“Найцінніше під час війни – спілкування”. Вчителі та учні про пізнававальні онлайн-заняття

Комусь із дітей дуже потрібне спілкування, хтось прагне до нових знань, поки є вільний час, комусь подобається збиратися з багатьма дітьми в Zoom, а хтось потребує підтримки вчителів під час війни.

Натомість хтось з учителів тішиться тому, що навіть під час війни може займатися улюбленою справою, хтось цінує те, що може спостерігати, як дорослішають і змінюються діти, а комусь подобається робити внесок у майбутнє.

Сайт “Нова українська школа” зібрав відгуки вчителів і дітей про онлайн-зустрічі, які влаштовує команда ГО “Смарт освіта”. Для нас дуже цінні відгуки учасників, історії, емоції, те, що їх вразило та що переповідали близьким після цих занять.

Ми зібрали історії в публікацію, аби зафіксувати ці емоції, а також для того, щоби ті, хто ще не відвідували онлайн-зустрічі, зрозуміли, наскільки тут класно й чому це допомагає.

Якщо ви ще не з нами, долучайтеся до телегерам-каналу, в якому щоденно зʼявляється розклад зустрічей.

ЩО КАЖУТЬ УЧИТЕЛІ

Світлана Горбаченко, вчителька англійської мови з Житомира, проводила заняття “Культурний шок під час відвідування Великої Британії” та “Цікаві місця для відвідування в Лондоні”

Мене вразили зацікавлені очі дітей, велика кількість охочих долучитися, активність. Було справді приємно дізнатися, що діти володіють базовою інформацією з моєї теми, також вони із задоволенням брали участь у дискусіях.

Діти під’єднувалися з різних куточків України, з різних міст і навіть із бомбосховищ, уявіть! Саме позитивність і зацікавлені очі дітей – найголовніше для мене. Також для мене, як для педагога, у цих заняттях цінно те, що це нестандартний урок, інша форма підготовки й підходу до учнів.

Тетяна Щербак, директорка Miniboss business school Kyiv-1 із Києва, проводила заняття з економіки й підприємництва, про гендерну рівність, ООН, SWIFT тощо

Мене вразила жага дітей до пізнання, спілкування, щира залученість, навіть у такий важкий час. Кількість учасників зустрічей у перші хвилини сягала максимальної – 300 школярів, а кількість віртуально піднятих рук на будь-яке запитання – 90–100! Це – мрія кожного вчителя чи тренера! У такі моменти розумієш, що в нас чудове майбутнє, ось таке – свідоме, активне, щире й мудре, як діти на цих зустрічах.

Пам’ятаю, запитала, чи має хтось досвід ведення бізнесу, чи готовий ним поділитись. Діти розповідали про продаж браслетів і картини. Особливо вразила історія хлопчика з Дніпра, який збирав подаровані гроші й придбав форму для випікання горішків. Мрію одного дня відвідати його кав’ярню чи кондитерську в мирному красивому українському Дніпрі!

Я бачу, як дітей турбують “недитячі” теми, – і це наслідок війни, їм доводиться переживати те, що часто важко пережити навіть дорослим.

Ціную можливість долучитись до формування нашого успішного майбутнього, закласти зерна знань про економіку, підприємництво, бізнес, посіяти правильні цінності, мотивувати діяти та виховати нову генерацію підприємців України та світу.

Олена Алексик, учителька історії Хустської спеціалізованої школи I–III ступенів №1 ім. Августина Волошина на Закарпатті, проводила заняття про замки й музеї України

На занятті я розповідала про замки Закарпаття, а учениця попросила презентацію, щоби показати й розказати сестричці про замки, яка ніколи не бачила їх. Мене це вразило. Також я помітила, що діти під час війни більш тривожні, менше усміхаються і прагнуть спілкування. Щемливо було й те, що коли на першому заняття ми говорили про легенди – де правда, а де вигадка, – діти дуже по-дорослому робили висновки.

Я дуже люблю свій предмет. Історія – це тисячі маленьких історій про людей і їхні життя, про держави і їхні особливості. Історія вчить критично мислити, розуміти багато речей. А ще вона вчить любити своє минуле, свою Батьківщину, пишатися й аналізувати помилки. Тому я дуже хочу, щоби діти відчували любов, а не страх.

