріали створюються спільно з педагогами. Такий собі творчий коловорот лицем одне до одного.

“Ще наприкінці 90-х я почала зустрічатися з учителями в інституті вдосконалення. Попри низькі зарплати, вони любили дітей, шукали нові підходи до викладання, намагались знайти індивідуальний підхід до учнів. Насправді, ще до знайомства зі мною вони навчали не так, як усі. Я могла їм сказати: “Ви робите все правильно, але давайте просунемось далі”, – пригадує пані Оксана.

Вчителі заповнювали журнали в різний творчий спосіб (адже вже тоді мали інтегровані уроки), а міська влада їх підтримувала.

“Тут було неймовірне середовище: Лілія Гриневич, Павло Хобзей, Михайло Брегін, Юрій Рашкевич, Марія Зубрицька. Ми розуміли одне одного з півслова. І вчителі були частиною цього середовища”, – розповідає Винницька-Юсипович.

Лицем до дитини. Десятиліття впровадження принципів, які лягли в основу НУШ

Лицем до дитини. Десятиліття впровадження принципів, які лягли в основу НУШ

Наприкінці 90-х вона вже працювала з освітянами в навчально-методичному центрі та ІППО. “Ядро” розробників матеріалів зустрічались щотижня – адже вчителі не мали звичних усім нині комп’ютерів та мобільних телефонів.

Новинки роздруковували і роздавали іншим вчителям. Згодом поставили умову: свіжі матеріали можна отримати лише в обмін на розробки діяльностей з учнями, дитячі роботи, які долучали до наступних матеріалів.

З різною інтенсивністю (під час приходу до освітянської влади Дмитра Табачника, навіть у Львові розвиток новацій в освіті уповільнився) “Лицем до дитини” росло та розвивалось, переходячи на інші школи та захоплюючи базову школу, а відтак і старшу.

Хоча з переходом до базової і старшої школи не все йшло гладко. За програмами “Лицем до дитини” спершу працювали в початкових класах, та й то – переважно там, де початкова школа була відокремлена від старшої. Пані Оксана каже, що це правильно: дає можливість уникати цькувань старшокласників над меншими.

Водночас, під час переходу до звичайних старших шкіл, виявились відмінності дітей від їхніх однолітків: не сиділи тихо у класі, відмовлялись виконувати якісь завдання і дуже багато говорили. І, звісно, не вміли писати рівнесенько в рядочок.

Крім того, діти не завжди могли скласти вступні іспити в омріяні батьками школи.

“Вони могли проаналізувати, розповісти, запланувати, але не могли відтворити ті знання, яких від них вимагали в школах”, – каже Винницька-Юсипович.

Проте у 7-8 класах ці діти починали самі брати книжки до рук, робити задачі та активно цікавитися екскурсіями без вказівок учителя – просто їм подобалося навчання і вони розуміли його цінність. Деякі випускники нині чесно зізнаються: своїми успіхами в житті завдячують “Лицем до дитини” та вчителю.

Лицем до дитини. Десятиліття впровадження принципів, які лягли в основу НУШ Лицем до дитини. Десятиліття впровадження принципів, які лягли в основу НУШ

Для Оксани Винницької-Юсипович такі результати були значно важливішими за тишу в класі. Саме це вона вважає підтвердженням правильності методів – замість простого відтворення інформації діти могли самостійно планувати діяльність та любили читати.

НАВЧАННЯ ДЛЯ ЖИТТЯ

Запитую про успіх проєкту, і наша розмова від перегляду матеріалів переходить до обговорення комунікації з батьками та вимірювання результатів навчання.

– Багато батьків самостійно працювали зі своїми дітьми. Так що тут складно виокремити, що спрацювало – сім’я чи школа. Але є родини, де мама вдома п’є, а бабця намагається за свою пенсію бодай щось купити. Якщо ця дитина виросте повноцінним членом суспільства, матиме роботу, а не сидітиме у в’язниці чи на соціальному забезпеченні держави, то вчителька таки щось дала їй.

Візьмімо неблагополучний район, де були суцільні гуртожитки заводів. Діти часто не бачили своїх батьків – бо ті весь час були на роботі. Одна зі шкіл, яка працює за принципами “Лицем до дитини”, – “Школа радості” – збудована в такому районі. Так-от, якщо ці діти – не наркомани, не пішли в рекет, а працюють і поповнюють бюджет нашого міста, то це – результат школи.

– Як взагалі варто комунікувати з батьками? І чи треба? Бо деякі школи вважають, що хай би батьки тримались подалі від закладу освіти.

– Є категорія дітей, які потребують психологічної підтримки вчителя, бо мають батьків, які не здатні їм цю пітримку надати – п’ють, б’ють, народили ту дитину, але вона їм не потрібна. У тому випадку вчитель має працювати з дитиною, аби вона відчувала, що якщо треба буде – вчитель її захистить.

Ми маємо можливість у школі дати дитині шанс на життя, незалежно від того, що вона має вдома. Якщо вона приходить у школу і плаче, бо її набили вдома, то ми маємо створити для неї у школі такі умови, щоби вона навчилась, куди звернутися по допомогу. В неї має бути відчуття безпеки.

Та все ж, 80% дітей походять із сімей, де діти мають звичайних батьків. Треба працювати з ними – залучення батьків до навчального процесу може бути дуже корисним. У цьому велика роль директора і завуча.

