Теми статті: батькам, вчителям, директорам, інклюзія
23 Грудня 2019
16 609
0
Школа тісно дотична до сімей. Саме тут можна помітити, що сім’я зараз переживає не найкращі часи.
На що звернути увагу, як допомогти і чого точно не варто робити, “Новій українській школі” розповіла національна директорка з розвитку програм “СОС Дитячі містечка Україна” і голова правління ГС “Українська мережа за права дитини” Дар’я Касьянова.
Настрій і поведінка. Якщо дитина пригнічена, сумна, замкнена в собі – це повинно привернути увагу вчителя. Так само, як надміру агресивна поведінка. Особливо, якщо вона не була властива дитині до цього. Насторожувати мають крадіжки, сексуалізована поведінка, відсутність шкільного приладдя, а також випадки, коли дитина приходить до школи, але не сидить на уроках, б’ється (або б’ють її), ображає (або стає жертвою образ).
Втрата інтересу до навчання.
Харчування. Варто звернути увагу, чи дитина завжди голодна і просить в однокласників їжу. Але це не слід плутати з особливостями, характерними для певного віку. Наприклад, підлітки швидко ростуть і завжди голодні.
Відвідування. Дитина не з’являється у школі якийсь час, а коли приходить – то поводиться не так, як раніше.
Батьки не з’являються на батьківських зборах і не виходять на зв’язок.
Якщо в дитини проблеми (не йдеться про грубе порушення прав – наприклад, жорстоке поводження), а батьки не виходять на зв’язок, то є сенс звернутися в центр соціальних служб, щоб соцпрацівник прийшов до сім’ї і розібрався, що відбувається.
Якщо дитина в синцях, то школа повинна інформувати поліцію і Службу у справах дітей та сім’ї.
Якщо є вікові проблеми з сім’єю чи оточенням – то можна на класній годині розбирати поведінкові особливості. У деяких школах уже є така практика – моделювати ситуації: “Коли ти дізнався, що у твого друга у класі проблеми – як можна допомогти, до кого звернутися? Якщо тобі погано, сталася неприємна ситуація – кому ти можеш про це сказати в школі, кому довіряєш у класі?”.
Це потрібно для того, щоб на ранній стадії виявити проблему, яка може призвести до неблагополучності, і до того, як сім’я опиниться у кризі чи в складних життєвих обставинах.
Група подовженого дня може мати не тільки освітньо-виховний характер. Вона може надавати психо-соціальну допомогу. У неформальній обстановці можна довірливо поговорити з дитиною, подивитися, як вона грається, спілкується з однолітками.
Діти не вміють прикидатися. Вони – завжди дзеркало сім’ї. В Естонії соцпрацівник, учителі і психолог зустрічають дітей, коли вони приходять до школи. Дивляться, в якому настрої дитина, хто її приводить. Хтось радісно стрибає, хтось сонний, а хтось не вітається, забув взуття… Ці моменти фіксують. Якщо бачать, що дитина прийшла агресивна чи засмучена, то вчитель каже психологу: спробуй на перерві в коридорі підійти і запитати, як справи (а не в кабінет заманювати), поговори, щоб зрозуміти, що відбувається.
В Естонії був експеримент, коли у школах безкоштовно годували всіх учнів, щоб не стигматизувати дітей із малозабезпечених сімей і щоб всі мали можливість повноцінно поїсти. Це все – превенція неблагополуччя. Якщо сім’я малозабезпечена – для неї це реальна допомога.
У Берліні в деяких школах соцпрацівників більше, аніж вчителів, бо в школі дитина проводить дуже багато часу. Тут можна на ранніх стадіях виявити проблеми, які соцслужбі, навіть прийшовши до сім’ї додому, виявити складно.
Самодіяльність. Установка – сміття не виносять з хати. Коли в новинах показують, як у школі побили дитину, однолітки зняли це на відео, а вчителі дізналися про це із соцмереж чи коли до них нагрянула поліція – хто в це повірить?
Я впевнена, що школа про це знала і спостерігала за проявами булінгу. І намагалася проблему вирішити самостійно. Зібрати дітей, сказати, що так не можна. Але для підлітків вчителі (особливо старої формації) – не авторитети. Батьки теж. Для них авторитети – такі ж діти, як вони. Тому, як правило, діти збиваються в групи – це теж відповідає психологічному розвитку.
Питання, що з цим робити. Є прогресивні школи, які впровадили таку форму роботи як медіація. Вони запрошують психолога чи медіатора, який може в ненасильницкому спілкуванні врегулювати конфліктні ситуації. Так само можна владнати конфлікти між учителями і батьками.
Щоранку дівчинку приводила в садок мама з похмілля. У дівчинки воші. Вихователька намагалася з мамою говорити. Та не хотіла слухати. В якийсь вечір взагалі не прийшла за дитиною. Що повинна була зробити вихователька? Подзвонити мамі і завідувачці садка. Якщо мама не на зв’язку – в поліцію і в Службу у справах дітей. Не тому, що мама погана, а тому, що всяке могло статися.
Що зробила вихователька натомість? Забирала дитину до себе додому. Вивелавоші, вкладала спати. Нікого не інформувала. Така ситуація повторювалась неодноразово.
Ту маму, зрештою, позбавили батьківських прав. Виявилося, що вона приводила різних чоловіків додому і дитина була свідком жорстокого поводження з мамою. У мене є гіпотеза, що якби вихователька ще першого разу сповістила Службу у справах дітей чи поліцію, то можна було б цій мамі допомогти. І, можливо, її б не позбавили батьківських прав.
Знаю випадок, коли в мами одного з учнів була онкологія. Від нього це приховували, але хлопець усе розумів і малював собі картину, що мама помирає, а він нікому не потрібний. До того займався футболом, було, куди дівати енергію. А тут – залишився у своїй агресії. Хлопчику було 13-ть, і він мстив усьому світу. Вчителі намагалися його виховувати, але так проблему не вирішиш.
Натомість треба було проінформувати центр соціальних служб. Можливо, там би могли запропонувати звернутися в благодійний фонд, пошукати лікування для мами. Мамі, можливо, не можна було допомогти, але якби з дитиною працював спеціаліст – якісь речі можна було проговорити і пояснити. Це предмет для соціальної роботи з сім’єю. І школа тут може бути помічником.
Можна сказати, що всі й усюди працюють погано і немає сенсу до когось звертатися. Може, система зараз і не працює так, як би нам хотілося, але над цим треба працювати, бо соціальне неблагополуччя поглиблюється. Соцпрацівники, на жаль, і за бажання не можуть все охопити.
Проблему в сім’ї можна виявити найдивовижнішим способом. Дитина може в автобусі розповісти незнайомому дорослому, як із нею погано поводяться. І це вже питання до цього дорослого – як він далі діятиме. Був випадок, коли жінка, яка веде гурток малювання, звернулася до мене з питанням, як їй допомогти дитині, над якою мама чинить психологічне насилля.
Варто розуміти, що чим раніше виявиться проблема – тим простіше, дешевше і ефективніше її розв’язати. Вона не буде прогресувати і перетворюватися в соціальне дно.
Робота школи – це саме така можливість виявити проблему на ранній стадії і допомогти ефективно.
Надія Швадчак, “Нова українська школа”
Титульне фото: автор – ambrozinio, Depositphotos
Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”. Позиція Міжнародного фонду “Відродження” може не збігатися з думкою автора.
Обговорення