Віта Бартош, засновниця Школи Моделювання та Дизайну одягу для дітей, викладачка історії моди та історії мистецтв у Києві, проводила заняття про історію моди й моделювання

Якось після заняття я одержала лист від мами однієї з учениць із Харкова. У листі було фото малюнку  колекції жіночого одягу в ніжних фіолетових тонах, а також детальний опис. У кінці листа – приписка, що дитина не до кінця задоволена своїм малюнком, оскільки через постійні повітряні тривоги їй доводилося спускатися в бомбосховище й переривати роботу. А потім наставав вечір і зникало світло. Проте, колекція була прекрасна – витончена і стильна! Мені це дуже запам’яталося.

Найбільше під час онлайн-занять вражає те, що діти не змінилися – такі ж щирі й відкриті фантазери. Змінилися обставини. Але діти адаптуються, залишаючись собою – і це прекрасно.

Найбільш цінним у цих заняттях для мене є можливість захопити дітей, подарувати їм натхнення, розвеселити та хоч на годинку перемкнути від тих обставин, у яких ми всі зараз перебуваємо.

Ольга Зубанова, вчителька інформатики Михайлівського ліцею Раївської сільської ради, проводила заняття “Комп‘ютерні ігри можна? Треба!”. Ольга проілюструвала свою відповідь малюнками, які надсилали діти

Під час заняття мене вразили позитивний, піднесений настрій учнів, беззаперечна віра в перемогу, активна позиція. І це в перші дні війни! Видалося, що під час війни діти, наче відкинули все зайве, хибні цінності чи надумані тривоги.

Упродовж уроку молодші школярі були дуже активні. А на останніх хвилинах заговорив хлопчик років 16. Чи говорив би він у звичайному житті з малюками про ігри? Вразило, які дружні стали діти: один за всіх і всі за одного!

Марина Кисіль, учителька початкових класів Криворізької спеціалізованої школи І–III ступенів, провела тематично-розважальні зустрічі з дітьми 5–10 років “Чудернацькі перегони”, “Парк панд”, “Невідоме про відоме: світ тварин”, “Детективна агенція”, “На гостини до вулика”

Кожен наближає перемогу, коли робить те, що може найкраще. Діти в такий важкий час потребують особливої турботи, уваги, захищеності. Я побачила, що серед моїх учнів є дітки з панічними атаками, різкою зміною настрою, багато хто плакав за татусями… Тоді я вирішила створити оголошення у фейсбуці про такі зустрічі в зумі під час вимушених канікул.

Приєднувалися дітки не тільки з України, а і з Польщі, Словенії, Італії, Ізраїлю, Естонії. У групі було вже 98 дітей. Я вимушена була проводити заняття у дві зміни. Помітила, що малеча відволікається, з’являються перші усмішки, батьки писали слова вдячності та говорили, що такі зустрічі надважливі. Пізніше я побачила анкету від “Смарт Освіти” і вирішила долучитися.

Мене вразила кількість учасників на моїй зустрічі – 500! Не очікувала також, що багато батьків цих діток знайдуть мене у фейсбуці та стануть друзями. До сліз вразив хлопчик Богдан із Києва, який після кількох зустрічей написав, що любить мене та мріє про зустріч у реальному житті.

Діти змінилися. Діти, які пережили обстріли та бомбардування, тепер боляче реагують на все, що хоча б трішки може нагадувати їм про пережите жахіття: салют, літаки в мультиках, новорічні хлопавки та вогники.

Найбільш щемливий момент: діти не хотіли відпускати мене, ставили сердечка в зумі, запитували: “Ну, коли ми ще зустрінемося?”. А ще казали: “Хочу вас обійняти не через екран. Ви можете до мене приїхати?”.

Зі смішного: була зустріч про панд. Я ділилася цікавинками про цих пухнастиків. Зокрема, розказала, що панд дають зоопаркам в оренду за 1 млн доларів і тільки, якщо умови підходять. Одна дівчинка каже: “Допоможіть мені з орендою панди. У мене є всі умови, а мільйона не вистачає”.

Щиро вдячна за віру в мене та можливість бути частиною потужної освітньої місії.

Ганна Сокур, учителька початкових класів Одеської спеціалізованої школи №117, провела заняття “Хмари, мов хвилі небесних рік”

Учителька пише: Мені дуже сподобалося проводити заняття. Приєднуються діти з різних куточків України, їх багато, але це зовсім не відчувається. Було відчуття, що ми знайомі тисячу років.