Коли я працювала в Канаді в суботніх школах, ми започаткували навіть графік, коли батьки мусили приходити і допомагати у класі, аби зрозуміти, що від дітей вимагається. Це не завжди можливе в сучасних школах України – проте, ми намагаємося долучити мамусь, татусів, бабусь, дідусів… 

Раніше ми писали батькам листи, аби долучити їх до предметного матеріалу. Раз вони мусять подбати, аби діти принесли картоплю до школи, то вони спитають, що ви з тою картоплею робили (сміється).

– Є батьки, які відверто вимагають дисципліни. Вони сповідують інші цінності, аніж школа. Що робити в таких випадках?

– Ви любите жити у світі, в якому є страх? 

– Звісно, ні.

– Пострадянське суспільство має характерні ознаки супсільства страху, де підлеглі неодмінно мають боятися керівника. Ми хочемо супсільство, в якому ми розуміємо “чому?”. Чому я маю писати рівно в цю клітинку? Якщо відповідь – щоб мама могла прочитати цю записку, то це одна мотивація. Але якщо я мушу це зробити, бо боюсь отрмати погану оцінку – це страх покарання.

У нас є кілька директорів, які очолили проблемні школи, де і з фінансами, і з комунікацією було дуже погано. Найважніше, що кожен із них зробив, – взяв учителів і почав їх чути. Бо навіть якщо батьки вимагають дисципліни, треба розуміти, чому їм це важливо.

Лицем до дитини. Десятиліття впровадження принципів, які лягли в основу НУШ

Директор – це вчитель вчителів. Ми ще маємо проблему, що багато директорів нині є не вчителями, а, як у нас зараз кажуть, – менеджерами. Аби добре справлятися з менеджментом, треба мати добрий фінвідділ. А нам потрібні директорі, які є добрими вчителями. Бо він чи вона тоді працюватиме, як учитель з учителями і як учитель із батьками.

Чому ми вважаємо, що батьки не потребують вчителя? Потребують. Робота з батьками – це робота директора, робота з учителями – теж його робота.

ЛИЦЕМ ДО КОЛЕГ

Ще з перших років у Львові Оксана Винницька-Юсипович почала залучати до обміну досвідом канадських учителів та директорів, започаткувавши осінні та літні інститути. До України приїздять україномовні вчителі з Канади, які діляться знаннями з місцевими колегами.

Минулоріч формат інститутів змінився: він стосується переважно 5-9 класів, а до участі в них допускають лише шкільні команди: директора, його заступника, психолога та вчителів (початкових класів, природничих дисциплін, української та англійської мов, математики).

Яким би чудовим не був окремий учитель, без шкільної команди його не приймуть на таке навчання: директор мусить бути в усіх процесах і розуміти, що і навіщо робити.

Детальніша інформація, як долучитися до таких навчань, буде розміщена на сайті Львівської міської ради, яка фінансує табори. Кошти на квитки колегам з-за кордону Оксана оплачує з інших джерел. Проте, переконана вона, навчання своїх учителів таки має фінансувати місцева влада.

Схоже, у Львові це розуміють. Тут навіть розпочався експеримент зі школами повного дня – 11 шкіл навчають учнів 1-3 класів з 8:30 до 16-ї години. Це незвичайні групи подовженого дня – діти навчаються цілий день, але з рівномірним і помірним навантаженням.

Такі додаткові освітні послуги оплачують із місцевого бюджету.

Водночас, напрацьовані “Лицем до дитини” матеріали будь-який педагог може вільно використовувати.

“Я вважаю, що розвиток держави залежить від державної освіти. Тому дуже хочу, аби якнайбільше цих матеріалів були загальнодоступними”, – пояснює пані Оксана.

Щоб за ними працювати, не потрібно записуватися на додаткові курси чи тренінги: якщо вчитель пройшов обов’язковий курс НУШ, спробував сертифікуватися, то він точно може працювати з цими матеріалами.

 

Нові матеріали регулярно публікують на сайті проєкту. Крім нестандартних уроків про Різдво, вибори, день Святого Валентина, є ще безліч практичних порад учителям щодо оцінювання, організації шкільного середовища тощо.

Лицем до дитини. Десятиліття впровадження принципів, які лягли в основу НУШ

Візьмімо, наприклад, вивчення життя та творчості Тараса Шевченка.

Воно часто перетворюється на переказ біографії із заученням напам’ять віршів. “Лицем до дитини” пропонує розповідати про Кобзаря щорічно на основі однотижневих тем, обравши ту інформацію для учня, яка відповідає його/її віковим особливостям.

Від теми “родина Тараса” у 1 класі до вивчення праці та зацікавлень родини майбутнього Кобзаря у 2-му, школи часів Тараса у 3-му, малюнків Шевченка у 3-му і аж до готових матеріалів про Шевченка як політв’язня в середній школі.

У результаті – Тарас Шевченко лицем до дитини. Як і всі матеріали, які тут подаються.

Лицем до дитини. Десятиліття впровадження принципів, які лягли в основу НУШ

 

Галина Титиш, “Нова українська школа”

Усі фото: M&M Photography

Підписуйтесь на наші Facebook та Viber

Матеріали за темою

Обговорення