Діти дуже доброзичливі, відповідали, слухали, запитували, перевіряли. Я відчувала енергію, яка наповнювала, зацікавленість дітей. Цей урок – як ковток повітря для мене. Ось вони – діти України, вони працюють, вчаться, прагнуть до знань. Це наповнює, стимулює, змушує нас, дорослих, рухатися вперед. Я так готувалася, а заняття просто промайнуло, залишивши ще надовго приємний посмак.

Ще коли були канікули, у перші дні війни, я проводила зі своїми учнями челендж-заняття. Тоді діти були більш напружені, схвильовані, знервовані. Зараз на онлайн-уроках вони спокійніші, стриманіші. Однак, якось випадково я помітила, що діти, які залишилися в місті, дуже втомлені. Коли запитала їх про це, виявилося, що більшість не можуть виспатися. В очах дітей не вистачає якогось запалу, вони менше усміхаються, вони не такі сконцентровані, але однаково прагнуть вчитися.

Найбільш щемливим був момент, коли в мене зависла програма й ми не змогли побачити, хто з якого міста зараз на занятті. Для дітей це було дуже важливо, 67 учнів зі 112 пройшли опитування, однак Ментіметр, нам не показав цю хмару. Також на занятті була дівчинка, яка постійно запитувала: “А коли в нас ще одне заняття з вами?”.

Для мене онлайн-заняття – це можливість ділитися своїми знаннями, віддавати енергію і приймати її від дітей. Коли я бачу усмішки, зацікавленість в очах дітей, це дає сили рухатися, жити, творити. Це тримає мене, не дає опустити руки. Це наповнює, дає можливість відчути себе потрібною, важливою.

Сергій Науменко з Гарвардської школи суспільного здоров’я в Канаді, проводив заняття “Цікава Канада”, “Біоінформатика”

Сергій пише: Я розумів, що заняття мають бути більш відвертальними, ніж серйозними, але мене вразило, що є дуже розумні діти, які прагнуть знань попри всі перешкоди. Один хлопець детально розумівся на географії Центральної Америки, інший знався на мові програмування Python, дві дівчини добре зналися на біології – змогли оцінити кількість генів у людини, а ще один хлопець відразу пояснив, що таке філогенетичне дерево.

Найбільш щемливими був перший момент, коли побачив, стільки дитячих облич у галереї зуму. А смішно було, коли діти дуже цікавилися, чи вживають у Канаді кленовий сироп.

Я живу в Канаді й зараз не можу ані піти воювати, ані працювати волонтером в Україні. Тобто залишається лише читати новини, писати про війну англійською мовою, переказувати гроші та підтримувати спілкування з тими, кого я знаю. Ці онлайн-заняття наповнюють моє життя змістом. Я дуже вдячний організаторам.

ЩО ДУМАЮТЬ ДІТИ

Артем Ірхін із Кременчука, 12 років: Я дізнався про онлайн-зустрічі від свого класного керівника. Вирішив долучитися, тому що дуже потребую спілкування. Мені найбільше сподобалися урок про біблійних героїв, а також уроки англійською. Найцінніше для мене під час цих занять – здобувати нові знання та спілкуватися з однолітками.

Юлія Козич із Золочева, що на Львівщині, 16 років: Уроки української та англійської мов – найкращі, також сподобалася хімія. До того ж мені дуже подобається, що уроки англійської ведуть носії мови. Це можливість послухати, як люди розмовляють англійською за межами України. Особливо припав до душі урок із канадського музею! Загалом цікаві викладачі, а подача матеріалу – на високому рівні.

Найбільше мене вразила ситуація: якось на уроці української мови був хлопчик Юра (десь 12 років), він відповідав на всі запитання, навіть неправильно, але не здавався і далі розмірковував над правильними відповідями. Це круто.

Найцінніше в онлайн-заняттях для мене те, що є можливість брати участь в обговоренні. Це повноцінний урок під час війни. І це заслуговує поваги.

Станіслав Іщук із села Миклашів Львівської області, 9 років: Я дізнався про онлайн-зустрічі від своєї вчительки англійської мови. Вирішив долучитися, тому що хочу корисно проводити час і дізнаватися щось нове.

Мені сподобалися всі уроки, цікаво, що багато дітей збираються разом. Дуже сподобалася остання зустріч про писанки, а також урок про мозок. Заняття мені імпонують, бо можна дізнатися багато цікавого, чого я раніше не знав. А ще приємно під час війни проводити час разом з іншими дітьми.

Мама 11-річної Оксани Каланчиної зі Львова: Всі уроки дуже класні! Моїй дочці надзвичайно подобається, особливо 3D-малювання, та й решта розвивальних уроків. Також їй імпонують іноземні вчителі – для неї це нове.

Мар’яна Іваненко з Києва, 6 років: Про онлайн-заняття я дізналася з телеграм-каналу, який порекомендували в школі №64. Вирішила долучитися, бо хочу займатися під час війни чимось цікавим та пізнавальним. Мені сподобалися всі уроки для мого віку й навіть для старших. А ще – іспанська мова з Маєю та музика з Майком.

Окрім усього, подобається поважне ставлення до дітей, зміст та різноманітність зустрічей, цікаві презентації. На мою думку, форма викладання занять зацікавить найвибагливіших дітей, атмосфера під час уроків завжди позитивна.

Павло Кобець із Києва, 9 років: Долучитися до онлайн-зустрічей мені порадила мама. Спробував один урок – і мені дуже сподобалося. Найбільше подобається англійська мова з іноземними вчителями. Було цікаво подивитися, як працюють вчителі з інших країн. Дуже сподобалися уроки пані Тетяни з MiniBoss.

Проте кожен урок дуже яскравий, не можу навіть виділити один епізод. Найцінніші для мене – це спілкування з іншими дітьми й нові знання.

Гліб Шпанько з Кривого Рогу, 8 років: Я дізнався про онлайн-зустрічі від мого вчителя. Стало цікаво – і вирішив долучитися. Найбільше вразили цікавинки про страусів: що в них довгий язик, яким вони чистять собі вуха, і те, як вони п’ють воду. Загалом заняття справді цікаві та пізнавальні.

Софія з Дніпра, 10 років: Я дізналася про онлайн-зустрічі від класного керівника. Вирішила долучитися, бо теми видалися цікавими. Найбільше сподобалися англійська мова, уроки про тварин, хімія, географія, малювання. Дуже цікаво, легко викладено, весело. Найбільше запам’яталося, як малювали коалу. Найцінніше на цих заняттях для мене – це спілкування.

Анастасія Брензович із Валок, що на Харківщині, 8 років: Мама додала мене в телеграмі до групи з онлайн-зустрічами. Мені стало цікаво дізнатися щось нове. Сподобалися урок акторського мистецтва та 3D-малювання. Вчителі цікаво розповідають! Найбільше вразило заняття про роботу нашого мозку, я багато дізналася. Найцінніше для мене зараз – це спілкування з учителями.

Маргарита Бондаренко з Харкова, 11 років: Я дізналася про онлайн-зустрічі від подружки. Вирішила долучитися, бо цікаво дізнаватися щось нове. Дуже сподобалися заняття “Таємна робота нашого мозку” й “Розвиток життя на землі”. Вразила невимушена й водночас захоплива манера викладання, яскраві та змістовні презентації. Відчувається, що вчитель захоплений предметом, який викладає. А ще є відчуття шаленої позитивної енергетики!

Михайло Корф із Києва, 11 років: Приєднатися до онлайн-зустрічей мені запропонувала вчителька. Я вирішив долучитися, бо є вільний час і стало цікаво. Найбільше сподобалися заняття про музику та про емоції. Найбільше вразила розповідь про Моцарта, джаз і музикування. Найцінніше для мене зараз – отримувати нову інформацію.

Ярослава Соколова з Києва, 16 років: Про онлайн-зустрічі дізналася з Facebook. Спочатку долучилася, щоби не було страшно, а потім захопило – усе дуже цікаво, навіть заняття для молодших. Найбільше сподобалися: історія, українська мова, цикл про розум, режисура. Вразили розповіді про людське сприйняття: екстраверти, інтроверти. Дуже насичені заняття, відволікають і навчають. Я ціную те, що зараз можна отримати нові знання. А ще – уважних учителів. Вони мене заспокоюють.

Поліна Яременко з Кривого Рогу, 6 років: Я дізналася про заняття від мами, а вона – через соцмережі. Вирішила долучитися через цікавість, бажання розширити світогляд і поточні знання. Найбільше мені сподобалися уроки Марини Вікторівни Кисіль – дуже цікаві, ритмічні руханки, графічні диктанти. Найбільше запам’яталося командне змагання дівчат проти хлопців, вгадування мультиків за емодзі. Найцінніше те, що під час уроків ми забуваємо про війну й поринаємо знову в щасливе дитинство.

Марія Марковська, “Нова українська школа”